Листопада.

Осібна гадка акад. М.СГрушевського до протоколу

Спільного зібрання ВУАН 17 жовтня, зачитаного

на засіданні 31 жовтня 1927 р., в справі непорозумінь

з Президією та Правлінням ВУАН

Осібна гадка академіка Михайла Грушевського

до протоколу Спільного зібрання Української Академії наук

17 жовтня, зачитаного на засіданню 31 жовтня 1927 року

З жалем почув я на засіданню 31 жовтня, при читанню протокола 17 жовтня, що після того, як я вийшов з того засідання 17 жовтня, відпросившись у Президії тим, що мав бути присутнім як представник Академії на засіданню Комітету допомоги Західній Україні, і неодмінний секретар запевнив мене, що в моїй неприсутносте буде вислухане тільки звідомлення ак[ад. В.]Шапошнікова, нічого більше - в дійсносте в моїй неприсутносте переведена була Президією довга діскусія, звернена против мене і моїх співробітників, і не вислухавши моїх пояснень, на підставі невірних інформацій, винесено рішення, против котрих я мушу протестувати, та списано протокол, який представляє в цілком хибнім світлі діяльність мою і моїх співробітників з історичних установ Академії.

Протокол не називає мого імени - хоч воно, здається, називалось в діскусії, але і без того присутнім - принаймні дуже багатьом -було ясно, я певен, що про Ф.Я.Савченка - одного з трьох керівників академічних комісій, що працюють під моїм головуванням, себто одного з найближчих моїх співробітників, говорилось як про виконавця моїх доручень. Дійсно, я не раз відряджував т.Савченка до Харкова з клопотаннями в справах історичних установ, їх видавництв і ріжних казусів наукової роботи, котрою я кермую; я давав йому при тім власною моєю рукою списаний реєстр справ, котрі він має порушити в відповідних установах, а з поворотом його вислухав за сим реєстром його звідомлення.

Доручав йому добиватися не змін в постановах, повзятих Укрнаукою чи якоюсь иншою центральною установою в справах Академії, а нагадувати про потреби мині доручених історичних


установ і видавництв - щоб сі потреби не були переочеш, а по

можливості задоволені при всяких розподілах коштів. Заявляю -

як се заявив на засіданню 31 жовтня, що знаю т.Савченка за людину

коректну і витриману, і певен, що він ніколи не забував свого

становища як відповідального співробітника Академії, робив не на

шкоду Академії, а тільки на користь її наукової праці, як і я при

всіх клопотаннях мав завсіди на увазі повагу й видатність Академії

як установи та її завдання.

Так було і в згаданім в протоколі випадку, що стався в липні сього року. Довідавшися приватно, що голова і секретар Управи виїхали до Харкова, викликані для укладення штатів Академії на 1927/[192]8, я доручив т. Савченкові поїхати також до Харкова, щоб довідатися, чи при сім укладанні взято на увагу мої клопотання в справах історичних установ, і коли ні - то нагадати про них і клопотатись про їх можливе задоволення. Бо ще в травні сього року я через того ж т. Савченка нагадав Укрнауці про незадоволені попереднього року клопотання, і Мала Президія в засіданню 31 травня постановила збільшити штати моєї катедри і перевести се збільшення „в порядку планування штатів Української Академії наук на 1927/[192]8 рік". От сю постанову мав нагадати т. Савченко, і хоч він наспів уже після наради заступника] голови Укрнауки з головою Управи УАН, Президія Укрнауки, пригадавши сю ' постанову, постановила додати дві посади для історичних установ ' УАН. Се було мало, я ще раз доручив т.Савченкові говорити в сій справі, і в місяці вересні Президія Укрнауки згодилась уже на три посади.

Але, може бути, потрібує пояснення, чому я звернувся до Укрнауки завчасу, в місяці травні с.р. з своїми проханнями про посади для істор[ичних] установ?

В травні 1925 р. - як я довідався вже потім - підчас приїзду до

Київа заступника] голови Укрнауки М.І.Яворського, він з головою

Управи ак[ад. С.]Єфремовим перевели ревізію штатів і

організаційних планів Академії. Про се, скільки знаю, ніколи не

докладалось Спільному зібранню, - взагалі се характеристично

для наших відносин, що Спільному зібранню дуже часто лишаються

невідомими найважніші розпорядження Управи і Президії в справах

штатів, розподілу сум, переписка їх з центральними установами і

т.д. Дещо з того часом доходить згодом в уривках до відомости

239


академиків, а дещо і зовсім не доходить. Се то й привело мене до переконання про необхідність час від часу персонально удаватись до Президії Укрнауки, щоб передати їй свої клопотання і одержати необхідні для праці інформації - і я їздив спочатку сам, а потім, як здоровля моє стало здавати, відряджував' для сього котрогось з співробітників.

