Не раніше І жовтня 1930 р

Звідомлення про діяльність історичних

установ ВУАН, складене акад. М.Грушевським

Діяльність Історичної секції при Всеукраїнській Академії наук та зв'язаних з нею історичних установ Академії в pp. 1929-1930

Діяльність сих установ до кінця 1929 р. протекала в Організаційних формах, вироблених попередніми роками і схарактеризованих у попередніх повідомленнях* . В центрі сеї робочої організації стояла академічна катедра історії українського народу нової доби головно останніх трьох століть, що займав акад М.Грушевський. При ній було десять академічних комісій, ті самі' що торік" , вони вели різні спеціяльні видавництва 3 сею ж' академічною катедрою була зв'язана науково-дослідча катедра історії України, зложена з двох відділів: а) історії України і б) примітивної культури і народньої творчости, з Кабінетом примітивної культури при нім. З нею ж у тіснім зв'язку, наслідком гого, що ак[ад]. Грушевський був заразом головою історичної секції при істор[ично]-філологічцому відділі ВУАН, працювала ся науково-громадська установа, об'єднуючи історичні установи Академії з ширшими кругами наукових робітників позаакадемічних;

¹ Діяльність в р. 1928/[19]29 була представлена в хроніці "України" за р 1929 у книжках за липень-грудень; ширше звідомлення за р. 1929, з додатком спису праць, надрукованих співробітниками, і видань, випущених установами надруковане в зб.рці праць секції за рік 1929, _{шо виходить як xxvn} '

Записок .стор[ично]-філ[ологічного] відділу Всеукраїнської] Академії наук" і окремою відбиткою.

^Ф Одинадцята - "Комісія історії освіти на Україні" і дванадцята - "Комісія бібліографи української історії", хоч були в_Же затверджені і заведені до кошторисів Академії, в життя не війшли.

при ній працювала підсекція історично-економічна і Комісія українсько-молдавська. Як її орган виходила "Україна" і різні видання як додатки до неї.

Така організація простояла без зовнішніх змін майже до кінця 1929 р. Але що вона має підпасти великим змінам, се було відомо -тільки не відомо, в чім саме вони виявляться. Се стояло в зв'язку з одної сторони - з великим поповненням Академії, що мало бути переведене того року, 1929, і дійсно в місяці червні було здійснене. Академія дістала 34 нових академіків, число їх, таким чином, майже подвоїлось; на історично-філологічнім відділі прибуло 8 нових академиків, з того 3 історики України - до двох дотеперішніх. Коли почали організуватись комісії для нових академіків, керівники історичних установ обстоювали той погляд, що організація нових наукових формацій не повинна відбуватися коштом існуючих установ, і такий погляд часами знаходив спочуття і в керівних кругах, але сталось по думці президії відділу - ак[ад. Д.]Багалія і ак[ад. М.]Яворського, що хотіли формувати нові установи коштом старим, і з кінцем 1929 р. почалась їх ліквідація.

З другої сторони, зміни в структурі мали бути поведені в зв'язку з новим плянуванням і раціоналізацією академічної роботи, загіЬвідженої ще з літа 1928 року, в зв'язку з перевиборами президії ВУАН, що мала повести академічне життя новими дорогами. Плянова комісія, організована тоді ж з літа 1928 p., почала від жадання від установ докладних плянів їх роботи; і вже восени 1928 р. перші пляни були історичними установами вироблені. Далі пішли додаткові, більш поглиблені вказівки в напрямі плянування, якими мали відповідати звідрмлення і пляни установ, і принціпіяльні тези щодо нової структури Академії; на гадку плянової комісії, прийняту потім і Президією Академії, ся структура взагалі мала бути ґрунтовно змінена, а з тим мусіли дістати нові спрямування і поодинокі установи Академії.

Сі дискусії над загальними питаннями пляновости Академії і їх ув'язки з ще загальнішими принципами соціялістичного будівництва - з виробничими програмами, з перспективами і потребами культурно-національиого будівництва, з потребами трудящих мас, мусіли взяти багато часу, уваги і праці. На кілька

літ вони стали центром академічного життя. Коли в попередніх роках увага зверталась головно на те, щоб підняти саму наукову активність, взяти до неї можливо більші круги робітників, притягти до участи в академічній праці і поодиноких людей і різні установи, так чи інакше зв'язати з Академією як найширшу периферію, зробити її організаційним центром всеї наукової роботи республіки, - тепер навпаки поставлено завдання: зробити працю академічних установ можливо чіткою, виразно визначити її завдання, усунути з неї все припадкове, не зв'язане тісно з безпосередніми завданнями установи; очистити академічну організацію від всяких зв'язків з сторонніми організаціями при ній і т.д.

: Коли в попередніх роках рекордні числа відбутих засідань, заслуханих і обговорених праць, випущених видань, притягнених до роботи кореспондентів давали її організаторам задоволення, почесні відзиви, право домагатися більших коштів, кращих засобів праці, - тепер на чергу стали інші мірила цінности роботи: наскільки вона відповідає практичним потребам моменту, вимогам робітничих і селянських маСї погребам соціялістичного будівництва, домаганням державної практики, розвою техніки і виробництва.

Річ зрозуміла, що в сім аспекті науки соціяльні мусіли відійти геть назад перед науками практично-технічними* ; але і в тих рамках, які призначалися наукам соціяльним, наукова робота мусить підпорядковуватися вимогам плановости і практичности: обраховувати свої завдання так, щоб вони були здійснені в

На останній сесії (в липні 1930 р.) констатовано, що коли в pp. 1925-[192]6 засоби історичних установ виносили'коло 14% загального бюджету Академії, то останнього року він займає не більше 5%, а з переведенням запроектованого ~ пляну, під кінець п'ятилітки, він не виноситиме більш 2%, і на се історики, мабуть, не нарікатимуть, коли відповідно зростатимуть абсолютні цифри академічного бюджету, і сі 2% 1933 р. будуть більші від 5% року 1929. На се з Наркомосу зроблено завважання, що в пляні роботи Академії історична робота не повинна займати більше 1%, її увага мусить бути звернена на майбутнє^ а не на минуле. Але треба одмітити, що при останнім поповненні Академії, яке відбувалося за рекомендаціями громадських організацій, якраз число академіків-істориків майже подвоєно, і тепер вони становлять щось 9% загального числа академіків. Виходить, що радянське громадянство бажало більше уваги якраз для історичного досліду.

найближчих роках, в аспекті вищезазначених потреб моменту. Разом з тим висунено на перший плян також і безпосереднє обслуговування академічними установами робітництва і селянства на їх виробництві. Академія вцілому прийняла на себе культурне шефство над сталінським гірничим районом і його робітництвом; до екскурсій з відчитами на тамошні виробництва, до участи в робітничій пресі району, для підпомагання українізації місцевого робітництва притягнено також і історичньустанови. Вони давали також своїх лекторів на різні місцеві фабрики й інші виробництва київського району, на просвітну роботу на села - під час великодних свят, під час жнив і под[ібне].

Сим от і пояснюється, чому рік 1929 в порівнянні з попередніми показує менше наукових засідань, менше рефератів, наукових відряджень і експедицій. В році 1928 відбуто 97 наукових засідань з 196 науковими рефератами. В 1929 [p.]... наукових засідань з ... науковими рефератами; рік 1930 викаже їх ще менше. Засідання відбуваються не менш часто, але вони заняті питаннями. організаційними, пляновими, методичними; обговорюються звідомлення, кошториси, склад комісій, їх спрямовання, круг їх зносин, праця на виробництві. Так ото вироблено плян комісій, надрукований при торішнім звідомленні, пляни занять кождої зокрема, прилюдні наукові засідання комісії стали відбувати осібно, а не разом спільно з секцією, зачитуючи на секційних засіданнях Свої праці. Багато часу йшло на участь у засіданнях загально-академічних: в справах нової організації, структури, плянування і т.д. З питаннями нової структури Академії, плянів її діяльности, біжучих і перспективних п'ятилітніх зійшлись ще інші - як підготовка академічного ювілею, обслідування господарського і фінансового діловодства Академії фінансовим контролем і т.д.

