СПИННИЙ МОЗОК. ГАЛЬМУВАННЯ 13 страница

§ 41. УТВОРЕННЯ СЕЧІ

Утворення первинної сечі. У зв’язку з тим що в капілярах клу­бочків ниркового тільця тиск крові значний (приблизно 93 гПа), крізь одношарові клітини цих капілярів відбувається фільтрація складових частин крові. Вони проникають у щілиноподібну по­рожнину, яка іміститься між обома шарами капсули. Так утворює­ться первинна сеча. Як показали дослідження, її склад близький до складу плазми крові. У первинній сечі міститься приблизно 0,1% глюкози, 0,3% іонів натрію, 0,37% іонів хлору, 0,02% іонів калію і 0,03% сечовини. Всі ці цифри відповідають вмісту тих са- 'мих речовин у плазмі крові. Проте не всі речовини, що входять до плазми крові, здатні проникати крізь стінки капілярів у клу­бочки капсули. Так, білків, жирів і глікогену в плазмі крові

7.. .9%, а в первинній сечі їх взагалі немає. Це пов’язано з тим, що молекулгі перелічених речовин великі і не можуть проникати крізь стінку капілярів і капсули.

Протягом доби в нирках утворюється 150...170 л первинної се­чі. Така велика кількість сечі може вироблятися завдяки тому, що крізь нирки проходить 1700 л крові за добу. Отже, з кожних

6.. . 10 л крові, яка проходить крізь клубочки, утворюється при­близно 1 л первинної сечі. Утворення первинної сечі — це перший етап сечоутворення.

Утворення вторинної сечі./Первинна сеча надходить з капсул у ниркові канальцЦ! Тут здійснюється найважливіший процес зво­ротного всмоктування ряду складових частин первинної сечі в кров, яка тече по капілярній сітці, що обплітає ці канальці. Це відбувається всупереч закономірностям дифузії. Так, незважаючи на лддакову концентрацію глюкози . в первинній сечТІдшазмІ-кро-

ві. цей моносахарил цілком переходить з ниркових канальців у

ДфОШ_Аналогічна картина і при зворотному всмоктуванні в кров інших складових частин первинної сечі. /Зворотне всмоктування відбувається завдяки активній діяльності епітеліальних клітин, що утворюють ниркові канальці.у

В результаті з 150...170 л первинної сечі протягом доби утво­рюється лише близько 1,5 л вторинної сечі. В ній немає речовин, необхідних організму, наприклад глюкози. До вторинної сечі вхо­дять такі продукти розпаду білків, як сечовина, сечова кислота, аміак та деякі інші. У вторинній сечі містяться органічні кислоти, наприклад щавлева, та органічні солі.

Склад сечі коливається залежно від того, які саме речовини містяться в плазмі крові в надлишку. Це відбувається під впли­вом нервових і гуморальних механізмів. Так, із збільшенням кон­центрації солей у плазмі крові підвищується її осмотичний тиск. Це подразнює особливі рецептори (їх називають осморецептора­ми), які розташовані у підгорбовій ділянці головного мозку. Вна­слідок подразнення осморецепторів посилюється виділення одного з гормонів гіпофіза — антидіуретичного гормону,'^ЇДей гормон, який з кров’ю потрапляє в нирку, посилює всмоктування води з первинної сечі, і вторинна сеча стає більш концентрованою, зав­дяки чому з організму видаляється багато солей при незначній втраті води. Якщо ж вміст води в крові збільшується, наприклад при вживанні великої кількості рідини, кількість антидіуретич- його гормону, що його утворює гіпофіз, зменшується, а це веде до зменшення зворотного всмоктування води з первинної сечі. Тоді вторинна сеча стає менш концентрованою і організм звільняється від надлишку води.

§ 42, ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ БУДОВИ І ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ВИДІЛЕННЯ

Будова і функції органів сечовиділення в дитячому віці. Нирки дітей мають деякі відмінності порівняно з нирками дорослих. Роз­міри і маса цих органів у дітей відносно більші, ніж у дорослих. Так, маса нирок новонароджених становить близько 1/100—1/125 маси всього тіла, а у дорослих — 1/200—1/225.