Так от довідався я, що при тій ревізії штатів в маю 1925 року вичеркнено - без порозуміння зо мною - Комісію історичної пісенності, змінено назву Культурно-історичної комісії і скорочено три посади наукових співробітників: додано, правда, инші посади, але скорочені були необхідно потрібні. Тому я, як тільки довідавсь, так вніс в істор[ично]-філол[огічний] відділ внесення про відновлення Комісії історичної пісенності, реституцію назви другої комісії і про необхідність скорочених посад, і се було ухвалено. Потім при обговоренні штатів на рЛ 926Д192 ]7 я одержав постанову істор[ично]-філол[огічцого] відділу і Спільного зібрання про необхідність 4 співробітників і потребу й бажаність на випадок значнішого розширення штатів (що тоді малось на увазі) цілого ряду инших співробітників. Провівши сі проекти через усі форми й інстанції, я чекав результату академичних клопотань і не дістав ні одної посади. Пройшли инші, підтримані Управою і Президією або клопотання самих установ, але мої зістались без задоволення. Се поставило мене в дуже трудне становище. Наприклад], Комісія істор[ичної] пісенності, стративши єдиного свого співробітника, счеркненого без моєї відомості в травні 1925 p., і досі мусить провадити свою цінну наукову працю над корпусом історичної пісенності без жодного співробітника. Коли в липні сього року, в своїй подорожі до Харкова голова Управи укладав з замісником] голови Укрнауки штати на 1927/f 192J8 p., ся комісія знов зісталася без єдиної посади і так би й лишилася, коли б я через т.Савченка не нагадав Укрнауці про се, і після сього й Управа, - як заявив отеє Неодмінний секретар в засіданню 31 жовтня, - включила її в штати. Сей приклад пояснює, чому я вважаю досі і далі вважатиму своїм обов 'язком підтримувати свої клопотання безпосереднє перед центральними установами.Се мій обов'язок як члена Академії, котрому доручені історичні установи й історична праця.

Та підчас засідання 31 жовтня, й иншими разами, з боку Президії робилися доволі прозорі натяки, ніби то історичні установи, що


знаходяться під моїм головуванням, і так досить добре обставлені в порівнянню з иншими і мають досить співробітників, а я нібито штучно помножаю кількість комісій і ставлю занадто великі претензії. Тому я мушу з усею рішучістю заявити, що се не так.

Українська історична наука в умовах царського режіму була поставлена в обставини незвичайно тяжкі і недогідні - гірші, ніж які-небудь дісціпліни, так що мусіла або тікати за кордон, або ходити узькими стежечками для неї толєрованими, обминаючи „лоскотливі питання". Розроблювалася вона тому здебільшого руками аматорів-делетантів, а не академичних, університетських учених, для котрих була сферою несприятливою або й зовсім небезпечною. Тому дуже відстала проти стану инших культурних народів, ба навіть проти практичних вимог українізації, і тепер вимагає сильної ініціятиви і дуже планової організації, може більше, ніж яка инша дісціпліна, щоб побороти ті полишені минувшиною порожні, нерозроблені прогалини, або одностороннє розроблені частини, і перетворитися в звязлу і скільки-небудь одностайно розроблену цілість. Коли я, заставши одну тільки Археографічну комісію» і ту в стані зовсім не активнім, протягом чотирьох років довів число історичних комісій до десяти, я менш усього мав бажання множити їх тільки для множення: я крок за кроком вимацував найслабші пункти в системі історичної роботи і в них ставив як ударні організації отсі комісії. Досі на всі сі 10 комісій я мав 10 співробітників штатних (одинадцятого безпосереднє при катедрі). Се не багато, а мало: 3 комісії мають тільки по одному співробітнику, а 4 не мають досі ні одного і не можуть сповняти свого призначення. А при тім значінню, яке повинна мати Академія як організаційний науковий центр для всеї української території, вони мають завдання великі і працю величезну.

Візьмім Археографічну комісію - найкраще з усіх дотовану, бо вона має аж трьох штатних співробітників: керівничого, співробітника і ученого секретаря. З них учений секретар Г.А.Іванець заразом секретарем Управи Академії і сьому урядові мусить віддавати весь свій час; керівничий О.Ю.Гермайзе також несе ріжні складні й відповідальні обовязки (протягом двох років був проректором ІНО, кермує секцією марксо-ленінської катедри і т.ин.). Отже, що можуть дати всі співробітники комісії разом супроти завдань і потреб української археографії, такої' занедбаної


і упослідженої в царських часах? Українська Археографічна комісія повинна бути великою установою, з далеко більшим штатом платних членів, редакторів, секретарів, щоб сповняти своє призначення. Пригадаймо, що таке була російська „Императорская Археографическая комиссия", а й вона не могла обслужити потреб російської археографії. Що ж може зробити Українська Археографічна комісія, коли її будуть трактувати як одну з десяти комісій акад. Грушевського, котрих - мовляв неодмінний секре­тар - кожен академик може собі наробити стільки ж. Те, що ми пробуємо тепер в ній робити, - се розпучливі зусилля дати хоч щось навіть в нинішніх неможливих матеріяльних і організаційних обставинах з цілком нищим бюджетом: і під необмеженим самовластям неодмінного секретаря (пригадую мої протести против його самовільних розпоряджень щодо транскрипції видаваних Арх[еографічною] комісією текстів). Коли я від часу до часу роблю зусилля трохи збільшити засоби сеї установи і полегшити умови її праці, чи можна сказати, що я се роблю „з жиру", чи з якоїсь неспокійної невгамованої вдачі? Попрацювавши на ниві української археографії сорок літ, в дуже несприятливих обставинах, я з сумом бачу, що вони не дуже то поправляються і в рамцях Української Академії наук.

Комісія Київа і Правобережжя має посаду керівничого і одного співробітника. Шан[овний] В.І.Щербина, що займає посаду керівничого, як ніхто инший відповідає сій посаді: але йому до помочи треба робочих сил більше, ніж одна. Для комісії, що має завданням розробляти історію нашого історичного осередка і його околиці, один співробітник і яких-небудь 30-40 карбованців на операційні видатки здається небагато. Я думаю, що страшно мало. Правда, комісія ухитряється проявляти себе досить показно і в сих обставинах. Вона випустила торік великий гарний збірник „Київ та його околиця", її заходом вийшов збірник нових студій про Київ В.І.Щербини; вона робить заходи коло видавання щорічника, присвяченого минувшині Київа та його пам'яткам і провідника по сучасному Київу. Але щоб вести сю роботу, безсумнівно цінну і потрібну, безумовно треба більше сил і засобів.

