СПИННИЙ МОЗОК. ГАЛЬМУВАННЯ 10 страница

Катаральна ангіна ■— найлегша форма, яка супроводиться не­значним почервонінням мигдаликів і слизової оболонки зіва. В ра­зі лакунарної ангіни в заглибинах мигдаликів утворюються гній­ні нальоти. Фолікулярна ангіна характеризується утворенням на мигдаликах численних круглих гнійних цяток — колоній коків. Після ангіни можуть бути ускладнення (гострі запалення серед­нього вуха, ревматизм,запалення нирок).

Тонзиліт — це запалення мигдаликів, яке виникає внаслідок частих ангін. При тонзиліті дитина відчуває незначний біль під час ковтання. У неї з’являється неприємний запах із рота.

Запальні процеси в носоглотці можуть викликати розростання носоглоткових мигдаликів. Це призводить до утворення аденоїдів, які заповнюють майже всю носоглотку й іноді повністю перепиня­ють носове дихання. Мова стає невиразною, гугнявою. Особливо часто аденоїди з’являються у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Внаслідок утрудненого дихання дитина не має повного відпо­чинку ні вдень ні вночі, стає кволою, сонливою. У неї погіршують­ся пам’ять, увага, і вона гірше вчиться. Аденоїди видаляють хі­рургічно.

Захворювання гортані. До захворювань гортані належить ла­рингіт — гостре запалення слизової оболонки гортані. Ларингіт виникає внаслідок переохолодження організму, застудних захво­рювань, а також перенапруження голосових зв’язок, куріння. Пер­шими ознаками хвороби є сухість і дряпання в горлі, сухий кашель; голос стає хрипким або зникає (афонія). Слизова оболон­ка гортані має яскраво-червоний колір, голосові зв’язки потовще­ні і не можуть повністю змикатися. Основний засіб лікування ларингіту — повний спокій гортані, виключення з раціону харчу­вання гарячих і гострих страв.

Значення свіжого повітря для дитячого організму. У правильно­му розвитку організму дитини свіже повітря відіграє надзвичайно важливу роль. У повітрі житлових і шкільних приміщень вміст вуглекислого газу вищий, ніж на відкритому повітрі. Тому кров віддає в легені менше цього газу. Нагромаджуючись у внутріш­ньому середовищі організму, вуглекислий газ пригнічує життєді­яльність клітин, знижує рівень обміну речовин у них. Крім того, повітря в житлових і шкільних приміщеннях містить значну кіль­кість пилу і мікробів, серед яких є збудники інфекційних захво­рювань. Якщо діти протягом кількох годин на добу перебувають на свіжому повітрі, особливо в садах, парках, на полі, в лісі, легеневий газообмін у них значно підвищується. Це є важливою умовою нормального розвитку дитячого організму. Ось чому дуже важливо будувати режим дітей так, щоб не менш як 2 год на добу відводити для прогулянки. Крім того, уроки фізкультури, якщо є хоч найменша можливість, слід проводити на відкритому повітрі. Важко переоцінити значення зимового тренування школя­рів на лижах, спортивних ігор на відкритому повітрі, а також змагань і туристичних походів та екскурсій на природу, які проводяться в позаурочний час. Велике значення має також сіль­ськогосподарська праця дітей на шкільній навчально-дослідній ді­лянці.

У теплий період у класах мають бути відкритими вікна, а взимку необхідно провітрювати шкільне приміщення під час кож­ної перерви.

Слід також звертати увагу на гігієнічне виховання учнів і про­водити відповідну роботу з батьками.

Обов’язкове провітрювання жилих кімнат, особливо перед сном, сон при відкритих кватирках навіть у холодний період року, вологе прибирання житла, видалення пилу з меблів вологою ганчіркою — все це має стати міцною навичкою кожного школяра.