Ювілей першого десятиліття Академії, що скінчився восени 1928 року приніс їй значні дотації, які мали бути витрачені не тільки на святкування самого ювілею, ювілейні видання, приймання гостей і т.д., але також і на упорядження приміщень академічних установ, збагачення їх колекцій, підручних бібліотек, і т.д. Спочатку святкування ювілею призначалось на травень 1929 p., і вже з кінцем 1928 р. почалась дуже спішна робота в сім напрямі.

Потім виявилось, що в такім короткім часі не може бути ні використана доцільно дотація на підсилення установ, ні перевестися потрібні роботи за недостачею матеріялів і робочої сили, - і святкування перенесене на весну 1930 p., а далі на кінець грудня того ж року; так що підготовча робота йшла дуже інтенсивно протягом всього 1929 і 1930 p., вимагаючи дуже багато енергії і часу від керівників і співробітників установ. Історичними установами з участю видатних київських артистів, під загальним керівництвом найбільшого авторитету в українськім декоративнім мистецтві проф. Василя Григоровича Кричевського, були вироблені пляни художнього офюрмлення будинку історичної секції при вул.Короленка ч.35, ескізи настінної декорації і всяких окрас. Різним артистам замовлено художні роботи - серію портретів, історичних видів і сцен, інтарсійних декорацій і под[ібне], і в зв'язку з сим доповнено також колекції творів народнього мистецтва, історичних пам'яток і пам'яткових речей, в аспекті відповідального урядження кількох (числом 6) покоїв згаданого будинку для ювілейної репрезентації. При хронічній недостачі потрібного матеріялу і кваліфікованої робочої сили переведення сих плянів розтяглось на довгі часи і вимагало постійної напруженої уваги, складної відчитности, детальних кошторисів, конференцій з артистами, будівничими і майстрами, участи в конференціях загальноакадемічних і т.д.

Обслідування господарства, відчитности, інвентарної наявности і т.д. академічних установ відбувалося протягом трьох місяців: місяця серпня і вересня 1929 ро'ку, і вимагало також великої роботи в перевірці майна установ, їх інвентарів, їх рахунків і т.д. При відсутности спеціяльно-технічного персоналу в історичних установах все се лягало на наукових співробітників, відтягаючи їх від наукової роботи.

Звинення категорії постійних нештатних співробітників, що переводилося протягом трьох літ, 1928-[19]30, і закінчується нині повною ліквідацією сеї категорії академічних співробітників, яка відограла таку визначну ролю в історії організації наукової праці Академії в найтяжчих часах її існування, мало також своє значення в роботі історичних установ. В попередніх роках вони широко

користувались підсобною працею сеї категорії; число постійних нештатних наукових співробітників переходило за 25, і деякі з них були дуже цінними учасниками наукової працг , виконуючи наукові доручення і з року на рік переводячи за певним пляном певну наукову роботу, та високо цінили свій зв'язок з Академією. Протягом 1928-[192]9 р. число їх зменшилося до 15 (див. їх виказ в справозданні за 1929 рік), в році 1929-[19]30 з них лишилося тільки 3, тепер зістаеться тільки 1, а до кінця 1930 р. не лишиться ні одного; правда, що за сей час один з них перейшов до категорії штатних наукових співробітників.

З кінцем 1929 року почалися зміни в структурі історичних установ. Зачато від номенклятури катедр і ближчої їх спеціалізації. На осінній сесії, що відбулася в останніх днях листопада і перших днях грудня, на внесення ак[ад. Д.] Багалія, ак[ад. М] Слабченка і ак[ад. М.] Яворського ухвалено уставити спеціялізацію катедр історії України за марксівською термінологією, а саме означити катедру ак[ад. Д.] Яворницького як катедру передісторії України, катедру ак[ад. М.] Слабченка як катедру історії України за доби февдалізму, катедру ак[ад. Д.] Багалія як катедру історії України за доби торговельного капіталу, катедру ак[ад.] М.Грушевського як катедру історії України за доби промислового капіталу, катедру ак[ад.] Яворського як історії України за доби імперіялізму, при тім полишаючи за самими академіками право вибирати теми своїх занять не залежно від спеціяльности катедри, ухвалено пляни занять установ кождої катедри точно обмежити відповідно хронологічними межами, поставленими для катедри.

Згодом, з огляду, що при ближчій аналізі хронологічні рами катедри доби промислового капіталу визначалися приблизно між 1861 і 1900 р., по різних змінах (див. нижче), колишню катедру історії українського народу нової доби перейменовано на катедру історії України доби торговельного капіталу ак[ад. М.] Грушевського, хронологічні межі її позначено віками XV-XIX, і сими мирами мали орієнтуватись академічні установи, зв'язані з сею катедрою.

Див. виказ їх праць в XXVII томі "Записок іст[орично]-ф[ілологічіюго| відділу".

З-поміж сих установ, на тій же листопадово-грудневій сесії, за пропозицією тих же академіків ухвалено було закрити комісії: Лівобічної України, Полудневої України і Новішої історії України, що працювали при катедрі акад. Грушевського, а відкрити Комісію Лівобічної України і Слобідщини при катедрі ак[ад. Д.] Багалія, Комісію Полудневої України при катедрі ак[ад. М.] Слабченка, Комісію топографії Запоріжжя при катедрі ак[ад. Д.] Яворницького і Комісію історії революції при катедрі ак[ад. М.] Яворського. Не противлячися відкриттю сих нових комісій - хоч се й розходилося з принципом хронологічного розмежування катедр, запроектованого тими ж академіками, ак[ад]. Грушевський з свого боку проектував об'єднати ті сили, які працювали досі при його катедрі в комісіях Лівобічної і Полудневої України в одну Комісію порайонного дослідження України, яка між іншим далі вела б і досліди проб­лем, поставлених закритими комісіями при їх заснованні. Але відділ сеї пропозиції не прийняв, натомість запропонував акад. Грушевському компенсувати роботу закритих комісій, виділивши від комісій Києва і Правобережжя окрему Комісію історії Правобережжя, зіставивши за Київською комісією дослід історії самого тільки Києва, а також утворити окрему Комісію дослідження історії Полісся - правобічного і лівобічного, "котра могла б заступити закриту комісію Лівобережжя в дослідженні північного Лівобережжя (Чернігівщини).

Відповідно тому з місяця січня справді переорганізовано роботу попередньої Комісії Лівобережжя і перекинувши сюди ж дещо з роботи комісії Києва і Правобережжя, відкрито заняття Комісії історії Полісся. Протягом січня-березня організовано два засідання її, вислухано кілька доповідей, і для пожвавлення занять на сім полі запроектовано видати збірник, присвячений Чернігову і Північному Лівобережжю - яко II том Чернігівського збірника, випущеного історичною секцією в р. 1928* . До зформування окремої Комісії для історії Правобережжя приступити не встигли, бо на сесії поширеної президії відділу в місяці березні прийнято до виконання тезу плянової комісії - взагалі скасувати категорію районних комісій; ухвалено ліквідувати і новозасновану Комісію

Полісся, і нові Комісії Лівобічної і Полудневої України. Комісію історії Західньої України полишено, тільки відділено від катедри ак[ад]. М.Грушевського і передано до президії; з колишніх комісій порайонного дослідження при катедрі ак[ад]. М.Грушевського лишилася тільки Київська комісія - з огляду на спеціяльну вагу історії міста Києва.

Перед тим на засіданні 22 грудня відділ ухвалив закрити Комісію старої історії України, з огляду, що стара історія України належить до катедри ак[ад. М] Слабченка, названої катедрою іст[орії] України феодальної доби. Ак[ад.] М.Грушевський подав окрему гадку, доводячи передчасність такого закривання. Належало б почекати, поки нові установи розгорнуть свою роботу, аби не вийшло перерви в розробленні тих тем і проблем, які ставить собі Комісія старої історії України. Побоювання сі в повній мірі справдилися, бо катедра ак[ад. М.] Слабченка дійсно не розвинула ніякої роботи в сфері старої історії України, і в березні її передано в тимчасове завідування акад. [Д.]Багалія. Але закриття Комісії Старої України було затверджене Президією Академії, і вона з початком року перестала існувати, а стара історія України фактично зісталася без якого-небудь організованого представництва в Академії.