З ростом всього організму збільшуються і формуються нирки. ІТайінтенсивніший ріст їх спостерігається протягом першого року життя, в період статевого дозрівання і у 20-річному віці. 'Розміри сечового міхура також збільшуються. В однорічних дітей його місткість становить приблизно 200 мл, а у 10-річних — 600 мл, що висе ближче до місткості сечового міхура дорослих, яка ста­новить близько 750 мл.

Кількість сечі, що її виділяє дитячий організм, відносно біль­ша, ніж у дорослих. Це пояснюється інтенсивним водним обміном, а також тим, що в їжі дитини звичайно міститься багато вугле­водів і води. У зв’язку з цим в дітей сечовипускання відбуваєть­ся частіше, ніж у дорослих.

Густина сечі з віком людини збільшується. У 2,.,3-річних дітей вона становить 1010...1017, у 4...5-річних—1012...1020, у 10...12- річних— 1011...1020. У дорослих густина сечі коливається в ме­жах 1015...1020.

Енурез. У дитинстві сечовиділення здійснюється мимовільно. З віком утворюються й закріплюються умовні рефлекси, що за­безпечують довільне сечовипускання. Проте в деяких дітей, в ос­новному в хлопчиків, спостерігається нічне нетримання сечі — енурез. Причиною цього захворювання може бути неправильний режим життя дитини — приймання їжі перед сном, вживання ве­ликої кількості рідини, гостра їжа, ненормальний сон. Нерідко енурез виникає у дітей як наслідок нервово-психічних потрясінь (конфлікти в сім’ї, переляк, гострі больові відчуття тощо).

Люди, що оточують таку дитину, не завжди розуміють, що нічне нетримання сечі — це не наслідок розпущеності, лінощів, а захворювання. Таких дітей соромлять, карають, що дуже обра­жає їх і посилює хворобу. Ось чому вчитель повинен виявляти до дитини, хворої на енурез, особливу чуйність, вести роз'яснюваль­ну роботу з батьками, рекомендувати їм звернутися до лікаря, який призначить необхідне лікування.

Звичайно енурез минає у дітей десь у 10 років або в період статевого дозрівання.

1. Яке значення має виділення і які системи органів беруть у ньому участь?

2. Які органи входять до сечовидільної системи? 3. Яка мікроскопічна будова нирки? 4. У чому полягають особливості кровопостачання нирок? 5. Де і як утворюється вторинна сеча і який її склад? 6. Як регулюється процес сечоутво- рення? 7. Які вам відомі вікові особливості будови і функцій нирок? 8. Що та­ке енурез?

Розділ XII ШКІРА. ЗАГАРТУВАННЯ ОРГАНІЗМУ

§ 43. БУДОВА І ФУНКЦІЇ ШКІРИ.

ПРОФІЛАКТИКА ШКІРНИХ ТРАВМ

Значення і будова шкіри. Шкіра людини виконує різні функції: захисну (оберігає організм від механічних пошкоджень, ударів, шкідливої дії рідин і газів, дії проникних променів, мікробів то­що), видільну, рецепторну, терморегуляторну.

Шкіра складається з епідермісу, власне шкіри і підшкірної жирової клітковини (кольор. табл. VIII). Епідерміс утворений ба­гатошаровим епітелієм. У глибині його є пігментні клітини, від яких залежить більш або менш темне забарвлення шкіри. Най­глибший шар епідермісу складається з живих клітин, які ростуть і розмножуються, поступово відтісняючи клітини, що з’явились » раніше. Зовнішній шар епідермісу утворюється найстарішими, від­мерлими та ороговілими клітинами.

Товщина епідермісу не скрізь однакова. Він товщий у місцях, які зазнають найбільшого тиску й тертя (на підошвах ніг, доло­нях). Епідерміс шкіри дітей дуже тонкий. Наприклад, у новона­родженої дитини ороговілі клітини епідермісу не досить щільно прилягають одна до одної. Тонкий він і в шкірі дітей молодшого шкільного віку. Кровоносні судини просвічують крізь шар епідер­місу, надаючи дитячій шкірі рожевого відтінку. Ніжність епідер­місу є причиною уразливості шкіри дітей.

