Часть 1, том 1) 14 страница

Всі залози нашого організму за виконуваними функціями поді­ляються на три групи: залози зовнішньої, внутрішньої і змішаної секреції (рис. 63).

Залози зовнішньої секреції виробляють секрети, які через вивідні протоки виділяються в порожнину або на поверхню тіла. Такими є травні, потові, молочні, сальні та деякі інші за­лози.

Залози внутрішньої секреції не мають вивідних проток, а се­крети, якГвонїГвиробляють (їх називають гормонами), виділяють­ся безпосередньо в кров, що тече через капіляри, які галузяться в таких залозах.

До найважливіших властивостей гормонів належать специфіч­ність їхньої дії, здатність справляти великий вплив на життєві процеси організму при незначних концентраціях.

Залози внутрішньої секреції звичайно бувають невеликими за розмірами. Маса їх коливається між частками грама і кількома грамами. Незважаючи на малі розміри, залози внутрішньої секре­ції мають великий вплив на життєдіяльність організму, активізую­чи й регулюючи фізіологічні процеси (обмін речовин, ріст, стате­вий розвиток), підвищуючи працездатність і поліпшуючи самопо­чуття людини. Так, наприклад, адреналін — гормон надниркової залози — має значний вплив на серцеву діяльність, розширює кро­воносні судини, посилює перистальтику кишок. До залоз внутрі­шньої секреції належать щитовидна, гіпофіз, надниркові залози та ін. ]

Залози змішаної секреції мають вивідні протоки, через які ви­діляються їхні секрети, але окремі ділянки таких залоз не зв’яза­ні з протоками і виділяють гормони безпосередньо в кров. При­кладом залоз змішаної секреції можуть бути підшлункова і ста­теві залози.

Рис. 63. Розташування залоз вну­трішньої секреції в тілі людини:

1 — епіфіз; 2 — гіпофіз; 3 — щитовидна залоза; 4 — загрудинна залоза; 5 — над­ниркові залози; 6 — підшлункова зало­за; 7 — статеві залози.

Рис. 64. Місце розташування гіпо­фіза в мозку: / — мозолисте тіло; 2 — мозочок; 3 — довгастий мозок; 4 — гіпофіз.

Організм — це єдиний складний комплекс, в якому робота ор­ганів взаємно контролюється й зумовлюється. Відхилення в діяль­ності однієї залози внутрішньої секреції зумовлює глибокі пато­логічні зміни в життєдіяльності всього організму.

Гіпофіз. Нижній мозковий придаток, або гіпофіз, має невелику масу (0,5...0,7 г). Він міститься в заглибленні основної кістки че­репа й анатомічно зв’язаний з підгорбовою ділянкою головного мозку (рис. 64). Гіпофіз складається, з трьох часток: передньої, проміжної і задньої. Кожна з часток гіпофіза є самостійною зало­зою внутрішньої секреції, яка утворює специфічні гормони. Гіпо­фіз виділяє загалом понад 22 гормони.

Передня частка гіпофіза виділяє 6 гормонів, що впливають ца ріст, регулюють діяльність щитовидної і статевих залоз. Надхо- дженнгя~у кров гормону росту забезпечує рівномірний ріст орга­нізму. З посиленням функції передньої частки гіпофіза у дітей спостерігається прискорений ріст, який в юнацькому віці проявляє­ться гігантизмом (рис. 65). При цьому затримується статевий роз­виток дитини, в неї появляються головний біль, слабість, швидка втомлюваність, спостерігається непропорційність будови тіла, по­гіршується зір. Гігантизм трапляється досить рідко. В середньому на кожну тисячу чоловік припадає два-три чоловіки з ознаками

гігантизму. Швидкий ріст дитини — явище нормальне, якщо воно не супроводиться згаданими хворобливими симптомами.

Ріст дитини залежить не тільки від гормональної функції перед­ньої частки гіпофіза, а й від деяких інших факторів (географічне положення країни, харчування, вік, стать, національність тощо). Проте на всіх дітей, які швидко ростуть і ріст яких перевищує середні норми відповідних вікових показників, вчителі, батьки і шкільні лікарі повинні звернути особливу увагу.

