Часть 1, том 1) 13 страница
З ростом всього організму збільшуються і формуються нирки. ІТайінтенсивніший ріст їх спостерігається протягом першого року життя, в період статевого дозрівання і у 20-річному віці. 'Розміри сечового міхура також збільшуються. В однорічних дітей його місткість становить приблизно 200 мл, а у 10-річних — 600 мл, що висе ближче до місткості сечового міхура дорослих, яка становить близько 750 мл.
Кількість сечі, що її виділяє дитячий організм, відносно більша, ніж у дорослих. Це пояснюється інтенсивним водним обміном, а також тим, що в їжі дитини звичайно міститься багато вуглеводів і води. У зв’язку з цим в дітей сечовипускання відбувається частіше, ніж у дорослих.
Густина сечі з віком людини збільшується. У 2,.,3-річних дітей вона становить 1010...1017, у 4...5-річних—1012...1020, у 10...12- річних— 1011...1020. У дорослих густина сечі коливається в межах 1015...1020.
Енурез. У дитинстві сечовиділення здійснюється мимовільно. З віком утворюються й закріплюються умовні рефлекси, що забезпечують довільне сечовипускання. Проте в деяких дітей, в основному в хлопчиків, спостерігається нічне нетримання сечі — енурез. Причиною цього захворювання може бути неправильний режим життя дитини — приймання їжі перед сном, вживання великої кількості рідини, гостра їжа, ненормальний сон. Нерідко енурез виникає у дітей як наслідок нервово-психічних потрясінь (конфлікти в сім’ї, переляк, гострі больові відчуття тощо).
Люди, що оточують таку дитину, не завжди розуміють, що нічне нетримання сечі — це не наслідок розпущеності, лінощів, а захворювання. Таких дітей соромлять, карають, що дуже ображає їх і посилює хворобу. Ось чому вчитель повинен виявляти до дитини, хворої на енурез, особливу чуйність, вести роз'яснювальну роботу з батьками, рекомендувати їм звернутися до лікаря, який призначить необхідне лікування.
Звичайно енурез минає у дітей десь у 10 років або в період статевого дозрівання.
1. Яке значення має виділення і які системи органів беруть у ньому участь?
2. Які органи входять до сечовидільної системи? 3. Яка мікроскопічна будова нирки? 4. У чому полягають особливості кровопостачання нирок? 5. Де і як утворюється вторинна сеча і який її склад? 6. Як регулюється процес сечоутво- рення? 7. Які вам відомі вікові особливості будови і функцій нирок? 8. Що таке енурез?
Розділ XII ШКІРА. ЗАГАРТУВАННЯ ОРГАНІЗМУ
§ 43. БУДОВА І ФУНКЦІЇ ШКІРИ.
ПРОФІЛАКТИКА ШКІРНИХ ТРАВМ
Значення і будова шкіри. Шкіра людини виконує різні функції: захисну (оберігає організм від механічних пошкоджень, ударів, шкідливої дії рідин і газів, дії проникних променів, мікробів тощо), видільну, рецепторну, терморегуляторну.
Шкіра складається з епідермісу, власне шкіри і підшкірної жирової клітковини (кольор. табл. VIII). Епідерміс утворений багатошаровим епітелієм. У глибині його є пігментні клітини, від яких залежить більш або менш темне забарвлення шкіри. Найглибший шар епідермісу складається з живих клітин, які ростуть і розмножуються, поступово відтісняючи клітини, що з’явились » раніше. Зовнішній шар епідермісу утворюється найстарішими, відмерлими та ороговілими клітинами.
Товщина епідермісу не скрізь однакова. Він товщий у місцях, які зазнають найбільшого тиску й тертя (на підошвах ніг, долонях). Епідерміс шкіри дітей дуже тонкий. Наприклад, у новонародженої дитини ороговілі клітини епідермісу не досить щільно прилягають одна до одної. Тонкий він і в шкірі дітей молодшого шкільного віку. Кровоносні судини просвічують крізь шар епідермісу, надаючи дитячій шкірі рожевого відтінку. Ніжність епідермісу є причиною уразливості шкіри дітей.
