Часть 1, том 1) 12 страница

Солі магнію також беруть участь в утворенні кісткової ткани­ни, нормалізують роботу серцево-судинної системи. При складанні харчових раціонів для дітей слід тгам’ятати, що вживання великої кількості магнію призводить до втрати організмом значної кіль­кості кальцію, тому необхідно враховувати в раціоні вміст молока і молочних продуктів. Багато магнію в морській рибі, гречаній крупі, хлібі грубого помелу.

Солі калію необхідні для нормальної діяльності серцево-судин­ної системи. Вони посилюють сечовиділення, підвищують збудли* вість нервової і м’язової тканин. Солі калію містяться в гарбузі, кабачках, кавунах, яблуках, куразі, ізюмі, капусті.

Солі міді й заліза необхідні організмові в малих кількостях, проте вони відіграють важливу роль у кровотворенні, тканинному диханні. До харчового раціону дітей, особливо хворих з ознаками недокрів’я, рекомендується включати продукти, які містять багато солей заліза, міді (печінку, листяну зелень, селезінку, хліб, горіхи, моркву, фрукти, фруктові соки).

Иод має велике значення у життєдіяльності організму. В разі його нестачі розвивається захворювання щитовидної залози. Якщо в дитячому віці щитовидна залоза дістає недостатню кількість йо­ду, то у дитини розвивається кретинізм (малий зріст, розумова від­сталість). Багато йоду міститься в морській капусті, кальмарах, крабах, морській рибі.

Кобальт потрібний організмові для нормалізації процесів кро­вотворення. Він входить до складу вітаміну В12- В разі нестачі його може виникнути недокрів’я. Багато кобальту в горосі, буря­ках, червоній смородині, полуницях.

Бром необхідний для нормалізації діяльності нервової системи, для врівноважування процесів збудження і гальмування. Багато брому міститься в м’ясній їжі.

Фтор потрібний організму для зубів. Брак його у воді призво­дить до карієсу, до руйнування емалі зубів.

Обмін води. Жодний процес, що відбувається в нашому організ­мі, не може здійснюватися без води. Вона є розчинником, в якому відбуваються всі біохімічні процеси. Поряд з цим вода безпосе­редньо бере участь у багатьох біохімічних реакціях у клітинах на­шого тіла. В зв’язку з цим у людському організмі багато води.

Процентний вміст води в організмі залежить од віку людини. Чим молодша дитина, тим більше води міститься в її тілі. Так, у клітинах внутрішньоутробного плода людини і тварин вміст води досягає 95%, у клітинах новонародженого—-85, у клітинах дорос­лої людини —65%. З втратою води клітини стають менш актив­ними.

Усі тканини містять воду, проте вміст її на одиницю маси пев­ної тканини неоднаковий. Наприклад, кісткова тканина містить близько 22% води, м’язова — 75, серце — 79, нирки — 83, головний мозок — 85, кров — 92%.

Нормальна кількість води, яку дістає організм протягом доби, дорівнює втраті її. Це нормальний водний баланс організму. Проте величина його може бути різною. Так, у сильну спеку організм по­глинає більше води і виводить значну кількість її з потом. Анало­гічна картина спостерігається при інфекційних захворюваннях: людина вживає багато води і виводить її у великих кількостях з сечею, а в період зниження температури — з потом.

На рівень балансу води в організмі впливають і інші фактори, наприклад якість їжі (при вживанні солоних страв потреба у воді різко зростає), температура навколишнього середовища, а також стан організму (під час фізичної праці вживання води збільшує­ться).

§ 38. ©ВМІННІ Й ЕНЕРГЕТИЧНІ ПРОЦЕСІЇ В ОРГАНІЗМІ

Регуляція обміну речовин. Механізм регуляції обміну речовин нервово-гуморальний. Наприклад, експериментальне пошкодження у тварин ядер підгорбової частини (проміжний мозок) призводить до різкого збільшення виведення з організму азоту з сечею; в разі ушкодження сірого горба тієї самої ділянки порушується жиро­вий обмін, настає ожиріння; пошкодження інших ядер викликає різке схуднення. Укол у дно четвертого мозкового шлуночка при­зводить до посилення вуглеводного обміну. Подразнення деяких ділянок підгорбової частини змінює також обмін води і мінераль­них солей — втрата води організмом зменшується або збільшується.