Перебування на свіжому повітрі протягом кількох годин на добу, а також провітрювання приміщень відіграють важливу роль і в загартовуванні організму, тобто підвищують опірність його щодо застудних захворювань.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Що таке дихання і яке значення його для організму? 2. Яку будову ма­ють повітроносні шляхи і які функції вони виконують? 3. Яка будова і значен­ня гортані? 4. Яку будову мають легені? 5. Як здійснюються дихальні рухи? 6. Що таке життєва ємкість легень і як вона змінюється з віком? 7. Що таке легеневий газообмін і як він здійснюється? 8. Що таке тканинний газообмін і як він здійснюється? 9. Де розташований дихальний центр і яке його значення? 10. Що таке автоматія дихального центру? 11. Які вам відомі механізми регуля­ції дихальних рухів? 12. Як розвивається голосовий апарат дитини? 13. Які гі­гієнічні вимоги щодо уроків співів у школі? 14. Які вам відомі патологічні пору­шення голосового апарату дітей? 15. Які захворювання органів дихання найча­стіше трапляються в дітей? 16. Яке значення для дітей має чисте повітря?

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

1. Визначення життєвої ємкості легень у дітей і дорослих.

2. Визначення насиченості вуглекислим газом і запиленості повітря в клас­них кімнатах до початку і після закінчення занять.

3. Вправи в поданні першої допомоги в разі отруєння чадним газом. Вивчення прийомів штучого дихання.

4. Гігієнічна оцінка кубатури повітря і вентиляції в класному приміщенні базової школи.

5. Ознайомлення з найпростішими вправами для тренування голосу.

Розділ IX

ТРАВЛЕННЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

§ 34. БУДОВА І ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

Значення травлення. У людини і тварин життєдіяльність орга­нізму пов’язана з безперервною витратою енергії під час роботи всіх органів. В організмі постійно здійснюється внутрішньоклітин­ний обмін речовин, безперервно функціонує серце, здійснюються дихальні рухи, відбувається сечоутворення, не припиняє діяльно­сті нервова система. Які ж джерела енергії, що її витрачає орга­нізм?

Відомо, що до складу нашого тіла входять органічні і неорга­нічні речовини: білки, жири, вуглеводи, вода, мінеральні солі і вітаміни. Органічні речовини безперервно окислюються, і при цьо­му вивільняється енергія. Проте, окислюючись, органічні речовини перетворюються на інші, що мають значно простішу будову моле­кул. Втрати речовини мають безперервно поповнюватися. Це за­безпечується їжею, яка надходить в організм і містить усі необхід­ні для клітин речовини. Однак їжа не може засвоюватися в тому вигляді, в якому вона надходить в організм. Перш ніж потрапити до внутрішнього середовища організму, вона зазнає складних пе­ретворень під дією ферментів. Увесь _процес механічної обробки їжі і розщеплення харчових. речовин на простіші складові части­ни:, які може засвоїти організм, називається травленням. Кінцеві 'Продукти розщеплєнняПзілків в органах травлення •— це амінокис­лоти. Жири розщеплюються на гліцерин і високомолекулярні орга­нічні кислоти, а вуглеводи — на моносахариди, в основному на глюкозу.

Будова органів травлення. Травний канал являє собою трубку, стінки якої складаються з трьох шарів: внутрішнього—слизової оболонки, середнього — м’язового, зовнішнього — сполучнотканин­ного. У травному каналі розрізняють ряд відділів: ротову порож­нину, глотку, стравохід, шлунок, тонку і товсту кишки (рис. 55).

У травний канал надходять соки травних залоз. Деякі залози містяться у стінках самого травного каналу, як, наприклад, шлун­кові, кишкові; інші — поза травним каналом, наприклад печінка і підшлункова залоза.

Травна система має вікові особливості. Так, у дітей слизова оболонка всього травного каналу значно ніжніша, вона багатша на кровоносні судини і більш чутлива до механічних подразнень їжею, ніж у дорослих.