Власне шкіра утворена волокнистою сполучною тканиною, в якій є колагенові й еластичні волокна, що спричинюють її розтяжність. У власне шкірі є невелика кількість гладеньких м’язових волокон, які піднімають волосся. На межі з епідермісом власне шкіра має помережаний густою сіткою кровоносних судин сосочковий шар, де локалізуються закінчення нервових волокон. Наростання шару власне шкіри у дітей і підлітків триває до 16 років, а потім цей процес припиняється. У шкірі людей, яким понад
60.. .70 років, цей шар починає стоншуватися.
Вікові зміни власне шкіри в дітей молодшого шкільного віку виявляються у збільшенні опірності розриву, розтягу, деформації.
Найглибший шар шкіри — підшкірна жирова клітковина. Вона складається з пухкої сполучної тканини і скупчення жирових клітин. Жир є запасною поживною речовиною, він запобігає
механічним пошкодженням організму, зберігає тепло. Цей шар у шкірі дітей дуже розвинений.
Волосся — це шкірний утвір. Воно покриває всю шкіру людини за винятком долонь, підошов, слизових оболонок. Волосся росте похило до поверхні шкіри. Кожна волосинка має корінь і стрижень. Корінь міститься у волосяному 'мішечку. До кожної волосинки підходить гладеньке м’язове волокно, відповідне закінчення еферентного нерва і кровоносні судини. Росте волосся безперервно. Тривалість його життя від 4...5 місяців (вії) до 2...4 років (волосся голови). Випалі волосинки непомітно замінюються новими. У здорової людини за добу випадає ЗО...40 волосинок. Випадання волосся залежить від стану здоров’я людини (при виснаженні нервової системи, під час хвороби його випадає більше), а також від пори року (більше волосся випадає восени й навесні).
Нігті — це також похідні шкіри, вони мають вигляд тонких ороговілих пластинок. Ніготь міститься в нігтьовому ложі і щільно з’єднаний з нігтьовою фалангою пальця за допомогою сполучнотканинних волокон. В основі нігтя велика кількість нервових закінчень і кровоносних судин. Нігті ростуть постійно і досить швидко, виростаючи щомісяця на 4 м'м. Рожевий колір їх залежить від піднігтьових кровоносних судин, які просвічуються крізь прозору нігтьову пластинку. У дитини нігті тонкі.
Потові залози залягають у глибоких шарах власне шкіри і в підшкірній жировій клітковині. Вони являють собою трубочки, згорнуті в клубочки. Вивідні протоки потових залоз проходять крізь усі шари шкіри і відкриваються назовні. Розвиток потових залоз у дітей закінчується до 7...8 років. У потових залозах утворюється піт, який виділяється на поверхню шкіри. Найбільше потових залоз на підошвах ніг, долонях і в пахвових ямках. На одиницю поверхні шкіри у дітей припадає більше потових залоз, ніж у дорослих. Це пояснюється тим, що в процесі росту поверхня тіла людини дедалі збільшується.
У звичайних умовах піт безперервно виділяється в невеликих кількостях і відразу ж випаровується з поверхні шкіри. Потовиділення посилюється при високій температурі навколишнього середовища, а також під час енергійної фізичної праці і при надмірному надходженні рідини в організм. За добу у людини в середньому виділяється 500 мл поту. У дітей пітливість виявляється більше, ніж у дорослих, що пояснюється насамперед підвищеною збудливістю нервових центрів, які регулюють роботу потових залоз. Тому чим дитина вразливіша, збудливіша, тим вона більше потіє.
Значення потовиділення в очищенні організму від кінцевих продуктів обміну речовин не істотне. До складу поту входить 0,4... 1 % неорганічних солей, в основному ІЧаСІ, КС1, 0,03% сечовини, дуже мала кількість сечової кислоти, а також деякі речовини органічного походження. Потовиділення відіграє основну роль у терморегуляції організму.