В гуморальній регуляції обміну речовин беруть участь, а іноді мають вирішальний вплив залози внутрішньої секреції (щитовид­на залоза, гіпофіз, острівцева частина підшлункової залози, яка виробляє гормон інсулін).

Обмін енергії. Про інтенсивність процесів обміну речовин роб­лять висновок за кількістю енергії, яку віддає організм за певний проміжок часу, найчастіше за добу. Одним з методів вивчення кіль­кості енергії, яка вивільняється під час обміну речовин, є пряма калориметрія. Суть цього методу полягає в тому, що людину, яку досліджують, вміщують у дуже великий калориметр, обладнаний радіаторами, куди надходить вода певної температури. Вода, що тече по радіаторах, нагрівається під дією тепла, яке виділяється організмом (вся енергія, що вивільняється в нашому організмі, врешті-решт переходить у теплову). За різницею температур води, яка надходить у радіатори і виходить з них, а також за масою її роблять висновок про те, скільки енергії віддав організм за той чи інший проміжок часу.

Другий приклад — це непряма калориметрія, тобто визначення кількості енергії, що вивільнилася, за кількістю поглинутого з по­вітря кисню і виділеного в нього вуглекислого газу. Виявляється, що на здійснення корисної роботи організм витрачає 16...20% всієї енергії, яка вивільнилася. Решта енергії перетворюється на теплоту, необхідну для підтримання сталої температури нашого організму.

При зниженій температурі навколишнього середовища обмін ре­човин підвищується і теплопродукція посилюється. Зовсім інше спостерігається в разі підвищення температури навколишнього се­редовища.

Для регуляції температури людського тіла поряд із змінами теплопродукції має значення підвищення або зниження віддачі тепла крізь шкіру. Докладніше про це йтиметься в розділі XII.

АТФ— акумулятор і переносник енергії в клітині. Енергетичні ресурси клітини, нагромаджені в органічних сполуках, дуже великі. Якщо б окислювальні процеси в клітині здійснювались хаотично, це призводило б до сильного нагрівання її, а тим самим і до загибелі. Проте в клітини є ряд пристосувальних особливостей, які дають змогу уникнути такої небезпеки. По-перше, окислювальні реакції енергетичних резервів клітини — це багатоступінчастий процес, що починається на мембранах ендоплазматичної сітки і закінчується на мембранах мітохондрій. По-друге, енергія, яка вивільняється під час окислення органічних сполук, акумулюється АТФ — адено- зинтрифосфатом. Як відомо, під час цього процесу енергія, .що вивільнилася, перетворюється у багатий па енергію хімічний зв’я­зок, який виникає при перетворенні АДФ (аденозиндифосфату) на АТФ. В свою чергу, ця сполука віддає енергію, нагромаджену у вигляді хімічних зв’язків, на різні окислювальні процеси, які здій­снюються в клітині.

§ 39. ВІТАМІНИ

Значення вітамінів. Для забезпечення життєдіяльності організ­му не досить, щоб у їжі були білки, жири і вуглеводи. Є ще й такі речовини, які сприяють зміцненню здоров’я, збільшують опірність організму проти застудних та інфекційних захворювань, підви­щують працездатність. Ці речовини називаються вітамінами. У на­шому організмі вітаміни відіграють важливу фізіологічну роль. Вони перетворюються на коферменти, тобто речовини, без яких не можуть функціонувати ферменти. Отже, наявність вітамінів в ор­ганізмі — обов’язкова умова нормальної його життєдіяльності.

Серед вітамінів є речовини білкової природи, проте частина вітамінів має іншу хімічну структуру.