У новонароджених об’єм шлунка становить всього десь близько ЗО см³. Проте вже на п’ятнадцятий день життя об’єм його збіль­шується втроє, досягаючи 90 см³. У шлунку немовляти, якого годують грудним молоком, їжа затримується лише на 2,5... З год. Шлунок у дітей росте дуже швидко: в однорічної дитини об’єм його становить 300...350 см³, у дворічної — 600...700 см³, а в семи­річної— 1000...1100 см³. Особливо інтенсивно збільшується дно
шлунка. В зв’язку з дим збільшується й кількість залоз слизової оболонки шлунка.

Тонка кишка у новонароджених тільки в два рази коротша, ніж у дорослих, її довжина становить приблизно 3 м. Те саме співвідношення спостерігається в розмірах товстої кишки. У ново­народжених її довжина становить близько 60 см, у дорослих — 130 см. Протягом перших двох років життя дитини довжина її кишок інтенсивно збільшується. Тонка кишка досягає довжини понад 4,5 м, а товста — 80 см. Після цього збільшення розмірів кишок значно уповільнюється. Друга хвиля посилення росту ки­шок починається в дітей після 8 років.

* Порожнина р о т а.А Травний канал починається ротовою порожниною. Згори вона обмежена твердим піднебінням, ззаду — м’яким піднебінням, спереду і збоку — верхньощелепною і нижньо­щелепною кістками, а також щоками. Спереду ротовий отвір зами­кається зубами.

Всередині ротова порожнина вистелена м'якою слизовою обо­лонкою, в якій розміщені дрібні залозки, що виділяють слиз. Ве­лика частина ротової порожнини зайнята язиком, утвореним в основному поперечносмугастою м’язовою тканиною. Язик виконує ряд функцій. Це орган смаку і пересування їжі у порожнині рота. Він бере участь також в актах ковтання і ссання. Крім того, для людини характерна ще одна специфічна функція язика—участь його у вимовлянні звуків членороздільної мови.

.•Задній відділ ротової порожнини називається зівом, він обме­жений коренем язика, м’яким піднебінням, піднебінними складка­ми і язичком, що звисає на межі з глоткою. У піднебінних склад­ках єдва_великих піднебінних мигдалики.

<"Дитина народжується без зубів. Перші молочні зуби прорізу­ються у віці 6...9 місяців. На кінець першого року життя їх налі­чується вже 8, на другу половину третього року життя —20. У ди­тини всього 20 молочних зубів. Вони дуже ніжні й неміцні. З ше­стирічного віку, а іноді й раніш починається заміна молочних зу­бів на постійні. Цей процес триває у дітей підліткового віку. Здорові молочні зуби є передумовою появи здорових постійних зубів. Процес прорізування постійних зубів триває до 19, а іноді і до 25 років (поява зубів мудрості). Всього в людини налічується 32 зуби: 8 різців, 4 ікла, 8 малих кутніх і 12 великих кутніх зубів (рис. 56). У кожному зубі розрізняють коронку, шийку і корінь (рис. 57). Коронка зуба вкрита дуже міцною емаллю. Шийка і корінь зуба вкриті цементом. Велика частина зуба складається з щільної речовини, що називається дентином, який також дуже міцний, набагато міцніший за кістку. Порожнина всередині зуба виповнена пухкою сполучною тканиною з кровоносними судинами і нервами — так званою пульпою.^*

За допомогою зубів їжа в ротовій порожнині роздроблюється, подрібнюється і перетирається. Крім того, в людини в утворенні звуків членороздільної мови поряд із язиком і губами беруть участь зуби. Мова в дитини, яка не має передніх зубів, стає не-

Рис. 58. Слинні залози: Рис. 59. Будова шлунка:

1 — під’язикова; 2 — привушна; 3 — нижньо- / — склепіння; 2 — тіло; 3 — во-

щелепиа. ротар.