Власне шкіра утворена волокнистою сполучною тканиною, в якій є колагенові й еластичні волокна, що спричинюють її роз­тяжність. У власне шкірі є невелика кількість гладеньких м’язо­вих волокон, які піднімають волосся. На межі з епідермісом влас­не шкіра має помережаний густою сіткою кровоносних судин сосочковий шар, де локалізуються закінчення нервових волокон. Наростання шару власне шкіри у дітей і підлітків триває до 16 ро­ків, а потім цей процес припиняється. У шкірі людей, яким понад

60.. .70 років, цей шар починає стоншуватися.

Вікові зміни власне шкіри в дітей молодшого шкільного віку виявляються у збільшенні опірності розриву, розтягу, деформації.

Найглибший шар шкіри — підшкірна жирова клітковина. Во­на складається з пухкої сполучної тканини і скупчення жирових клітин. Жир є запасною поживною речовиною, він запобігає

механічним пошкодженням організму, зберігає тепло. Цей шар у шкірі дітей дуже розвинений.

Волосся — це шкірний утвір. Воно покриває всю шкіру люди­ни за винятком долонь, підошов, слизових оболонок. Волосся росте похило до поверхні шкіри. Кожна волосинка має корінь і стри­жень. Корінь міститься у волосяному 'мішечку. До кожної воло­синки підходить гладеньке м’язове волокно, відповідне закінчен­ня еферентного нерва і кровоносні судини. Росте волосся безпе­рервно. Тривалість його життя від 4...5 місяців (вії) до 2...4 років (волосся голови). Випалі волосинки непомітно замінюються нови­ми. У здорової людини за добу випадає ЗО...40 волосинок. Ви­падання волосся залежить від стану здоров’я людини (при ви­снаженні нервової системи, під час хвороби його випадає біль­ше), а також від пори року (більше волосся випадає восени й навесні).

Нігті — це також похідні шкіри, вони мають вигляд тонких ороговілих пластинок. Ніготь міститься в нігтьовому ложі і щіль­но з’єднаний з нігтьовою фалангою пальця за допомогою сполуч­нотканинних волокон. В основі нігтя велика кількість нервових закінчень і кровоносних судин. Нігті ростуть постійно і досить швидко, виростаючи щомісяця на 4 м'м. Рожевий колір їх зале­жить від піднігтьових кровоносних судин, які просвічуються крізь прозору нігтьову пластинку. У дитини нігті тонкі.

Потові залози залягають у глибоких шарах власне шкіри і в підшкірній жировій клітковині. Вони являють собою трубочки, згорнуті в клубочки. Вивідні протоки потових залоз проходять крізь усі шари шкіри і відкриваються назовні. Розвиток потових залоз у дітей закінчується до 7...8 років. У потових залозах утво­рюється піт, який виділяється на поверхню шкіри. Найбільше по­тових залоз на підошвах ніг, долонях і в пахвових ямках. На оди­ницю поверхні шкіри у дітей припадає більше потових залоз, ніж у дорослих. Це пояснюється тим, що в процесі росту поверхня тіла людини дедалі збільшується.

У звичайних умовах піт безперервно виділяється в невеликих кількостях і відразу ж випаровується з поверхні шкіри. Потови­ділення посилюється при високій температурі навколишнього се­редовища, а також під час енергійної фізичної праці і при над­мірному надходженні рідини в організм. За добу у людини в середньому виділяється 500 мл поту. У дітей пітливість виявляєть­ся більше, ніж у дорослих, що пояснюється насамперед підвище­ною збудливістю нервових центрів, які регулюють роботу потових залоз. Тому чим дитина вразливіша, збудливіша, тим вона біль­ше потіє.

