Розділ 3. Фізична реабілітація

3. У занятті слід використовувати вправи для загального розвитку і спе­ціальні.

4. При складанні плану заняття слід дотримуватись принципів поступо­вості та послідовності у підвищенні і зниженні фізичного навантаження, вит­римуючи оптимальну фізіологічну криву навантаження.

5. При доборі і виконанні вправ необхідно зберігати черговість роботи м'язових груп, що залучаються до їх виконання.

6. У лікувальному курсі потрібно щодня частково змінювати і ускладню­вати вправи, що застосовуються. У заняття лікувальною гімнастикою слід вво­дити 10—15 % нових вправ, а вже відомі повторюються для того, щоб забезпе­чити закріплення рухових навичок.

7. У передостанні 3-4 дні курсу хворих навчають тих гімнастичних вправ, що будуть рекомендовані у наступних заняттях у домашніх умовах.

8. Обсяг методичного матеріалу, інтенсивність та складність фізичних вправ у занятті мають відповідати руховому режиму, що призначений хворому.

Методи проведення лікувальної гімнастики залежать від характеру захво­рювання або травми, етапу лікування, рухового режиму періоду застосування фізичних вправ. Розрізняють такі методи: індивідуальний, малогруповий, гру­повий і самостійний. На початку І періоду (щадний) заняття лікувальною гім­настикою проводять за індивідуальним методом, а у його кінці хворих з одна­ковими захворюваннями і клінічним перебігом хвороби, функціональними можливостями організму можна об'єднати у групи з 3-4 осіб. З такими нечи­сленними групами розпочинаються заняття у II періоді (функціональний). Од­нак деякі хворі, за призначенням лікаря, можуть продовжувати заняття індиві­дуально. У III періоді (тренувальному) переважає груповий метод проведення занять лікувальною гімнастикою і використовується він у післялікарняних етапах реабілітації, але застосовується і самостійний метод, якщо пацієнт з різних причин не може відвідувати медичний заклад. У таких випадках для нього розробляється комплекс вправ, перевіряється здатність самостійно пра­вильно їх виконувати і призначаються терміни для періодичного медогляду і корекції комплексів вправ для самостійних занять.

Для проведення індивідуальних і групових занять реабілітологу надається певний час, тривалість якого наведено у табл.3.1.

Самостійні (індивідуальні), заняттялікувальною гімнастикою рекомен­дуються у формі комплексу спеціальних фізичних вправ, які хворі виконують самостійно кілька разів протягом дня. Вони вивчаються пацієнтом в присут­ності реабілітолога і застосовуються спочатку для попередження ускладнень, розвитку компенсаторних рухів, а згодом для відновлення рухових навичок, фізичних якостей і функцій організму. Індивідуальні заняття значно підвищу­ють ефективність лікувальної гімнастики. Ця форма ЛФК має особливе зна­чення при лікуванні пошкоджень опорно-рухового апарату, центральної та пе­риферичної нервової системи, у післяопераційний період.

Лікувальна ходьбазастосовується на етапі реабілітації у стаціонарі у на-півпостільному і вільному рухових режимах, для відновлення ходьби після травм, захворювань нервової системи, опорно-рухового апарату, для адаптації

Таблиця 3. 1. Розрахункові норми часу проведення занять ЛФК

Примітка. В розрахункових нормах ураховано час, необхідний для проведення підготовчої роботи, оформлення документації та безпосереднього проведення заняття

серцево-судинної і дихальної систем до фізичних навантажень; нормалізації моторної і секреторної функцій органів травлення; обміну речовин і, загалом, для відновлення функціонального стану організму після тривалого постільно­го режиму. У наступних післялікарняних етапах реабілітації лікувальна ходьба використовується з метою поступового підвищення рівня фізичної працездат­ності, загального тренування організму. Дозується вона легко і точно: довжи­ною дистанції і часом, темпом і довжиною кроків, рельєфом місцевості. Темп ходьби: 60-80 кроків на хвилину — повільний, 80-100 — середній, 100-120 — швидкий.

Теренкур— дозована ходьба за спеціальними маршрутами. Вона, залеж­но від довжини дистанції та крутизни схилу, поділяється на:

• маршрут № 1 — 500 м, 2-5°;

• маршрут №2— 1000 м, 5-10°;

ЗО

Фізична реабілітація

Розділ 3. Фізична реабілітація

• маршрут № 3 — 2000 м, 10-15°;

• маршрут № 4 — 3000-5000 м, 15-20°.

