Часть 1, том 1) 15 страница
2.5.. .3.5° С, а якщо немає вентиляції, то й на 4...6° С, що утруднює віддачу тепла шкірою, підвищує запиленість і бактеріальну забрудненість кімнати. Кількість колоній мікроорганізмів в 1 м2 повітря на кінець занять другої зміни збільшується у 6—7 разів.
Щоб діти були забезпечені необхідною кількістю -повітря, на кожну дитину потрібно до 5 м3 чистого повітря. Приплив чистого повітря в приміщення досягається природною та штучною вентиляцією.
Природна і штучна вентиляція. Природна вентиляція — проникнення зовнішнього повітря в приміщення крізь пори будівельного матеріалу, щілини дверних та віконних прорізів. Природна вентиляція здійснюється провітрюванням приміщень через кватирки і фрамуги, проріз яких має становити '/бо площі підлоги. У кліматичних поясах, де взимку досить тепло, фрамуги можна тримати завжди відчиненими. Під час перерв у класних кімнатах слід відчиняти всі фрамуги й вікна, влаштовуючи наскрізне провітрювання, яке є найефективнішим засобом зміни повітря в приміщенні. Діти під час наскрізного провітрювання не повинні перебувати в класі. Під час уроків вікна в класі зачиняють, а в рекреаційних приміщеннях відчиняють. Свіже повітря з рекреацій надходить у класні кімнати.
Штучна вентиляція полягає в зміні повітря за допомогою різних вентиляційних установок.
У хімічних лабораторіях, на кухні, в туалетах встановлюють витяжну вентиляцію.
Гігієнічні вимоги до теплового режиму школи. Температура навколишнього середовища впливає на механізм терморегуляції організму. Показники комфортних теплових умов навколишнього середовища залежать від віку дітей, характеру їхньої діяльності, стану здоров’я. Для немовлят показником теплового комфорту є
температура + 23...+26° С, для дітей 2...З років і-19... + 20° С,
для молодших школярів (-18... + 20° С. Від виду діяльності людини залежить рівень теплоутворення і тепловіддачі в організмі. Наприклад, під час читання виділяється менша кількість тепла, ніж під час занять, що супроводяться фізичним навантаженням (фізкультура, праця в майстернях). Тому в шкільних майстернях, фізкультурному залі температура повітря має бути у межах +14... + 16&С.
З підвищенням вологості повітря утруднюється процес тепловіддачі. Найсприятливішим для людини є повітря з вологістю
40.. .60 %.
Щоб підтримувати нормальний тепловий режим, застосовують різні види опалення — центральне і місцеве.
Центральне опалення буває водяним, конвективним, променистим і панельним. Місцеве — пічне опалення в школах — в наші дні вже трапляється рідко.
§ 50. ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО ОСВІТЛЕННЯ, ВОДОПОСТАЧАННЯ І САНІТАРНОГО СТАНУ ШКОЛИ
Освітлення. Природне освітлення створюється прямим (80%) і відбитим (20%) сонячним промінням. Таке освітлення є важливою умовою нормального росту і розвитку дітей, охорони їхнього зору. Крім того, слід враховувати й фактор психологічний — природне освітлення створює підвищений емоційний настрій. Проміння, проникаючи крізь віконне скло, тонізуюче діє на дітей. До того ж- воно має бактерицидні властивості.
Освітленість робочого місця дуже важлива для збереження зору дитини. При недостатній освітленості зменшується гострота зору, контрастна чутливість, стійкість чіткого бачення.
Для визначення природного освітлення приміщення користуються відносною величиною, яка показує, у скільки разів освітленість всередині приміщення менша за освітленість зовні. Цю відносну величину, яку звичайно виражають у процентах, називають коефіцієнтом природної освітленості.
Для північних широт коефіцієнт природної освітленості підвищується, а для південних може бути знижений. Коефіцієнт природної освітленості — величина стала і не залежить від пори року, погоди.