Ухвалою 4 січня відділ постановив відділити від катедри ак[ад ] М.Грушевського Археографічну комісію, включивши до складу її всіх академіків - істориків України, і віддати її безпосереднє в завідування відділу, полишивши головою далі ак[ад. М.] Грушевського. Таку ж постанову винесено в березні щодо Комісії історії Західньої України.

На тій же березневій сесії президія відділу, йдучи за директивами плянової комісії, постановила злити Комісію історичної пісенности з Комісією культурно-історичною, і до неї ж прилучити Кабінет примітивної культури при ліквідації науково-доелідчої катедри історії України.

Ся ліквідація була принципіяльно рішена весною 1930 p., a формально закінчена 15 вересня 1930 р. Наркомосвіти постановив

* Про се було в "Україні", березень, с 188.

об'єднати науково-дослідні катедри в більші наукові організації -інститути, а ті, які мають аналогічні установи в Академії, просто закрити; н[ауково]-дослідчу історії України спочатку проектувалося об'єднати з академічною катедрою історії українського народу ак[ад. М.] Грушевського, з котрою вона була зв'язана, додавши штатні посади для тих співробітників н[ауково]-досл[ідчої] катедри, які не мають посади в Академії, але кінець-концем н[ауково]-д[ослідчу] катедру просто закрито, передавши майно в Академію, а аспірантів до н[ауково]-досл[ідчої] катедри історії української культури ак[ад. Д.] Багалія в Харкові; з тим скінчилось існування і Кабінету примітивної культури.

Паралельно з сими структурними змінами протягом цілого академічного року 1929/[19]30 проходила дуже інтенсивна робота над плянуванням роботи, виробленням перспективних плянів -фінансових і тематичних, на п'ятирічку 1929-1933 [pp.], уточненням тематики і наближенням її до завдань культурного будівництва Радянського Союзу, відповідно директивам плянової комісії Академії, її Президії і Ради. Завдання, дане науковим установам у грудні 1929 р. від партійного центру: приложите всі старання, щоб плянування теоретичної роботи не відставало від плянування роботи виробничої, було поставлене також в обов'язок і всім науковим установам Академії. Протягом зими і весни 1929-[19]30 р. всі установи Академії мали внести на засідання відділу звідомлення з своєї роботи в році 1929 і пляни занять в р. 1930. Склад комісій, заняття їх членів, колективні праці, плян видань піддано докладному обговоренню. По тім у липні і серпні 1930 р. установи Академії були обслідувані бригадами делегатів культурних і робітничих колективів міста Києва; історичні установи, включно з Історичною секцією і науково-дослідчою катедрою, обслідувалися дуже уважно протягом двох тижнів, а за тим пішла "персональна чистка апарату" спеціяльною комісією, делегованою з Харкова від Робітничо-селянської інспекції, котра закінчилася усуненням кількох штатних співробітників сих установ з мотивів "недостатньої наукової кваліфікації". Против сих і деяких інших зауважень ак[ад]. М.Грушевський подав до Роб[ітничо]-сел[янської] інспекції й інших установ мотивовану записку, інші ж

висліди обслідування колектив співробітників використав в ухвалах своєї наради після закінчення листки: „а) підсилити методологічний бік роботи, а для того дбати про зачитання на засіданнях установ якнайбільшого числа доповідів на теми методології; б) за кошт прилюдних засідань з доповідями, цікавими для спеціялістів, участити доповіді на підприємствах: в академічнім році 1930—[193]1 буде досить 12 засідань на всіх історичних установах разом, зате подбати, щоб доповідів на виробництвах було не менше 20; рівнож подбати і про реалізацію друком науково-популярних брошур; в) запровадити періодичні зібрання колективу для нарад виробничого характеру, щонайменше раз на триместр, і на них кожного разу переглядати загальний плян роботи, всяко дбати про його удосконалення, якнайтісніш ув'язувати з ним роботу поодиноких співробітників і т.д.; г) пильнувати того, щоб кожний співробітник мав п'ятилітній плян своєї персональної роботи в ув'язці з загальною роботою своєї комісії; д) звернути увагу, щоб науково-технічна робота, котру співробітники провадять за окрему плату, не відбивалася ніскільки на їх науковій продукції - не робилась її коштом".

Такі були факти й обставини, що протягом півтора року Грунтовно змінили структуру історичних установ і відбились на характері їх роботи.

Академічна катедра акад. М.Грушевського,що служила організаційним осередком історичних установ до кінця 1929 р. носила назву катедри історії українського народу нової доби", тимчасом, як друга катедра, обсаджена ак[ад].Д.Багалієм, рахувалася катедрою старої історії України. На листопадово-грудневій сесії 1929 року, коли прибуло ще трьох академіків з істориків України, історично-філологічний відділ рішив спеціялізувати їх катедри за марксистською періодізацією, і катедра Д.Багалія дістала назву катедри історії України доби торговельного капіталу, а катедра М.Грушевського - катедри доби промислового капіталу. Одначе, коли аналізуючи сю періодізацію в приложенні до українського життя, добу промислового капіталу означено приблизно 1860-1900 роками, виявилась неможливість роботу сеї катедри і зв'язаних з нею установ обмежити сими хронологічними

межами, і тоді з'явилась гадка - обидві сі катедри рахувати за катедри торговельного капіталу: катедру акад. [M.JTpyшевського

- часів раннього торговельного капіталу, катедру ак[ад. Д.] Багалія

- часів пізнього торговельного капіталу. В дискусіях установлено,
що часи раннього торговельного капіталу на Україні належить
рахувати від першої пол. XV віку, і так на установи катедри ак[ад.
М.] Грушевського припали б століття XV, XVI і перша половина
XVII, тимчасом робота їх припадає в найближчих роках на другу
пол. XVII, на XVIII і першу пол. XIX ст. Тому кінець-кінцем в
місяці квітні порішено рахувати сі катедри за дві паралельні катедри
історії України доби торговельного капіталу, - обидві мають
займатися сею добою в цілості від XV до третій четвертини XIX
віку.

Склад співробітників катедри акад. М.Грушевського в 1929 р. збільшився двома технічними співробітниками, що вели переписку рукописів, коректу видань і їх експедицію і завідували бібліотекою. З кінцем року до катедри приділено наукових співробітників в закритих комісій, що працювали при катедрі (Лівобічної України, Полудневої України і Новішої історії України) - вони продовжували і закінчували працю закритих комісій, а після сього мають бути приділени до комісій, що при катедрі.

Ак[ад. М] Грушевський персонально займався культурними й соціяльними відносинами XVII віку. Він випустив в квітні 1929 року першу частину IX тому історії України, що обіймає роки 1650— 1653, на 600 сторінках, а в місяці вересні віддав до друку другу частину, що друкувалася протягом цілого року і з причин технічних не вийшла ще й досі; вона обіймає роки 1654—1657 (до смерти Хмельницького) на 900 сторінках. Крім того, надрукував він кілька статей з сеї доби: Сулимине військо в 1654 р. (Зап[иски] і[сторично]-ф[ілологічного] відділу, т. XXIV), Об'єднання східнього слов'янства і експанзивні пляни на Балкані в pp. 1654-[165]5 (Збірник на честь Я.Бідло), До історії Переяславської Ради

1654 р. (Доклад Ак[адемии] наук СССР), Невідома місія Дорошенка

1655 Р- (Записки товариства Шевченка, т. 99), 3 приводу зносин
Б.Хмельницького з Портою (Україна, 1930, IV).

Викінчував також першу частину VI тому "Історії

української літератури", котру віддав до друку в серпні 1930 p., вона обіймає Київське відродження, роки 1600-1633.

Під керівництвом катедри йшла далі робота над актовим матеріалом 1657-1667 pp. в Москві,- Ленінграді, Львові, Кракові, Варшаві, Берліні, виявлялись невідомі або мало відомі матеріяли до Історії соціяльної і культурної історії в архівах і бібліотеках - в рукописах і в мало або й зовсім невідомих виданнях - угорських, німецьких, французьких, англійських тощо.