Окрім цих показників фізичне навантаження дозується темпом ходьби і кількістю зупинок для відпочинку. Теренкур є методом тренуючої терапії і по­казаний при захворюваннях серцево-судинної і дихальної систем, порушеннях обміну речовин, ушкодженнях опорно-рухового апарату, ураженнях нервової системи. Призначають його у післялікарняний період реабілітації, починаючи з маршрутів меншої складності.

Спортивні вправи та Ігризастосовуються в реабілітаційних центрах, са­наторіях, поліклінічних умовах у спеціальних медичних групах навчальних закладів для вдосконалення координації рухів, фізичних якостей, професійних навичок, тренування організму; підвищення загальної працездатності і психо­емоційного тонусу.

Гідрокінезитерапія— це лікування рухами у воді. Застосовується у ви­гляді гімнастичних вправ, витягнення у воді, корекції положенням, підводного масажу, плавання, купання, механотерапії та ігор у воді.

Застосування гідрокінезитерапевтичного комплексу грунтується на влас­тивостях води і особливостях її впливу на організм. У першу чергу викорис­товується механічна дія водного середовища, її виштовхувальна підйомна си­ла і гідростатичний тиск. Завдяки першій властивості зменшується маса тіла людини у воді на 9/10, тобто при масі у 80 кг людина буде важити 8 кг. Це значно полегшує виконання вправ і дає змогу при мінімальному м'язовому зусиллі виконувати активні рухи, збільшити їх амплітуду, відновити локо­моторну функцію, що була неможливою чи виконувалася з великою напру­гою у звичайних умовах. Одночасно благотворно впливає і температурний чинник. Тепла вода поліпшує лімфообіг, сприяє розслабленню м'язів, розм'якшує тканини, зменшує рефлекторну збудженість, покращує елас­тичність м'язів, знижує больові відчуття. Це позитивно впливає на виконан­ня фізичних вправ.

Разом з тим у воді можна збільшити навантаження на м'язову систему за рахунок подолання її опірності, яка прогресивно зростає при прискоренні тем­пу, зміни напрямку і амплітуди рухів, виконанні вправ послідовно у воді і по­за нею, поглибленні занурення. Для відновлення нормального тонусу і сили м'язів фізичні вправи виконують у прохолодній воді. Це одночасно загартовує організм.

Гідростатичний тиск водного середовища позитивно впливає на дихальну і серцево-судинну системи. При зануренні пацієнта у воду до шиї збільшуєть­ся тиск на грудну клітку і черевну порожнину. При виконанні вдиху дихальні м'язи хворого змушені долати опір води, а якщо і видих робити у воду, то ди­хальні м'язи повинні переборювати опір води і у цій фазі дихання. Така ди­хальна гімнастика тренує і зміцнює дихальну мускулатуру, покращує легеневу вентиляцію і газообмін, кисневотранспортну функцію серцево-судинної систе­ми. Компресія поверхневих судин і скорочення м'язів полегшують лімфообіг, прискорюють приплив венозної крові до серця, стимулюють його діяльність і гемодинаміку в цілому.

Гідрокінезитерапія позитивно впливає і на нервову систему. Вона підви­щує психоемоційний тонус, покращує самопочуття і навіює хворому впевне­ність у цілковите одужання.

Фізичні вправи у воді проводять у лікувальних і загальних басейнах, у зви­чайних чи спеціальних ваннах, що забезпечує достатню амплітуду рухів кінці­вок. Для виконання фізичних вправ в гомілковостопному і променезап'ясному суглобах та в дрібних суглобах кисті і стопи часто застосовують локальні ван­ни. Курс лікування гідрокінезитерапевтичними методами складається, в серед­ньому, з 10-14 процедур.

Показання до застосування гідрокінезитерапії: травми і захворювання нервової системи, опорно-рухового апарату та їх наслідки (парези і паралічі, корінцеві больові синдроми, атрофія м'язів, неврози, контрактури, спайкова хвороба, стягуючі рубці й т.ін.); порушення постави, астенічні стани, слабкість фізичного розвитку; гіпокінезія; захворювання дихальної і серцево-судинної систем, хвороби органів травлення і порушення обміну речовин, опущення внутрішніх органів. Протипоказаннями є гострі і хронічні захворювання шкі­ри, вух, очей; відкриті рани, виразки, нетримання сечі та калу, епілепсія і зах­ворювання периферичної нервової і серцево-судинної систем у фазі загострен­ня; венеричні хвороби.