Сальні залози розташовані у власне шкірі біля коренів волосся і є залозами волосяного мішечка. На інших ділянках вони розподілені нерівномірно. Найбільше сальних залоз у шкірі крил носа. Зовсім їх немає на долонях і підошвах. У людини за добу виділяється близько 20 г шкірного сала.
Активність сальних залоз залежить від віку людини. Посилена діяльність сальних залоз спостерігається у плода перед народженням (де полегшує проходження його по родових шляхах) і з періоду статевого дозрівання, досягаючи 'максимуму у 20...25 років.
З віком кількість сальних залоз на одиницю поверхні шкіри зменшується. Так, у новонароджених на 1 см2 поверхні шкіри носа припадає 1360...1530 сальних залоз, у 18-річних — 232...380, у 5б...75-річних — 112...128.
Шкірне сало відіграє велику роль у нормальному функціонуванні шкіри. Воно запобігає висиханню її, появі тріщин, пом’якшує волосся, надає йому блиску, сприяє скочуванню з шкіри і волосся краплин води.
Сталість температури тіла людини. При будь-якій температурі навколишнього повітря, в полярних областях і тропіках температура тіла людини однакова. У здорових людей вона не перевищує 37° С. Це пов’язано із складними механізмами терморегуляції.
Під час окисних процесів в організмі утворюється багато теплоти. Якби вона не виділялась безперервно в навколишнє середовище, то дуже швидко настало б перегрівання тіла, що спричинило б загибель клітин.
Підтримання сталої температури тіла — це функція багатьох систем органів. У цьому процесі бере участь і шкіра.
У терморегуляції розрізняють дві сторони — теплопродукцію і віддачу теплоти. Збільшення або зменшення теплопродукції пов’язано з підвищенням або зниженням рівня обміну речовин у тканинах тіла. Чим інтенсивніший обмін речовин, тим більше теплоти утворюється в тілі. З підвищенням температури навколишнього середовища теплопродукція зменшується, а із зниженням — збільшується. Проте надлишок теплоти в організмі утворюється не завжди. Вона виділяється в навколишнє середовище через шкіру.
Значення судинорухових реакцій шкіри і потовиділення. Шкіра віддає тепло в навколишнє середовище завдяки випромінюванню, проведенню й конвекції (переміщенню повітря, зумовленому зміною його температури). Коли температура навколишнього середовища низька, судини шкіри рефлекторно звужуються у відповідь на подразнення рецепторів холоду. Тоді до шкіри притікає менше нагрітої крові, оскільки вона тече через органи, які продукують теплоту, наприклад через м’язи. При цьому віддача теплоти поверхнею шкіри зменшується, зате внутрішні органи добре постачаються нагрітою кров’ю. Підвищення температури навколишнього середовища спричинює розширення шкірних судин, тому віддача тепла шкірою збільшується.
Проте цього механізму буває не досить для звільнення організму від надлишку тепла в спеку, коли температура повітря близька до температури тіла або навіть перевищує її, а також при посиленій фізичній праці, під час якої теплоутворення дуже збільшується. Тоді різко зростає кількість поту, що його виділяють потові залози. Випаровуючись з поверхні шкіри, через судини якої тече велика кількість крові, піт відбирає у неї багато тепла. Це тепло витрачається на перетворення води, яка є основною складовою поту, у газуватий стан.