Природна освітленість приміщень залежить від кількості вікон, їхньої величини, конфігурації, від того, як близько одне від одного розташовані будинки, високі дерева, від штор на вікнах, чистоти скла. Найдоцільніше вікна робити прямокутної форми з якомога меншою кількістю хрестовин. Дуже знижують природну освітленість високі дерева, що ростуть біля будинку, штори і квіти на підвіконнях. Пил, який осідає на внутрішніх і зовнішніх рамах, різко знижує світлопроникність. Іноді через це вона знижується у 5...7 разів. Не слід допускати обледеніння шибок, оскільки лід затримує до 80% світлового потоку.
Світловий коефіцієнт (СК) — це відношення заскленої площі вікон до площі підлоги. У класних кімнатах і шкільних кабінетах світловий коефіцієнт має бути не менш ніж %4. У фізкультурних залах, рекреаційних приміщеннях СК може бути знижений до '/б, у допоміжних — до '/в, а на сходах — до Уі2-
Глибина класної кімнати звичайно дорівнює подвійній (не більше) висоті верхнього краю вікон від підлоги. Чим вище верхній край вікна, тим більше прямих сонячних променів проникає до класної кімнати і тим краще освітлюються парти третього ряду. Простінки між вікнами мають бути не більш ніж 0,5 м.
Освітленість приміщення залежить також від кольору стін, стелі, підлоги, меблів. Кольори світлих тонів максимально відбивають світло.
Штучне освітлення. Штучне освітлення влаштовують достатнім за силою, рівномірним за розподілом, розсіяним, рівним і м’яким. Умови штучного освітлення в школах оцінюються на поверхні робочого місця учня.
Найбільш поширеним нині є електричне освітлення ВІД ЛЮМІ- несцентних ламп і ламп розжарювання. Світло люмінесцентних ламп за спектральним складом близьке до природного. Перевага люмінесцентних ламп у тому, що вони не дуже яскраві, а велика поверхня сприяє рівномірному розподілу світла. Рівень освітленості в різних приміщеннях школи встановлюється санітарними нормами.
В деяких школах для штучного освітлення користуються лампами розжарювання. Змішання природного освітлення з штучним не впливає негативно на організм дитини, а навіть сприятливе для зорових функцій.
Освітлювальну арматуру слід тримати в чистоті, щотижня робити вологе прибирання.
Водопостачання. Водопостачання школи може бути централізованим і місцевим. При централізованому водопостачанні школа забезпечується водою приєднанням її комунікацій до магістралі центрального водопроводу. Водопровід має давати чисту, санітарно безпечну воду.
До місцевих вододжерел належать шахтний колодязь або артезіанська свердловина, що їх влаштовують на підвищеному 'місці господарського двору.
Водокористування. Витрата води на одного учня початкової школи має становити не менш ніж 50...70 л за добу. Вода використовується для приготування їжі, для пиття, миття посуду, рук, вмивання і підтримання чистоти в приміщеннях. В рекреаціях влаштовують питні фонтанчики з розрахунку 1 фонтанчик на 300 чоловік. Висота раковини від підлоги має дорівнювати 65... 75 см, а висота водяного струменя— 12 см. Якщо питних фонтанчиків немає, то використовують емальовані баки з перевареною водою. Кришку, яка щільно прилягає, слід замикати на замок.
Гігієнічні вимоги до експлуатації шкільних приміщень і земельної ділянки. Приміщення і земельна ділянка школи потребують щоденного догляду, який полягає у звільненні їх від пилу, сміття і речовин з неприємним запахом.
Особливу увагу в школі слід приділяти боротьбі з пилом. Разом з пилом у повітрі нагромаджуються мікроби—-збудники різних інфекційних захворювань. Боротьба з пилом починається за межами шкільного будинку — з озеленення і благоустрою сусідніх районів, догляду за шляхами, які прилягають до школи, поливання і підмітання їх. На земельній ділянці школи слід влаштувати газони. Зелені насадження є своєрідними очисниками повітря від пилу, який слід регулярно з'мивати з листя брандспойтами.