Комісія Західної України має керівничого і одного штатного співробітника, а тим часом перед нею лежать величезні завдання не тільки досліду, але й наукового звязку з краями, що разом


становлять майже третину української території, потрібують крайньої уваги і підтримки, а всякого рода зносини з ними незвичайно утруднені політичними обставинами. Завдання звязку керівничий сеї комісії Ф.Я.Савченко виконує зручно, тактовно і успішно - завдяки дуже цінній помочи академика [К.]Студинського, що бере дуже діяльну участь в проводі працями сеї комісії. Не вважаючи на величезні труднощі, утворені кордонами - польськими, чеськими, румунськими, осягнено показні результати: їх яскраво засвідчили сьогорічні засідання сеї комісії з участю західноукраїнських учених з їх доповідями на теми західноукраїнського життя. Початки зроблені, можливості показані,, але щоб успішно розвивати сю роботу треба не дві штатних сили і не 8(Ы00 карбованців операційних коштів на місяць.

Тепер - Комісії Східньої і Полудневої України, з одним співробітником кожна. Неодмінний секретар представляє так, що я се просто розрізав на 4 порайонні комісії одну комісію, і вийшло 4, і кожду академічну комісію можна б так розкроїти. Говорити так можна або не поінтересувавшися діяльністю сих комісій, або бажанням дати хибне уявлення про них.

Може бути, що єсть академічні комісії, котрі могли б бути з користю для справи поділені на дві окремі чи більше комісій, про се не берусь судити. Але, що вести дослід історично даних умов, що формували певні території-землі, з котрих складається Україна, і ті осередки, наоколо котрих вони групувались - в аспекті економічнім, соціяльнім, культурнім, політичнім - те, для чого засновані й організовані сі комісії, неможливо в рамцях одної комісії, се можу сказати цілком певно.

Я не раз виясняв рацію і завдання сього територіяльного чи районного дослідження: в звідомленнях, друкованих в „Україні" і в „Записках істор[ично]-філол[огічного] відділу", в передмові до Київського Збірника, і я думаю, що кожному, хто знайомився з сим, мусить бути ясно, що звалити в одну комісію завдання дослідження Кита та инших старих історичних центрів, обслідування Полісся, Правобіччини і Лівобережжя, Дніпрельстану, Донбасу, Черноморського Побережа, Галичини і Закарпат[т]я, - значить зробити цілком не робочу організацію. Може бути мова про те, чи не треба б, в інтересах роботи, поділі ти сю роботу ще дрібніш - замість чотирьох на якесь инше число, але


не можна говорити - як от говорив Неодмінний секретар, що я поділив собі на чотири порайонні комісії те, що инші роблять в одній комісії. Я думаю, що нинішня організація роботи себе оправдала. Торік вийшов Київський збірник, за місяць-два вийде Чернигівський. Зв'язана з сим збірником робота, ведена нашим академичним осередком спільно з місцевими науковими силами, викликала сильний науковий рух, і він доказує, що сей органі­заційний план був правильний. Але, щоб його розвивати постійно далі, треба більше співробітників, і я мушу про се старатись.

Одного тільки штатного співробітника має і Культурно-історична комісія, що ставить своїм завданням пересадити на український грунт ті методи дослідження соціяльної і культурної преісторії, що дали за останнє чотирьохліття в Західній Европі і Америці досліди над примітивною культурою, над її переживанням і міжнароднім культурним оборотом. Збірка „З примітивної культури" моєї доньки й учениці і дві книги „Первісного громадянства", випущені під її редакцією, показують, що сі завдання переводяться реально, солідно, методично; але щоб ся важна робота - цінна і з становища і дослідження народнього життя і увязки нашого досліду з світовим науковим рухом - могла розвинутися з відповідною широтою і від взірців дослідуперейти до плав[н]ої постійної праці в сім напрямі, треба, розуміється, не одного співробітника.

Про Комісію історичної пісенності, що лишилась без жодного співробітника, хоч саме тепер випускає корпус дум з великою вступною статтею, - я вже сказав.

Три нові комісії: „Старої історії України", „Історії української історіографії в звязку з ідеологічними течіями" і „Новішої історії України" теж не мають іще співробітників. Я вважав їх організацію необхідною в плані розвитку історичного досліду. Дослідження старої історії цілком занепало і вимагає ініціятивної організації. Історія нової української історіографії в звязку з розвоєм політичних, ссщіяльних і національних ідей - се велика прогалина в нашій науці. Розроблення національного, соціяльного і культурного руху України в останнім століттю теж мусить бути поведене більш енергійно. В академічних планах, переведених через Спільне зібрання, проектовано для сих нових комісій 12 посад, я буду про них клопотатися з року на рік - так, як і про посади,