Особливості терморегуляції в дітей. Температура тіла дитини перші місяці життя не зовсім стала. Вона може змінюватися внаслідок впливу різних факторів: охолодження або перегрівання тіла, приймання їжі, крику тощо. Цей процес залежить від ряду причин. Насамперед у дитини поверхня шкіри порівняно з масою тіла значно більша, ніж у дорослих. Так, у новонароджених на 1 кг маси тіла припадає 700 см2 шкіри, у десятирічних дітей — 425 см2, а в дорослих — 220 см2. Отже, чим менша дитина, тим інтенсивніша в неї тепловіддача. Збільшенню тепловіддачі сприяє й те, що в дітей сітка кровоносних судин, які пронизують шкіру, значно густіша, ніж у дорослих. Найяскравіше ці особливості виявляються в ранньому дитинстві. Судинорухові реакції на тепло і холод у немовлят майже однакові. Тому терморегуляція у них недосконала. Ось чому їх треба оберігати від охолодження й перегрівання.
До 3...5 років у дітей розвиваються специфічні судинорухові реакції на зміни температури навколишнього середовища. З цього часу механізм терморегуляції у них 'майже такий самий, як у дорослих. Однак і для дітей молодшого шкільного віку характерна підвищена тепловіддача. Ось чому так важливо стежити за тим, щоб у холодну погоду молодші школярі досить тепло одягалися і не переохолоджувалися. У зв’язку з цим температура повітря в класних кімнатах не має бути нижчою за +17° С. Непомірно висока температура в класних приміщеннях також несприятливо діє на самопочуття й працездатність дітей. Тому верхня межа оптимальної температури в навчальних приміщеннях не повинна перевищувати +20° С.
Перша допомога при опіках. Опіки можуть бути наслідком дії на шкіру високої температури (вогонь, пара, окріп), тривалої дії сонячних променів, хімічних речовин (кислоти, лугу).
За ступенем поширення і глибиною ураження опіки бувають чотирьох ступенів. При опіках першого ступеня шкіра на місці ураження червоніє, трохи набрякає, виникає сильний біль. Якщо на шкірі появляються ще й пухирі, заповнені прозорою жовтуватою рідиною, то це вже опіки другого ступеня. Опіки третього ступеня характеризуються змертвінням ділянок шкіри, які покриваються струпом. Нарешті, при опіках четвертого ступеня ділянки тканин на місці опіку обвуглюються.
При значних опіках підвищується температура тіла, хворого морозить, нудить, з’являється головний біль, запаморочення. Опіки, що охоплюють третину поверхні шкіри, часто спричинюють загибель потерпілих.
Перша допомога при опіках — це насамперед припинити дію джерела опіку, потім обережно зняти з потерпілого одяг, щоб не порушити цілості шкіри, і накласти на обпечену поверхню стерильну пов’язку. При значних опіках потерпілого треба загорнути у чисте простирадло.
При опіках другого, третього, четвертого ступенів потерпілих після подання першої допомоги слід відправити до лікарні.
Перша допомога при обмороженнях. Обмороження виникають під час тривалої дії на шкіру низької температури. Розрізняють чотири ступені обмороження. Обмороження першого ступеня виявляється в тому, що уражена ділянка шкіри блідне, втрачає чутливість. Якщо починають мерзнути щоки, ніс, вуха, слід негайно зайти в тепле приміщення і розтерти їх до почервоніння чистими руками або ватою, змоченою розбавленим спиртом, горілкою. При обмороженні пальців рук і ніг після такого розтирання їх треба опустити в таз або відро з теплою мильною водою і поступово додавати гарячої води, поки температури такої ванни не досягне + 37° С. Обморожену кінцівку розтирають до почервоніння, після цього змазують її жиром і накладають стерильну пов’язку.
При обмороженні другого ступеня з’являються пухирі, заповнені каламутною кров’янистою рідиною. У таких випадках розтирати не можна, на уражену поверхню лише накладають стерильну пов’язку, а після цього потерпілого відправляють до лікаря.
Третій ступінь обмороження .характеризується змертвінням шкіри і тканин, що прилягають до неї, а при четвертому ступені виникає ще глибше змертвіння тканин, що охоплює й кістки. В таких випадках потерпілому слід дати випити чогось гарячого і терміново відправити до лікарні.