Більшість вітамінів утворюється в рослинах. Разом з рослинною їжею вітаміни потрапляють в організм тварин і людини. ^Малий вміст вітамінів у їжі призводить до гіповітамінозу, а повний брак їх — до авітамінозу. Авітамінозу в дітей звичайно передує гіпо­вітаміноз, який супроводиться головним болем, появою дражли­вості, апатією, погіршенням апетиту, зниженням працездатності, уповільненням росту.

Перше припущення про те, що в рослинних продуктах містять­ся речовини, які запобігають цинзі, було висловлено ще в 1820 р. російським військово-морським лікарем Петром Вишневським.

У 1880 р. російський лікар М. І. Лунін, який займався експери­ментальним вивченням впливу різних харчових речовин на орга­нізм тварин, зробив велике відкриття. Миші, яким давали нату­ральну їжу, були цілком здоровими, росли і розвивалися нормаль­но, тоді як миші, яким давали очищену суміш поживних речовин (білків, жирів і вуглеводів), розвивалися погано, хворіли й гинули. М. І. Лунін дійшов висновку, що в натуральній їжі крім поживних речовин містяться ще якісь речовини, які мають життєво важливе значення.

Проте тільки через ЗО років після відкриття М. І. Луніна, в 1911 р., польський лікар Казимір Функ добув з рисових висівок кристалічну речовину, якій дав назву вітамін (віта — життя, мін — залишок аміаку). Тепер відомо близько 50 вітамінів. їх прийнято поділяти на дві групи — розчинні в жирах (ліповітаміни) і роз­чинні у воді (гідровітаміни). До першої групи належать вітаміни А, О, Е, К та ін., до другої — вітаміни С, Р, вітаміни групи В, РР.

Вітаміни, розчинні в жирах. Значення вітаміну А вивчено дуже добре. Він необхідний для нормального росту дитячого організму, тому його часто називають «вітаміном росту». Крім того, від віта­міну А в харчовому раціоні залежить збереження нормального зору. Так, в разі нестачі цього вітаміну виникає захворювання — так звана куряча сліпота, а в разі тривалої відсутності його — хво­роба ксерофтальмія, яка призводить до сліпоти. Вітамін А забез­печує нормальний стан шкіри, слизових оболонок. Він має велике значення в профілактиці застудних захворювань.

Вітаміну А є багато в жирі й печінці морських риб, яловичій печінці, м’ясі морських риб, жирних оселедцях, ікрі, яєчному жовт­ку, молоці, вершковому маслі та ін. Речовина, з якої утворюється вітамін А, міститься і в ряді рослинних продуктів, що мають черво­ний і зелений колір. Це провітамін А — каротин, з якого в організ­мі в присутності жиру утворюється вітамін А. Фізіологічна потреба у вітаміні А становить 1 мг, а в каротині •— 3 мг на добу.

Вітамін О відіграє велику роль у раціоні харчування дітей. В разі нестачі його діти хворіють на рахіт, в їхніх кістках не

відкладаються солі кальцію і фосфору. У таких дітей повільно за­ростає тім’ячко черепа і пізно з’являються зуби. Кістки у хворої дитини розм’якшуються і під вагою власного тіла викривляються. Добова потреба у вітаміні Б становить 500 10 (інтернаціональних одиниць). У зимовий період, коли більша частина тіла дітей закри­та одягом, організм відчуває нестачу цього вітаміну. Це може компенсуватися виробленням вітаміну з провітаміну за допомогою опромінення організму ультрафіолетовими променями.

Вітамін Е впливає на обмін речовин дитячого організму, норма­лізує роботу статевих залоз у період статевого дозрівання. В разі нестачі цього вітаміну у батьків діти народжуються нежиттєздат­ними. Добова потреба у вітаміні Е у дітей становить 5 мг.

Багато вітаміну Е міститься у насінні злаків, наприклад пше­ниці, кукурудзи, і в інших продуктах рослинного походження.