проектовані для давніших історичних комісій. Взагалі я не виходив і не вихожу в своїх клопотаннях з тих дезідерат, які були прийняті істор[ично]-філол[огічним] відділом і Спільним зібранням. Голова Управи заявив на засіданню 31.Х., що він за власним вибором вибрав із тих 240 з чимсь посад, що були ухвалені Спільним зібранням, 20 і кілька посад, які вважав найпотрібнішими, і продиктував їх до протоколу Укрнауки 20 липня, не порозуміваючися з інтересова-ними академиками. Я вважаю за собою не менше право клопотатись, щоб Укрнаука додала ті з поминених ним (ухвалених Спільним зібранням перед вакаціями) посад, які я вважаю найбільш потріб­ними. Трудно мині зробити закід, що я тим нарушую плани Академії чи роблю щось самочинне. Може, я порушую плани голови Управи, але про плани Академії не можна сього говорити - я не виходив і не вихожу поза спис, ухвалений Спільним зібранням. Навпаки, в своїх клопотаннях поводжуся завсіди бажанням як тільки можна збільшити продуктивність, видатність і повагу Академії. Не творю дутих комісій, ні множу посади для посад. Між моїми співробіт­никами нема мертвих душ, ні мертвих комісій. За три з половиною роки я дав докази тому. В обставинах не дуже-то легких, як відомо кожному, історичні комісії під моїм проводом видрукували 7 книг в академічних виданнях і 29 коштом Державного видавництва, понад 600 друкованих аркушів. Коло історичних комісій згурту­валося до 200 постійних учасників наукової праці, не простих корес­пондентів а наукових робітників. Утворилася робоча мережа, яка обхоплює всю територію України і притягає все більше постійних учасників з поза меж УСРР. Сё вимагало великого напруження від мене і моїх співробітників. Я з болем відривав на се час від моїх власних наукових праць, котрим би я, властиво, хотів нероздільно віддати свої останні працездатні роки. Я сильно навантажував моїх співробітників. Такого напруження продовжувати постійно не можна; і я мушу старатись про збільшення числа посад і оперативних коштів на оплату нештатних помічників.

Вповні свідомий того, що й декотрі наші катедри пильно потрі-бують співробітників і коштів для своїх комісій, і я думаю, що вони самі і Президія повинні робити в тім напрямі пильні заходи. Але з того зовсім не виходить, що я вимагаю себе чогось зайвого і мало потрібного, і в ім'я тих инших потреб треба гальмувати мої клопотання. Маю те переконання, що Президія й Управа (сі поняття


трудно розділити, бо всі члени Президії заразом члени Управи, а голова Управи - віце-президент Академії) не виявляють досить енергії в збільшуванню штатів і коштів Академії. Мині, правда, мало відомі ті заходи, які ними робляться, але скільки я знаю і розумію ситуацію, я уявляю собі, що Президія і Управа занадто пасивні: обмежуються канцелярською одпискою і більше дбають про те, щоб з того малого мінімума, що одержується Академією в результаті, користали ті установи, котрих інтереси вони беруть близче до серця, - замість того, щоб роз'ясненням потреб ріжних академічних установ, завдань і ваги їх роботи, старатися здобути стільки, щоб того ставало для всіх. Маю тверде переконання, що не вважаючи на трудне економічне становище Української Радянської Республіки, знайшлися б для Академії і більші штати і значніші кошти, ніж тепер, коли б більше робилося для інформації тих установ, від котрих се залежить, про діяльність, плани й потреби академічних установ. Тоді й те, що удається мині осягнути в сім напрямі, не випиналося б із загальної пропорції посад і коштів, і не було б місця для натяків, нібито я коштом инших установ здобуваю собі посади. Я просив сього року 4 посади, дістану, може, З, не більше. Що може значити се в нормальних відносинах для Академії, коли їй потрібно, щонайменше, 80-100 наукових посад. На мій погляд, членам нашого зібрання треба б виявляти більшу енергію у власних заходах, а від Президії та Управи - вимагати більшої активности в клопотаннях коло збільшення штатів і коштів на задоволення академичних потреб. Президія і Управа, як представники центральної наукової установи Республіки, повинні неустанно і пильно інформувати всі ті центральні органи, від яких залежить планування і росподіл коштів, про стан праці Академії, її потреби і вимоги, та добиватися відповідного їх узгляднення, а не чекати пасивно, який мінімум зістанеться в результаті всіх скорочувань і обкроювань, і потім накивувати в мій бік, що от, мовляв, іст[орично]-філ[ологічний] відділ дістав 6 посад, а Грушевському дано дві чи три - ось яка діспропорція. Діспропорції не було б, коли б Президія і Управа більше дбали про добування, як про росподіл, про скріплювання своєї позиції, про ущімлювання опозиції; якби рівно трактували установи опозиційні і „свої", а за те більше уваги віддавали зв'язкам з центральними органами і пильнували проходження в них академичних справ.


З другого боку, Спільне зібрання повинно вимагати, щоб Президія і Управа держали його в курсі академичних справ, своє­часно подавали їх на його розгляд і рішення, а не ставила перед довершеним фактом. Тепер Спільне зібрання знає тільки те, що Президія та Управа признає за потрібне довести до його відома, а дуже багато важного проходить поза його відомом, або стає відо­мим по невчасі. Взяти хоч би се, що ми довідалися на засіданню 31 жовтня.

