ЛІКУВАЛЬНА ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА

Лікувальна фізична культура— метод лікування, що використовує засо­би і принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень, по­передження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров'я і працездатності хворих і інвалідів.

Головним засобом лікувальної фізичної культури (ЛФК) є фізичні вправи. їх основою є м'язова діяльність, біологічна роль якої має надзвичайно велике значення у житті людини. Існує безпосередня залежність і тісний взає­мозв'язок між м'язовою роботою і діяльністю внутрішніх органів, нормальним функціонуванням центральної нервової системи (ЦНС), які створилися і роз­винулися у процесі еволюції. З огляду на це, зниження рухової активності (гі­подинамія) призводить до порушень функціонального стану організму і виник­нення хворобливих змін у серцево-судинній, дихальній, травній та Інших системах.

При захворюваннях порушуються нормальна життєдіяльність і функціо­нальний стан організму, знижується пристосування його до змін зовнішнього середовища, знижується м'язова працездатність та бажання виконувати фізич-

Фізична реабілітація

Розділ 3. Фізична реабілітація

ну роботу. З метою створення умов для одужання, попередження ускладнень і загострення захворювань, хворим призначають переважно спокій або суттєво обмежують їхню рухову активність. Однак тривалий спокій спричиняє зміни діяльності систем і організму в цілому, підсилює порушення, викликані хворо­бою. Це може призвести до виникнення цілого ряду ускладнень, що значно по­гіршують перебіг захворювання і можуть загрожувати життю хворого. Тому у сучасній медицині прийнято поєднувати спокій з фізичними рухами за умови, що стан хворого це дозволяє.

ЛФК зменшує негативний вплив вимушеного спокою, підвищує тонус і активізує діяльність організму, мобілізує його захисні і компенсаторні реак­ції, попереджує ускладнення, відновлює і розширює функціональні можли­вості організму, наближає і функціональне одужання, скорочує терміни лікування.

Добираючи спеціальні вправи, дозуючи їх залежно від характеру і клі­нічного перебігу хвороби чи травми можна цілеспрямовано впливати і пере­важно змінювати певні функції організму шляхом відновлення ушкоджених систем, адаптуючи хворого до фізичних навантажень побутового і виробни­чого характеру.

Поступово зростаючі дозовані фізичні навантаження забезпечують загаль­ну тренованість організму, що є основою відновлення працездатності хворого. Тому ЛФК є обов'язковим лікувальним засобом і невід'ємною складовою час­тиною процесу реабілітації.

ЛФК входить до комплексного методу лікування, що застосовується в су­часній медицині. Його суть полягає у поєднанні позитивного впливу на орга­нізм різних засобів і методів лікування, що доповнюють один одного. Це забез­печує найшвидше одужання і реабілітацію хворих з максимальним ефектом за короткий час в межах існуючого захворювання або наслідків травми. Розрізня­ють терапевтичні, хірургічні і ортопедичні методи лікування, дієтотерапію, психотерапію.

Головною особливістю, яка виділяє ЛФК з усіх інших методів лікування, є свідома і активна участь хворого у процесі лікування фізичними вправами. Хворий, який знає, для чого потрібно застосовувати фізичні вправи (мету), свідомо виконує призначені рухи, інколи зусиллям волі змушує себе переборо­ти просто лінощі чи неприємні відчуття, що можуть виникнути в процесі ви­конання вправ, особливо після операцій, травм, опіків. При застосуванні всіх інших методів лікування хворий є відносно пасивним, а Ін'єкції, операція, фі­зіотерапевтичні процедури, масаж та інші лікувальні дії виконує медичний персонал.

Показана лікувальна фізична культура практично при всіх захворюван­нях і у будь-якому віці.

Протипоказаннями є загальний важкий стан хворого, гострий період захворювання та його прогресуючий перебіг; сильний біль, загроза тромбоем-болії, кровотеча чи можливість появи її у зв'язку з рухами; висока температу­ра і збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) понад 20-25 ммтод"¹, інтоксикація; злоякісні пухлини.