Перед входом до школи ставлять скребачки і дерев'яні решітки для очищення взуття від бруду. В тамбурі біля входу настилають мати. Щоб не заносити бруду в шкільний будинок з вулиці, діти повинні мати взуття на зміну. Дерев’яні підлоги в школі миють гарячою водою, а паркетні підмітають з використанням свіжої вологої тирси. Не рідше ніж один раз на місяць паркетну підлогу натирають мастикою. Шкільні меблі й обладнання протирають вогкою ганчіркою. Вологе прибирання приміщення школи роблять під час перерви між змінами і після занять у школі.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ
]. Які гігієнічні вимоги ставляться до земельної ділянки школи? 2. Як має бути розташований будинок школи, які в ньому приміщення і які вимоги ставляться до цих приміщень? 3. Що таке мікроклімат школи? 4. Що таке природна вентиляція і як вона здійснюється? 5. Що таке штучна вентиляція? 6. Які види центрального опалення застосовують у школах? 7. Які гігієнічні вимоги щодо природного освітлення приміщень школи? 8. Які гігієнічні вимоги щодо штучного освітлення шкільних приміщень? 9. Як здійснюється водопостачання і водокористування в школах? 10. У чому полягають гігієнічні вимоги до експлуатації приміщень і земельної ділянки школи?
Розділ XV
ПРОФІЛАКТИКА ДИТЯЧИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
§ 51. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ХВОРОБИ Й ЗАХВОРЮВАНІСТЬ ДІТЕЙ
Санітарна культура населення. Захворюваність дітей у різні вікові періоди неоднакова і залежить від різних причин, в тому числі й соціальних. У дитячому віці захворюваність дітей іноді буває результатом внутрішньоутробного розвитку, наприклад недоношеності. Пізніше діти хворіють на катар верхніх дихальних шляхів, грип, бронхіт. Найчастіше ці захворювання бувають у немовлят та в період першого дитинства. Для цих періодів досить часто характерні такі захворювання, як пневмонія, отити, шлунково-кишкові хвороби. У кінцевому періоді першого і початковому періоді другого дитинства дещо зростає процент інфекційних хвороб. Серед хронічних захворювань дітей цього вікового періоду слід назвати ревматизм, тонзиліт. Часто спостерігаються порушення серцево-судинної системи, знижується гострота зору.
Не можна розглядати переважання тих або інших захворювань для певного вікового періоду як щось фатальне. Виникнення цих хвороб багато в чому залежить від організації санітарних і протиепідемічних заходів, від системи фізичного виховання та оздоровчих заходів.
Після Великої Жовтневої соціалістичної революції соціальні умови в нашій країні докорінно змінилися. Уже в перші роки Радянської влади Радянський уряд почав енергійну боротьбу з інфекційними хворобами. В 1919 р. В. І. Ленін підписав декрет про обов’язкове віспощеплення. В 1926 р. було переможено холеру, в 1935 р.— віспу, в 1960 р.— малярію. Результатом боротьби з інфекційними захворюваннями стало різке зниження кількості всіх інфекційних захворювань, особливо дитячих. З 1959 по І966 р. захворюваність на дифтерію в нашій країні знизилась у 30,7 раза.
на поліомієліт — у 50 разів. На 1968 р. смертність від скарлатини порівняно з 1913 р. знизилась у 823 рази.
Успішне лікування інфекційних захворювань полягає не тільки в застосуванні антибактеріальних препаратів, а в змінах в усій системі лікування, в ’мобілізації захисних сил організму, у підвищенні санітарної культури населення, поліпшенні побутових умов і добробуту.
Охорона здоров’я в Радянському Союзі — це загальнодержавна справа. У нас велика увага приділяється профілактиці захворювань, масовій санітарній освіті. Лікування хвороб грунтується на сучасних досягненнях медичної науки.