Посилене надходження в кров гормонів росту у дорослих зу­мовлює таке захворювання, як акромегалія. Причиною її найча­стіше буває пухлина передньої частки гіпофіза (аденома). Це за­хворювання супроводиться збільшенням окремих частин тіла: но­са, губ, підборіддя, язика, вух, кистей рук, стопи (рис. 66). Діти не хворіють на акромегалію, проте в них буває частковий гіган­тизм, тобто збільшення якоїсь однієї частини тіла, наприклад пальця руки.

Зниження функції-чіередньої частки гіпофіза зумовлює затри­мання росту (гіпофізарний нанізм). Це захворювання найчасті­ше буває в дітей 6...8 років. Статеві залози при цьому захворю­ванні не розвиваються. На відміну від дітей, що страждають на гігантизм, гІпофізарні карлики мають пропорційну будову (рис. 65). Розумово вони не відрізняються від звичайних дітей.

При деяких ураженнях гіпофіза характерні різке схуднення й значна м’язова слабість, з’являється багато зморшок, складок як
на обличчі, так і на тулубі, виникає відраза до їжі, знижується кров’яний тиск. Іноді спосте­рігається надмірне відкладення жиру в ділян­ці живота, молочних залоз, спини, таза.

Проміжна частина гіпофіза розвинена лише в дітей, у дорослих її майже немає. Ця части­на гіпофіза утворює гормони, що впливають на пігментацію шкіри і на чорний пігментний шар в оці.

Задня частка гіпофіза зв’язана з підгорбо- вою ділянкою головного мозку завдяки вели­кій кількості нервових волокон. Це дає під­ставу вважати ендокринні залози й підгорбову ділянку головного мозку єдиною нейроендо­кринною системою. Із задньої частки гіпофіза виділено гормони, один з яких різко пригнічує сечоутворення, третій спричинює скорочення мускулатури матки.

Отже, гіпофіз, незважаючи на малі розмі­ри, займає особливе місце серед ендокринних залоз. Величезна роль його як регулятора діяльності інших залоз внутрішньої секреції. Він дуже впливає на всі вегетативні функції організму і вищу нервову діяльність.

ІЦитовидна залоза. Нижче від щитовидного хряща, попереду гортані, міститься щитовидна залоза (рис. 67). Вона має форму метелика: складається з правої і лівої часток, з’єднаних переший­ком. Щитовидна залоза пронизана значною кількістю кровонос­них і лімфатичних судин і нервів. Протягом 1 год через цю залозу протікає вся кров, яка є в організмі людини (5...6 л).

Будова і маса щитовидної залози безпосередньо залежать від віку людини. Так, у новонароджених маса щитовидної залози не перевищує 1 г, у 'молодших учнів вона досягає вже 5... 10 г, а в дорослої — 25...35 г.

Функціональна активність щитовидної залози також має віко­ві особливості. Найбільшою вона буває в дітей у віці 5...7 років і у підлітків 13...15 років. У період статевого дозрівання у дівча­ток щитовидна залоза значно збільшується. Це тимчасове яви­ще пов’язане з посиленням діяльності гіпофіза і статевих за­лоз.

Щитовидна залоза складається з невеликих пухирців •— фолі­кулів, в яких виробляється тироксин та ряд інших гормонів. У тка­нинах щитовидної залози міститься багато йоду (у 300 разів біль­ше, ніж у плазмі крові).

Щитовидна залоза — важливий орган внутрішньої секреції. її гормони беруть участь у регуляції обміну речовин, впливають на діяльність нервової і серцево-судинної систем. Функціонування щитовидної залози залежить від діяльності гіпофіза і центральної нервової системи.

Рис. 68. Вісімнадцяти- Рис. 69. Кретин (зріст

річна дівчина, хвора на 140 см).

мікседему.

Відхилення в діяльності щитовидної залози можуть бути врод­женими й набутими. Вони зумовлюють деякі порушення нормаль­ної життєдіяльності організму.

Недостатня функція (гіпофункція) щитовидної залози вияв­ляється в тому, що надходження гормонів у крові зменшується, а це призводить до таких захворювань, як мікседема, кретинізм і зоб.

Мікседема (слизовий набряк) (рис. 68) є наслідком перерод­ження тканини щитовидної залози. Ця хвороба зумовлює ряд змін не тільки в будові організму дитини, а й у його психічній діяль­ності. У таких дітей шкіра суха, груба, набрякла, послаблені окис­ні процеси, а тим самим знижений обмін речовин, тому хворих постійно морозить. У них спостерігаються втрата пам’яті, апатія, сонливість, мала рухливість, швидка втомлюваність, послаблення функцій серцево-судинної системи, затримання росту.