Виявлялись і розроблялись також невідомі матеріяли до історії української історіографії, культурного й національного, політичного й революційного руху з XVIII і XIX віку в архівосховищах і бібліотеках Чернігова, Полтави, Катеринослава, Одфси, Харкова, Москви, Ленінграду тощо.

Під керівництвом катедри йшла науково-дослідна й видіавнича робота Історичної секції та історичних установ Академії; всього секція разом з історичними установами випустила в 1929 році 16 книг на 388 друк, аркушах. Се V-й том Праць історичної секції (Записки іст[орично]-філ[ологічного] відділу, т. 24); Первісного громадянства, випуски 1-2, з р. 1929; 7 книжок „України" і „Науковий збірник", за р. 1929; „Український архів", т. 1; „За сто літ", книга 5; Історія України-Руси М.Грушевського, т. IX, ч. І; Студії з історії України, кн. II; Ювілейний збірник на пошану ак[ад].М.Грушевського, кн. 2 („Частина бібліографічна").

Під ближчим доглядом катедри йшло художнє оформлення будинка історичних установ (вул. Короленка, 35), за директивами проф. В.Г.Кричевського керували сею роботою співробітники М.А.Жуківська й І.І.Щітківський. В 1929 р. приведено до повного ладу надвірній вигляд будинку, його вестибюль, залу засідань, вибиту художньою набійкою за -рисунком В.Г.Кричевського, вмебльовану стильними меблями, його ж рисунку, і художніми портретами Т.Шевченка, М.Драгоманова, І.Франка і К.Маркса, праця проф. ФТ.Кричевського. Доповнено бібліотечні збірки і колекції виробів народнього мистецтва з огляду на потреби ювілейної вистави.

• Історична секціяенергійно клопоталася про юридичне оформлення свого становища через затвердження її статуту,

поданого ще в 1928 р. через історично-філологічний відділ на

затвердження Президії Академії. Кілька разів вона зверталась з
з сим до Президії, і на засіданні 24 вересня Президія Академії винесла
таку постанову: "а) констатувати, что Історична секція функціонує
фактично, як науково-історичне товариство при ВУАН з
характером науково-громадської організації; затвердження статуту
секції відкласти до вироблення нового статуту Академії, б) Просити

акад. МС.Грушевського на одному з найближчих засідань Президії
подати доповідь про юридичний та фінансовий стан історичної
секції". Таку доповідь голова секції акад. МГрушевський зложив
на засіданню Президії... жовтня, і Президія прийняла її до відома.
Число наукових засідань з причин, пояснених вище, в 1929 р.
було значно менше, ніж в попереднім році, - діяльність секції й
Комісій була звернена на інші справи. Всього в 1929 р. Історична
секція, спільно з комісіями старої історії України, нової історії
України й української історіографії відбула 14 прилюдних наукових
засідань, з них два мало комеморативний [характер]: засідання 17

травня присвячено пам'яти померлого співробітника, знавця
українського життя м.Киева Гната Павловича Житецькогр, і
28/ХІІ - таке ж поминальне засідання, призначене другому
несподівано страченому товаришеві праці Леонидові Павловичу
Добровольському. Всього заслухано і обговорено на сих засіданнях
34 наукові доповіді:

Праці, зачитані в прилюдних наукових засіданнях

Історичної секції в 1929 році.

21/П. Л. Юровська- Куліш та Грабовський. І. М и р о -

н є ц ь - До характеристики українського стилю (з нагоди 70-ліття

смерти О.В.Шишацького-Ілліча). К. Грушевська-

Етнографічні пляни 1880 р.

22ДІІ. П. Клепацький- Невідомий український мемуар з
часів Шведчини. І. Рибаков- Українці-народники 1870—[18]80
pp. на Карійській каторзі та в Сибіру. С. К о з у б - Валер'ян
Боржковський.

5/YV. М. Г н і п п - Полтавська Громада 1860 р. Ф.С авчен-

ко - Листування Я.Головацького з О.Бодянським (1843-1876).

12ДУ. О. Андріяшев-Болоховоіболоховці. Є.З а г о р о в-с ь к и й - Генуезька колонізація на Причорномор'ї.

28Д V. Акад. М. С. Грушевський- Нові факти і помічення. над історією Хмельниччини. Д-р І. Крип' якевич- Головні питання державної організації Хмельниччини.

17/V. Акад. М. С. Грушевський- Пам'яті І.П.Житецького. Остання праця І.П.Житецького - Киевські бунтарі-народовольці 1870-[18]80 pp.

31/4, Б. Шевелів-До процесу київських народовольців 1879 р. О. В а р н є к є - До історії українських міст другої половини ХІХстол.

14/VI. Л. Мило, видов- Нелегальні писання серед чернігівської молоді 1862 p. M. Возняк- Автобіографічний елемент в оповіданні І.Франка „На дні". -

9/Х. Л. Лавровський- Історичне значення хозарського документу, виданого Є,Шехтером. Д. Абрамович-3 новіших праць про "Слово о полу Ігорерім".

11/Х. О. Назаревський-До історії Київської Громади 1870 pp. М.В о з н я к - Драгоманов у відновленій "Правді".

25/Х. А. ПІ а м р а й - До початків романтизму на Україні (літературний гурток І.Срезневського). Г. ПІ а м р а й - Хуторні пляни Куліша 1870 pp. M. Мочульський-До біографії Хв.К.Вовка.

30/Х. Ф. Савченко- Нові відомості про зміст і характер ненадрукованої "Історії Укрупни" Олекси Мартоса. І. Айзе.н-ш т д_к - Листи М.Костомарова до А.Краєвського. Ф. Савченко - З "україніки" Погодінського архіву (Листи Метлинського).

15/ХІ. М. Бречкевич- Раннє середньовіччя в освітленні німецького історика Альфонса Допша. Г. Іллінський-Академік А.І.Соболевський як дослідник старої доби української історії.

І8/ХІІ. Акад. М. С. Грушевський- Пам'яті Л.ПДобровольського. А. С. Синявський-3 життя й діяльности Л.П.Добровольського. С. В. Ш а м р а й - Праця Л.П.Добровольського над історичною географією України. "Хмі-лянський рубеж Києвщини" - остання праця Л.П.Добровольського.

В сфері видавництва передусім треба відзначити, що секції в 1929 р. вдалося участити видавання свого органу "України": в 1929 [p.] вийшло її сім книжок і восьмою книжкою "Науковий збірник за р. 1929". Таким чином, вперше з'явилися книжки місячні: за вересень і жовтень. Редакція "України" і секція в тім ішли назустріч бажанням період-сектору Державного "видавництва України -перетворити "Україну" в щомісячник, В р. 1930 "Україна" мала б вийти восьма книжками, себто місячних мало б бути вже 4, в 1931 - дев'ятьма. При переході "України" на "стандартний" формат, одностайний для всіх видань Держ[авного] видавництва, число аркушів мало бути побільшене настільки, щоб число букв не зменшилося і т.д. На жаль, необоримі технічні труднощі стали на дорозі здійснення сих плянів 1930 p., передусім гостра недостача паперу, що дала себе відчути літом 1930 р. і викликала різкі скорочення видавничих плянів.

Далі важним здобутком було, що видання двох нових порайонних збірників: Полудневої України і Західньої України посунено значно наперед. По довгих проволоках, що залежали головно від недостачі паперу такого, якого вжито для видання збірника чернігівського, зимою 1929-[193]0 р. підібрано папір приблизно подібний, і друкування книжки нарешті почалося. В сей мент, в вересні 1930 р. дві третини збірника, обрахованого на 40 друкованих аркушів, уже готові, і можна сподіватись, що до кінця 1930 року він буде закінчений. Збірник Західньої України вже підготовлений до друку, і літом 1930 року на нього складено формальний договір з Держ[авним] видавництвом] України. Таким чином плян порайонних збірників - хоч і повільно, все-таки здійсняється. Видання ювілейного тому "Київських збірників археології й історії, побуту й мистецтва (див. далі) являється першим кроком в напрямі їх періодізації.