Профілактика обмороження нескладна. При великих морозах слід носити теплу шапку, яка б закривала вуха, зимове пальто, теплі рукавиці, валянки або інше тепле нетісне взуття.
Запобігання сонячним і тепловим ударам. Надуживання сонячними ваннами або тривале перебування під прямими сонячними променями без головного убору може спричинити перегрівання організму, яке називають сонячним ударом. Він виявляється у різкому припливі крові до голови внаслідок високої температури. Першими ознаками його є млявість, серцева недостатність, головний біль, а іноді й непритомність.
Тепловий удар виникає в умовах високої температури і великої вологості повітря, наприклад під час походів при підвищеній вологості, у лазні. На відміну від сонячного удару він виникає при загальному перегріванні тіла. І тому при високій температурі навколишнього повітря слід стежити за тим, щоб одяг дитини пропускав повітря, не утруднюючи віддачу тепла організмом.
Подаючи першу допомогу при тепловому або сонячно'му ударі, потерпілого слід передусім перенести в затінок, підкласти щось
під голову, розстібнути комір, послабити пояс, покласти на голову холодний компрес і давати пити якомога більше холодної води.
При сонячних і теплових ударах потерпілим слід подати медичну допомогу.
§ 44. ГІГІЄНА ШКІРИ ДИТИНИ І ПРОФІЛАКТИКА ШКІРНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ
Догляд за шкірою дитини. Шкіра дитини відрізняється від шкіри дорослого ніжністю, тонкістю і уразливістю, тому догляд за шкірою — це необхідна умова профілактики різних захворювань, зокрема шкірних.
Встановлено, що шкіра 'має бактерицидну здатність, яка в дітей молодшого шкільного віку досить сильна. Чиста шкіра виробляє особливу речовину лізоцим, яка знищує мікроорганізм. Бактерицидні властивості шкіри особливо помітні восени і навесні і менше — взимку. На ці властивості шкіри впливає стан здоров’я дитини: чим краще розвинена вона фізично, тим сильніша бактерицидна дія її шкіри.
На чистій шкірі вже через 10 хв гине близько 85% хвороботворних мікроорганізмів, що потрапляють на неї, а на брудній — лише близько 5%.
Захворювання шкіри виникає не тільки внаслідок пошкодження шкірних покривів механічно, хімічно або променями, а й через недодержання елементарних гігієнічних правил догляду за нею. З раннього дитинства слід привчати дітей до різних гігієнічних навичок (вмивання вранці, миття рук протягом дня в міру забруднення, регулярне приймання гігієнічних ванн). Захворювання шкіри в дітей молодшого шкільного віку може виникнути через антисанітарний стан класів, школи, житла, місць загального користування, внаслідок користування одним рушником, тими самими постільними речами, однією мочалкою.
Профілактика шкірних захворювань полягає в додержанні елементарних санітарно-гігієнічних правил як у школі, так і за місцем проживання дітей. Треба ретельно стежити за санітарним станом шкільних і житлових приміщень, боротися з пилюкою, брудом, звертати увагу на те, щоб шкільні ’меблі й обладнання мали гладеньку поверхню і не пошкоджували шкіру дитини. Вчитель повинен постійно вести бесіди з батьками на санітарно-гігієнічні теми. Важливо звертати їхню увагу на правила догляду за шкірою дитини, на необхідність часто зрізувати нігті. Особливо слід наголошувати, що при найменшій підозрі на заразне шкірне захворювання дитину негайно потрібно показати лікареві-спеціалі- стові.
Найбільш поширені захворювання шкіри в дітей. Хвороби шкіри бувають гноячкового й грибного походження.
Гноячкові хвороби шкіри, або піодерміти, спричинюють стреп
тококи і стафілококи. Стрептококи звичайно уражають поверхневі частини шкіри, а стафілококи — більш глибокі шари шкіри обличчя і тіла. Всі гноячкові ураження шкіри заразні і можуть передаватися від хворого до здорового.