Гімнастичні вправи у воді виконують на різній глибині занурення: до поя­са, до плечей, до підборіддя. Застосовують активні і пасивні вправи, полегше­ні і з обтяженням, з предметами і пристосуваннями, на розтягнення і розслаб­лення, дихальні вправи, різновиди ходьби, механотерапевтичні апарати. Тем­пература води при захворюваннях опорно-рухового апарату, наслідків травм і деяких захворювань нервової системи має становити 36-38 °С. Гімнастика у воді часто поєднується з ручним та підводним апаратним масажем, що підси­лює лікувальний ефект. Вона може застосовуватись як самостійне заняття, так і як підготовча процедура для наступного витягування чи корекції положенням у воді.

У воді проводиться витягнення, переважно, хребта та кінцівок і застосову­ється воно найчастіше для усунення больового синдрому. Цього досягають шляхом кумулятивної дії витягання І болезаспокійливого та релаксуючого ефекту теплої води. Так, при захворюваннях хребта лікувальний ефект можли­вий завдяки розвантаженню міжхребцевих дисків і суглобів, що зменшує тиск на корінці спинномозкових нервів і одночасної болезаспокійливої та релаксу-ючої дії теплої води. Може використовуватись підводне вертикальне витягнен­ня хребта у басейні, горизонтальне витягнення хребта і кінцівок у басейні та ванні.

Вертикальне витягання хребта у басейні здійснюється за допомогою поя­са з вантажем 5-20 кг, прикріпленого до зануреного у воду до плечей пацієнта. Він утримується у воді у положенні, що показане на рис. 3.2. Таке положення характерне при локалізації патологічного вогнища у нижньошийному і верхнегрудному відділах хребта.

При ураженні грудних І поперекових хребців хворий спирається не тіль­ки на головотримач, але й на плечетримачі — підлікотники. Фіксувати поло-

і-]7£|

Фізична реабілітація

Розділ 3. Фізична реабілітація

ження хворого можна також за до­
помогою надувного круга, прове­
деного під пахвами. Перша проце­
дура витягання проводиться без
або з мінімальним вантажем, у
наступних — вага поступово
збільшується. Тривалість процеду­
ри становить 15-20 хв, курс 12-14
процедур. Перед кожною процеду­
рою слід виконати комплекс підго­
товчих вправ, спрямованих на
збільшення рухливості і витягання
хребта. Для кращого розслаблення
м'язів спини використовується
підводний масаж. Різновидом
вертикального витягнення є під­
риє. 3.2. Витягання поперекового відділу водне витягнення на похилій дош-
хребта у лікувальному басейні ці (щиті), яке застосовується в

умовах стаціонару у більш важких хворих. Горизонтальне витягнення хребта у ванні проводиться на щиті з опу­щеним кінцем (рис. 3.3). Хворий перебуває у положенні лежачи на спині з вантажем 5-25 кг (вантаж — за межами ванни). На грудях пацієнта закріп­люють грудний ліф, а на поперек — пояс, який з'єднується тросиками через систему блоків з вантажем. Витягання починається з ваги 5 кг, яку протягом 4-5 хв поступово доводять до максимуму І наприкінці процедури поступово за той самий час зменшується вантаж. Тривалість процедури 20-30 хв, кіль­кість їх— 10-12. Після кожної процедури хворий повинен відпочити 1,5 год. Слід зауважити, що попередній підводний масаж підвищує ефективність витягнення.

Витягнення хребта у ванні можна робити і шляхом провисання тулуба у воді, тобто за рахунок маси тіла хворого (рис. 3.4). При цьому плечовий пояс фіксують під пахвами, а нижні кінцівки в області гомілкових суглобів таким чином, щоб хворий не торкався дна ванни і провисав у ній (поза "гамак"). Про­цедури починають з тривалості 5 хв і поступово доводяться до 15 хв. Курс — 12-20 процедур.

Витягнення кінцівок у воді проводять переважно як болезаспокійливу про­цедуру, частіше при деформуючих артрозах великих суглобів нижніх кінцівок. На гомілці хворої ноги закріплюють манжету з вантажем 0,5-3 кг, а здорова — стоїть на підставці висотою 20-25 см. З цього вихідного положення хворою но­гою виконують коливання невеликої амплітуди, намагаючись максимально розслабити м'язи. Тривалість процедури 10—20 хв і завершується вона вико­нанням комплексу фізичних вправ у воді.