Історично-економічна підсекціяпродовжувала розроблення питань, почате раніше: з історії торгівлі, старшинського господарства, селянського життя північних полків, міськоґо господарства центральних полків, козацького землеволодіння, адміністративного устрою правобережних воєводств. Притягнено було задля розроблення сих тем не тільки друковані архівні

джерела (яких, на жаль, прибуває останніми роками мало), але й недруковані з архівів. Втягнуто було не тільки матеріяли київських збірок, але також і з інших. Була можливість і далі виписувати томи Румянцевського опису, які й далі становлять основну збірку матеріялів задля студій, приходиться жалкувати, що це дуже потрібне джерело не скупчене ще разом в однім місці, де провадиться найбільш інтенсивна праця над його розробленням. Командирування членів підсекції дали можливість розглянути та обробити почасти деякі справи в інших збірках: такі були командирування до Полтави, Житомира, крім того намічені надалі відрядження до Одеси, Дніпропетрівського та Харкова. Студіювання історичних мап поширюється, втягаючи нові матеріяли задля розроблення. На превеликий жаль, видавничі можливості підсекції не йдуть в рівні з поширенням її роботи. Кожний рік залишається більш десятка статтів, які не можуть знайти собі місця на сторінках чергового тому „Збірника". Через те деякі залишаються надалі, деякі приходиться передавати до інших видань, зменшуючи й разом з тим і вражіння видавничої продукції підсекції. Отже збільшення числа аркушів є чергова потреба наукової роботи та її поширення. Певну увагу присвячено було копіюванню окремих цікавіших архівних матеріялів та складанню підручних реєстрів архівних збірок. За минулий рік поступили статті та ретрати від 15 авторів. Підсекція відбула 14 засідань з читанням доповідів та рефератів про хід праці та обговоренням поставлених питань. Зачитані були такі доповіді:

І.Гр. ушевський Ол. С - Деякі питання з історії сіл Північ[ної] Гетьманщини XVIII в. (Румянцевськ[ий] опис). 2. ШамрайС. - Виборні козаки м.Кобижчі. 3. Бн> й к о їв. -Козаки Баришівки. 4. КарачківськийМ. -З міського економічного життя на Поділлі кінця XVIII ст. 5.Тищенко [М.] - Митниці та карантини XVIII в. 6. Грушевський Ол. С-Замок і місто в В[еликім] Князівстві] Литовськім XVI в. 7. Б о й к о їв. - Перехід земель на Переяславщині XVII-XVIII вв. (Румянцевськ[ий] опис). 8. Нечипоренко Пр. - Ріка Сойм в історично-географічному відношенні. 9. Д о н є ц ь Я. -З Артемівщини. 10. З у б к і в с ь к и й їв. - До історії М.Миргорода

ХУП-ХУШ а11. Шамр ай С.-Місто Трипілля. ІІГлушкоС- Нові архівні матеріяли про чернігівські селянські рухи к[інця] XIX в. 13.Тищенко [М.] - 3 чернігівських] архівів (теми історії економічного] життя). 14. Г л у ш к о С. - До історії селянських рухів на Київщині кінця XIX в., архівні матеріяли.

Українсько-молдавська комісіяісторичної секції, введена в життя 1928 p., розвинула досить енергійну діяльність в дослідженні українсько-молдавських відносин і в підтримці науково-організаційної праці Наукового комітету Молдавської Автономної Соц[іялістичної] Республіки. Комітет сей - вищий науковий орган республіки, саме з осени 1928 року приступив до розгортання своєї наукової роботи і звернувся до Укр[аїнсько]-молдавської комісії з проханням помагати йому в сій роботі і патронувати її, головно, в роботі історичній і краєзнавчій, бо комітет, маючи перед очима пильні і невідкладні завдання в організації національної освіти: фіксованні молдавського правопису, граматики, термінології, складанні підручників і словників, потребує пильно помочі в таких завданнях, як розроблення краєвої історії, етнографії, діялектології, організації архівної та музейної справи. В сій справі Укр[аїнсько]-молдавська комісія відбула ґрунтовну конференцію 12 червня 1929 р. з головою Наукового комітету Наркомосвіти Молдавської Республіки П.Кіору, виясняючи найактуальніші потреби Наукового комітету і можливості прийти їм у поміч з боку Укр[аїнсько]-молдавської комісії і цілої історичної секції. Труднощі вияснилися, головно, 'в комплектуванні наукової літератури, у зносинах з закордонними огнищами романістики, в недостачі свобідних наукових сил на місцях. Ухвалено було організувати періодичні виїздні сесії членів Укр[аїнсько]-молдавс/ької комісії до Тирасполя, теперішнього осередку Молдавської Республіки, і навзаїм - членів Наукового комітету до Києва. Перша така виїздна сесія відбулася в Тирасполі в жовтні 1929 р. Секретар Укр[аїнсько]-молдавської комісії М.Ф.Карачківський і член К.О.Копержинський на запросини Наукового комітету їздили на пленум Наукового комітету, призначений на 14 жовтня. На деннім порядку стояв відчит Наукового комітету за рік 1928/[192]9 - перший фактичний рік

його діяльносте, перспективний плян 1930 p., справа правопису, організаційні питання. Представники Укр[аїнсько]-молдавської комісії познайомилися ґрунтовно з діяльністю Наукового комітету і з іншими науковими установами М.Тирасполя і познайомили членів Науковоґо комітету з станом наукової роботи у ВУАН взагалі, в Укр[аїнсько]-молд[авській] комісії, зокрема. Науковий комітет ухвалив включити в свій склад постійного представника Укр[аїнсько]-молдавської комісії (таким Комісія визначила свого секретаря М.Ф.Карачківського), і постановив фінансувати роботу Комісії, спрямовану на обслуговування наукових завдань комітету. В порозумінні з Науковим комітетом Укр[аїнсько]-молд[авська] комісія поставила таким черговим завданням історію молдавського розселення на Україні у XVIII в., поділивши сю роботу між трьома членами комісії: М.Ф.Карачківський узяв на себе горішнє Подністров'я до старої турецької гряниці, Ф.О.Петрунь - долішнє Подністров'я або так зв[ану] ханську Україну, С.В.Шамрай -поріччя Бога. Плян обслідування матеріялу науковими відрядженнями до головніших архівів був вироблений комісією зимою 1929/[19]30 pp. і затверджений на пленарних засіданнях Укр[аїнсько]-молд[авської] комісії, що відбулися 17 і 18 лютого в Києві з участю представників Наукового комітету Молдавської Республіки. Сі засідання мали познайомити членів обох установ з зробленими досягненнями і назначити пункти дальшої спільної праці.

Зачитані були доповіді:

17/11. акад. М. Грушевський. - Українсько-молдавські відносини середини XVII в. Л. М а д а н, вч. секретар Молдавського] Наук[ового] ком[ітету] - Досліди над діялектологією Молдавської Республіки.

18/11. О. К у р и л о. - Лінгвістичні спостереження. Г о я н, член Молдавського Комитету] - Досліди над початковою історією Молдавії. Т. Гавриленко. - Теорії Йорги і їх критика.

Дискусія з приводу сих рефератів переходила звичайно на питання організаційної роботи, в сферу кооперації обох установ на сім полі. Укр[аїнська]-молд[авська] комісія вказала ряд робітників, які могли б йостійно помагати Молдавському] Наук[овому]

комітету; з них Ю.Сербул, довголітній учасник занять історичних установ (Культ[урно]-іст[оричної] комісії і Кабінету примітивної] культури), війшов у склад Наук[ового] комитету] і взяв на себе роботу в етнографічній секції його, переїхавши на постійно до Тирасполя, а у всякого роду важливіших питаннях звертаючись по консультацію до Культ[урно]-істор[ичної] комісії. Члени ж укр[аїнсько]-молдав[ської] комісії протягом 1930 р. відбули низку екскурсій для вияснення історії молдавського розселення на українській території. Так С.В.Шамрай працював над картографічнним актовим матеріялом Рукописного] відділу Всесоюзної Академії Наук, що освітлює східні етапи молдавської колонізації, на території між Дністром і Богом (в центрі питання стоїть організація Молдавського гусарського полку 1768 р., для котрої постягано молдавських колоністів на територію р. Висі). М.Ф.Карачківський працював в архівах м.Кам'янця й Балти та об'їздив села колишнього] Балтськогопов[іту] для вивчення історії українсько-молдавського розселення на території лівого боку Дністра до р.Ягарлика. Ф.О.Петрунь досліджував картографічний актовий матеріял в архівосховищах і бібліотеках Москви і Ленінграду, що вияснює історію молдавських осел полудневого Подністров'я. Сі роботи продовжуватимуться в академічнім році 1930/[19]31 і, можна сподіватися, - дадуть в недалекій будучині повний образ молдавського розселення на схід від Дністра.