Виходить, що з яких півроку діскутується справа взаємовідносин нашої Академії з Всесоюзною. 20 липня голові Управи показали в Укрнауці план Всесоюзної Академії, присланий на відзив Наркомосвіти з поясненням, що сей план уже два місяці лежить в Укрнауці, але голова Управи не виявив до нього ніякого інтересу. Потім сей план прислано на відзив Академії, але голова Управи нашвидку збув його якоюсь канцелярською відпискою, і навіть не повідомив про се Спільного зібрання після вакацій. Кілька разів воно збиралося в жовтні, не раз мало вільного часу аж забагато, одначе про се нічого не почуло, і тільки Держплан, вдруге запитавши гадки Академії, був виновником того, що Спільне зібрання про се почуло і могло подумати над такою важною справою, - що так його займала два роки тому. А скільки таких справ проходить для Спільного зібрання зовсім не відомо? Президія і Управа самовільно, не докладаючи йому розподіляє суми, рішає справи про посади і т.д. Я згадував, як в травні 1925 року голова Управи з замголовою Укрнауки на власну руку переробив штати Академії, і навіть не повідомив про се Спільного зібрання ні відділів. Так само не було подано до відома Спільного зібрання, ідо в травні 1926 року Управа (чи Президія) зложили новий проект штатів, завівши туди 104 нові посади, і сей проект Президії, а не плани, ухвалені Спільним зібранням, були прийняті Наркомосвітою в кошторис 1926/[192]7. Правда, з того кошторису мало що здійснилось, але факт остається фактом, що він укладався за вказівками, даними Президією чи Управою поза Спільним зібранням. Так само самовільно розподіляє Управа і суми. Тільки формально повідомила вона Спільне зібрання про розподіл кільканадцяти тисяч операційних, що прийшли в вересні сього року, навіть і в


такій формі не доложено йому. В обох випадках я, довідавшися, старався добути щось на устаткування своїх установ, на оплату вже зроблених покупок, але стрічався з відповідею: вже Управа ухвалила, вже Управа розподілила. Навіть сам факт, що хтось непокликаний довідався про те, що робиться розподіл, стрічався з невдоволенням: як се він довідався, і хто йому розказав секрети Управи?!

Я не маю приступу до діловодства Академії, тому може мої інформації не завсіди точні. Мене запевняли люди добре освідомлені, що в осені 1925 року неодмінний секретар був виходив навіть наказ персоналові Укрнауки - не давати мині ніяких довідок і інформацій. Вони дістаються мині не легко і не повно. Вищесказаним я хочу тільки пояснити, що мене переконало в необхідности шукати корективів мого тяжкого положення, інформуватися в центральних установах і у них робити клопотання для уможливлення наукової роботи. Брати ж при тім дозвіл на ті зносини від Управи, як рекомендувалося з боку Президії на засіданню 31 жовтня, я не можу - супроти крайнє неприязного відношення Управи до мене і моїх (принаймні деяких) співробітників.

Останнім часом Управа просто-таки розтяла і унеможливила всякі відносини між мною і нею. Писання мої до неї в справах доручених мині історичних установ вона просто-таки відмовляється приймати, а коли й удасться їх доручити - облишає без відповіли. Коли ж я доручаю моїм співробітникам порозумітися устно, голова і секретар Управи поводяться з ними не раз так грубо, з криком і невідповідними виразами, що співробітники "всяко ухиляються від таких доручень. Виглядає так, наче б то Управа хотіла б мині як найсильніш докучити, підвести мене під усякі неприємности, унеможливити мині роботу, і наглядно доказати, що всяка праця в Академії буде для мене неможливою, коли я не буду коритись бажанням Управи. Се особливо яскраво ілюструє історія з будинком, переданим Міськрадою Академії Для історичної секції -я тому мушу коротко про неї згадати.

До сеї осени історична секція і звязані з нею установи, що стоять під моїм проводом, містилися в трьох кіманатах будинку


ул. Короленка № 37. Сей будинок в 1924 р. я виклопотав на власність Академії (доти він був в її аренді) у тодішнього голови Виконкому Г.Ф. Гринька, щоб там можна було умістити історичні установи Академії і вселитися мині самому, з огляду на мої прикрі житлові умови (що й досі змушують мене для наукової роботи виїздити з міста на дачу, де я маю змогу принаймні хоч розложити потрібні для занять книги). Призначена Управою для завідування сим будинком комісія, котрої я був головою, викупила одно помешкання у жильців і тут, в 3-х кімнатах умістилася з початком 1925 р. історична секція й инші установи. Думалося, що площу сього приміщення можна буде розширити далі, але показалося трудним. Тоді літом 1925 p., довідавшися, що сусідня садиба № 35 звільняється Інспекцією праці, я почав клопотатися, щоб її передано Академії спеціяльно для історичних установ, або инакшими словами - для історичної секції. Просив підтримати се клопотання Академію наук, Укрнауку і Наркомосвіту, що вони тоді ж - в серпні 1925 p., й зробили. Але справа затяглася тим, що Окрвиконком призначив сей будинок Секції наукових робітників під Дім учених; Секції на сю ціль' він був неприданий, але вона вагалися між рішучими відмовами від нього і готовністю взяти на якийсь час сей будинок, коли Окрвиконком рішучо не дає нічого иншого. З другого боку мене запевняли (а я провірити сього не можу), з боку Управи чи Президії Академії Окрвиконком інформовано так, що будинку історич[ним] установам не треба, бо вони мають і так багато місця. З сим погоджувалося б то, що ті папери, які Управа Академії писала в підтримку.мого клопотання за будинок, стилізувалися не так, як я просив, а инкаще: „для істор[ично]-філол[огічного] відділу", або: „для кабінетів і лабораторій АкадеміГ' тощо. Освітила се фраза, сказана неодмінним секретарем на засіданню 6.VI. с.р. -ніби-то Академія ще раніш клопоталася про сей будинок, і на нього претендують ріжні установи. Се було причиною прикрої діскусії на тім засіданню, в результаті котрої Спільне зібрання ухвалило записати до протоколу, що треба клопотатися, аби будинок № 35 був переданий Академії, Академія ж призначає його для історичних установ, чи для історичної секції, як стилізували се инші присутні. Тоді ж у червні Наркомос просив Окрвиконком приспішити