Досить часто в дітей трапляється таке стрептококове захворювання, як заїда в куточках рота, коли з’являються пухирці, що згодом лопаються, утворюючи болючі тріщини, які довго не загоюються.
Як приклад стафілококового захворювання можна назвати фурункул. Стафілокок, потрапляючи у волосяний мішечок, спричинює його запалення.
Проникаючи глибше, він уражає сальну залозу і навколишні тканини. В міру визрівання фурункула біль посилюється, а у хворого підвищується температура. Через скупчення гною стає помітною «головка» фурункула. На місці фурункула, що прорвав, після загоювання залишається рубець.
Збудниками грибних захворювань є мікроскопічні гриби, що паразитують на тілі тварин і людини.
Стригучий лишай — найбільш поширене грибне захворювання в дітей. На шкірі через 5...7 діб після зараження з’являється невелика кругла пляма рожевого відтінку з яскраво-червоною припухлою облямівкою по краях і білуватими лусками в центрі. Якщо дитина заразилася від хворої людини, то на шкірі з’являються 1...3 плями, а якщо від тварин, то її шкіра вкривається численними малими плямками. Гриби можуть уражувати будь-яку ділянку тіла, в тому числі вкриту волоссям частину голови, нігті. Уражене грибом волосся втрачає блиск, тьмяніє, легко ламається. Місця, уражені стригучим лишаєм, мають вигляд вистрижених (звідси й назва «стригучий лишай»). Під час розчісування ураженої стригучим лишаєм шкіри гриби проникають у нігтьові пластинки. Нігті змінюють свій колір, стають м’якими, легко ламаються і не ростуть.
До грибних захворювань належить також парша. Зараження грибом відбувається як від хворої людини, так і від тварин ('мишей, пацюків, собак, котів тощо). На відміну від стригучого ли- шая парша залишає стійке облисіння й рубці.
Профілактика грибних захворювань полягає у забороні користування спільною білизною, спільним одягом і взуттям, чужими гребінцями. Не можна дозволяти дітям гратися з бездомними собаками й котами. При перших же ознаках шкірних захворювань слід негайно звернутися до лікаря.
До дуже поширених шкірних захворювань належить короста. Збудником цієї хвороби є тварина — мікроскопічний коростяний кліщ. Проникаючи в шкіру, він просвердлює ходи. На шляху його просування шкіра вкривається пухирцями, заповненими прозорою рідиною, які дуже сверблять. Такі висипи виникають на ділянках тіла з ніжною шкірою (між пальцями, у ліктьових і підколінних згинах, на грудях). Висипання супроводиться нестерпною сверб-
лячкою, яка посилюється вночі. В розчухи можуть проникати стрептококи і стафілококи. ^
Зараження коростою від хворої людини може відбутися під час рукостискання, при користуванні спільними книгами, зошитами, одним рушником тощо.
§ 45. ЗАГАРТОВУВАННЯ ДИТЯЧОГО ОРГАНІЗМУ
Значення загартовування і його природні фактори. Загартовування — це тренування й удосконалення терморегулювальних механізмів, тобто підвищення здатності організму швидко пристосовуватися до коливань температури та інших кліматичних факторів, які змінюються, що виробляє стійкість до несприятливих метеорологічних умов. Загартовування є складовою частиною фізичного виховання і дуже поширеним оздоровчим заходом, що запобігає застудним захворюванням у дітей.
Найкращими і загальнодоступними засобами загартовування є природні фактори: повітря, сонце і вода. Діючи на поверхню шкіри, вони тренують судинорухові рефлекси, роблять їх більш швидкими, підвищують ступінь їхньої адекватності конкретним умовам навколишнього середовища. Загартовування активізує роботу всіх систем органів, позитивно позначається на рості й розвитку дітей, на опірності організму інфекційним і застудним захворюванням. Загартовані діти звичайно життєрадісні, мають добрий апетит і високу працездатність.