Культурно-історична комісія досліджувала соціяльну преісторію взагалі, і спеціяльно, за поміччю вказівок її - матеріял український: соціяльну преісторію українську, себто за поміччю порівняної етнології висвітлювала найстарші соціяльні форми українського життя, не освітлені історичними пам'ятками. Таке було її цілеве спрямування. З тим, як академічні установи зв'язані з історичними катедрами дістали загальну директиву від Президії Академії і відділу: триматися хронологічних меж, котрими розмежовано катедри, Культурно-історична комісія орієнтується на добу торговельного капіталу, головно, на століття XVII, XVIII і першу половину XIX (друга половина XIX в. - се часи № „промислового капіталу"); її назву уточнено в зв'язку з сим як Комісію дослідження культурної історії України за часів

²⁸⁷

торговельного капіталу. Вона звертає свою головну увагу на дослід культурних пережитків родоплемінного життя і февдальної доби у вище зазначених часах. Досліджує такі останки в житті господарськім (пережитки первісної економіки), в суспільній організації, обрядовості, в світогляді.і народній творчості. Слідить за процесом перетворення явищ і форм родоплемінного побуту і февдальної доби в сих сферах життя під впливами нових суспільних факторів: розкладу родової організації, клясової диференціяції суспільства, культурних міжнаціональних взаємин і організації освіти. Як ті явища й форми модіфікуються й переходять у явища пережиткові або зовсім відмирають.

В сих аспектах комісія працювала передусім над питаннями методологічними, особливо над питаннями про культурно-історичні райони на Україні, що встало перед комісією при плямуванні дослідчої роботи. Над сими питаннями переводилися ґрунтовні дискусії з приводу доповіді В.Денисенка про проблеми картографування культурно-історичного досліду, з приводу рецензії М.Грушевського опису Закарпатських полонин Ю.Краля, і ще більше - з приводу підручника східнєслов'янської етнографії проф. [Д.]3еленіна: обмінові гадками з приводу нього були спеціяльно присвячені два засідання. В процесі сих незвичайно цікавих дискусій було порушено силу важливих питань про архаїчні области українського] no6yfу, про культурні ознаки старшого і новішого заселення, про міру загальности різних обрядових складників, що зчаста вважалися характеристичними для всеї укр[аїнської] території. Стаття акад. М.Грушевського про підручник [Д.]3еленіна з'явилася в III вил. „Первісного громадянства", стаття Є.Смолинської, що зводить підсумки переведеної колективної дискусії має з'явитися в „Первіснім громадянстві" за р. 1930.

Далі, К.О.Копержинський надрукував методологічну студію про яфетичну теорію в її відносинах до етнології („Перв[існе] гром[адянсво]", 1929, [вип.] II). К.Т.Штепа зачитав в засіданнях комісії і віддав до друку в „Первіснім] громадянстві]" оцінку теорії [Е.Щюркгема в аспекті історичного матеріялізму.

З сфери досліду первісної економіки належить відзначити передусім студію К.Грушевської „Про дослідження статевих громад

в первіснім суспільстві" („Перв[існе] громадянство", 1929, вип. І). Написана в формі критичних зауважень до праці відомого німецького антрополога і етнолога Райшценштайна про становище жінки у примітивних народів, вона ставить руба питання про повну недостатність дотеперішніх студій про становище жінки в примітивнім побуті, спеціяльно - в примітивній економіці. Сей дослід не може обмежуватися кількома окремими питаннями, він мусить обслідувати всі сфери примітивного побуту і культури з становища взаємовідносин і кооперації в нім чоловічої й жіночої статі, тому що сі дві статеві громади - чоловіча й жіноча кооперують в усіх функціях суспільносте. Студіючи одну чи другу громаду, чоловічу чи жіночу, треба вияснити її організацію, її поділ на поколінні верстви, фунції сих верств; дані щодо культури і мислення сеї статевої громади: її заняття і промисли, її вірування й світогляд щодо своєї громади і її відносин до другої громади, в данім випадку громади жіночої до чоловічої, і так само відносини і погляди громади чоловічої до жіночої. Сі принціпіяльні гадки варті найсерйознішої уваги, вони можуть дати цінні наслідки в студіюванні жіночих і чоловічих громад і верств на східньо-слов'янськім матеріялі і спеціяльнім - в приложенні до України.

Зв'язки економіки з календарною обрядовістю систематично розроблює К.О.Копержинський. У великій студії, надрукованій в „Первіснім громадянстві", 1929, вип. З, він аналізує новорічну обрядовість у ширшім розумінні слова - починаючи з моменту закінчення осінніх робіт, і виясняє, з одної сторони, зв'язок обрядових святочних комплексів з робочими процесами даного господарського сезону, з другої сторони - з суспільними інституціями родоплемінної доби. Продовжуючи сю працю далі, автор дасть повний образ річного святочного кругу як виробничого календаря, діалектику народньої української обрядовости на господарських підставах родоплемінної доби та її модифікування впливами часів февдалізму і торговельного капіталу. В.С.Денисенко аналогічно досліджував економічні підвалини похоронної обрядовости, Т.М.Гавриленко - пережитки старих уход-' ницьких форм Запоріжжя. (Великого Лугу) і відбиття їх у місцевій традиції.

Л.Шевченко працювала над дослідженням впливів клясової диференціящї на парубоцькі організації на Україні, підготовляючи більшу працю на сю тему, оперту в значній мірі на новім матеріялі власного збирацтва.

П.С.Глядківський займався соціологічними підвалинам української казки, приготовив до друку студію про українські казки про вдячного мерця, виясняючи їх зв'язок з первісними віруванням, зв'язаними з подружжям і з весільним українським ритуалом.

Засідання свої Культурно-історична комісія в р. 1929 відбувал здебільшого спільно з Комісією історичної пісенности і з відділоої примітивної культури і нар[одної] творчости науково-дослідчої катедри історії України, вони будуть виказані при звідомленні сеї катедри.

Спільно ж з сими установами Культурно-історична комісія видавала свій спільний орган: „Примітивне громадянство та його пережитки на Україні". За рік 1929 вийшло його три випуски- три книжки (третя з них через різні технічні причини затрималася з виходом з друкарні - 1 жовтня вона ще в друкарні, хоч зове і готова). От їх зміст:

1929 p., вип. І. Розвідки йзамітки. Кость Копержинськш Яфетична теорія та її значення для етнографії. Катерина Груше-ська, Про дослідження статевих громад в первіснім суспільстві Клімент Квітка, 3 записок до ритміки українських народних пісень Амфібрахій. Михайло Возняк, Любовна пісня про рижка і сироїжку в рукописі кінця XVIII в. Сергій Якимович, „Старосв^ьтск? Бандуриста" М.В.Закревського і цензура. Тодор Гавриленк Остання праця німецьких етнографів про Україну. Дмитро Зелень Питання про завдання етнографії на нараді ленінградських московських етнографів. Катерина Грушевська, Матеріали д вивчення професійного співацтва. Опанас Сластьон, Дума, що склав у 1904 році кобзар М.Кравченко на події відомої „Сор чинської трагедії". Борис Луговський, Автобіографічні відомої-, лірника Аксенія Шолоха. Людмила Шевченко, Автобіографі кобзаря Павла Кулика. Олександр Малинка, Кобзарі С.Власко і Д.Симоненко й лірник А.Іваницький, їхній репергуар. К р и т и к й бібліографія. Протоколи засідань.