зрозумілою, менш чіткою. В період зміни передніх зубів деякі діти цураються товаришів, уникають відповідати на уроках, ста­ють менш товариськими. Таких дітей слід оберігати від додатко­вих психічних травм, оскільки все це може позначитися як на фі­зичному розвитку їх, так і на характері, що формується.

В разі нестачі в їжі вітамінів С, О та інших порушується обмін речовин в усьому організмі, в тому числі і в зубах. Це при­зводить до порушення живлення дентину й емалі, а тим самим і до захворювання зубів. Найбільш поширеними захворюваннями зубів у дітей є карієс і пульпіт.

Карієс — захворювання, при якому порушується цілісність ема­лі, що вкриває коронку, і в зубі з’являється порожнина. Основної причини виникнення карієсу поки що не встановлено, проте по­мічено, що найчастіше він спостерігається в дітей, які живуть у несприятливих умовах, з неправильним режимом харчування, в разі нестачі у воді фтору.

Пульпіт—захворювання, яке супроводиться запаленням м’яких тканин у центрі зуба.

Захворювання зубів важливо своєчасно встановлювати. Ось чому школярі обов’язково підлягають періодичному зуболікарсько­му оглядові. Дітям необхідно роз’яснювати, що втрата зубів порушує процес травлення і призводить до різних захворювань травного каналу. Пов’язано це з тим, що недостатньо подрібнена їжа важко перетравлюється.

У ротову порожнину відкриваються протоки трьох пар великих слинних залоз (рис. 58) —піднижньощелепних, привушних і під’­язикових — і великої кількості дрібних. Вони виділяють слину, яка складається з води (99,4%), муцину, що надає слині в’язкості, бактерицидної речовини лізоциму і ферментів амілази й мальтази. У складі слини є й мінеральні солі.

Амілаза розщеплює полісахарид крохмаль на молекули дисаха­риду мальтози. На неї, в свою чергу, діє фермент мальтаза, який розщеплює її до моносахариду глюкози.

Отже, в ротовій порожнині під дією ферментів слини починає­ться розщеплення вуглеводів. Проте тут відбувається травлення лише незначної кількості цих речовин, в основному ж вуглеводи розщеплюються в тонкій кишці. У ротовій порожнині первинної хімічної обробки зазнають тільки вуглеводи. Ферменти слини діють у певних умовах — в слабколужному середовищі при температурі тіла людини. У людини слиновиділення відбувається безперервно, різко збільшуючись під час їди і пиття води.

Глотка. З ротової порожнини подрібнена і частково розщеп­лена їжа надходить у глотку. Акт ковтання — це безумовний реф­лекс. Як тільки пережована і склеєна слиною грудка їжі пересу­вається язиком до його кореня, вона подразнює рецептори. Вна­слідок скорочення м’язів м’яке піднебіння піднімається, закриваю­чи доступ їжі в носоглотку і носову порожнину, гортань піднімає­ться, надгортанник закриває вхід у гортань, що запобігає потрап­лянню їжі у дихальні шляхи. їжа проштовхується в глотку, звідки надходить у стравохід. Ковзанню грудки їжі при пересуванні її сприяють в’язкий муцин, що в слині, а також слиз, який виділя­ється слизовими оболонками глотки і стравоходу.

Стравохід. Безпосереднім продовженням глотки є страво­хід. Довжина його у дітей відносно більша, ніж у дорослих. У шести­річних дітей довжина стравоходу досягає 16 см, у десятирічних —

18, у дорослих — 20,..ЗО см. У стравоході фізичний стан і хімічний склад їжі не змінюються. Рідка їжа проходить стравохід протягом

2— 3, а тверда — 8—9 с. На межі стравоходу і шлунка є товстий шар кільцевих м’язів — сфінктер, який під час перетравлювання закритий і не дає змоги їжі з шлунка повернутися назад у страво­хід. Із стравоходу їжа надходить у шлунок.