Загальні відомості про інфекційні захворювання. Інфекційними називають такі захворювання, які спричинюються хвороботворними мікроорганізмами або вірусами. Вони здатні передаватися від хворої людини до здорової й уражувати багатьох людей.
< Збудники хвороб — це найдрібніші істоти, розрізнювані лише у мікроскоп. До них належать бактерії, гриби, найпростіші, рикетсії. За формою, величиною й біологічними властивостями вони дуже різноманітні. Так, бактерії можуть мати форму кульок (коки), паличок (бацили), спіралей (спірили), ком (вібріони). Коки спричинюють захворювання шкіри, ангіну, пневмонію; бацили — туберкульоз, черевний тиф, дифтерію, коклюш; один з видів вібріонів — холеру. Віруси — це неклітинна форма життя. Серед вірусів, які спричинюють хворобу людини, можна назвати віруси кору, грипу, поліомієліту, віспи. Збудники хвороби в процесі життєдіяльності "виділяють отруйні речовини — токсини. Дія кожного з токсинів зумовлює певні порушення фізіологічних функцій організму, що виявляється у появі тих або інших симптомів.
Джерелом зараження найчастіше буває хвора людина і рідше — тварина. Через тварин передаються, наприклад, сказ, бруцельоз, ящур, сибірка, чума. Джерелом зараження може бути практично здорова людина, в організмі якої паразитують збудники якої-небудь хвороби, наприклад дизентерії. Таких людей називають бацилоносіями. Потрапивши у навколишнє середовище з видихуваним повітрям, сечею, калом, блюванням, гноєм, збудники можуть стати причиною зараження здорових людей. Хворі особливо заразні тоді, коли симптоми хвороби ще не проявляються,— в інкубаційному періоді. .
Розрізняють чотири шляхи передачі інфекції — контактний, повітряно-краплинний, водно-харчовий і живими передавачами.
При прямому контакті (рукостискання, поцілунок, укус) передаються такі хвороби, як сказ, коклюш, дифтерія та ін. Непрямим контактом поширюються дизентерія, черевний тиф.
Повітряно-краплинним шляхом передаються ті інфекції, збудники яких містяться на слизовій оболонці зіву, носа і носоглотки, легко виділяються під час кашлю, чхання, крику, розмови разом з найменшими краплинами носового і глоткового слизу. Такими є грип, ангіна, дифтерія, туберкульоз. Осідаючи на предметах, меблях, підлозі, збудники потім із пилом переміщуються потоками повітря і потрапляють на слизові оболонки дихальних шляхів здорової людини.
Водно-харчовим способом поширюються шлунково-кишкові інфекції. Через воду, забруднену екскрементами хворої людини або бацилоносія, передаються черевний тиф, холера та інші кишкові інфекції. Вода відкритих водойм може бути фактором передачі інфекції не тільки під час вживання неперєвареної води, а й при використанні її для миття посуду, овочів, фруктів, прання білизни і навіть під час купання в заражених інфекцією водоймах. Харчові продукти також можуть бути причиною поширення кишкових інфекцій.
Живі переносники інфекційних хвороб — мухи, блохи, воші, таргани, кліщі, миші, пацюки — передають дуже багато хвороб. Так, мухи переносять збудників дизентерії та інших шлункових хвороб, а також яйця аскарид, воші — збудників висипного тифу, кліщі -— збудників енцефаліту, блохи переносять чуму від хворих пацюків і мишей, комарі — малярію.
Не всі люди однаково схильні до захворювань. Організм людини має захисні пристосування. Шкірні покриви, слизові оболонки порожнини носа, гортані, бронхів, слізна рідина, слина — все це має бактерицидні властивості. До захисних функцій організму належать фагоцитоз і утворення антитіл.
При проникненні в організм вірусів у клітинах утворюється особлива білкова рідина —- інтерферон, який перешкоджає розмноженню в них вірусів. Проте дія цього захисного фактора недовгочасна і не забезпечує тривалої і стійкої несприйнятливості щодо вірусних інфекцій.