Значення потовиділення в очищенні організму від кінцевих продуктів обміну речовин не істотне. До складу поту входить 0,4... 1 % неорганічних солей, в основному ІЧаСІ, КС1, 0,03% сечо­вини, дуже мала кількість сечової кислоти, а також деякі речови­ни органічного походження. Потовиділення відіграє основну роль у терморегуляції організму.

Сальні залози розташовані у власне шкірі біля коренів волос­ся і є залозами волосяного мішечка. На інших ділянках вони роз­поділені нерівномірно. Найбільше сальних залоз у шкірі крил но­са. Зовсім їх немає на долонях і підошвах. У людини за добу ви­діляється близько 20 г шкірного сала.

Активність сальних залоз залежить від віку людини. Посилена діяльність сальних залоз спостерігається у плода перед народжен­ням (де полегшує проходження його по родових шляхах) і з пе­ріоду статевого дозрівання, досягаючи 'максимуму у 20...25 років.

З віком кількість сальних залоз на одиницю поверхні шкіри зменшується. Так, у новонароджених на 1 см² поверхні шкіри но­са припадає 1360...1530 сальних залоз, у 18-річних — 232...380, у 5б...75-річних — 112...128.

Шкірне сало відіграє велику роль у нормальному функціону­ванні шкіри. Воно запобігає висиханню її, появі тріщин, пом’як­шує волосся, надає йому блиску, сприяє скочуванню з шкіри і во­лосся краплин води.

Сталість температури тіла людини. При будь-якій температурі навколишнього повітря, в полярних областях і тропіках темпера­тура тіла людини однакова. У здорових людей вона не пере­вищує 37° С. Це пов’язано із складними механізмами терморегу­ляції.

Під час окисних процесів в організмі утворюється багато теп­лоти. Якби вона не виділялась безперервно в навколишнє середо­вище, то дуже швидко настало б перегрівання тіла, що спричини­ло б загибель клітин.

Підтримання сталої температури тіла — це функція багатьох систем органів. У цьому процесі бере участь і шкіра.

У терморегуляції розрізняють дві сторони — теплопродукцію і віддачу теплоти. Збільшення або зменшення теплопродукції по­в’язано з підвищенням або зниженням рівня обміну речовин у тканинах тіла. Чим інтенсивніший обмін речовин, тим більше теп­лоти утворюється в тілі. З підвищенням температури навколиш­нього середовища теплопродукція зменшується, а із зниженням — збільшується. Проте надлишок теплоти в організмі утворюється не завжди. Вона виділяється в навколишнє середовище через шкіру.

Значення судинорухових реакцій шкіри і потовиділення. Шкіра віддає тепло в навколишнє середовище завдяки випромінюванню, проведенню й конвекції (переміщенню повітря, зумовленому змі­ною його температури). Коли температура навколишнього середо­вища низька, судини шкіри рефлекторно звужуються у відповідь на подразнення рецепторів холоду. Тоді до шкіри притікає менше нагрітої крові, оскільки вона тече через органи, які продукують теплоту, наприклад через м’язи. При цьому віддача теплоти по­верхнею шкіри зменшується, зате внутрішні органи добре поста­чаються нагрітою кров’ю. Підвищення температури навколишньо­го середовища спричинює розширення шкірних судин, тому відда­ча тепла шкірою збільшується.

Проте цього механізму буває не досить для звільнення орга­нізму від надлишку тепла в спеку, коли температура повітря близька до температури тіла або навіть перевищує її, а також при посиленій фізичній праці, під час якої теплоутворення дуже збіль­шується. Тоді різко зростає кількість поту, що його виділяють потові залози. Випаровуючись з поверхні шкіри, через судини якої тече велика кількість крові, піт відбирає у неї багато тепла. Це тепло витрачається на перетворення води, яка є основною складовою поту, у газуватий стан.