Вітамін К було відкрито порівняно недавно. Це регулятор про­цесу зсідання крові. Вітамін К утворюється у товстих кишках мі­крофлорою. Нестача цього вітаміну в організмі може виникати в разі приймання сульфамідних препаратів і антибіотиків, які пригнічують життєдіяльність кишкових бактерій. Вітамін К при­значають дорослим і дітям при гемофілії. Цей вітамін є у шпинаті, кропиві, капусті, моркві, м’ясі, рибі, яйцях, печінці та інших про­дуктах.

Вітаміни, розчинні у воді. Вітамін С — протицинготний вітамін. В разі нестачі його у дитини розвиваються кровоточивість і при­пухлість ясен, виникає нездужання і підвищена стомлюваність, знижується опірність проти застудних захворювань. Особливо час­то такий стан настає в дітей у зимовий і осінній періоди. Це пояс­нюється тим, що продукти за час зберігання втрачають значну частину вітаміну С. Потреба у вітаміні С безпосередньо залежить від таких факторів: віку, умов зовнішнього середовища, стану ор­ганізму. Тепер Головною санітарною інспекцією СРСР прийнято й затверджено середні добові норми потреби дітей і дорослих у ві­таміні С (табл. 13).

Основним джерелом вітаміну С є продукти рослинного похо­дження: картопля, капуста, листяна зелень, ягоди, фрукти та ін.

Вітамін Р було відкрито у 1936 р. Тривала нестача цього ві­таміну спричинює зміни в організмі, подібні до змін в разі неста­чі вітаміну С (ламкість кровоносних судин, слабість, млявість, біль у кінцівках). Вітамін Р благотворно впливає на кров’яний тиск, діяльність нирок, шлунка, кишок, нормалізує процес зсідан­ня крові, сприятливо діє на функцію щитовидної залози. Особливо великий ефект спостерігається, якщо вітаміни С і Р використовува­ти разом. Добову потребу у вітаміні Р не встановлено, проте при­пускають, що вона становить приблизно 200 мг на добу. Найбільше вітаміну Р міститься у смородині, шипшині, апельсинах, капусті, помідорах, сливах, картоплі, моркві, зеленому горошку.

До вітамінів групи В належать вітаміни В), В₂, В₃, В4, В₅, В₆, В₉, В12, Ві₅. Вони є в їжі рослинного і тваринного походження.

Вітамін В і, що називається тіаміном, має велике значення для забезпечення нормальної діяльності центральної і периферичної нервової системи. Крім того, тіамін сприяє росту дитини. Нестача цього вітаміну викликає підвищену стомлюваність під час розумо­вої праці, підвищену збудливість, біль у кінцівках, задишку, без­соння, посилене серцебиття. Тривала нестача вітаміну Ві в їжі призводить до тяжкого захворювання бері-бері. Добова потреба молодших школярів у цьому вітаміні становить 1,5 мг, дорослих —

З-мг на добу. Потреба у вітаміні Ві зростає в умовах низької і ви­сокої температур.

Вітамін В₂ — рибофлавін — було відкрито в 1913 р. і тепер його добре вивчено. Нестача рибофлавіну призводить до головного бо­лю, втрати апетиту, слабості, підвищеної стомлюваності, на слизо­вій оболонці рота виникають вогнища запалення, в куточках губ з’являються тріщини. Крім того, рибофлавін бере участь в обміні речовин, поліпшує роботу печінки і шлункову секрецію, відіграє роль у профілактиці недокрів’я. Добова потреба в ньому залежить од віку й характеру трудової діяльності. Так, у дітей 7... 14 років вона становить 2 мг, у підлітків 14...16 років — 3 мг на добу. В осіб, праця яких пов’язана з напруженням зору, добова потреба у рибофлавіні зростає.

Вітамін В₉ — фолієва кислота — міститься в продуктах у дуже невеликих кількостях. Біологічно активного стану цей вітамін набуває у процесі травлення. Фолієва кислота стимулює кровотво­рення. В разі нестачі її гальмується дозрівання кров’яних клітин у кістковому мозку і перехід їх у кров. Внаслідок цього можуть роз­виватися такі тяжкі захворювання крові, як анемія і лейкопенія. Потребу людини у вітаміні В₉ не встановлено, проте орієнтовно вона становить 2—3 мг на добу. Фолієва кислота надходить в ор­ганізм з харчовими продуктами і синтезується мікробною флорою кишок.