У боротьбі з дитячими інфекціями одним з найважливіших профілактичних заходів є запобіжні щеплення. Щеплення повторюють через певні проміжки часу (ревакцинація). Так, щеплення проти поліомієліту роблять дітям у віці 2 місяців, а ревакцинацію— у 2, 3, 7 і 15 років. Щеплення проти дифтерії роблять у віці 5...6 місяців, а ревакцинацію — через 1,5...2 роки, у 6, а потім в 11 років.
І Інкубаційний ^період залежно від стану здоров’я дитини і особливостей-зоудника хвороби може тривати від кількох годин до кількох тижнів і навіть місяців. За інкубаційним настає період провісників. Часто в цьому періоді симптоми різних інфекційних х'вороб ТТаїоть подібні вияви. Це нездужання, невелике підвищення температури, головний біль, озноб. Але при деяких інфекційних хворобах у періоді провісників можуть появитися характерні саме для них ознаки. Так, при кору на слизовій оболонці рота проти кутніх зубів з’являються білі плямочки, що лущаться. Період провісників звичайно триває 1...3 доби, але інколи його 'може й не бути, і хвороба розвивається відразу після інкубаційного періоду.
Завдання школи, вчителя і лікаря полягає в тому, щоб у дитячий колектив не потрапляли діти з найменшими ознаками інфекційної хвороби. Якщо дитина скаржиться на головний біль, загальне нездужання або якщо в неї підвищена температура, її не можна пускати в школу. Батьки повинні викликати лікаря додому. Діти, які спілкувались з інфекційним хворим і не хворіли раніше на шо хворобу, підлягають карантину або відокремленню. Строки відокремлення встановлюються відповідно до максимальної для кожної інфекції тривалості інкубаційного періоду.
Дитина, що перехворіла на заразну хворобу, допускається в школу тільки з письмового дозволу лікаря. Активна участь учителів, лікарів і батьків у боротьбі з інфекційними хворобами може запобігти поширенню їх.
До профілактичних заходів, що запобігають заразним хворобам, належать і способи обробки житлових приміщень — дезин- фекція (знищення мікробів), дезинсекція (знищення комах), дератизація (знищення гризунів).
Уроки з охорони здоров’я, які проводять учителі шкіл, мають загальновиховне значення. Засвоєння учнями деяких санітарно-гігієнічних навичок, умінь має також велике значення в підготовці дітей до життя.
§ 52. ОСНОВНІ ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ ДИТИНИ ТА ПРОФІЛАКТИКА ЇХ
Дифтерія. Збудник дифтерії — дифтерійна паличка. Джерелом зараження є хвора людина. Збудник хвороби передається повітряно-краплинним шляхом. Дифтерійна паличка, потрапляючи на іграшки, книги, посуд, одяг, може довго зберігати життєздатність. При зараженні дифтерією її збудник осідає на слизових оболонках верхніх дихальних шляхів і починає виробляти щксин, який, всмоктуючись у кров, отруює організм, іноді завдаючи йому непоправної шкоди. Інкубаційний період триває звичайно 2... 10 діб.
Дифтерія зіву починається з нездужання. У зіві появляється припухлість, потім на мигдаликах і і м’якому піднебінні виступають сірувато-білі плівчасті нальоти.
При дифтерії гортані поряд із названими ознаками появляється хрипкість голосу і грубий гавкаючий кашель, а потім настає розлад дихання. В таких випадках потрібна негайна медична допомога, інакше дитина може загинути від ядухи.
Дифтерія носа також дуже небезпечна. Вона виявляється утрудненим носовим диханням і гнійно-кров’янистими виділеннями з носа. На шкірі біля носових отворів утворюються кірочки і тріщини. Температура буває підвищеною, а в деяких випадках залишається нормальною.
Дифтерія зіву дає ускладнення, при яких уражуються м’яз серця, нервова система, що тягне за собою параліч, поліневрит, ураження нирок. Щоб запобігти захворюванням, вживають таких профілактичних заходів: щеплення, дезинфекція, госпіталізація хворих, виявлення бактеріоносіїв.