Особливості терморегуляції в дітей. Температура тіла дитини перші місяці життя не зовсім стала. Вона може змінюватися вна­слідок впливу різних факторів: охолодження або перегрівання ті­ла, приймання їжі, крику тощо. Цей процес залежить від ряду причин. Насамперед у дитини поверхня шкіри порівняно з масою тіла значно більша, ніж у дорослих. Так, у новонароджених на 1 кг маси тіла припадає 700 см² шкіри, у десятирічних дітей — 425 см², а в дорослих — 220 см². Отже, чим менша дитина, тим інтенсивніша в неї тепловіддача. Збільшенню тепловіддачі сприяє й те, що в дітей сітка кровоносних судин, які пронизують шкіру, значно густіша, ніж у дорослих. Найяскравіше ці особливості ви­являються в ранньому дитинстві. Судинорухові реакції на тепло і холод у немовлят майже однакові. Тому терморегуляція у них не­досконала. Ось чому їх треба оберігати від охолодження й пере­грівання.

До 3...5 років у дітей розвиваються специфічні судинорухові реакції на зміни температури навколишнього середовища. З цього часу механізм терморегуляції у них 'майже такий самий, як у до­рослих. Однак і для дітей молодшого шкільного віку характерна підвищена тепловіддача. Ось чому так важливо стежити за тим, щоб у холодну погоду молодші школярі досить тепло одягалися і не переохолоджувалися. У зв’язку з цим температура повітря в класних кімнатах не має бути нижчою за +17° С. Непомірно ви­сока температура в класних приміщеннях також несприятливо діє на самопочуття й працездатність дітей. Тому верхня межа опти­мальної температури в навчальних приміщеннях не повинна пере­вищувати +20° С.

Перша допомога при опіках. Опіки можуть бути наслідком дії на шкіру високої температури (вогонь, пара, окріп), тривалої дії сонячних променів, хімічних речовин (кислоти, лугу).

За ступенем поширення і глибиною ураження опіки бувають чотирьох ступенів. При опіках першого ступеня шкіра на місці ураження червоніє, трохи набрякає, виникає сильний біль. Якщо на шкірі появляються ще й пухирі, заповнені прозорою жовтува­тою рідиною, то це вже опіки другого ступеня. Опіки третього ступеня характеризуються змертвінням ділянок шкіри, які покри­ваються струпом. Нарешті, при опіках четвертого ступеня ділянки тканин на місці опіку обвуглюються.

При значних опіках підвищується температура тіла, хворого морозить, нудить, з’являється головний біль, запаморочення. Опі­ки, що охоплюють третину поверхні шкіри, часто спричинюють загибель потерпілих.

Перша допомога при опіках — це насамперед припинити дію джерела опіку, потім обережно зняти з потерпілого одяг, щоб не порушити цілості шкіри, і накласти на обпечену поверхню сте­рильну пов’язку. При значних опіках потерпілого треба загорнути у чисте простирадло.

При опіках другого, третього, четвертого ступенів потерпілих після подання першої допомоги слід відправити до лікарні.

Перша допомога при обмороженнях. Обмороження виникають під час тривалої дії на шкіру низької температури. Розрізняють чотири ступені обмороження. Обмороження першого ступеня ви­являється в тому, що уражена ділянка шкіри блідне, втрачає чут­ливість. Якщо починають мерзнути щоки, ніс, вуха, слід негайно зайти в тепле приміщення і розтерти їх до почервоніння чистими руками або ватою, змоченою розбавленим спиртом, горілкою. При обмороженні пальців рук і ніг після такого розтирання їх тре­ба опустити в таз або відро з теплою мильною водою і поступово додавати гарячої води, поки температури такої ванни не до­сягне + 37° С. Обморожену кінцівку розтирають до почервонін­ня, після цього змазують її жиром і накладають стерильну пов’язку.

При обмороженні другого ступеня з’являються пухирі, запов­нені каламутною кров’янистою рідиною. У таких випадках розти­рати не можна, на уражену поверхню лише накладають стериль­ну пов’язку, а після цього потерпілого відправляють до лікаря.

Третій ступінь обмороження .характеризується змертвінням шкіри і тканин, що прилягають до неї, а при четвертому ступені виникає ще глибше змертвіння тканин, що охоплює й кістки. В та­ких випадках потерпілому слід дати випити чогось гарячого і тер­міново відправити до лікарні.