Вітамін В₁₂ було відкрито в 1948 р. Він поліпшує склад крові. В разі недокрів’я його призначають разом з вітаміном В₉. Крім то­го, він посилює білковий і жировий обміни і має антисклеротичну дію. Нестача його в організмі призводить до розладу кровотворен­ня, злоякісного недокрів’я, порушення функцій нервової системи.

Вітамін В12 міститься в продуктах тваринного походження — м’ясі, яйцях, молоці, печінці.

Вітамін РР було відкрито в 1926 р. В разі нестачі його розви­вається хвороба пелагра, ознаками якої є почервоніння шкіри, поява пухирців і утворення виразок. Після загоювання їх на шкірі залишаються темні плями. При пелагрі порушується діяльність травного каналу і нервової системи (можуть з’явитися галюцина­ції, розвиваються психози). Добова потреба у вітаміні РР зале­жить від віку і стану здоров’я. Для дітей вона становить 15 мг, до­рослої людини — 25 мг на добу. Вітамін РР є в тих самих продук­тах, які містять вітаміни Ві і В₂ (табл. 14).

1. В чому полягає зв’язок між внутрішньоклітинним обміном речовин і об­міном організму з навколишнім середовищем? 2. Що таке основний обмін?

3. В чому полягає особливість обміну речовин дитячого організму? 4. Як здій­снюються в організмі білковий, жировий і вуглеводний обміни? 5. Що вам відо­мо про сольовий і водний обміни? 6. Як здійснюється обмін енергії і теплоти в організмі? 7. На які групи поділяють вітаміни? Яка роль вітамінів у життє­діяльності організму?

Розділ XI

ВИДІЛЬНА СИСТЕМА ДІТЕЙ МОЛОДШОГО МЮЛЬНОГО ВІКУ

§ 40. ЗНАЧЕННЯ І БУДОВА СЕЧОВИДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ

Участь різних систем органів у процесах виділення. Внаслідок обміну речовин у клітинах тканин утворюються кінцеві продукти розпаду й окислення. Серед них Н₂0 і С0₂. Крім того, до кінце­вих продуктів розпаду білків належить і дуже отруйний аміак. Якщо нагромадження у внутрішньому середовищі вуглекислого газу лише пригнічує життєдіяльність організму, то надмір аміаку може спричинити тяжке отруєння його. Проте аміак, що міститься в крові, проходячи в її складі через печінку, перетворюється на менш отруйну, для організму речовину — сечовину. Однак значна концентрація сечовини в крові також дуже небезпечна для орга­нізму.

Всі кінцеві продукти обміну, що утворюються в тканинах, без­перервно виводяться з організму. Видаляються з нього й надлиш­ки води, а також мінеральних солей.

Вуглекислий газ і деяка кількість води видаляються через ор­гани дихання, які в такому разі здійснюють видільну функцію. У виділенні бере участь і шкіра. Через неї виводиться піт, який містить воду, незначну кількість сечовини, а також деякі міне­ральні солі, в основному кухонну. Отже, шкіра також належить до видільних органів, хоч участь її у виділенні непотрібних речовин з організму незначна.

Через , кишки разом з каловими масами з організму виводяться деякі солі важких металів, а також жовчні пігменти, що утворю­ються в печінці внаслідок руйнування гемоглобіну загиблих ери­троцитів. У цьому полягає видільна функція кишок.

Основну роль у виділенні відіграють нирки (кольор. табл. VIII). Через них з організму безперервно видаляються надлишок води, мінеральних солей, майже вся сечовина, що утворюється в організмі, сечова кислота та деякі інші продукти розпаду білків, а також отруйні речовини, які потрапляють у внутрішнє середо'ви- ще організму з органів травлення або з дихальних шляхів. При діабеті, коли вміст глюкози в крові підвищується, надлишок її ви­водиться з організму також із сечею.