передачу сього будинка Академії для Історичної секції, і після сього Міськрада дійсно ухвалила передати сей будинок Академії для істор[ичної] секції. Здавалось би, що й добре. Так ні. Управа прийняла се наче якусь особисту образу для себе, що в ухвалах Міськради і паперах Комгоспу говорилось про історичну секцію, і окружила справу такою казуїстичною формалістикою, що трохи не лишила нас без будинку. Тимчасом як ріжні претенденти облягали Виконком домаганнями приміщення в опорожненім Інспекцією праці будинку, Управа відмовлялася його прийняти, вимовляючи тим, що історична секція не єсть юридична особа, що Академія не може приймати будинка, призначеного для сеї секції, що се так як би був будинок особисто для мене (?!). Окрвиконком принаглював нас, щоб ми негайно займали будинок, бо инакше він буде відданий в инші руки, а Управа заявляла, що вона не прийме будинку, поки не матиме всіх документів остаточного закріплення будинку за Академією, і тільки за Академією, - і так би сказати ігнорувала те фактичне вселення історичної секції, яке я мусів перевести, щоб не стратити будинку. На засіданню 31.Х. неодмінний секретар, що являється також членом Управи, заявив, що Управі й досі невідомо, що історична секція вселилася в сей будинок. В дійсності ж, як тільки представник Комгоспу списав перший передаточний протокол з моїм співробітником [С.]Глушком, котрому були доручені сі клопотання, я зараз другого ж дня 28 липня письменно повідомив про се Управу, просячи тим часом доручити завідувати сим будинком тій самій комісії, що завідує сусіднім будинком № 37, та ухвалити кошти на видатки, звязані з вселенням. Крім того, стрівши акад. [А.]Корчак-Чепурківського, що тоді заступав котрогось з членів Управи, я і персонально ще просив його, щоб Управа се ухвалила. А що академик Корчак-Чепурківський заявив, що грошей в касі Управи фактично ніяких нема, я доручив також т. Глушкові, з нагоди його поїздки до Харкова, поклопотатися в ФЕУ про спеціяльне асігнування для історичної секції на ремонт і устаткування сього будинку. ФЕУ уповажнило Управу зробити для сього позику на рахунок асігнувань 1927/[192]8 року і двічі написало про се Управі, але Управа лишила се без наслідків, і ні сама не зробила такої позики, ані не передала


сього права Історичній секції чи мині. Так само без усяких наслідков

зісталося кілька папірців, що писав я до Управи в серпні і вересні,

просячи зробити то се, то се в справах ремонту і устаткувань. Не

завсіди навіть удавалось сі папірці доручити: голова Управи

відмовлявся їх прийняти з вищенаведених мотивів, що Академія

не прийняла сього будинку, і не може його прийняти, поскільки

він призначається для історичної секції. Все се поставило мене і

моїх співробітників в крайнє тяжке становище. Коли Управі

хотілось показати, як вона може докучити, то вена се вповні осягла:

вона зіпсувала мині і кільком моїм співробітникам вакації і знизила

нашу працездатність в високій мірі. Протягом серпня, вересня,

жовтня ми мусіли робити розпучливі зусилля, щоб позичити

приватно кошти на необхідний ремонт, перевести бодай в якійсь

мірі вселення установ до будинку N9 35, і билися, з одного боку, об

лід непризнания Управою сього факту, з другого, - з ріжними

претензіями, які ставив Комгосп до нас як фактичних мешканців

сього будинку, включно до загроз штрафами за невиконання

приписів чистоти і порядку, тим часом як Управа, нічого не

відповівши на моє писання про тимчасове завідування комісією №

37 і тільки устно кілька разів заявивши незгоду на се, ані вказала

нікого, хто мав би бути за се відповідальним, ані не дала ніяких

коштів на технічну обслугу. Та се триває до нинішнього дня - 7

листопада - хоча 22.Х. Управа вже формально прийняла будинок

від Комгоспу*. Уже після засідання, 4.ХІ., повторився такий іиці-

дент, коли співробітник, післаний до Управи з папірцем в справі

будинку № 35 звернувся до секретаря Управи, той не прийняв

паперу, а післав його до голови Управи, а що голови під той час не

було, співробітник подав папірець для регістрації регістраторці і

та зпочатку прийняла, а потім - одержала відповідне роз'яснення,

вибігла за співробітником, догнала його і встромила йому сей

злощасний папір назад в руки, пояснюючи, що секретар не велів їй

його приймати.

Але одночасно, так би сказати, ігноруючи вселення наших

9 листопада я одержав повідомлення Управи, що вона прийняла будинок і рахує його за історичними установами УАН, що працюють під моїм головуванням. - М.Г.


установ до будинку № 35, голова Управи двічі звертався до керів-ничого Комісії Зах[ідної] України Ф.Я.Савченка з домаганням, щоб він опорожнив помешкання в будинку № 37 з погрозами, що вій його „виживе" відти. Не спитавши мене, чи помешкання в № 37 буде спорожнено історичними установами, що знаходяться під моїм головуванням, Управа роздала сі кімнати, ніби-то мною опорожнені, иншим установам, і наказує їм займати їх, бо инакше вона віддасть сі кімнати иншим. Се справді виглядає на „виживання" мене і моїх установ, коли, з одного боку, зістаються без відповіді папери, писані до Управи в справі вселення до будинку № 35, а з другої сторони, до приміщень № 37 закликаються вселятися ріжні установи. Ся мало поважна кампанія против мене і моїх установ, на жаль, стає вже сюжетом улиці, обростає ріжними легендарними подробицями і понижає авторитет не тільки мій і поодиноких членів Президії Академії, але кидає якесь сміхотворне світло і на неї саму, прибираючи її в ріжні подробиці миргородської осторії про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем.