Профілактика обмороження нескладна. При великих морозах слід носити теплу шапку, яка б закривала вуха, зимове пальто, теплі рукавиці, валянки або інше тепле нетісне взуття.

Запобігання сонячним і тепловим ударам. Надуживання соняч­ними ваннами або тривале перебування під прямими сонячними променями без головного убору може спричинити перегрівання організму, яке називають сонячним ударом. Він виявляється у різкому припливі крові до голови внаслідок високої температури. Першими ознаками його є млявість, серцева недостатність, голов­ний біль, а іноді й непритомність.

Тепловий удар виникає в умовах високої температури і великої вологості повітря, наприклад під час походів при підвищеній во­логості, у лазні. На відміну від сонячного удару він виникає при загальному перегріванні тіла. І тому при високій температурі на­вколишнього повітря слід стежити за тим, щоб одяг дитини про­пускав повітря, не утруднюючи віддачу тепла організмом.

Подаючи першу допомогу при тепловому або сонячно'му ударі, потерпілого слід передусім перенести в затінок, підкласти щось

під голову, розстібнути комір, послабити пояс, покласти на голо­ву холодний компрес і давати пити якомога більше холодної води.

При сонячних і теплових ударах потерпілим слід подати медич­ну допомогу.

§ 44. ГІГІЄНА ШКІРИ ДИТИНИ І ПРОФІЛАКТИКА ШКІРНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

Догляд за шкірою дитини. Шкіра дитини відрізняється від шкі­ри дорослого ніжністю, тонкістю і уразливістю, тому догляд за шкірою — це необхідна умова профілактики різних захворювань, зокрема шкірних.

Встановлено, що шкіра 'має бактерицидну здатність, яка в ді­тей молодшого шкільного віку досить сильна. Чиста шкіра вироб­ляє особливу речовину лізоцим, яка знищує мікроорганізм. Бак­терицидні властивості шкіри особливо помітні восени і навесні і менше — взимку. На ці властивості шкіри впливає стан здоров’я дитини: чим краще розвинена вона фізично, тим сильніша бакте­рицидна дія її шкіри.

На чистій шкірі вже через 10 хв гине близько 85% хворобо­творних мікроорганізмів, що потрапляють на неї, а на брудній — лише близько 5%.

Захворювання шкіри виникає не тільки внаслідок пошкоджен­ня шкірних покривів механічно, хімічно або променями, а й через недодержання елементарних гігієнічних правил догляду за нею. З раннього дитинства слід привчати дітей до різних гігієнічних навичок (вмивання вранці, миття рук протягом дня в міру забруд­нення, регулярне приймання гігієнічних ванн). Захворювання шкі­ри в дітей молодшого шкільного віку може виникнути через анти­санітарний стан класів, школи, житла, місць загального користу­вання, внаслідок користування одним рушником, тими самими постільними речами, однією мочалкою.

Профілактика шкірних захворювань полягає в додержанні еле­ментарних санітарно-гігієнічних правил як у школі, так і за мі­сцем проживання дітей. Треба ретельно стежити за санітарним станом шкільних і житлових приміщень, боротися з пилюкою, бру­дом, звертати увагу на те, щоб шкільні ’меблі й обладнання мали гладеньку поверхню і не пошкоджували шкіру дитини. Вчитель повинен постійно вести бесіди з батьками на санітарно-гігієнічні теми. Важливо звертати їхню увагу на правила догляду за шкі­рою дитини, на необхідність часто зрізувати нігті. Особливо слід наголошувати, що при найменшій підозрі на заразне шкірне за­хворювання дитину негайно потрібно показати лікареві-спеціалі- стові.

Найбільш поширені захворювання шкіри в дітей. Хвороби шкі­ри бувають гноячкового й грибного походження.

Гноячкові хвороби шкіри, або піодерміти, спричинюють стреп­

тококи і стафілококи. Стрептококи звичайно уражають поверхне­ві частини шкіри, а стафілококи — більш глибокі шари шкіри об­личчя і тіла. Всі гноячкові ураження шкіри заразні і можуть пе­редаватися від хворого до здорового.