Кретинізм (недоумство) супроводиться карликовим зростом, непропорційним розвитком частин тіла, значною розумовою від­сталістю, що переходить в ідіотизм, і затриманням статевого роз-

Рис. 70. Гіпофункція щитовидної залози, що веде до захворювання на зоб.

Рис. 71. Гіперфункція щитовидної залози, що веде до базедової хвороби.

витку (рис. 69). Це захворювання розвивається ще у немовлят, а іноді й внутрішньоутробно. Воно зумовлюється нестачею йоду в організмі. Таких людей можна пізнати за зовнішнім виглядом. У них велика голова, подовжений тулуб, відкритий рот, вдавлене перенісся, а також недорозвинені вторинні статеві ознаки.

/При нестачі йоду у воді та їжі, а також внаслідок перенесе­них інфекційних захворювань, поганих санітарних умов життя по­рушується діяльність щитовидної залози, через що виробляється й недостатня кількість гормонів. У таких випадках тканина щито­видної залози .розростається, завдяки чому компенсується нестача гормонів. Ця хвороба має назву зоба (рис. 70). У дорослої люди­ни зоб іноді досягає величезних розмірів (до 5...7 кг).

При підвищеній функції (гіперфункції) щитовидної залози над­мір її гормонів виділяється у кров. Виникає захворювання, що має назву базедової хвороби (рис. 71). Зовнішньою ознакою іноді є вирячені очі: очна щілина широко відкривається, час від часу спостерігається кліпання. У таких хворих прискорюється діяль­ність серця, часто буває приступоподібний біль в животі, значно посилюється обмін речовин, спостерігається підвищення темпера­тури, людина дуже худне, слабне, настає безсоння, збільшується загальна збудливість нервової системи, з’являються постійне від­чуття неспокою, роздратованість, сльозливість, пітливість, зади­шка.

У дітей цю хворобу розпізнати важче, ніж у дорослих, і трап­ляється вона в них рідше. Навіть перебіг її в дитини часто від­різняється від перебігу хвороби в дорослої людини. Наприклад, у дорослих при цій хворобі настає схуднення, а в дітей прискорю­ється ріст і формування організму.

Прищитовидні залози. Найменші залози внутрішньої секреції — це прищитовидні залози. Розміри їх досягають 1...2 мм. Маса усіх чотирьох залозок становить 0,2 г. Вони розташовані на задній по­верхні щитовидної залози, примикаючи до її капсули. У дітей при­щитовидні залози світло-рожевого кольору і майже прозорі, а в дорослих — більш ущільнені, темного забарвлення. Як і будь-які інші залози внутрішньої секреції, вони щедро постачаються кро­в’ю.

Значення прищитовидних залоз в життєдіяльності організму ду­же велике. Вони виділяють гормон, який регулює обмін кальцію й фосфору в організмі і підтримує постійний рівень цих елементів у крові.

При зниженні функції прищитовидних залоз концентрація каль­цію в крові знижується, а фосфору підвищується. Це призво­дить до виникнення тетанії — захворювання, що супроводиться су­дорогами м’язів обличчя, гортані й кінцівок, випаданням волосся, крихкістю зубів і нігтів. Нервово-м’язова система таких хворих постійно і сильно збуджена. В дітей недостатній розвиток прищи­товидних залоз може бути наслідком рахіту, травм, інфекційних захворювань. У дитячому віці перебіг тетанії дуже важкий.

При підвищенні функції прищитовидних залоз розвивається інше захворювання, що супроводиться болем в кістках, частими переломами їх, загальною слабістю, а іноді нирковими кольками. Причиною цього захворювання є виведення з сечею з організму фосфору, при одночасному збільшенні концентрації в крові каль­цію. Тому при підвищеній функції прищитовидних залоз кістки розм’якшуються, викривляються, деформується малий таз, фалан-' ги пальців тощо.

Загрудинна (вилочкова) залоза. За грудиною у верхній части­ні середостіння на перикарді і великих судинах міститься загру­динна, або зобна, залоза (рис. 72). Вона складається з двох часток, з’єднаних пухкою клітковиною. Кожна з часток має два шари: зовнішній, темніший — кірковий і внутрішній, світліший — мозковий. Ці шари виділяють специфічні гормони.