Шлунок. Шлунок — це найширша частина травного каналу. Він розміщений у верхньому відділі черевної порожнини. У дітей він, не має постійної форми і тільки на 11 років стає таким, як у до­рослої людини. Найінтенсивніший ріст шлунка і збільшення ємкос­ті його бувають в перші роки життя людини.

За будовою шлунок дитини багато в чому відрізняється від шлунка дорослої людини. Так, у шлунку дитини слизова оболонка менш складчаста, вона багатша на кровоносні судини, ніж слизова оболонка шлунка дорослого. Якщо в дорослої людини у слизовій оболонці шлунка є дуже багато залоз (14 000 000), які виділяють шлунковий сік, то в слизовій оболонці шлунка дитини цих,залоз набагато менше. До того ж вони недорозвинені. Слабко розвинений і м’язовий шар дитячого шлунка.

Розрізняють три відділи шлунка — склепіння, тіло і воротарну частину (рис. 59). Тіло займає більшу частину шлунка. Залози шлунка виробляють і виділяють шлунковий сік. Це ■— прозора без­барвна рідина кислої реакції. До складу шлункового соку входять вода (99,5%), ферменти, наприклад пепсин, що розщеплює білки до альбумоз і пептонів — проміжних продуктів перетравлювання цих органічних речовин.' Початок розщеплення білків — основний процес, що здійснюється у шлунку. Крім пепсину в шлунковому соці є й інші ферменти. Це ліпаза, яка розщеплює лише емульго­вані жири, тобто роздроблені на найменші крапельки, наприклад жири молока. Один з ферментів шлункового соку-—хімозин — звурджує молоко.

В шлунковому соці є соляна кислота. Завдяки їй реакція вмісту шлунка кисла. Саме в такому середовищі активізуються фермен­ти, що їх виділяють шлункові залози. Крім того, кисле середовище згубно діє на деякі хвороботворні мікроорганізми.

Ферментів, які розщеплюють вуглеводи, у шлунку немає. Проте останні продовжують розщеплюватися під дією ферментів слини, які залишилися всередині грудки їжі, де ще збереглась слабколуж- на реакція. Дія цих ферментів припиняється, тільки-но грудка їжі просочиться кислим шлунковим соком.

Тривалість травлення в шлунку залежить від багатьох причин: складу їжі, її кількості і характеру (гаряча або холодна, тверда або м’яка, тваринного або рослинного походження). Довше затри­мується в шлунку білкова і жирна їжа. Тривалість травлення в ньому залежить також від стану нервової системи та інших при­чин. Якщо в раціоні харчування тривалий час переважає їжа, ба­гата на вуглеводи (картопля, хліб, овочі), то вироблення шлунко­вого соку зменшується. Якщо в раціоні протягом тривалого часу переважає білкова їжа, то виділення його збільшується.

Додержання режиму приймання їжі сприяє кращому травлен­ню. Виділення шлункового соку посилюється під час сніданку, обі­ду, вечері — це умовний рефлекс.

їжа, яка є в шлунку, зазнає не тільки хімічної, а й механічної дії. Завдяки скороченням гладенької мускулатури стінок цього ор­гана їжа змішується з шлунковим соком, що полегшує травлення. Поступово їжа пересувається до воротаря і невеликими порціями надходить у дванадцятипалу кишку.

Тонка і товста кишки. У процесі травлення тонка і тов­ста кишки виконують різні функції. Довжина тонкої кишки у до­рослої людини становить 5...8 м, тобто більша, ніж довжина тулу­ба, в 4,5 раза. Довжина тонкої кишки у_ дітей більша, ніж довжина тулуба, в 6 разів, тобто відносно більша, ніж у дорослих. Крово­носні і лімфатичні судини в кишках дітей порівняно з кишками дорослих більш розвинені.