Досить часто в дітей трапляється таке стрептококове захворю­вання, як заїда в куточках рота, коли з’являються пухирці, що згодом лопаються, утворюючи болючі тріщини, які довго не загою­ються.

Як приклад стафілококового захворювання можна назвати фу­рункул. Стафілокок, потрапляючи у волосяний мішечок, спричи­нює його запалення.

Проникаючи глибше, він уражає сальну залозу і навколишні тканини. В міру визрівання фурункула біль посилюється, а у хво­рого підвищується температура. Через скупчення гною стає поміт­ною «головка» фурункула. На місці фурункула, що прорвав, після загоювання залишається рубець.

Збудниками грибних захворювань є мікроскопічні гриби, що паразитують на тілі тварин і людини.

Стригучий лишай — найбільш поширене грибне захворювання в дітей. На шкірі через 5...7 діб після зараження з’являється не­велика кругла пляма рожевого відтінку з яскраво-червоною при­пухлою облямівкою по краях і білуватими лусками в центрі. Якщо дитина заразилася від хворої людини, то на шкірі з’являють­ся 1...3 плями, а якщо від тварин, то її шкіра вкривається числен­ними малими плямками. Гриби можуть уражувати будь-яку ділян­ку тіла, в тому числі вкриту волоссям частину голови, нігті. Ура­жене грибом волосся втрачає блиск, тьмяніє, легко ламається. Мі­сця, уражені стригучим лишаєм, мають вигляд вистрижених (звід­си й назва «стригучий лишай»). Під час розчісування ураженої стригучим лишаєм шкіри гриби проникають у нігтьові пластинки. Нігті змінюють свій колір, стають м’якими, легко ламаються і не ростуть.

До грибних захворювань належить також парша. Зараження грибом відбувається як від хворої людини, так і від тварин ('ми­шей, пацюків, собак, котів тощо). На відміну від стригучого ли- шая парша залишає стійке облисіння й рубці.

Профілактика грибних захворювань полягає у забороні кори­стування спільною білизною, спільним одягом і взуттям, чужими гребінцями. Не можна дозволяти дітям гратися з бездомними со­баками й котами. При перших же ознаках шкірних захворювань слід негайно звернутися до лікаря.

До дуже поширених шкірних захворювань належить короста. Збудником цієї хвороби є тварина — мікроскопічний коростяний кліщ. Проникаючи в шкіру, він просвердлює ходи. На шляху його просування шкіра вкривається пухирцями, заповненими прозорою рідиною, які дуже сверблять. Такі висипи виникають на ділянках тіла з ніжною шкірою (між пальцями, у ліктьових і підколінних згинах, на грудях). Висипання супроводиться нестерпною сверб-

лячкою, яка посилюється вночі. В розчухи можуть проникати стрептококи і стафілококи. ^

Зараження коростою від хворої людини може відбутися під час рукостискання, при користуванні спільними книгами, зошита­ми, одним рушником тощо.

§ 45. ЗАГАРТОВУВАННЯ ДИТЯЧОГО ОРГАНІЗМУ

Значення загартовування і його природні фактори. Загартову­вання — це тренування й удосконалення терморегулювальних ме­ханізмів, тобто підвищення здатності організму швидко пристосо­вуватися до коливань температури та інших кліматичних факто­рів, які змінюються, що виробляє стійкість до несприятливих ме­теорологічних умов. Загартовування є складовою частиною фізич­ного виховання і дуже поширеним оздоровчим заходом, що запо­бігає застудним захворюванням у дітей.

Найкращими і загальнодоступними засобами загартовування є природні фактори: повітря, сонце і вода. Діючи на поверхню шкі­ри, вони тренують судинорухові рефлекси, роблять їх більш швидкими, підвищують ступінь їхньої адекватності конкретним умовам навколишнього середовища. Загартовування активізує ро­боту всіх систем органів, позитивно позначається на рості й роз­витку дітей, на опірності організму інфекційним і застудним захво­рюванням. Загартовані діти звичайно життєрадісні, мають добрий апетит і високу працездатність.

