Щодо реорганізації науково-дослідної

Записка-протест акад. М.С.Грушевсысого з приводу висновків комісії чистки апарату ВУАН

Народному комісарові РСІ

Копії: Президіумові ВУАН

Народному комісарові освіти

Секретареві Комуністичної

партії (б) України

Ознайомившися з висновками Комісії чистки апарату ВУАН, вважаю своїм обов'язком подати до Вашої уваги свої міркування з приводу ухвал і директив сеї комісії, які можуть некорисно відбитись і на моїй персональній науковій роботі, і на доручених мені установах, ба навіть і на науковій роботі УСРР взагалі.

Починаю, власне, з сього найзагальнішого і в високій мірі загрозливого для української науки і її репутації.

Таким, передусім, являється принціп, положений обелідуваннєм в основу оцінки наукової роботи ВУАН, що в ній тільки те повинно мати місце, що безпосереднє освітлює нинішню добу і служить її практичним потребам. При обслідуванню всяка „старина" зневажливо відкидалась, навіть без усякого розбору мотивів і завдань досліду. „Сімнадцятий" або „вісімнадцятий вік" - сі вирази вимовлялися згірдливо, проголошуйалися так, немов у них сама собою містилася догана і робила непотрібним всяке обмірковання. Все се, мовляв, „уже описано і нема чого його пережовувати". Не має ніякого інтересу. Тільки революційна доба та ще хіба часи промислового капіталу признавалися вартими розроблення.

Але ж повинно бути ясно, що такий підхід занадто узький, глибоко несправедливий і в наслідках своїх дуже небезпечний!

УРСР повинна розпоряджати всею повнотою культури, то значить і наукою в цілости - як природничо-технічною, так і соціяльною. Значить, і історія України в ній повинна розроблятися в цілості, без проривів і прогалин. Всяка доба являється синтезом попереднього, в котрім борються, комбінуються і синтезуються його протирічності. Без дослідження минулого дослід якої-будь доби безпомічно повисає в повітрі. Без знання минулого неможливе

точне поняття про сучасне. Історія новішого часу повинш притягати до себе (і притягає дійсно) особливу увагу, але ніяк не може проголошуватися єдино вартим або єдино допустимим об'єктом радянської науки. А при тім повинно матися на увазі, що соціяльні науки мусять займатися безнастанним переобліком і переоцінкою свого матеріялу - як щодо сучасного,.,так і щодо минулого. Поки історична наука не завмерла і не задубіла, в ній ніколи не може спинитись оте „пережовування" - доповнювання і переоцінка матеріялу і фактів минулого в світлі нових комбінацій сучасного і уліпшених дослідчих методів.

Маючи се на увазі, я в попередніх роках, 1925-[192]8, коли, властиво, я оден з академиків-істориків займався організацією історичної роботи в ВУАН, бо інші більше працювали поза Академією, ніж у ній, - я прикладав усі зусилля до того, щоб українська історична наука виявляла себе в ВУАН як цілість і обхоплювала якповніше її ріжні територіяльні ділянки і хронологічні періоди. Се мині в значній мірі вдавалось, і ВУАН в очах наукового світу здобувала репутацію, що вона репрезентує українську історичну науку в цілосте - живій, активній і творчій -щодо всіх українських земель і для всіх часів їх життя, України Радянської і позарадянської. Реорганізація історичних установ, переведена протягом минулого року (про неї нижче), зробила значні виломи в сій цілості, стара історія України фактично зійшла з їх овиду, так само і часи раннього торгового капіталу, XV-XVI піки. Виключено взагалі принципи районного дослідження ріжних ділянок української землі. Директиви ж теперішнього обслідування. признаючи досліджування й новіших часів торгового капіталу, XVII і XVIII-XIX вв., теж зайвим баластом, хибою організації наукової роботи, - загрожують дальшими спустошеннями в пляпах дослідчої праці. А які наслідки се потягне за собою?

Ясно, що коли тільки в радянських наукових усіанонах прийметься такий погляд, що все зайве для них, крім того, що безпосереднє служить практичним завданням моменту. і за Українською Академією усталиться репутація „академії прак і мчпи* знань", то се неминучо, трошки раніш чи'трошки пізніш, але цілком певно приведе до того наслідку,'що якась закордона установа,

підчеркуючі практичне спрямовання радянської науки, присвоїть субі ролю огнища української історичної науки в цілості.

Проголосить себе перед науковим світом її репрезентацією і здобуде його признання!