Коклюш. На коклюш звичайно хворіють діти дошкільного і молодшого шкільного віку. Збудник коклюшу належить до паличкоподібних бактерій. Джерелом зараження є хвора дитина. Ця хвороба дуже заразна. Інфекція поширюється повітряно-краплинним шляхом. У тих, хто перехворів на коклюш, виробляється стійкий імунітет. Інкубаційний період триває від 3 до 15 діб.
Хвороба починається невеликою температурою, кашлем, який поступово посилюється, набуваючи конвульсійного характеру. За добу може бути до 50 приступів. Кашель нерідко супроводиться блюванням. Коклюш ослаблює захисні сили організму і може давати ускладнення. Щоб запобігти захворюванням, вдаються до таких профілактичних заходів: щеплення, ізоляція хворих на весь строк хвороби.
Скарлатина. Збудник скарлатини — гемолітичний стрептокок. Інфекція передається від хворих повітряно-краплинним шляхом, через інфіковані речі і треті особи. Найчастіше на скарлатину хво- діють діти періоду першого дитинства, тобто до 7 років. У найти- повіших випадках захворювання починається гостро: з високої температури до 39...40°С, головного болю, болю у горлі під час ковтання. Інкубаційний період триває від 2 до 7 діб. Найбільш характерними ознаками хвороби є біль у горлі, блювання, носо- губний білий трикутник, який явно виділяється на фоні почервонілої шкіри, яскраво-червоний багатоточковий висип по всьому тілу. Трапляються стерті форми скарлатини, при яких деякі, а іноді й майже всі перелічені симптоми малопомітні. Після скарлатини можуть бути ускладнення. Найчастіше вони настають через 10... 15 діб після встановлення нормальної температури. Це запалення середнього вуха, захворювання нирок, ураження серцевого м’яза. Учнів перших і других класів не слід пускати до школи протягом 7 днів з часу ізоляції хворого.
Кір. Збудник кору належить до вірусів. Джерелом зараження, яке відбувається повітряно-краплинним шляхом, є хвора дитина. Інкубаційний період триває від 9 до 17 діб. Ознаки кору проявляються як катаральні явища, а саме: нежить, почервоніння очей, сльозотеча, світлобоязнь, кашель, хрипкий голос. На третю-четвер- ту добу хвороба досягає повного розвитку: температура дуже підвищується, проступає великоплямистий висип. Кір часто зумовлює ускладнення — запалення середнього вуха, запалення легень.
Профілактичним заходом є імунізація дітей живою вакциною. Оскільки збудники кору поза організмом швидко гинуть, дезин- фекція при цій хворобі не проводиться.
Краснуха, або червона висипка. Збудником краснухи є вірус, джерелом захворювання — хвора дитина. Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом. Інкубаційний період триває від 15 до 21 доби. Ознаки хвороби — невелике підвищення температури (іноді температура буває нормальною), слабкий нежить, кашель, припухання і болючість задньошийних лімфатичних вузлів. Протягом першої доби на обличчі і шиї з’являється висип, який за кілька годин поширюється по всьому тілі. Дитину з моменту появи висипу слід ізолювати на 5 діб. Ускладнень краснуха не дає.
Вітряна віспа. Збудник вітряної віспи — вірус. Джерелом зараження є хвора дитина. Зараження відбувається повітряно-краплинним шляхом. Інкубаційний період триває від 1і до 21 доби. Ця хвороба належить до малих інфекцій і супроводиться незначним підвищенням температури, появою висипу на обличчі, волосистій частині голови, тулубі й кінцівках. Висип швидко перетворюється в сверблячі пухирці, заповнені рідиною. Через одну-дві доби пухирці підсихають, і на їхньому місці утворюються плоскі кірочки, які відпадають через кілька днів. Найважливішим профілактичним заходом є ізоляція хворого.