Загартовування повітрям. Дія повітря на організм є найбільш доступним і м’яким засобом загартовування, який можна застосовувати в усі пори року. Завдяки рухові повітря шкіра дитини зазнає більшого або меншого охолодження. Такі коливання температури навколишнього середовища, що чергуються, рефлекторно спричинюють то звуження, то розширення кровоносних судин. Загартовувати повітрям можна в приміщенні з широко відчиненими вікнами при температурі +18° С, поступово знижуючи її на
1.. .20 щотижня. Повітряні ванни при температурі +12...4-14° С можуть приймати тільки загартовані діти. Тривалість перших повітряних ванн не має перевищувати 15 хв, а потім щоденно можна збільшувати її на 2...З хв. Восени і взимку, а також у негоду повітряні ванни слід приймати в закритих приміщеннях, в ясну погоду навесні і влітку — тільки на відкритому повітрі. Повітряні процедури доцільно поєднувати з рухливими іграми і гімнастичними вправами.
Загальна тривалість перебування дітей на повітрі має становити 3...4 год на добу.
Загартовування сонцем. Сонячні ванни мають великий вплив на життєдіяльність організму, підвищуючи його стійкість проти несприятливих умов зовнішнього середовища. Дуже велике значення для нормальної життєдіяльності організму має ультрафіолетове проміння, яке вбиває велику кількість хвороботворних мікроорганізмів. Так, черевнотифозні палички гинуть під прямим сонячним промінням протягом 45 хвилин.
Внаслідок дії сонячного випромінювання в дітей підвищується обмін речовин, зміцнюється нервова система, знижується кров’яний тиск, посилюється потовиділення, поліпшуються процеси кровотворення. Діти, які живуть на Крайній Півночі, а також у темних приміщеннях, куди рідко потрапляють сонячні промені, більш схильні до застудних та інфекційних захворювань.
Приймати сонячні ванни рекомендується з 10 до 12 год дня в середній смузі і з 9 до 11 год-—у південних районах при температурі повітря в затінку не нижче +20° С...4-22° С і не вище 432° С через 1,5...2 год після їди. Тривалість першої сонячної ванни не повинна перевищувати 5 хв. Загальна тривалість сонячних ванн поступово збільшується на 1...2 хв і може бути доведена до 1 години.
Сонячні ванни приймають лежачи на спеціально обладнаних 'майданчиках з дощаним настилом або на тапчанах. Ногами дитина повинна лежати до сонця. На голову їй слід надіти панаму або накинути рушник. Під впливом сонячних променів на тілі з’являється загар, що є наслідком посилення пігментації.
Зловживання сонячними ваннами може спричинити опік шкіри першого, другого, а іноді й четвертого ступеня.
Загартовування водою. Водні процедури — найефективніший засіб загартовування. Вода має більшу теплопровідність, ніж повітря (у 28 разів). Тому при стиканні поверхні шкіри з водою в організмі відбуваються глибші зміни, ніж при загартовуванні повітрям. Ось чому загартовуватись водою слід дуже обережно. Тривале перебування у воді спричинює застійні явища в судинах, які виявляються в посинінні шкіри, що 'може зумовити переохолодження. Тому загартовування водою ефективне лише при поступовому зниженні температури води і постійному збільшенні тривалості водної процедури.
Загартовування водою слід починати в теплу пору року. Спочатку температура води має бути не нижчою за 432...434° С. Щотижня рекомендується знижувати температуру на 1°, доводячи її поступово до 418° С.
Загартовування водою може бути місцевим і загальним. Місцеве загартовування — це ножні ванни, вмивання, часткове обтирання. Загальне загартовування буває трьох видів: обтирання, обливання, купання.
Обтирання виконують відтиснутою губкою або серветкою у такій послідовності: спочатку обтирають верхні кінцівки (від кисті до плеча), потім шию, груди, живіт, спину, сідниці, нижні кінцівки (від стопи до стегна). Обтираючи кожну частину тіла, слід енергійно розтирати її аж до почервоніння шкіри. Далі тіло сильно розтирають сухим волохатим рушником або простирадлом.