1929 р., вип. II. ст.146. Розвідки й заміткиПоль Ріве (Paul Rivet). З початків людства - люди з розкопів. Катерина Грушевськп, На бічних стежках кобзарського епосу („Дума про Чабана" -причцнок до питання про пародії на кобзарські думи). Михайло Сперанський, Чотири українські пісні кінця XVII-ro ст. Вячеслав Косінський, Сліди родового побуту в сьогочасних весільних звичаях на Україні. Весільний звичай крадіжки курей. Євген Каюров, Про походження деяких португальських та італійських народніх звичаїв. Марія Жуковська, Зі студій над кобзарськими гумористичними піснями. Пісня про Тещу. Федір Савченко, Ненадруковані примітки, пояснення й варіянти пісень Грловацького (головно до 1 тому його збірника). Олександер Шлюбський, Білоруська етнографія останнього десятиліття (1919-1928). Критика й бібліо­графія. Протоколи засідань.

1929 р., вип. III: Розвідки й замітки.Михайло Грушевський, Східнослов'янські народності та їх дослідження, 3 приводу книги: Russische (ostslavische) Volkskunde von Dmitriy Zelenin. Кость Копержинський, Календар народньої обрядовости новорічного циклу. Катерина Грушевська, Навколо дикунової душі. З приводу дискусії над книгою Лебі-Брюля: L'ame primitive. Федір Савченко, Етнографічно-економічна анкета XVIII в. на Слобожанщині.Тодор Гавриленко, Старші форми економічного побуту на Великому Лузі. Вівчарство і рибальство. Акад. Філарет Колесса, Перший з'їзд слов'янських філологів у Празі 7-10/Х 1929, Праці Літературно-історичної секції. Критика й бібліографія. Прото­коли засідань.

Комісія історичної пісенностипрацювала як самостійна комісія до весни 1930 p., коли іст[орично]-філологічний відділ ВУАН прилучив її До Культурно-історичної комісії, з мотивів "трестування" - творення з малих і слабо датованих комісій організацій більших і засібніших. В центрі роботи останнього року самостійного життя Комісії історичної пісенности стояло видання IIтому корпусу українських народніх дум за редакцією К.М.Грушевської. Восени 1929 року сей том почато друком, але з причин технічних друк сей поступає дуже повільно, і на 1 жовтня 1930 тільки вискладано і на дві третини видруковано тексти дум,

лишається ще передмова, ілюстрації і т.д. Сей другий том містить докінчення думового репертуару в дійснім значенні слова: в нім подана решта дум (20 нумерів), з 13 думами першого тому маємо повний репертуар - разом 33 думи. Думи II тому поділяються на такі групи: думи про лицарство (Голота, або герць козака з татарином, Коновченко, Федір Безрідний, Отаман Матяш, Веремій Волошин, Хвесько Андибер). Думи про Хмельниччину (Хмельницький і Барабаш, Корсунь, похід на Волощину, Білоцерківщина, Іван Богун, Смерть Хмельницького); думи побутові (Козацьке життя, Прощання козака з родиною, Поворот сина з чужини, Дума про сон, Вдова і три сини, Сестра і брат).

Декотрі думи вперше являються тут у великому багатцтві варіянтів. Так, напр., дума про Коновченка представлена в сій збірці 46 варіянтами, з них 21 досі не друковані. Думи про вдову і її синів подано ... варіянтів, з них досі не друкованих.

На сторінках „Первісного громадянства" 1929 р. (вип. 2) з'явилася студія К.М.Грушевської про пародії на кобзарські думи: „На бічних стежках кобзарського епосу - „Дума про чабана", причинок до питання про кобзарські думи" (с. 13-50). В ній уставляється принципіяльний погляд на сі пародії не йк на прояв упадку і розкладу кобзарської поезії, а явище паралельне: професіонали самі складають пародії не для того, щоб осмішити свою професію, а щоб вийти на хвилю з монотонности професійної рутини. Останніми часами було записано чимало таких творів, призначених для замкнених кобзарсько-жебрацьких свят, що звичайно на місцевий мотив дум співають більш або менш двозначні сатири то на своє мистецтво, то на соціяльний стан і обставини життя самих співаків, виявляючи в цілком протилежнім світі, ніж той, яким оточує їх власна професійна, офіційна творчість. "Ся студія, таким чином, творить місток до видання пародій на думи в III т. Корпусу народніх дум, що має містити кобзарські пародії на думи й інтелігентські підробки під думи - себто твори, що були опубліковані, нібито як записані від народніх співаків або пущені в обіг як народні твори і защіплені навіть кобзарями, що співали їх потім, приладжуючи до свого репертуару.

Співробітниця М.А.Жуковська взяла на себе розроблення

гумористичного репертуару професійних співаків - кобзарів і лірників. Досі сей репертуар не звертав на себе належної уваги збирачів і дослідників, вони пильнували головно історичного репертуару, а гумористика не відповідала тому романтичному образові народнього співця-кобзаря, носія високої традиції, учителя життя, що зложилися в етнографів. Тимчасом співці щххресіонали, очевидно, обслуговували різні верстви суспільносте і для різних оказій і різних авдиторів мали різний репертуар. Пісня про тещу, піддана дослідові М.А.Жуковської в „Первісному] гром[адянстві]", 1929, вил. 2, цікава тим, що вона знайшлась уже в кобзарськім репертуарі XVII в., опублікованім акад.[М.]Возняком, із збірки Кондрацького.

К.В.Квітка дав ряд незвичайно інтересних спостережень над еволюцією народньої ритміки і мелодики: над засвоєнням або творенням під впливами нових взірців нових ритмічних і мелодичним форм. Конкретним прикладом сим разом він бере амфібрахічну стопу. Його досліди доводять, що її ніяк не можна зарахувати до архаїчних 4юрм української ритміки і мелодики; приклади, зібрані досі, мають виразні сліди новішого походження, відбивають на собі виразні сліди ритміки російської (що знов таки стоїть під впливами німецькими), але заразом виявляють і свою оригінальну трактовку сього ритму. Ми можемо в данім випадку слідити незвичайно інтересний процес засвоювання і оригінального перетворювання нової, модної, так би сказати, форми - характерний процес народньої творчости в сфері ритміки і мелодики.

Т.М.Гавриленко в збірці „Полуднева Україна" надрукував простору студію про поетичну (пісенну і прозову) традицію колишнього Запоріжжя.'Я.Гординський займався дослідом за галицькими записами прозового репертуару XVII в. та його відбиттями в народній традиції,

З історії обслідування народнього репертуару Ф.Я.Савченко лгублікував цікаві анкети етнографічного обслідування Злобідщини в XVIII в. і доповнення до друкованої збірки Я.]Головацького. С.Т.Якимович подав такі ж доповнення до збірки Закревського. К.М.Грушевська надрукувала в ,,Наук[овому] (бірн[ику]" за рік 1929 і 1930 листування В.П.Горленка з

П.Д.Мартиновичем - незвичайно цінне для історії провідних ідей українського етнографічного досліду і самого фактичного стану українського] фольклору в тих часах; закінчитись се листування має в ,,Наук[овому] збірн[ику] за рік 1931. М.А.Жуковська займається обслідуванням і підготовкою до друку листування П.Г.Житецького на теми народньої творчосте і побуту, також записів В.А.Менчица.