Епідемічний паротит. Ця хвороба, яку називають ще свинкою, або завушницею, виражається у запаленні привушної слинної залози. Джерело захворювання — хвора дитина. Збудником є вірус. Інкубаційний період триває найчастіше 18...20, іноді 11...12, але може затягтися і до 23 діб. Інфекція передається повітряно-краплинним шляхом, рідше — через книги, іграшки, посуд. Особливо сприйнятливі до свинки діти від 5 до 15 років. Іноді хвороба уражує й дорослих людей до 25-річного віку. Ознаки — підвищення температури, опухання привушних залоз, гостра болючість їх. У хлопчиків у період статевого дозрівання свинка може уразити одне або обидва яєчка.
Епідемічний паротит може давати ускладнення — серозний менінгіт, стійку глухоту та енцефаліт. Діти початкових класів, які не хворіли на епідемічний паротит, у разі контакту з хворою дитиною підлягають карантину.
Туберкульоз. Збудником хронічного інфекційного захворювання на туберкульоз є паличка Коха. Джерело зараження — хвора людина. Зараження відбувається повітряно-краплинним або харчовим шляхом. Чим менша дитина, тим легше вона зазнає туберкульозної інтоксикації.„Туберкульоз може уражувати легені, шкіру, нирки, кишки, кістки, суглоби. Збудник туберкульозу стійкий проти різних впливів середовища. У харкотинні, змішаному з пилом, туберкульозні палички зберігають життєздатність до 72 діб. На сторінках книг, якими користувався хворий на туберкульоз, виявляли життєздатні бактерії протягом трьох місяців.
При зараженні туберкульозом дитина втрачає апетит, температура тіла її може бути у межах 37,1...37,4° С, спостерігається невеликий кашель, пітливість. Туберкульоз можна своєчасно виявити за допомогою туберкулінових проб (реакції Пірке і Манту).
Щоб зменшити ймовірність зараження дітей туберкульозом, всі працівники дитячих закладів не рідше ніж один раз на рік повинні пройти відповідне обстеження.
З профілактичною метою вдаються до запобіжних щеплень, їх роблять дітям відразу після народження, а потім у віці 1 року, З, 7, 13 і 18 років. Протягом 4...6 тижнів після щеплень, поки виробиться імунітет, дитину особливо треба оберігати від спілкування з хворими на туберкульоз.
Профілактика туберкульозу полягає в своєчасному виявленні хворих, влаштуванні їх до лікарень або санаторіїв, дезинфекції квартири і речей вжитку хворого, вологому прибиранні приміщень. У зниженні захворюваності на туберкульоз величезне значення має
поліпшення житлових умов, створення широкої мережі дитячих оздоровчих закладів.
Грип та інші гострі респіраторні захворювання. Грип— дуже поширене епідемічне захворювання. Джерелом і поширювачем грипу є хвора людина, передається повітряно-краплинним шляхом. Є три основні різновиди грипозного вірусу, яких позначають буквами латинського алфавіту А, В і С. Вірус А спричинює масові епідемії з перервою 1...2 роки. Вірус В дає менші вогнища захворювання з перервами у 3 роки, від вірусу С терплять в основному діти молодшого шкільного віку. Інкубаційний період грипу триває лише 1—2 доби. Хвороба починається з ознобу, швидкого підвищення температури, іноді до 39.„40° С, сильного головного болю, ломоти й болючості в усьому тілі. Нежить і кашель іноді з’являються пізніше.
Грип, який людина переходила на ногах, загрожує ускладненнями. До них належать бронхіти, запалення легень, плеврити, запалення верхньощелепних пазух, запалення середнього вуха, ускладнення на серце, легені, нирки, суглоби, іноді виникає запалення мозкових оболонок (грипозний менінгіт) і самого мозку (грипозний енцефаліт).