Туді дуже трудно булоб «заднім числом» реставрувати цілість української історичноі науки в рамцях ВУАН і назад здобути утрачену репутацію, котру в даній хвилі ВУАН ще має, завдяки праці попередніх літ!

До тої ж небезпеки призводить інша вимога, поставлена обслідуванням, - щоб робота історичних установ ВУАН щільно і повно, без останку вкладалася в рамці пляну простого і монолітного , виразно і гостро відмежованого від завдань інших установ і без посередне спрямованого на практичні завдання моменту,з розрахунком виконання сеі праці в межах нацближчих літ.

Даремно я і мої співробітники поясняли, що робота історика в значній мірі обумовлюється наявністю матеріалу, а висновки, потрібно з погляду моменту, часто не можуть бути здобуті прямим підходом, а потребують довгих праць підготовчого характеру. На се ми діставали відповідь, що плян мусить бути в кожнем разє точно спрямований на вимоги моменту, і здійснення його повинне бути розраховане на біжучу пятелітку – хоч би в дійсності й не передбачалось можливості його виконання в її межах.

Але до чого приведуть таки вимоги коли вони будуть виконуватись? Очовидно, що ціною де якої,сорозмірно дуже невеликої інтенсифікації роботи над питанням, інтересами з становища нинішнього момету( бо поскільки для їх розроблення єсть вдячний, приступний матеріал, вони і тепер розробляються з особливим інтересом)- оголяться величезні ділянки, не увязані з інтересами сучасності, і те , що на них робитимиться позарадянськими силами і установами, буде робитися назнижку авторитету нашої науки, Наша наука буде проголошена за практично- підсобну роботу, а огнищами « справжньої науки « раніш чи пізніш проголосять себе установи позарадянськи.Не взявши під увагу сього всього , а також і спеціяльних обставин , в яких вона знайшла мою катедру з її установами, комісія

чистки закинула загальноісторичним катедрам ВУАН, в тім числі й моїй, такі речі, як „випадковий, безсистемний матеріял, описова метода, студіювання здебільшого глибокої старини без чіткої соціологічної аналізи".

Даремно, як з того бачу, виясняв я, що обслідування застало мою катедру й її установи серед переформування в зв'язку з поповненням Академії, загальним плянуванням і раціоналізацією її роботи. Що плянування наукової роботи річ взагалі незвичайно трудна, а методика його тільки що вироблюється. Се показала затяжна і незвичайно болізна, а ще не закінчена операція, котру перебула протягом сього академічного року моя катедра з її установами.

Катедра ся давніше називалася „Катедрою історії українського народу, головно нових часів". Сеї зими її переіменовано на „Катедру історії України доби промислового капіталу". Весною - в „Катедру іст[орії] України доби раннього торгового капіталу (XVI-XVTI вв.)". Потім сей додаток „раннього" усунули, і стало дві рівнорядні катедри торговельного капіталу: моя і ак[адеміка Д.] Багалія, причім ака[адемік Д.] Багалій виявив орієнтацію головно на /фугу половину] XVIII в. і першу половину] XIX в. (до 1861 p.), а мені Комісія чистки давала поради не входити в його сферу. Часи ж промислового капіталу й імперіялізму, як також методика історії. мають розроблятися катедрою, котру займає академік М.| Яворський.

В зв'язку з сим різні зміни перебули й установи, зв'язані з моєю

катедрою. „Комісію новішої історії" (ХІХ-ХХ ст.), засновану мною дуже діяльну, в грудні закрито. Закрито також дві порайонні комісії - Лівобережну і Полудневу, тому що такі комісії бажаливідкрити при своїх катедрах ак[адеміки Д.| Багалій і М. Слабченко; замість того пропоновано мені відкрити комісії Правобережжя і Полісся. Але весною ухвалено покасувати взагалі всякі порайонні комісії, в тім і відкриту мною і введену в життя, згідно з вищесказаною пропозицією, комісію Полісся.Мою Комісію новішої української історіографії, щоіснувала вже кілька років і також дуже гарно себе проявляла, вважали за бажане перейменувати, і вона кінець кінцем стала з місяця квітня «Комісією

історії Козаччини". „Комісію історичної пісенності" тоді ж прилучено до „Культурно-історичної комісії". .Комісію Археографічну і Комісію Західної України відділено від моєї катедри і передано до президії відділу. Науково-дослідча катедра історії України, зв'язана з моєю академічною катедрою, тепер закрита, але що з неї перейде до моєї академічної катедри, а що буде зліквідовано зовсім, ще й досі невідомо. Загалом нова структура колишнього історично-філологічного відділу ВУАН ще не затверджена, вона ще буде переглядатися восени, в зв'язку з злиттям кол[ишніх] І і III відділу до одного відділу соціяльно-економічного.