Тонка кишка складається з таких відділів: дванадцятипалої кишки, яка переходить у порожню, потім йде клубова кишка, що продовжується в товсту кишку. Початком товстої кишки є сліпа кишка, потім йде висхідна, поперечна, сигмовидна ободова кишки і, нарешті, пряма кишка, яка закінчується задньопрохідним отвором.

Рис. 60. Печінка спереду (Л) і знизу (Б) : 1 — ліва частка; 2 — права частка; 3 жовчний міхур; 4 — міхурцева протока.

Тонка кишка, за винятком дванадцятипалої, і більша частина товстої кишки кріпляться до задньої стінки тулуба за допомогою брижі — сполучнотканинної плівки, яка в дітей тонка і легко роз­тягується. Тому, на відміну від дорослих, у дітей положення тон­кої кишки легко змінюється.

Травлення в дванадцятипалій кишці. У дванадцятипалій кишці здійснюються основні етапи процесу травлення. Тут розщеплюють­ся білки, жири і вуглеводи.

Клітини підшлункової залози виробляють підшлунковий сік, який виділяється в дванадцятипалу кишку. В цю кишку впадають дві протоки підшлункової залози. Ферменти підшлункового соку активні тільки в лужному середовищі. Саме таким є середовище у дванадцятипалій кишці. Білки й продукти розщеплення їх у шлунку — альбумози і пептози — зазнають дії ферменту підшлун­кового соку трипсину, який розщеплює їх до амінокислот. У під­шлунковому соці немає активного трипсину. Там міститься трип- синоген. Діяльний стан у нього настає під впливом речовини, яка міститься в кишковому соці,— ентерокінази. У дванадцятипалій кишці, так само як і в порожнині рота, вуглеводи розщеплюються в основному під дією двох ферментів: рмілаза розщеплює поліса­харид крохмаль до дисахаридів, мальтоза ~дТє на дисахариди, роз­щеплюючи їх до глюкози. Крім того, тут є й фермент лактаза, яка розщеплює дисахарид молочний цукор до моносахаридів. Розщеп- . лення жирів до гліцерину і високомолекулярних органічних кис­лот здійснюється завдяки дії ферменту ліпази. Найсприятливіші умови для дії ліпази виникають тоді, к6лїГ~Ткири перебувають у стані емульсії.

Роль печінки у травленні. Печінка міститься в правому підре­бер’ї черевної порожнини. Це найбільша залоза нашого організму: маса печінки у дорослої людини досягає 1,5 кг (рис. 60). У ново­народженої дитини маса печінки становить усього 150 г, а в дітей молодшого шкільного віку — 700...800 г. Отже, маса печінки від­носно маси тіла у дітей більша, ніж у дорослих. Наприклад, у мо­

лодшого школяра маса печінки становить 3,3% маси тіла, а в до­рослого — 2,4%.

Печінка виконує ряд дуже важливих функцій, без яких немож­ливе існування організму: вона бере участь у процесах травлення, виконує захисну і знешкоджувальну функції. Крім того, у печінці надлишок глюкози, принесений кров’ю від органів травлення, пере­творюється на тваринний крохмаль глікоген, що відкладається у ній як запасна речовина. Печінка відіграє роль і в процесі зсідання крові, виробляючи гепррин.

У цьому роздіЛ*. ми розглянемо тільки функції печінки, пов’я­зані з травленням. Участь печінки у травленні полягає в тому, що вона виробляє жовч, яка емульгує жири й активізує процеси роз­щеплення їх. Печінка, як і жовч, яку вона виробляє, здатна вби­вати мікроби, що потрапляють в організм з їжею. Захисна функція печінки полягає в тому, що всі шкідливі для організму речовини, які всмоктуються в кров разом з водою з травних органів, не над­ходять у велике коло кровообігу, а затримуються і знешкоджую­ться нею. Якщо б печінка втратила таку здатність, то організм не­минуче загинув би від отруєння.