Обливання роблять під душем або за допомогою поливальниці. Голову обливати не слід. Уся процедура має тривати не більш ніж півхвилини, а потім треба енергійно розтерти тіло сухим во
лохатим рушником до почервоніння шкіри. Якщо після процедури дитину морозить, обливання слід відмінити або почати обливати водою вищої температури.
Купання є найкращим засобом загартовування. Починати купання слід в тиху погоду при температурі повітря не нижчій ніж +25° С і температурі води не нижчій за +20° С. Перші два купання мають бути дуже короткочасними, не більш як 2...З хв, і вже потім можна поступово збільшувати тривалість їх до 20... 25 хв. Купання слід поєднувати з іншими видами загартовування. Звичайно йому передують сонячні ванни.
Позитивних результатів від будь-якої загартовувальної процедури можна досягти тільки у разі додержання деяких умов, а саме: поступове збільшення дозування часу і сили дії самих факторів, наступність у використанні їх — від слабших до сильніших, систематичне застосування загартовувальних процедур протягом усього життя. Слід, проте, пам’ятати, що при постійному вдаванні до тієї самої загартовувальної процедури організм звикає до неї. Тому комплекс загартовувальних процедур треба поєднувати з тривалим перебуванням на свіжому повітрі, з іграми, заняттями фізкультурою і спортом. Крім того, слід враховувати індивідуальні особливості дітей і проводити процедури відповідно до рекомендацій лікаря. Важливо виховувати в дітей активне бажання займатись ними. Слід добиватися, щоб дитина мала від них задоволення.
Проте деяким дітям окремі загартовувальні процедури протипоказані. Так, сонячні ванни протипоказані дуже збудливим дітям і дітям з органічною вадою серця, з порушенням функцій щитовидної залози. Сонячні ванни протипоказані дітям, які перенесли інфекційні або застудні захворювання. Не можна приймати сонячні ванни натщесерце і відразу після їди, а також перед походами й змаганнями. Купання протипоказані при хронічних захворюваннях нирок, пороках серця, пропасниці і взагалі при поганому самопочутті. Допускати дітей до процедур можна лише з дозволу лікаря.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ
1. Які функції в організмі виконує шкіра? 2. Яка будова шкіри? 3. Які шкірні утвори є в людини? 4. Яка будова потових залоз і які функції вони виконують? 5. Яку будову мають сальні залози і в чому полягають їхні функції? 6. Які механізми забезпечують сталість температури тіла людини? 7. Які особливості терморегуляції в дітей? 8. Що таке тепловий і сонячний удари і які заходи першої допомоги при них? 9. Які заходи першої допомоги при опіках і обмороженні різних ступенів? 10. Як доглядати за шкірою дитини? 11. Які хвороби шкіри дітей вам відомі? Як запобігти їм? 12. Що таке загартовування організму? ІЗ. Які основні правила загартовування повітрям, сонцем і водою?
ЗАЛОЗИ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ
§ 46. РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЙ ОРГАНІЗМУ ГОРМОНАМИ ЗАЛОЗ ВНУТРІШНЬОЇ СЕКРЕЦІЇ
Залози зовнішньої, внутрішньої і змішаної секреції. Впливом лише однієї нервової системи не можна пояснити узгоджену діяльність різних систем органів тіла, підтримання в ньому оптимального рівня обміну речовин, здійснення саморегуляції в організмі, пристосування його до умов навколишнього середовища, що постійно змінюється. Поряд з нервовою системою в забезпеченні координованої діяльності організму бере участь й ендокринна система, утворена залозами внутрішньої секреції. В нашому організмі величезна кількість різних залоз. Основною функцією їхніх епітеліальних клітин є утворення й виділення особливих речовин, так званих секретів, які впливають на різні сторони життєдіяльності організму.
Дата добавления: 2014-12-04; просмотров: 879;