Очевидно, 'в сей момент від установ, які пережили і ще переживають такі різкі зміни, ніяк не можна вимагати чіткої системи і пляновості. Мій старий науковий плян, за котрим я будував історичну роботу в pp. 1924-[192]8, тепер розбито. Новий плян кілька разів мінявся, і ще не набрав остаточних 4юрм. Було багато зайвої і передчасної ломки, котрої некорисні сторони я вияснив і виступав проти неї в Зюрмі „окремої гадки". Конечного ж пляну і тепер ще нема. Від осені 1928 р. історичні установи вже чотири рази виробляли і подавали пляни, відповідно" все новим і новим інструкціям планової комісії, і, очевидно, ще й сеї осені прийдеться сим зайнятись: таку директиву мали ми під час останньої сесії від президії відділу.

Все се знайшло відбиття в висновках комісії чистки, що так гостро-негативно схарактеризувала роботу моєї катедри і її установ, взявши для прикладу роботу Культурно-історичної комісії, котрої свіжа, актуальна робота саме варта всякого признання, але плян її і прилучених до неї саме в останнім часі двох інших установ -Комісії історичної пісенності і Кабінету примітивної культури, розуміється, не міг визначатися монолітністю, і навіть шкода було б, задля простого спрощення пляну, жертвувати живою і цінною дослідчою працею, що розвивалася в тих установах перед їх об'єднанням.

Ніскільки не відзначено, що вони тепер мусять орієнтуватись на хронологічні межі, поставлені моїй катедрі, - добу торговельного капіталу, XV-XVIII в., щонайбільше першу пол[овину] XIX в.

Не взято під увагу, що се против моєї волі роботу установ моєї катедри відсунено від сучасност.Що мій раніший плян, власне,ставив завданням сих установ – з ріжних сторін освітлювати як підупадав, дискредитувавсь і переживався старий режим і наростали революційни сили. Що якраз позакривано мені ті комісії,що ставили своїм завданням ув'язати з сучасністю старіші часи і освітити їх ретроспективно данними революції: Комісію новішої історії, Комісію нової історіографії, Комісію порайонного дослідження України.
Треба відзначити, що комісія чистки присвятила моїй катедри й її установам так багато уваги, як, мабуть,ніякий іншій катедри.Її бригади віддали їм не меншетижня часу, обслідуючи по ріжних лініях. Коли з загальногочисла наукових співробітників і асистентів персональному обслідуванню піддано яких-небудь 20%,то моїх співробітників кликано майже всіх.Я сам персонально кілька разів давав пояснення комісії. Вона, таким чином, мала змогу познайомитися і з негативними,і позитивними сторонами роботи наших установ. Одначе, в остаточному підсумку,данім комісією,перебільшено-підчеркнено виступили сторони негативні. А про позитивні нічого нема – так як би їх не було.Картина виходить цілком одностороння і тому не вірна!

Бо досягнення були, досягнення єсть, дуже значні, і вдіскусії вони признавалися самою комісією – мовляв, «досягнення, розуміється, великі», навіть «величезні», але «комісія головну увагу мусить звернути на хиби, яки треба випростувати». Ав кінцевім результаті нічого не лишилося, крім хиб, досягнення ж зістались неоцінені.

Тим часом, чи не замітні се були досягнення, що за шість років працею моєї катедри і звязаних з нею установ випущено вісімдесят книг в 1400 аркушах друку, і сі видання становлять дуже значну частину історичної української продукції і як такі ураховані в
світових наукових кругах?

Зчаста уряджувані прилюдні наукові засідання (рекордне число

1928 року - 97 засідань з 196 доповідями,- пізніше організаційну енергію відтягнули роботи плянування, раціоналізації і т.д.) давали широку змогу самокритики, наукових дебат і діскусій, втягали в

круг наукових інтересів широкі круги людей з-поза устаної Академії.

Притягаючи до праці в установах людей, що тільки-но скінчили вищу школу, або й не скінчили її, підготовлено з них значний кадр наукових співробітників. Одні з них пройшли аспірантський стаж в науково-дослідчій катедрі, зв'язаній з установами моєї катедри (десятьзахистили за сей час промоційні праці, п'ятнадцятьще проходять стаж або працюють над промоційною працею). Інші, не вступаючи до аспірантури, роботою в установах виробились цінні науково-допомічні сили і перейшли або переходять тепер де самостійної наукової роботи.