У жовчі ферментів немає. Вона містить жовчні кислоти, піг­менти, муцин, мінеральні солі, жири, холестерин, воду. Роль жов­чі в процесі травлення досить велика: вона активізує ферменти підшлункової і кишкових залоз, емульгує жири, сприяє посилен­ню руху кишок. Під впливом жовчі дія ліпази активізується майже в 20 разів.

За добу в печінці виробляється 600... 1200 см³ жовчі. Вона утворюється в печінці безперервно. Частина жовчі виділяється че­рез міхурову протоку прямо в дванадцятипалу кишку, а надлишок жовчі надходить у жовчний міхур. Порушення процесу утворення і виділення жовчі призводить до зниження засвоєння жирів орга­нізмом. Кількість жовчі, що утворюється в печінці дитини на 1 кг маси тіла, в 4 рази більша, ніж у печінці дорослої людини.

Всмоктування. З дванадцятипалої кишки завдяки хвилям скоро­чення, що перебігають уздовж стінок кишок, вміст кишок надходить у порожню і клубову кишки. Тут завершується перетравлювання органічних речовин під дією кишкового соку. Цей сік виробляєть­ся багатьма дрібними залозами, що в кишках. Кишковий сік міс­тить комплекс ферментів — ерепсин, який закінчує розщеплення білків, амілазу та деякі інші ферменти, що впливають на вуглево­ди, ліпазу, а також фермент нуклеазу, який розщеплює нуклеїнові кислоти. Завдяки дії ферментів у цих відділах тонкої кишки за­кінчується розщеплення білків, жирів, вуглеводів і нуклеїнових ки­слот.

Всмоктувальна поверхня тонкої кишки (порожньої і клубової) досягає 4,5 м². Слизова оболонка, яка вистилає тонку кишку, утворює безліч складок. Дуже дрібні вирости на цих складках — кишкові ворсинки — збільшують всмоктувальну поверхню у 8 ра­зів (до 40 м²). У дітей 7... 10 років кількість складок і ворсинок, а також величина їх менші, ніж у дорослих.

На ворсинках, якщо дивитися в електронний мікроскоп, видно найдрібніші мікроворсинки. Завдяки їм всмоктувальна поверхня тонкої кишки ще збільшується. Вона становить майже 500 м².

Процес всмоктування полягає в проникненні водних розчинів по­живних речовин крізь напівпроникні мембрани одношарового епіте­лію ворсинок. Скорочення й розслаблення м’язових клітин ворсин­ки, що періодично чергуються, перетворюють її у постійно діючий насос. Всмоктування поживних речовин відбувається вибірково. Не можна зводити його тільки до явищ фільтрації, дифузії й осмосу. Всмоктування — це складний фізіологічний процес, в якому беруть активну участь живі клітини ворсинок, стінок капілярів та лімфа­тичних судин. Амінокислоти і глюкоза всмоктуються в кров, а про­дукти розщеплення жирів гліцерин і високомолекулярні органічні кислоти синтезуються в епітеліальних клітинах ворсинок у жири, які потрапляють у лімфу. Для ворсинок характерна одностороння проникність з кишок у кровоносні і лімфатичні судини, а не на­впаки.

Радянський учений А. М. Уголєв з’ясував, що поряд із порож­нинним травленням існує й пристінкове. Він встановив, що на ве­личезній пористій поверхні тонкої кишки адсорбуються ферменти. Пориста слизова оболонка тонкої кишки стає мовби пористим ка­талізатором, що значно збільшує активність травних ферментів. Завдяки цьому остаточне розщеплення поживних речовин здійс­нюється на самій всмоктувальній поверхні.

Процес всмоктування поживних речовин залежить від вікових особливостей організму. Так, у новонароджених всмоктування від­бувається дуже інтенсивно і починається вже в шлунку. Такий вид всмоктування характерний, хоч і меншою мірою, й для дітей мо­лодшого шкільного віку. Відносно незначне всмоктування здійс­нюється в шлунку і навіть у ротовій порожнині і у дорослих людей.