Нирки не тільки звільняють організм від непотрібних речовин, а й виконують важливу функцію підтримання постійного складу внутрішнього середовища організму, а також нормального осмо­тичного тиску в ній. І нарешті, в нирках виробляється фізіологіч­но активна речовина ренін, що зумовлює разом з іншими речови­нами, наприклад адреналіном, звуження кровоносних судин.

Будова органів сечовиділення. Сечовидільна система складаєть- з двох нирок, сечоводів, що відходять від них, сечового міхура та сечівника (кольор. табл. VIII).

Нирки розташовані у верхній частині черевної порожнини по обидва боки від хребетного стовпа на рівні двох останніх грудних і двох перших поперекових хребців. Нирки мають форму бобів, звернених угнутим боком до середньої лінії тіла. Довжина нирки

10.. .12 см, маса 120 г.

На угнутому боці кожної нирки є глибока виїмка. Це ворота нирки, в які входить ниркова артерія, а виходять ниркова вена і сечовід.

На розрізі нирки (кольор. табл. VIII) видно, що вона утво­рена двома шарами. Зовнішній шар червоно-бурого кольору і складається з кіркової речовини. Внутрішній шар світліший. Він утворений мозковою речовиною. Кіркова речовина., заходячи в мозкову, поділяє її на 12...20 ниркових пірамід. Всередині нирки є порожнина — ниркова миска. В неї відкриваються 7—8 ниркових сосочків, утворених 2—3 пірамідами, що злилися своїми вершина­ми. На сосочках є отвори, крізь які сеча, що утворюється в нир­ках, потрапляє в ниркову миску.^Звідси сеча по сечоводу стікає в порожнистий м’язовий орган — сечовий міхур, що має дуже роз­тяжні стінки. Коли сечовий міхур наповнюється сечею і розтягує­ться, рефлекторно відкривається кільцеподібний, утворений гла­денькою 'м’язовою тканиною сфінктер, що замикає його. Нижче розташований другий, зовнішній сфінктер, що складається з попе­речносмугастої м’язової тканини. Дія зовнішнього сфінктера під­коряється волі людини: під час розслаблення його відбувається сечовипускання.

Мікроскопічна будова нирки. В кірковій речовині нирки є ве­личезна кількість артеріальних капілярних клубочків, кожен з яких оточений капсулою, що має форму глибокої чаші.

Двошарові стінки капсули утворені епітеліальною тканиною. Між цими шарами щілиноподібна порожнина, від якої відходить нирковий каналець.

Капсула разом з клубочками утворює тільце нирки. Саме тут починається процес сечоутворення. В обох нирках людини близь­ко 2 000 000 ниркових тілець, загальна поверхня стінок всіх капі­лярів, що входять у клубочки, досягає 1,8 м², тобто приблизно до­рівнює поверхні тіла людини.

Нирковий каналець на початку звивається в кірковій речови­ні, потім петлею опускається в мозкову речовину, знову повертає­ться в кіркову, де знову звивається, і, нарешті, в мозковій речо­вині впадає в трубочку, куди збирається сеча з багатьох ниркових канальців. Трубочки сходяться в сосочки, які сосочковими отво­рами відкриваються в ниркові миски.

Основні процеси сечоутворення відбуваються в ниркових ка- нальцях. Ось чому загальна протяжність їх в обох нирках^ дося­гає 70 км.

Кровопостачання нирок. У кожну нирку впадає ниркова артерія, що відгалужується від аорти. Вона має численні розгалужен­ня і в кірковому шарі утворює капілярні клубочки. Найменші ар­терії, що приносять кров у капілярні клубочки, дещо ширші за судини, які виносять з них кров. Тому в клубочках тиск крові під­вищений. Судини, що виносять кров, повторно розгалужуються на капіляри, сітка яких обплутує ниркові канальці. З цих капіля­рів кров збирається у вени, які поступово стають більшими і утво­рюють ниркові вени, що відходять від нирок. Вони впадають у нижню порожнисту вену.