Корекція положенням у воді — це надання кінцівкам або тулубу певного фіксованого положення (рис. 3.5), що супроводжується розтягуванням тка-

нин, шкіри, зв'язково-суглобового
апарату, м'язів. Застосовується
цей метод найчастіше при обме­
женні рухів у суглобах і контрак­
турах. Він є заключним після
вправ у воді, підводного масажу,
витягнення, які підготували тка­
нини для подальших інтенсивних
дій. Для корекції положенням у Рис. 3.3. Витягання хребта у ванні на нахиле-
воді використовуються спеціальні ^{ному ЩИТ1}

пристрої, вантажі різної ваги, фік­суючі шини, лямки, що утриму­ють потрібний сегмент у необхід­ному положенні, створюючи пев­ний тиск на цю ділянку протягом 15-20 хв.

Під час процедури треба спос­
терігати за реакцією хворого на ко­
ригуючі дії і зусилля. Вони не по­
винні бути надмірними як за ча­
сом, так і за інтенсивністю, супро- р_ис. 3.4. Витягання хребта у ванні шляхом
воджуватись болем, тому що це провисання тулуба
може спричинити протилежний
ефект — рефлекторне напруження
м'язів, а інколи і відмову хворого
від лікування цим методом.

Плавання і купання у прісній,
мінеральній чи морській (таласо-
терапія) воді широко застосову­
ється з лікувальною і профілак­
тичною метою у післялікарняний
період реабілітації, переважно в Рис. 3.5. Корекція контрактури колінного

умовах санаторію. Під час цих суглоба у ванні

гідрокінезитерапевтичних проце­дур окрім температурного, меха­нічного і хімічного впливу води на організм на нього ще діє повітря і сонце. Внаслідок сумарної дії всіх цих природних чинників стимулюється діяль­ність систем організму, підвищується його життєвий тонус, активно йде за­гартовування.

Застосовується звичайне плавання та плавання із засобами, які дають змо­гу регулювати навантаження — пінопластові дошки, круги, надувні гумові предмети, ласти. Використовуються рухливі і малорухливі ігри у воді: еле­менти волейболу, водного поло з пересуванням по дну тощо. Тривалість пла­вання і купання залежить від температури води, стану здоров'я, віку, тренова­ності пацієнта, рухового режиму. При морських купаннях у зонах Чорномор-

2*

Фізична реабілітація

Розділ 3. Фізична реабілітація

ського і Азовського узбережжя України слід враховувати стан моря і рівень со­нячного випромінювання.

Купання використовують частіше з метою підвищення нервовопсихічного і м'язового тонусу, загальної опірності організму, зняття втоми, загартовуван­ня. Купатись рекомендується з 9 до 12 год через 1-1,5 год після сніданку при температурі води не нижче 21-23 °С, а треновані особи можуть купатися і при нижчій температурі. У воду треба заходити повільно, постійно рухаючись. Тривалість першого перебування у воді 2-3 хв, яка в подальшому поступово збільшується до 10-15 хв. З води слід виходити не очікуючи появи ознак охо­лодження (тремтіння, бліда та "гусяча" шкіра). Після купання необхідно насу­хо витертися. Поява приємного відчуття тепла у всьому тілі свідчить про пози­тивну дію процедури на організм. При доброму самопочутті можна повторити купання з 16 до 19 год.

Плавання справляє різнобічний вплив на організм. Воно є потужним засо­бом підвищення тренованості серцево-судинної і дихальної систем, стимуля­тором діяльності шлунково-кишкового тракту, обміну речовин. Фізичні наван­таження проходять в умовах, що знімають гравітаційні сили, звільняють хре­бет від осьового навантаження. Разом з цим безопірна підтримка і просування тіла у воді потребують відчутного м'язового зусилля для подолання опору вод­ного середовища, що добре розвиває м'язову систему. При цьому можна дифе­ренційовано навантажувати і зміцнювати ті чи інші м'язові групи, застосовую­чи визначений стиль плавання.

Показання до застосування плавання і купання: компенсовані захво­рювання серцево-судинної системи, обміну речовин, хронічні захворювання дихальних шляхів, реконвалесценція після гострих захворювань, рахіт, атонія шлунка І кишок, туберкульоз у неактивній фазі, неврастенія, залишкові явища після травм і захворювань опорно-рухового апарату і нервової системи, пору­шення постави, сколіоз, інваспорт.

Протипоказання: підвищена нервово-психічна збудженість, схильність до непритомності; органічні захворювання головного та спинного мозку, серця з порушеннями кровообігу; виражений атеросклероз і коронарна недостатність, виснаження.