Загрудинну залозу часто називають залозою дитинства або залозою росту. Саме в період росту людини вона функціонує най- інтенсивніше і досягає максимальних розмірів. З часом маса за­лози зменшується, і функціонування її значно знижується, а в людей похилого віку й старих вона майже повністю замінюється жировою і сполучною тканиною. Маса загрудинної залози у немов­лят 10...13 г, у дітей 6...10 років збільшується до 26 г, максималь­ного розвитку — 37 г — вона досягає в юнацькому віці в період статевого дозрівання. В людей у віці 50 років маса цієї залози знижується до 13 г, в старих — до 6 г. Секреторна діяльність за­грудинної залози в дітей гальмує розвиток статевих залоз.

На початку 40-х років XX ст. вчені встановили, що загрудинна залоза дуже тісно пов’язана з іншими залозами внутрішньої сек­реції, а її гормони функціонально подібні до гормонів гіпофіза, особливо до гормонів росту. Значення загрудинної залози для ор-

ганізму досить різноманітне: вона бере безпосередню участь у за­хисно-пристосувальних реакціях, у виробленні імунітету.

Захворювання загрудинної залози трапляється дуже рідко і супроводиться надмірною повнотою, різко вираженою слабістю, збільшенням лімфатичних., залоз, зниженням опірності організму проти інфекційних захворювань. Після видалення загрудинної за­лози у тварин порушується мінеральний обмін: кістки стають м’я­кими й гнучкими, переломи зростаються важко.

Надниркові залози. Сама назва цих залоз — надниркові — свід­чить про те, що вони розташовані над нирками (рис. 73). У дітей молодшого шкільного віку маса однієї надниркової залози стано­вить 4.„5 г. Надниркові залози утворені двома шарами — зовніш­нім — кірковим і внутрішнім — мозковим. Кожен шар наднирко­вої залози виробляє специфічні гормони. Так, у кірковому шарі відбуваються складні біохімічні процеси, пов’язані з утворенням ряду гормонів, з яких особливо важливі кортизон, гідрокортизон, альдостерон. Кортизон і гідрокортизон відіграють винятково важ­ливу роль у білково-вуглеводному обміні, в підвищенні імунітету, альдостерон регулює водно-мінеральний обмін. Група гормонів кіркового шару за біологічною дією наближається до чоловічих і жіночих статевих гормонів.

У мозковому шарі надниркових залоз виробляється адреналін і норадреналін. Адреналін діє на симпатичну нервову систему, підвищуючи її збудливість, а також регулює обмін речовин, особ­ливо вуглеводний. Цей гормон посилює й прискорює серцеву діяльність, звужує судини, підвищує кров’яний тиск. КІЛЬКІСТЬ адреналіну, що надходить у кров, збільшується при таких емоціях,
як страх, гнів, а також при больових подразненнях шкіри. Нор- адреналін зумовлює підвищення кров’яного тиску.

Порушення в діяльності кіркового шару надниркових залоз у дітей призводять до тяжких наслідків. У таких дітей порушуєть­ся функція статевих залоз: настає раннє статеве дозрівання або розвиваються вторинні статеві ознаки протилежної статі. Крім то­го, вони стають кволими, втрачають апетит, в них знижується кро­в’яний тиск, спостерігаються шлунково-кишкові розлади, біль у всьому тілі.

Ураження мозкового шару надниркових залоз зумовлює в ді­тей різке підвищення кров’яного тиску, яке надалі переходить у стійку гіпертонію з головним болем, блюванням, болем у ділянці серця.

§ 47. ЗАЛОЗИ ЗМІШАНОЇ СЕКРЕЦІЇ.

