Розділ2. Основи реабілітації
Рис. 2.1.Вироблені навички самообслуговування куксами (за П. І. Бєлоусовим, 1980)
медико-соцїальної експертної комісії (МСЕК) для встановлення інвалідності та визначення можливості працювати. Висновки ЛКК і МСЕК про умови і характер праці, тимчасове чи постійне обмеження працездатності у нашій державі є обов'язковими для адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від виду власності.
Наведені види реабілітації мають певну особливість в тому, що кожний вид починається не після закінчення попереднього, а зароджується в ньому раніше і поступово стає основним на конкретному етапі реабілітації. Реабілітація має бути безперервною, недоцільно розтягувати, продовжувати без потреби той чи інший її вид, оскільки це зменшує прагнення і впевненість хворих, особливо інвалідів, відновити свою працездатність.
Слід підкреслити, що усі види реабілітації містять засоби фізичної реабілітації або окремі її форми, що відновлюють втрачені рухи і цілісні виробничі та побутові рухові акти, виробляють тимчасові чи постійні компенсації, утворюють нові умовно-рефлекторні зв'язки, тренують та готують організм до фізичних навантажень побутового та виробничого характеру.
У медичній реабілітації, згідно з рекомендаціями експертів ВООЗ, розрізняють два періоди: лікарняний та післялікарняний,у кожного з яких є визначені етапи. Перший період включає І етап реабілітації — лікарняний (стаціонарний), а післялікарняний період — II етап — поліклінічний або реабілітаційний, санаторний ІIII етап — диспансерний.
І етап реабілітації—лікарняний (стаціонарний) — розпочинається у лікарні, де після встановлення діагнозу лікар складає хворому програму реабілітації. Вона містить терапевтичні або хірургічні методи лікування і спрямована на
ліквідацію чи зменшення активності патологічного процесу, попередження ускладнень, розвиток тимчасових або постійних компенсацій, відновлення функцій органів і систем, уражених хворобою, поступову фізичну активізацію хворого. На цьому етапі у відновлюючому лікуванні застосовують лікувальну фізичну культуру, лікувальний масаж, засоби фізіотерапії, елементи працетера-пії. Визначають функціональний стан хворого, резерви організму І наприкінці етапу коректують і накреслюють подальшу програму реабілітаційних заходів.
II етап реабілітації— поліклінічний, або реабілітаційний, санаторний по
чинається після виписки хворого зі стаціонару, у поліклініці, реабілітаційному
центрі, санаторії в умовах покращання і стабілізації стану хворого, при знач
ному розширенні рухової активності. На цьому етапі перважає фізична реабі
літація і використовують всі її засоби. Основну увагу у програмі реабілітації
приділяють поступовому збільшенню фізичних навантажень, загальному тре
нуванню, підвищенню функціональної здатності, загартуванню організму, ви
явленню резервних його можливостей; підготовці людини до трудової діяль
ності; оволодінню інвалідами пристроями для самообслуговування (рис. 2.2) і
засобами пересування.
Наприкінці періоду, після всебічного обстеження з обов'язковим тестуванням фізичного стану подають висновки щодо функціональних можливостей пацієнта і його готовності до праці. Відповідно до цього людина повертається на своє робоче місце або стає до роботи з меншими фізичними і психічними навантаженнями. При значних залишкових функціональних порушеннях і анатомічних дефектах пацієнтам пропонують перекваліфікацію, роботу вдома, а при глибоких, важких і незворотних змінах з ними проводять подальше розширення зони самообслуговування і побутові навички.
IIIетап реабілітації — диспансерний. Основною метою цього етапу є на
гляд за реабілітованим, підтримка і покращання його фізичного стану і праце
здатності у процесі життя. Програма передбачає профілактичні заходи, періо
дичні перебування у санаторії, заняття фізичними вправами у кабінетах ліку
вальної фізкультури, групах здоров'я, самостійно; медичні обстеження з про
веденням тестів з фізичним навантаженням для визначення функціональних
можливостей організму. Останнє дає об'єктивні показники для обґрунтованих
рекомендацій щодо адекватності виконуваної роботи, змін, умов праці, пере
кваліфікації і, загалом, способу життя.
Рис.2.2. Пристосування, що допомагають пацієнтам з травмою спинного мозку самостійно їсти і писати
Фізична реабілітація
РОЗДІЛ З
На всіх етапах реабілітації, а особливо на II—III, велику роль відведено роботі психологів, педагогів, соціологів, юристів, спрямованій на атапдацію людини до того стану, у якому вона опинилася, розв'язанню питань професійної працездатності, працевлаштування, умов праці і побуту, надання інвалідам технічних засобів, вступу до товариств і об'єднань, у тому числі і спортивних. Незалежно від етапу реабілітації з хворим постійно працюють реабі-літологи, які періодично переглядають її програму з урахуванням досягнутого ефекту.
Таким чином, принципова схема сучасної системи медичної реабілітації виглядає так: лікарня — поліклініка(або реабілітаційний центр, санаторій) — диспансер.Ця система застосовується при важких захворюваннях та травмах і станах організму, що можуть призвести до інвалідності і непрацездатності. Безперечно, що у разі тієї чи іншої патології кожний етап має свої особливості і не завжди всі вони будуть присутні у процесі відновного лікування, що пов'язано з важкістю, характером і клінічним перебігом захворювання або травми, терапевтичним чи хірургічним методом лікування, прогнозом виходу з хвороби.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Чому до реабілітації залучають різних фахівців і яка роль відводиться фахівцю з вищою фізкультурною освітою?
2. Хто підлягає реабілітації і де вона проводиться?
3. Які завдання, мета та принципи реабілітації"?
4. Які є види реабілітації?
5. Яка необхідність застосування фізичної реабілітації у процесі медичної реабілітації хворих?
6. Які існують періоди і етапи медичної реабілітації і як змінюються завдання фізичної реабілітації на етапах відновного лікування?
Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 1757;