Свого вершку дійшла вона в отсій телеграмі, котрої офіціяльно завірену копію я одержав в Наркомосвіті:

„31.Х. 20 г. 38 хв. з Київа Харків Артема 29 Наркомос Скрипни­кові

Згідно постанови Спільного зібрання всіх академіків застері­гаємо, що Хведір Савченко не має ніякого офіціяльного уповнова­ження клопотатись в справах Академії. Спільне зібрання уважає його самостійні виступи за цілком неприпустиме. Президент Лип-ський, віце-президент Єфремов, неодмінний секретар Кримський".

Як бачимо з дати, ся телеграма була вислана після Спільного зібрання, на котрім я заявив, що тов. Савченко їздить до Харкова з мого доручення. Телеграма ся вислана на адресу тт. [М.]Скришшка, [Я.]Ряппо, [Ю.]Озерського і [В.]Бутвина, викликала там сенсацію. На мій погляд, епітет „неприпустимий" в повній мірі належить до сього вчинку Президії. Два роки тому я мав нагоду продемонстру­вати Спільному зібранню лист неодмінного секретаря до замголови Укрнауки, де він доводив йому, що ні одному слову мойому не можна вірити. Тепер маємо колективний і сугубо офіційний виступ цілої Президії, звернений на діскредитування моєї діяльности.


На кінець іще про сам протокол 31.Х. Він служить типовим взірцем сього складання протоколів, против котрого нераз протес­тував я, і не один я. Неодмінний'секретар складає його після засідання, на підставі своїх заміток. Складає його в формі опові­дальній, за своїми уподобаннями: що хоче розписує широко, чого не хоче упускає; надає освітлення, корисні для Президії, а не корис­ні для опозиції. Потім се приноситься в готовім, переписанім виді, заслухується і дається для підпису. Пропозиції щось змінити приймаються з неохотою. Се значить ламати літературний виріб неодмінного секретаря.

Кінець кінцем, або робляться якісь, можливо, найменші поправ­ки, або секретар апелює до більшосте і обстоює свою стилізацію голосуванням, незалежно від того, як проходила діскусія в дійсносте: або, нарешті, протокол так і зістається формально незатвердженим - що не виключає того, що він таки йде в оборот, і протоколи в незатвердженій редакції подаються вищим органам.

От і в сім протоколі: хто, читаючи його і бачучи моє ім'я між присутнім, догадається, що діскусія велася в моїй неприсутносте. Чи такі фрази: „Спільне зібрання прохало назвати..." „Спільне зібрання винесло постанову" означають переведене голосування і одноголосний його вислід, чи се тільки літературні окраси оповідання, зложеного неодмінним секретарем.

Свого часу акад. [В.Щеретц рекомендував прийняли практику Ленінградської (тепер Всесоюзної) Академії: записувати тільки ухвали, підчас самого засідання, і при закінченню його тут же зачитувати і підписувати. Сей спосіб годилося б прийняти і Українській] Академії, щоб обминути довгі, безплодні і нераз дуже прикрі діскусії з приводу таких оповідальних протоколів, - з тим додатком, щоб копії протоколів обовязково роздавались всім членам на наступнім засіданню.

Київ, 7 листопаду 1927 р.
Академик М.Гру шевський

ЦНБ АН УРСР, IP, ф. 1, спр. 26706, арк. 1—16. Авторизований маиіинопис.

| Опубл.: Український археографічний щорічник. Нова серія. - К., 1992. - Bun. І. - С 141-351.


№ 18.1928,2 березня. Проект статуту Історичної секції ВУАН

Проект статуту історичної секції

Української Академії Наук, ухвалений Загальними зборами секції

1. Історична секція при Українській Академії наук, бувша
історична секція Українського наукового товариства в Київі,
продовжує нині свою діяльність як науково-громадська організація
при Українській Академії наук, згідно з актом 1921 року, що,
розвязавши Українське наукове товариство, прилучив його секції
до Української Академії наук як автономні наукові організації і
кермується нижчеподаними постановами статуту Українського]
наук[ового] товариства, погодженими з нині обязуючими для
наукових товариств нормами.

2. Секція має на меті допомагати розробленню і популяризації
ріжних галузів історичного знання серед ширших мас працюючих.

3. Найближчою метою секція ставить собі: підтримувати зв'язки
між ученими, згуртованими в історичних установах Української]
Акад[емії] наук і широкими кругами дослідників та заінтересованих
питаннями історичних дисциплін в УСРР і за межами її, давати
змогу їм знайомитись в доповідях з працями, наготовленими до
друку, і дослідами, іще не закінченими, діставати пораду для своїх
занять і дослідів.

4. Щоб досягти зазначеної мети, секція може вести свою працю
в таких напрямках: а) впоряджувати закриті і прилюдні засідання
для наукових і науково-популярних доповідей, оглядів і обговорень
наукових питань; б) влаштовувати публичні лекції, наукові диспути
та систематичні курси в окремих галузях науки; в) задавати наукові
задачі та за розв'язання їх видавати наукові премії; г) орга­
нізовувати наукові вистави, наукові експедиції та екскурсії; д)
скликати наукові з'їзди, наради, конференції й брати участь у
скликаних иншими; є) видавати періодичні й неперіодичні видання,
збірники, монографії, брошури, звідомлення про свої праці та
засідання і т.ин.; ж) засновувати наукові кабінети, лабораторії, музеї,
бібліотеки, спеціяльні комісії та инші наукові та науково-практичні


заклади; з) вступати у взаємовідносини з державними й громад­ськими установами та організаціями, не виключаючи і закордонних; і провадити иншу працю в напрямку здійснення своїх завдань.