Комісія староїісторії Українидуже енергійно - наскільки було се можливо при її скромних засобах (юна мала одного штатного співробітника від р. 1928 і дуже незначні операційні кошти) -розвивала організаційну і дослідчу роботу на сім полі поки, не була закрита в грудні 1929 р. Праця на сім полі не йшла легко, бо всі обставини скупляли інтереси і енергію дослідників на останнім столітті, щонайбільше - на двох останніх століттях історичного життя, стара ж доба (до пол. XIV в.) і часи литовсько-польські в останніх десятиліттях стали цілком виходити поза круг наукової уваги українських дослідників - тимчасом як у другій пол. XIX в. Київ був найбільшим і найактивнішим ^центром сих студій. Хоч як вітати належить той жвавий рух на полі дослідження перед тим занедбаних новіших часів українського] життя, проте ясно, що не можна закинути цілком працю і над дослідженням попередніх століть. Те, що зроблене було для їх освітлення при кінці XIX та в перших роках XX стол., вимагає провірки, доповнення, освітлення в нових аспектах, висунених Великою Революцією й утвореним нею новим рухом. Без такої роботи - без ґрунтовного перегляду економічного й соціяльного процесу, культурних течій і політичних подій попередніх століть, кінчаючи серединою XVII віку, повиснуть в повітрі ті вихідні тези, від яких виходить дослідник українського життя XVIII-XIX віку. В історичній праці "все тече", ніщо не стає на місці, і український історичний дослід не може ні на хвилю відставати від загального наукового руху. А тимчасом складається так, що праця над слов'янським розселенням, зав'язками нової культури на нових займанщинах, початками Київської держави і т.д., ведеться більше або менше інтенсивно в кругах ленінградських, зачіпається раз-у-раз дослідниками польськими, чеськими і зах[ідно]європейськими, з ріжними запитаннями з сеї сфери,

звертаються до Історичної секції тамошні установи - скажім як "Міжнародній комітет історичних наук", різні академії й товариства. Тимчасом останніми часами укр[аїнські] дослідники навіть Перестають пильнувати літератури сих питань, не то що брати активну участь в їх розробленні. Факт недопустимий у загальнім поході української] науки. Гурток спеціялістів, скупчений в Істор[ичній] секції, вже перед формальним затвердженням Комісії старої історії України найактуальніші питання, які вимагають інтенсивної колективної праці коло них, - як от проблеми джерелознавства, зокрема, історії колонізації і культури тих часів, східніх і західніх впливів вони використовували головно порайонні збірники, і „Науковий збірник" секції на те, щоб освітлювати сі питання. Так ак[ад. М] Грушевський займався спеціяльно дослідами над взаємовідносинами культурно-політичних центрів - їх притяганнями і відштовхуваннями в різних моментах. О.М.Андріяшев систематично підсумовував матеріял щодо історії колонізації поодиноких земель. МО.Макаренко займався історією матеріяльної культури і мистецтва. І.В.Моргилевський -монументальними пам'ятками. Я.Пастернак і Ю.Полянський -памятками археологічними. С.Ю.Гаєвський - проблемами літописання і взагалі літературними пам'ятками. В.І.Новицький -соціальним і державним ладом і т.д. Для київських збірників виготовлено огляд скульптурних пам'яток Старого Києва (М.Макаренко), для збірника Полудневої України - про деревляні вироби в степових похоронах (його ж), новіші розкопи Ольбії ([С.]Дложевського) для збірника Зах[ідної] України - про археологічні сліди людського життя в Галичині і Закарпатті (Полянський і Пастернак), львівські і холмські пам'ятки княжої доби (І.Карпович). В ,,Наук[овому] збірнику" з'явились студії [О.]М.Андріяшева про Болохово, В.Чернова про Руську Правду. В „Україні" статті В.І.Новицького про державне право Київської і Галицької доби. В збірнику „Полуднева Україна" Б.Варнеке поставив питання про зміну грецьких впливів на римські в чорноморських мунуціпіях, Є.Загоровський - про генуезьку колонізацію чорноморського побережжя, В.Пархоменко і Ф.Пет-рунь - про взаємовідносини української колонізації з степовими

Ордами. В збірнику київськім П.Кудрявцев - про зв'язки з Захо­дом в старім Києві і т.д. Робота розгортувалася широко, і тепер встає питання, що ж буде з нею по тім, як Комісія перестала існувати.

ЦНБ АН України, IP, ф. X, од. зб. 1686, арк.1-30. Машиноп. з авт. та ред. виправленнями.

№ 23.1930,14 грудня. Вступне слово

акад. М.С.Грушевського до збірника

наукових статей „Полуднева Україна"

СТЕП І МОРЕ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Кілька слів щодо пляну і перспектив сього досліду.

Книга, що оце випускаємо в світ, належить до серії так званих порайонних або територіяльних збірників, запропонованої мною Державному видавництву України восени 1924 року і прийнятої ним тоді ж до його видавничого пляну. За тодішнім моїм проектом малось на меті протягом трьох-чотирьох літ обхопити всю територію України такими збірниками, присвяченими поодиноким територіям, щоб розрухати в сім напрямі дослідчу енергію, розбиту і відтягнену іншими інтересами протягом останніх десятиліть, та звернути увагу дослідників на ріжні актуальні питання історичної районізації. "Вияснити для пізнання загального соціяльного процесу, як в даних .фізично-географічних умовах, про котрі нас інформують висліди географічного обслідування, - при даних прикметах грунту, клімату, заводнення, комунікаційних і транспортних засобах розвивалося в ріжних районах заселення, які воно приймало форми і як змінялися колонізаційні течії, які приносили впливи і зв'язки культурні. Як формувались економічні і культурні центри і ставали соціяльно і політично-правлящими центрами. В які відносини вони ставали між собою і до інших аналогічних, сильніших чи слабших осередків сусідніх районів, і як сі відносини змінялися в зв'язку з колонізаційними, культурними і політичними змінами. Як великі колонозаційні хвилі, що переходили через нашу Україну, захоплювали в- свою орбіту той . чи інший район: яку участь він сам чи його центри брали в процесі концентраційнім, в інтегруванню, збиванню до купи людности, до

територіяльної й національної цілосте, скажім - слов'янського населення України, а в якій мірі сей район виявляв тенденції ' центробіжні, автономні, - себто концентрувавсь і замикавсь у собі? Яку ролю відограв він в процесах експансії - колонізаційного поширення і політичного підбою, так би сказати - в тенденціях імперіялістичних, і яка була його позиція в організації оборони, в процесі самоохорони території та її населення від заборчих змагань сусідів - захищання своїх прав на продукт праці від чужих імперіялістичних апетитів? Була загалом роля даного району активна чи пасивна, в яких саме періодах? Був він центром чи провінцією, в тій чи іншій добі? Які були зміни в такім його становищі і від чого се залежало?

Управління науковими установами України при Народнім комісаріяті освіти (Укрнаука) з свого боку зацікавилося сим пляном і при плянуванню наукових установ Укр[аїнської] Академії наук внесло було до ..її штатів чотири районні комісії: для Києва і Правобережжя, для Лівобережжя з Слобідщиною, для Полудневої (або Степової) України і для Західньої України (Галичини, Холмщини з Підляшем, Буковини і Закарпаття). Сі комісії мали дістати по одній, по двох посади наукових співробітників і деякі вирібничі (науково-оперативні) кошти і занятися розробленням тих питань історичної районізації, що я начеркнув у своїм пляні, процитованім оце мною. Районні збірники Державного видавництва мали бути органом дослідчої праці тих сил, що мали б зібратися наоколо сих комісій. Не чекаючи призначення співробітників і визначення коштів (що сталося, здебільшого, тільки в році 1926), вони протягом 1925 року авансом, так би сказати, розвинули дуже інтенсивну роботу, притягли наукові сили і назначили найбільш актуальні дослідчі завдання на своїх засіданнях, що відбувалися зчаста. Утворилась фактична асоціяція порайонного дослідження історії України, яка скоро вже могла похвалитися показними працями* .

В першу чергу вона плянувала видання збірників, присвячених

Див. звідомлення в XI, XVII, XX, XXIV і XXVII тт. Записок Іст[орично]-філ[ологічного] від[ділу] Академії (сі звідомлення виходили й окремо и[ід] з[аголовком]: Діяльність Історичної секції Всеукраїнської Акадмеії наук та зв'язаних з нею історичних установ Академії, за роки 1926, 1927, 1928 і 1929). Див. також часоїшс "Україна".

питаннями не ходовими. Се й відбилось, кажу, - особливо на першій половині збірника, де треба було вияснити ролю степу і моря в часах передісторичних, в добі розселення і в добі феодальних відносин.

Потрібні були праці, які дали б підсумок археологічного досліду над територією Степу і чорноморсько-азовсько-кавказького побережжя і вияснити, що сі досліди дали досі для вияснення залюднення лісостепового погранича і степу, посування до степової зони, з одної сторони - північної колонізації, з лісових країв, з другого боку - припливів і натисків середнєазійської степової людности. Як освітлюються археологічним матеріялом культурні наверствовання в ріжних частях сеї території, проникання, інфільтрація з чорноморського і азовського побережжя елементів цівілізації середземноморської й переднєазійської (з мал