СТАТЕВЕ ВИХОВАННЯ ДИТИНИ

Підшлункова залоза. Поряд із зовнішньосекреторною функ­цією — виділенням підшлункового соку в дванадцятипалу киш­ку — підшлункова залоза виконує внутрішньосекреторну функ­цію. У тканині цієї залози є групки клітин, які мають назву пан­креатичних острівців. Ці клітини не мають вивідних проток і щедро постачаються кров’ю. Епітеліальні клітини таких острівців вироб­ляють гормон інсулін (від лат. слова інсула — острів). Цей гор­мон відіграє дуже важливу роль у вуглеводному обміні. У здоро­вих людей у крові міститься 0,1...0,12% глюкози. Надлишок її, що надходить у кров з органів травлення, проходячи через печінку, під дією інсуліну полімеризується в полісахарид глікоген, який відкладається в цьому органі про запас. В разі нестачі глюкози в крові частина глікогену перетворюється на глюкозу під впливом гормонів інших ендокринних залоз. Це забезпечує динамічну ста­лість складу плазми крові, що є одним із виявів гомеостазу.

З гіпофункцією внутрішньосекреторних ділянок підшлункової залози пов’язана досить поширена тепер хвороба — діабет. В разі нестачі інсуліну в крові значно знижується утворення глікогену в печінці, і глюкоза, вільно проходячи через цей орган, потрапляє в кров. При цьому вміст глюкози в крові значно підвищується — вдвоє, втроє і навіть більше. У таких випадках нирки починають виділяти надлишок глюкози, поглинаючи її з крові, і в сечі появ­ляється виноградний цукор, якого звичайно в ній не буває.

Статеві залози. Статеві залози— яєчка в чоловіків і яєчники в жінок, як і підшлункова залоза, належать до залоз змішаної секреції. Статеві залози виконують дві функції: виділення стате­вих клітин (зовнішньосекреторна функція) і виділення чоловічих і жіночих статевих гормонів (ендокринна функція). Статеві гор­мони, потрапляючи в кров, мають великий вплив на ріст і загаль­ний розвиток дитини, оскільки забезпечують формування статево­го апарату, появу вторинних статевих ознак і впливають на психіку.

Під вторинними статевими ознаками розуміють ті зовнішні від­мінності, які характерні для чоловіків і жінок.

Ендокринна функція статевих залоз у хлопчиків. У ранньому дитинстві в організмі хлопчиків і дівчаток одночасно утворюють­ся обидва види статевих гормонів — чоловічі і жіночі, які здій­снюють взаємовплив. Так, у віці 6 років у хлопчиків і дівчаток утворюється однакова кількість чоловічого статевого гормону, а г до 12 років у хлопчиків його виділяється вже вдвоє більше, ніж у І дівчаток.

Як залози зовнішньої секреції яечки починають функціонувати у підлітків 14... 15 років, утворюючи сім’яну рідину з сперматозо- онами. Як ендокринні статеві залози починають працювати дуже рано: на різних стадіях внутрішньоутробного розвитку вони

виробляють чоловічий статевий гормон, який безпосередньо надхо­дить у кров. Він стимулює появу спочатку первинних, а при стате­вому дозріванні вторинних статевих ознак (ріст волосся на облич­чі і тулубі, розростання гортані, подовження й потовщення голо­сових зв’язок, розвиток ’мускулатури). Ріст яєчок у хлопчиків до

5.. .7 років дуже незначний, і тільки у старшому віці ці органи в них помітно збільшуються.

Ендокринна функція статевих залоз у дівчаток. Жіночі статеві залози, як і чоловічі, починають зовнішньосекреторну діяльність тільки в період статевого дозрівання. В яєчнику міститься величе­зна кількість фолікулнв з недозрілими яйцеклітинами, більшість яких до настання статевої зрілості перероджуються. Серед них тільки 400...500 яйцеклітин досягають повної зрілості. Стінки фо­лікулів також виконують внутрішньосекреторну функцію, вироб­ляючи жіночі статеві гормони. Нормальний статевий розвиток у дівчаток починається дещо раніше, ніж у хлопчиків, тобто в 12— 13, а іноді і в 10—11 років. Статеві гормони сприяють настанню менструацій і розвитку вторинних статевих ознак (ріст волосся на певних ділянках тіла, розвиток молочних залоз, формування горта­ні і коротких тонких голосових зв’язок).

Статевий розвиток людини. Процес статевого розвитку в люди­ни має кілька стадій, під час яких поступово посилюються функ­ції статевих залоз і одночасно пригнічується діяльність загрудин- ної залози: перша стадія — дитяча (дівчатка до 8, хлопчики до 10 років); друга стадія — препубертатна (дівчатка від 9 до 11, хлопчики від 10 до 14 років); третя стадія—пубертатна (дівчат­ка від 12 до 16, хлопчики від 14 до 18 років).