§ 41. УТВОРЕННЯ СЕЧІ

Утворення первинної сечі. У зв’язку з тим що в капілярах клу­бочків ниркового тільця тиск крові значний (приблизно 93 гПа), крізь одношарові клітини цих капілярів відбувається фільтрація складових частин крові. Вони проникають у щілиноподібну по­рожнину, яка іміститься між обома шарами капсули. Так утворює­ться первинна сеча. Як показали дослідження, її склад близький до складу плазми крові. У первинній сечі міститься приблизно 0,1% глюкози, 0,3% іонів натрію, 0,37% іонів хлору, 0,02% іонів калію і 0,03% сечовини. Всі ці цифри відповідають вмісту тих са- 'мих речовин у плазмі крові. Проте не всі речовини, що входять до плазми крові, здатні проникати крізь стінки капілярів у клу­бочки капсули. Так, білків, жирів і глікогену в плазмі крові

7.. .9%, а в первинній сечі їх взагалі немає. Це пов’язано з тим, що молекулгі перелічених речовин великі і не можуть проникати крізь стінку капілярів і капсули.

Протягом доби в нирках утворюється 150...170 л первинної се­чі. Така велика кількість сечі може вироблятися завдяки тому, що крізь нирки проходить 1700 л крові за добу. Отже, з кожних

6.. . 10 л крові, яка проходить крізь клубочки, утворюється при­близно 1 л первинної сечі. Утворення первинної сечі — це перший етап сечоутворення.

Утворення вторинної сечі./Первинна сеча надходить з капсул у ниркові канальцЦ! Тут здійснюється найважливіший процес зво­ротного всмоктування ряду складових частин первинної сечі в кров, яка тече по капілярній сітці, що обплітає ці канальці. Це відбувається всупереч закономірностям дифузії. Так, незважаючи на лддакову концентрацію глюкози . в первинній сечТІдшазмІ-кро-

ві. цей моносахарил цілком переходить з ниркових канальців у

ДфОШ_Аналогічна картина і при зворотному всмоктуванні в кров інших складових частин первинної сечі. /Зворотне всмоктування відбувається завдяки активній діяльності епітеліальних клітин, що утворюють ниркові канальці.у

В результаті з 150...170 л первинної сечі протягом доби утво­рюється лише близько 1,5 л вторинної сечі. В ній немає речовин, необхідних організму, наприклад глюкози. До вторинної сечі вхо­дять такі продукти розпаду білків, як сечовина, сечова кислота, аміак та деякі інші. У вторинній сечі містяться органічні кислоти, наприклад щавлева, та органічні солі.

Склад сечі коливається залежно від того, які саме речовини містяться в плазмі крові в надлишку. Це відбувається під впли­вом нервових і гуморальних механізмів. Так, із збільшенням кон­центрації солей у плазмі крові підвищується її осмотичний тиск. Це подразнює особливі рецептори (їх називають осморецептора­ми), які розташовані у підгорбовій ділянці головного мозку. Вна­слідок подразнення осморецепторів посилюється виділення одного з гормонів гіпофіза — антидіуретичного гормону,'^ЇДей гормон, який з кров’ю потрапляє в нирку, посилює всмоктування води з первинної сечі, і вторинна сеча стає більш концентрованою, зав­дяки чому з організму видаляється багато солей при незначній втраті води. Якщо ж вміст води в крові збільшується, наприклад при вживанні великої кількості рідини, кількість антидіуретич- його гормону, що його утворює гіпофіз, зменшується, а це веде до зменшення зворотного всмоктування води з первинної сечі. Тоді вторинна сеча стає менш концентрованою і організм звільняється від надлишку води.

§ 42, ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ І ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ВИДІЛЕННЯ

Будова і функції органів сечовиділення в дитячому віці. Нирки дітей мають деякі відмінності порівняно з нирками дорослих. Роз­міри і маса цих органів у дітей відносно більші, ніж у дорослих. Так, маса нирок новонароджених становить близько 1/100—1/125 маси всього тіла, а у дорослих — 1/200—1/225.