Профілактика грипу полягає в тому, що хворих ізолюють від здорових, щеплять живу вакцину з вірусу того типу, який циркулює в цей період. Дуже велике місце в боротьбі з захворюванням посідають профілактичні заходи і додержання правил особистої гігієни (правильний режим дня, провітрювання і вологе прибирання приміщень). Неабияке значення в профілактиці грипу має загартовування організму.
Парагрипозна інфекція дуже схожа на грип. Відрізнити її від грипу може тільки лікар. Збудник цієї інфекції — також вірус. Парагрипозна інфекція має легшу форму, ніж справжній грип. Звичайною ознакою захворювання є катар верхніх дихальних шляхів. Це захворювання також може спричинити ускладнення. Профілактичні заходи ті самі, що й при грипі.
До гострих респіраторних захворювань належить заразний нежить. Людина може перехворіти ним кілька разів протягом життя. Збудником його є вірус, а джерелом зараження-—хвора людина. Інфекція передається повітряно-краплинним шляхом. Ознаки захворювання — велика кількість водянистих виділень з носа, чхання, важке носове дихання. Іноді гострий заразний нежить супроводиться кашлем, спричиненим ураженням верхніх дихальних шляхів. Особливо висока сприйнятливість до цього захворювання в дітей. Профілактика полягає в додержанні санітарно-гігієнічних правил, провітрюванні і вологому прибиранні приміщень.
Ентеровірусні інфекції. Збудниками ентеровірусних захворювань є кишкові віруси (ентеровіруси). Вони містяться в кишках хворих і виділяються з калом. Ентеровіруси можуть оселятися і в слизовій оболонці глотки. Інфекція поширюється повітряно-краплинним шляхом, а також через калові маси ^ворих. В основному це хвороби дитячого віку, оскільки в дорослих вже на той час
виробляється до них імунітет. Ентеровірусна інфекція може мати різні клінічні форми. Зокрема, буває серозний менінгіт, епідемічна міалгія, герпетична ангіна. Серозний менінгіт — це запалення мозкових оболонок. Захворювання починається гостро, із значного підвищення температури, різкого головного болю, нудоти, супроводиться частим блюванням. Іноді спостерігаються біль у животі, марення, конвульсії. Проявами епідемічної міалгії є гарячка, сильний м’язовий біль у ділянці грудей, спини, живота, рідше рук, ніг. Перебіг хвороби важко відрізнити від апендициту, панкреатиту, грипу, плевриту. Герпетична ангіна починається із запального процесу в зіві з появою на слизовій оболонці пухирців, заповнених рідиною. Профілактика цих захворювань така сама, як і при грипі.
Поліомієліт. Збудником поліомієліту — дитячого паралічу — є вірус. Інфекція передається повітряно-краплинним шляхом, а також через фекалії. Інкубаційний період триває від 2 до 35 діб. Хвороба починається з підвищення температури тіла, нездужання, головного болю, іноді блювання, болю в кінцівках. Пізніше можуть виникнути паралічі. В 1955—1958 рр. у нашій країні були невеликі спалахи поліомієліту. Нині це захворювання в СРСР майже зовсім не трапляється.
Боротьбу з поліомієлітом було розпочато у США А. Сейбіном, у нас її продовжили М. П. Чумаков і А. О. Смородинцев. Діти підлягають вакцинації з двомісячного віку. Ревакцинацію провадять в 1, 2...З роки, 7...8 років.
Діти, які перебували в контакті з хворими, допускаються в колектив через 20 діб.
Епідемічний гепатит (хвороба Боткіна). Збудник хвороби Бот- кіна — вірус, який має високу стійкість у зовнішньому середовищі, його життєздатність зберігається протягом 2 год при температурі +56° С, кип’ятіння вбиває його лише через ЗО хв. Сухий вірус зберігає життєздатність протягом одного року, а заморожений — протягом кількох років. Проте він дуже чутливий до дезинфікуючих засобів—хлорного вапна, карболової кислоти. Джерелом інфекції є хвора людина.
Дата добавления: 2014-12-04; просмотров: 964;