У юнаків 1—2 рази на місяць, а іноді рідше бувають мимовільні сім’явиверження — полюції. Звичайно це відбувається під час сну і є природним фізіологічним процесом організму, що звільняється від надлишку сім’яної рідини.

Поява менструацій у дівчаток і полюцій у юнаків — початок якісного переходу дитячого організму в зрілий, проте це ще не означає, що організм підлітка вже готовий до статевого життя.

Шлюбний вік в СРСР становить 18 років, а справжня фізична зрілість настає у 19—20 років.

Статеве виховання. Статеве виховання — одна із сторін мораль­ного виховання, серйозна соціально-гігієнічна проблема.

Статеве виховання починається задовго до періоду статевого дозрівання, з перших днів життя дитини. Спочатку воно полягає в догляді за малям, в додержанні елементарних правил гігієни, а пізніше — в статевій освіті і формуванні моральної поведінки.

Дуже часто батьки вважають, що непоінформованість дитини з питань статі допомагає їй зберегти чистоту дитячих поглядів. Батьки намагаються обминути запитання, які починають хвилюва­ти дітей, розцінюючи запитання дітей як «непристойні». Іноді бать­ки не надають належного значення віковим змінам, що відбуваю­ться в дітей, тобто вдаються до «безстатевого» виховання.

Запитання молодших учнів про причини появи на світ своїх братів і сестер цілком природні. Такі запитання не повинні ляка­ти батьків, оскільки вони є результатом розвитку 'мислення дити­ни. До речі, задаючи ці та інші запитання, діти чекають від бать­ків вичерпних відповідей. Відповідь в таких випадках має бути правдивою, але не такою, щоб вона збуджувала підвищений інте­рес до інтимних стосунків дорослих.

Сексуально-етичне виховання дітей молодшого шкільного віку не є прерогативою тільки батьків або тільки вчителів. Безсумнів­но, завдання статевого виховання розв’язуватимуться успішніше, якщо в здійсненні їх братимуть участь і батьки, і вчителі, і лікарі.

Слід зазначити, що питання статевого виховання набувають особливої гостроти тепер у зв’язку з акселерацією, тобто з приско­ренням статевого, фізичного, психічного й інтелектуального роз­витку дітей '. Більш раннє статеве дозрівання зумовлює особливу актуальність сексуально-етичного виховання.. Статеве виховання слід розглядати як частину виховання особистості/ при соціалізмі, тому ми вважаємо, що сексуально-етичне виховання — педагогічна проблема.

Молодший шкільний вік — це такий вік, коли діти усвідомлю­ють свою стать. При неправильному вихованні може виникнути антагонізм, неприязнь між хлопчиками й дівчатками.

Успіх статевого виховання молодших учнів багато в чому за­лежить від педагогічного такту, досвіду, тонкого й чуйного розу­міння дітей. Було б величезною помилкою розв’язувати такі пи­тання на класних зборах або допускати в бесідах зайву квапли­вість, нещирість. Дуже важливо знати не тільки, про що говорити з дітьми, а й як.

А. С. Макаренко не рекомендував питання статевого вихован­ня розглядати окремо від інших проблем виховання і надавати їм занадто великого значення./Завдання вчителя — допомогти дітям встановити такі стосунки між хлопчиками й дівчатками, в основі яких були б взаємні повага, почуття власної гідності в дівчаток і лицарства в хлопчиків (поступитись місцем, допомогти у важкій

¹ Нині діти на 5...10 см вищі, ніж діти того самого віку на початку нашого століття, статеве дозрівання в сучасних дітей також відбувається на два-трн роки раніше.

роботі, захистити тощо). Дитячу дружбу слід заохочувати і вод­ночас тримати її під делікатним, ненастирливим, розумним кон­тролем. Слід добре знати індивідуальні особливості й інтереси своїх учнів. Все це необхідно для того, щоб подолати невідповід­ності між фізичною і соціальною зрілістю дітей і підлітків, що ви­являються при акселерації.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Які залози називають зовнішньосекреторними, внутрішньосекреторними і змішаними? 2. Які залози внутрішньої секреції ви знаєте і де вони містяться?