До праці в тутешніх виданнях і установах втягнено також і цілий ряд закордонних учених, головно галицьких, і ВУАН стала для них об'єднуючим науковим центром. Деякі з них здобули степінь дійсних членів катедри або навіть звання академіка.

Високо піднесено повагу історичної української науки в очах закордонного позаукраїнського світу.

З нагоди ювілею Академії, на приїзд союзних і закордонних гостей працею співробітників і членів установ високооригінально і змістовно, як з художнього, так і з наукового погляду, оформлено приміщення установ, так що дійсно буде чим похвалитись перед приїжджими, і т.д.

Який же результат сеї інтенсивної, совісної, продуктивної праці, котрою ми були горді - я і мої співробітники - як реальною заслугою перед українською культурою?

Цілу низку наукових співробітників знято з посад. Іншим виписано сувору критику.

В порівнянню.з иншими установами процент знятих з установ моєї катедри незвичайно великий. По цілій Академії з наукових посад знято (не понижено в кваліфікації, а знято зовсім) не більше десятка, а в тім з історичних установ - три! Знято „за відсутністю наукової кваліфікації" усіх асистентів, тому що праці їх „не мають видатного наукового значіння" або тих праць надруковано мало.

Я виясняв комісії чистки, що асистент являється передусім науково-допомічноюсилою, і поки хто асистент, від нього не можна вимагати видатного наукового вкладу в науку - така вимога може

ставитись до вищих категорій: керівників, директорів установ, академіків. Коли асистент, сповняючи функції науково-дослідчі, при тім вправляється в самостійну наукову працю і в ній себе проявляє; - як се було сконстатоваио при всіх вичищених асистентах, - більшого від асистента не можна вимагати. Обов'язкова норма виробництва тільки що стала намацуватися сього року; наскільки поставлені сього року виробничі норми будуть відповідними, покаже будуччина, прикладати ж їх до Попередніх років і надавати „обратну силу" - цілком недопустимо.

Так само недопустимим формалізмом буде вважати за брак
наукової кваліфікації недостачі закінченої вищої школи, як
трапилося в деяких випадках. Заслугою, а не хибою установи буде,
коли людину без шкільного диплома вона виробляє на цінну
науково-допомічну силу і вправляє в самостійну наукову працю.
підтримувати, а не відсувати треба таких цінних висуванців, такий
корисний виробничий персонал. Обережно ставитися до праці,
вложеної установами і їх керівниками на підготовку сих наукових
сил,а не пускати її на вітер, і веліти зачинати наново, з новими
кандидатами.'

3 жалем мушу відзначити, що при обслідуванню моєї катедри і
їїустанов та персональних розпитах співробітників яскраво
визначився ухил на несприятливу оцінку і моєї персональної
наукової роботи та діяльності як академика - керівника установ.
Робилися нічим не оправдані зусилля доконче приліпити моїм

працям ідеалістичну марку. Представити мене керівником слабим і
нездалим - нібито я мало займаюся своїми установами, не дбаю,
щоб мої співробітники підіймали свою наукову кваліфікацію,
допускаю протекційність при заміщенню посад і т[ому] под[ібне).

А що вже казати про таку характеристику соціяльного походження, дану моїй сестрі, - „вичищеній" асистентці в одній з комісій, що працюють при президії відділу: „донька директора нар[одних] училищ, сестра акад. Груїневського". Виглядає, що родство зі мною дає нехорошу соціяльну кваліфікацію?

„Вичищені" подали мотивовані протести. Коли їх не буде взято на увагу і викинених з наших установ не буде відновлено на посадах, такий результат їх роботи і спільної праці з ними установ

зістанеться грізним - в некориснім розумінню - прикладом на будуще.

Все цінне, що обслідування дало для дальшої праці, я і мої співробітники з усею серйозністю взяли на увагу; додаю копію протоколу, списаного пленумом співробітників по скінченнії іобслідування.

Але так само, з усею серйозністю мушу затерігати від негативних сторін обслідування, його невдалих підходів і непродуманих директив, які тяжко ляжуть на наукову роботу не тільки моєї катедри, але і всеї праці ВУАН і неминуче відіб'ються на її репутації, коли не будуть спростовані.

Не думаю, щоб негативна оцінка комісії чистки могла змінити мою репутацію дослідника і організатора наукової праці, придбат сороклітньою -роботою на сім полі. Але на активності і продуктивності дальшої роботи моєї і моїх співробітників не можуть 'не відбитися такі результати обслідування, коли вони лишаться в силі. Тому вважаю своїм обов'язком подати отсі міркування до Вашої уваги.

Академік М.Грушевський Кисловодськ, 3O.VIII.[1]93O