Травлення в товстій кишці. Як уже зазначалося, товста кишка має ряд відділів. Слизова оболонка товстої кишки, на відміну від тонкої, не має ні складок, ні ворсинок, зате клітини її виробляють дуже багато слизу. Внаслідок перистальтичних і маятникоподібних рухів кишок залишки неперетравленої їжі з тонкої кишки надхо­дять у товсту. Тут відбувається зневоднювання їжі й утворення калових мас, які викидаються через відхідниковий отвір прямої кишки.

Проте у товстій кишці здійснюються й травні процеси. Вони відбуваються не під дією ферментів, що утворюються в організмі, а за участю бактерій, яких дуже багато в товстій кишці і які руй­нують клітковину в калових масах. Бактерії становлять ЗО...40% сухої маси калу. До складу калу входять також залишки неперет­равленої їжі, слиз, нерозчинні солі. Органічні речовини, які не всмокталися в тонкій кишці, зазнають у товстій кишці дії гнильних бактерій.

Увесь процес травлення при мішаній їжі триває близько двох діб. У дітей порівняно з дорослими спостерігається більш швидке пересування їжі по травному каналу.

Фістульна методика І. П. Павлова. Наукова розробка багатьох надзвичайно важливих питань фізіології травлення належить видат­ному російському фізіологу І. П. Павлову (1849—1936). Він роз­робив методи вивчення діяльності різних відділів травного каналу. Всі закономірності виділення слини, шлункового соку, соку підшлун­кової залози були виявлені ним за допомогою фістульної методики, тобто виведення однієї з проток травної залози на поверхню тіла. Вперше фістульну методику застосував у 1843 р. російський учений В. О. Басов (1812—1879), який наклав фістулу на шлунок собаки.

Досліди І. П. Павлова з фістулою слинної залози собаки (рис. 61, А) показали таке. По-перше, виділення слини під час приймання їжі здійснюється завдяки рефлексу, що починається від рецепторів порожнини рота; по-друге, на різні подразники виділяє­ться слина, неоднакова за кількістю й якістю. Це також рефлекс.

Для того щоб довести нервову регуляцію виділення шлункового соку, І. П. Павлов запропонував дослід з уявного годування собаки (рис. 61, Б, В). Крім того, у собаки була фістула шлунка; І. П. Пав­лов перерізав у собаки стравохід і вивів обидва кінці його назов-

В

Рис. 61. Досліди І. П. Павлова з вивчення фізіології травлення:

А — собака з фістулою слинної залози; Б — собака з фістулою шлунка; В — собака з перерізаним стравоходом (уявне годування); Г — собака з ізольо­ваним шлуночком; Д — етапи операції ізольованого шлуночка.

Рис. 62. Інститут фізіології ім. акад. І. П. Павлова АН СРСР.

ні, закріпивши їх по краях шкірної рани на шиї тварини. Собака ко-втала шматки м’яса, які відразу ж потрапляли у миску через відкритий відрізок стравоходу, а з фістули шлунка при цьому ви­ділявся справжнісінький шлунковий сік. Цей дослід показав, що робота залоз, які виділяють шлунковий сік, здійснюється за рефлек­сом, який бере початок у порожнині рота.

Наступний дослід ї. П. Павлов провів з ізольованим шлуноч­ком, тобто ділянкою шлунка, відокремленою від основної частини цього органу, де здійснюються процеси травлення (рис. 61, Г, Д) В ізольований шлуночок, на який було накладено фістулу, їжа не потрапляла. Із ізольованого шлуночка через фістулу також поси­лено виділявся справжнісінький шлунковий сік, не змішаний з їжею. Досліди, проведені І. П. Павловим на собаках, показали, що шлункові залози функціонують з великою точністю, виділяючи на певний вид їжі певні ферменти. Тепер за методикою І. П. Павлова в усьому світі добувають шлунковий сік тварин, який використо­вується як ліки.