3. Що таке гормони і які їхні властивості? 4. Як діє на організм, що росте, гі­пофіз? 5. Яку будову має щитовидна залоза і які функції вона виконує? 6. Яке значення загрудинної залози для організму? 7. Які функції в організмі викону­ють надниркові залози? 8. В чому полягає внутрішньосекреторна функція під­шлункової залози? 9. Які особливості статевого дозрівання хлопців і дівчат?

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ

Розділ XIV

ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО СЕРЕДОВИЩА,

ЩО ОТОЧУЄ УЧНІВ

§ 48. ГІГІЄНІЧНІ ВИМОГИ ДО ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ І БУДИНКУ ШКОЛИ

Гігієнічні вимоги до земельної ділянки школи. Шкільна земель­на ділянка є обов’язковою частиною школи, тому вона має відпо­відати як навчальним і виховним завданням, так і оздоровчим. Під земельну ділянку початкової школи відводять площу розмі­ром 0,5... 1 га. За оптимальних умов на кожного учня має припа­дати по 40...50 м². На земельній ділянці передбачають такі зони: спортивну, навчально-дослідну, зону відпочинку і господарський двір.

Під зелені насадження відводять 40...50% площі всієї при­шкільної земельної ділянки. Ширина зеленої зони має бути не менш ніж 1,5, а від вулиці — 6...10 м. Зелені насадження захища­ють шкільний будинок від пилу, вітру, шуму. Крім того, дерева виділяють фітонциди, які вбивають мікроби.

Для шкільної земельної ділянки небажаний глинястий грунт.

Гігієнічні вимоги щодо шкільного будинку. Шкільний будинок ставлять так, щоб вікнами він був звернений на південь або на південний схід. Це забезпечує досить тривале сонячне освітлення вікон його.

До основних шкільних приміщень належать класні кімнати, майстерні, лабораторії, навчальні кабінети і фізкультурний зал. Допоміжні приміщення —• це їдальня або буфет, бібліотека, акто­вий зал, учительська, кабінети директора і лікаря, кімнати гро­мадських організацій, коридори, рекреаційні приміщення, роздя­гальні, умивальні і туалети.

Класна кімната звичайно буває прямокутної форми з вікнами на одній з довгих сторін. Площа класної кімнати 50 м², висота

3.. .3,5 м. Парти ставлять у три ряди, відстань від перших парт до дошки 2...З м.

У школі на 200 чоловік має бути фізкультурний зал площею 162 м².

Роздягальня проектується разом з вестибюлем школи. Звичай­но загальна площа їх становить по 0,25 м² на одного учня. Вішал­ки в роздягальні розміщують перпендикулярно до вікон. Це забез­печує добре провітрювання й освітлення. Ширина проходів між вішалками 1,5 м.

їдальню або буфет розміщують на першому поверсі, передба­чивши площу посадочного місця для одного учня 0,70 см². Реко­мендується обслуговувати учнів обідом не більш ніж у чотири за­ходи. Перед входом у їдальню встановлюють умивальники.

Учительську розміщують у центрі шкільного будинку. Площа її може бути від 12 до 20 м².

Кабінети директора і лікаря площею по 10...15 м² влаштову­ють поблизу входу до школи.

Умивальню розміщують перед туалетом, щоб запобігти поши­ренню повітря з нього в інші приміщення. Підлоги в умивальнях і туалетах роблять водонепроникними, не слизькими, такими, що витримують миття гарячою водою. Площу умивалень і туалетів розраховують по 0,12 м² на кожного учня.

Сходи в усіх дитячих закладах роблять пологими і обгород­жують їх. Висота огорож (перил) 130 см, висота сходинки не більш ніж 16 см і ширина приступки ЗО см. Сходи і переходи ма­ють бути з природним освітленням.

§ 49. МІКРОКЛІМАТ ШКОЛИ

Що таке мікроклімат. Клімат, створений штучно, називають мікрокліматом. Він захищає організм людини від різких, неспри­ятливих впливів навколишнього середовища. Повітря закритих приміщень має певні фізичні властивості і хімічний склад. Якщо у відкритих умовах в повітрі міститься 20,94% кисню, 0,03% вуг­лекислого газу, 79,03% азоту, то в закритих приміщеннях під час перебування в них дітей склад повітря дещо змінюється: підви­щується вміст вуглекислого газу, водяної пари, речовин з поганим запахом, які виділяються шкірою та кишками, тощо. У приміщен­ні, де багато дітей, різко підвищується температура повітря — на