Загартовування повітрям. Дія повітря на організм є найбільш доступним і м’яким засобом загартовування, який можна засто­совувати в усі пори року. Завдяки рухові повітря шкіра дитини зазнає більшого або меншого охолодження. Такі коливання тем­ператури навколишнього середовища, що чергуються, рефлектор­но спричинюють то звуження, то розширення кровоносних судин. Загартовувати повітрям можна в приміщенні з широко відчине­ними вікнами при температурі +18° С, поступово знижуючи її на

1.. .2⁰ щотижня. Повітряні ванни при температурі +12...4-14° С можуть приймати тільки загартовані діти. Тривалість перших по­вітряних ванн не має перевищувати 15 хв, а потім щоденно мож­на збільшувати її на 2...З хв. Восени і взимку, а також у негоду повітряні ванни слід приймати в закритих приміщеннях, в ясну по­году навесні і влітку — тільки на відкритому повітрі. Повітряні процедури доцільно поєднувати з рухливими іграми і гімнастич­ними вправами.

Загальна тривалість перебування дітей на повітрі має стано­вити 3...4 год на добу.

Загартовування сонцем. Сонячні ванни мають великий вплив на життєдіяльність організму, підвищуючи його стійкість проти не­сприятливих умов зовнішнього середовища. Дуже велике значен­ня для нормальної життєдіяльності організму має ультрафіолето­ве проміння, яке вбиває велику кількість хвороботворних мікроор­ганізмів. Так, черевнотифозні палички гинуть під прямим соняч­ним промінням протягом 45 хвилин.

Внаслідок дії сонячного випромінювання в дітей підвищується обмін речовин, зміцнюється нервова система, знижується кров’я­ний тиск, посилюється потовиділення, поліпшуються процеси кро­вотворення. Діти, які живуть на Крайній Півночі, а також у тем­них приміщеннях, куди рідко потрапляють сонячні промені, більш схильні до застудних та інфекційних захворювань.

Приймати сонячні ванни рекомендується з 10 до 12 год дня в середній смузі і з 9 до 11 год-—у південних районах при темпе­ратурі повітря в затінку не нижче +20° С...4-22° С і не вище 432° С через 1,5...2 год після їди. Тривалість першої сонячної ван­ни не повинна перевищувати 5 хв. Загальна тривалість сонячних ванн поступово збільшується на 1...2 хв і може бути доведена до 1 години.

Сонячні ванни приймають лежачи на спеціально обладнаних 'майданчиках з дощаним настилом або на тапчанах. Ногами ди­тина повинна лежати до сонця. На голову їй слід надіти панаму або накинути рушник. Під впливом сонячних променів на тілі з’являється загар, що є наслідком посилення пігментації.

Зловживання сонячними ваннами може спричинити опік шкіри першого, другого, а іноді й четвертого ступеня.

Загартовування водою. Водні процедури — найефективніший засіб загартовування. Вода має більшу теплопровідність, ніж по­вітря (у 28 разів). Тому при стиканні поверхні шкіри з водою в організмі відбуваються глибші зміни, ніж при загартовуванні по­вітрям. Ось чому загартовуватись водою слід дуже обережно. Тривале перебування у воді спричинює застійні явища в судинах, які виявляються в посинінні шкіри, що 'може зумовити переохо­лодження. Тому загартовування водою ефективне лише при по­ступовому зниженні температури води і постійному збільшенні тривалості водної процедури.

Загартовування водою слід починати в теплу пору року. Спо­чатку температура води має бути не нижчою за 432...434° С. Щотижня рекомендується знижувати температуру на 1°, доводячи її поступово до 418° С.

Загартовування водою може бути місцевим і загальним. Місце­ве загартовування — це ножні ванни, вмивання, часткове обтиран­ня. Загальне загартовування буває трьох видів: обтирання, обли­вання, купання.