5. Секція має членів почесних, членів дійсних, та учасників
(кореспондентів).

6. Дійсними членами можуть бути особи, що самостійно
працюють над якоюсь галузею науки і мають наукові праці; вони
вибираються в порядку, показанім в п. 9.

7. За почесних членів можуть бути обрані, порядком показаним
в п. 9: а) видатні учені, місцеві і закордонні; б) особи, що сприяли
розвоєві науки і в) особи, що сприяли розвоєві секції та її установ.

 

8. Учасниками називаються особи, що сприяють діяльності
секції пожертвами і добуванням матеріяльних засобів, книг і инших
наукових матеріялів, статтями і матері я лами для видань секції,
досиланням кореспонденцій, збиранням матеріялів на місцях. Вони
реєструються в річних звідомленнях Президією секції, доки
фактично виконують сі функції.

9. Заяви про осіб, що пропонуються на дійсних і почесних членів
секції, подаються за підписом не менш, як двох дійсних або
почесних членів на розгляд Раді і потім передаються до найближчих
Загальних зборів, котрі вибирають їх на почесних членів двома
третинами, а на дійсних - простою більшістю присутніх на
засіданню членів.

 

10. Члени виходять зі складу секції: а) через власну заяву,
подану до Ради секції; б) через неплачення вкладок; в) через
виключення постановою Загальних зборів.

11. Заяви про виключення члена подаються за підписом не
менше п'яти дійсних або почесних членів, розглядаються Радою і
рішаються Загальними зборами, на котрих мусить бути присутніх
не менше двох третин членів, присутніх у Київі, закритим
голосуванням, більшістю двох третин присутніх членів.

12. Прізвища кандидатів, пропонованих на членів, а так само
пропонованих на виключення, мають бути названі в повістках За­
гальних зборів, розісланих всім членам товариства, що мешкають
у Київі.

13. Дійсні члени секції мають рішаючий голос на Загальних
зборах секції і можуть бути присутніми на засіданнях Ради з
голосом дорадчим.

14. Почесні члени мають всі права членів дійсних, але не платять
вкладки.

15. Дійсні члени платять річну членську вкладку в цифрі,


означеній Загальними зборами і дістають за те видання секції. призначені на се Радою. Поодинокі члени можуть бути звільнені від вкладки постановою Радою.

16. За вищий керуючий орган секції служать Загальні збори
секції, зложені з дійсних і почесних членів секції.

17. Загальні збори скликаються президією з власної ініціятиви
або за ухвалою Ради, абона домаганняревізійної комісії. На зборах
вирішуються важніші організаційні питання, біжучі справи та
переводяться вибори або виключення членів.

18. Щорічні Загальні збори, крім того, розглядають і ухвалюють
звідомлення про діяльність секції та доповідь ревізійної комісії,
розглядають плани і кошториси і обирають голову, президію, Раду
і ревізійну комісію.

19. Для кворуму Загальних зборів треба одної третини присутніх
в Київі членів; тільки для зміни статуту, виключення члена і
ліквідації секції треба двох третин тих членів, що мешкають у
Києві.

20. Загальні збори, що не могли відбутися з причин недостачі
кворуму, можуть бути скликані з тою самою програмою не менше
як через тиждень, і тоді збори правоздатні при всякім числі
присутніх членів.

 

21. Всі справи на Загальних зборах рішаються простою
більшістю, тільки для виключення члена і для ліквідації секції
треба двох третин присутніх.

22. За постійно-керуючий орган секції служить Рада, до неї
входить президія і члени, число котрих уставляють кожного разу
річні Загальні збори. З сих членів вона визначає кандидатів на
заступство членів президії, коли хтось з неї вибуває серед року або
не може брати участи в заняттях президії.

23. Президія або бюро секції служить за виконавчий орган
секції, вона складається з голови, його заступника, секретаря і
його товариша і скарбника.

24. Ревізійна комісія складається з двох членів і одного
кандидата, вона слідить за правомочністю діяльносте органів і
установ секції і подає Загальним зборам через Раду свої висновки
про діяльність Ради і секції.



 



 



 



 



 



 



 



 



 



 



 



 



 



 



 



 


25. Після затверджень Загальними зборами, щорічне
звідомлення секції надсилається Українській Академії наук.

26. Для здійснення своїх завдань секція має майно та грошові
засоби, що складаються з членських внесків, прибутків від видань
та иншихпідприємств секції,субсидій державних та громадських
інституцій та всякого роду жертв і даровизн.

27. Секція має всі права юридичної особи і має печатку та штамп
з написом:"Історична секція при Українській Академії наук".
Окреміустанови секції можуть мати теж свої штампи і печатки з
відповідними написами.

28. Ліквідація секції може бути ухвалена Загальними зборами
згідно з п. 19, і сі збори визначають порядок ліквідації, призначують,
куди має перейти майно та вибирають ліквідаційну комісію в складі
трьох осіб, що-мають протягом не більше трьох місяців перевести
ліквідацію секції. Останні ліквідаційні збори, скликані не пізніш
трьох місяців після постанови про ліквідацію, затверджують
звідомлення ліквідаційної комісії і після сього секція

ч вважатиметься неіснуючою.

ЦНБ АН України, IP, ф.Х, спр. 2373, арк. 1-5. Оригінал. Машинопис.








Дата добавления: 2014-12-04; просмотров: 892;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.086 сек.