3.1.1. Механізми лікувальної дії фізичних вправ

Цілюща дія ЛФК на організм здійснюється шляхом взаємодії нервової і гу­моральної систем, моторно-вісцеральними рефлексами (рис. 3.1). Будь-яке ско­рочення м'язів подразнює закладені в них численні нервові закінчення і потік імпульсів з них, а також з пропріорецепторів інших утворень опорно-рухового апарату, спрямовуються у ЦНС. Вони змінюють її функціональний стан і через вегетативні центри забезпечують регуляцію і перебудову діяльності внутріш­ніх органів. Одночасно у цьому процесі регуляції бере участь і гуморальна сис­тема, у якій продукти обміну речовин, що виникають у м'язах, потрапляють у кров і діють на нервову систему (безпосередньо на центри і через хеморецеп­тори) і залози внутрішньої секреції, викликаючи виділення гормонів. Таким чином, інформація про роботу м'язів по нервових і гуморальних шляхах над­ходить у ЦНС і центр ендокринної системи (гіпоталамус), інтегрується, а по­тім ці системи регулюють функцію і трофіку внутрішніх органів.

Розрізняють чотири основних механізми лікувальної дії фізичних вправ на організм хворого: тонізуюча, трофічна (trophe — живлення) дія, формування компенсацій і нормалізація функцій (В.К. Добровольський, 1970).

Тонізуюча дія фізичних вправ.Спеціально дібрані вправи здатні поси­лювати процеси гальмування чи збудження у ЦНС і тим самим сприяють від­новленню нормальної рухливості та врівноваженості нервових процесів. Це покращує регулюючі властивості, активізує діяльність ендокринних залоз і стимулює вегетативні функції та обмін речовин за механізмом моторно-вісце­ральних рефлексів. Тонізуючий вплив фізичних вправ тим більший, чим біль­ше м'язів залучається у рухову діяльність і чим вище м'язове зусилля. В осіб, які займаються ЛФК, виникають позитивні емоції, створюється піднесений настрій і з'являється впевненість у швидкому одужанні.

Трофічна дія фізичних вправ.У процесі руху виникають пропріо-цептивні імпульси, що йдуть у вищі відділи нервової системи та вегетатив­ні центри і перебудовують їх функціональний стан, що сприяє покращанню трофіки внутрішніх органів та тканин за механізмом моторно-вісцеральних рефлексів. М'язова діяльність стимулює обмінні, окисно-відновні та регене­ративні процеси в організмі. У працюючому м'язі відбувається розширення та збільшення кількості функціонуючих капілярів, посилюється приплив на­сиченої киснем артеріальної та відтік венозної крові, підвищується швид­кість кровотоку, покращується лімфообіг. За рахунок цього швидше роз­смоктуються продукти запалення, попереджується утворення спайок та роз­виток атрофій.

Формування компенсацій.Фізичні вправи сприяють якнайшвидшому відновленню або заміщенню порушеної хворобою функції органа або систе­ми. Формування компенсації зумовлене рефлекторними механізмами. Фізич­ні вправи сприяють збільшенню розмірів сегмента тіла або парного органа, підвищуючи їх функції та ураженої системи в цілому. Вони залучають до роботи м'язи, які раніше не брали участі у виконанні не властивих для них рухів.

Фізична реабілітація

Р о з а і л 3. Фізична реабілітація

Залежно від характеру захво­рювання компенсації можуть бути тимчасовими або постійними. Перші виникають під час хвороби та зникають після одужання, а дру­гі — у разі безповоротної втрати або обмеженні функції.

Нормалізація функцій.Від­новлення анатомічної цілісності органа або тканин, відсутність піс­ля лікування ознак захворювання ще не є свідченням функціональ­ного одужання хворого. Нормалі­зація функцій виникає під впливом постійно зростаючого фізичного навантаження, внаслідок чого пос­тупово вдосконалюються регуля­торні процеси в організмі, усува­ються тимчасові компенсації, від­новлюються моторно-вісцеральні зв'язки та рухові якості людини.

Усі названі вище механізми лі­кувальної дії фізичних вправ доз­воляють визначати ЛФК як:

• метод неспецифічної терапії, що втягує у відповідну реакцію організм на усіх його рівнях;

• метод патогенетичної терапії, що впливає на загальну реактивність орга­нізму, механізми розвитку і перебігу патологічного процесу;

• метод функціональної терапії, що стимулює і відновлює функцію органа або системи, загалом всього організму;

• метод підтримуючої терапії, що підтримує і розвиває пристосувальні
процеси, зберігаючи функцію ураженої системи та життєдіяльність людини;

• лікувально-педагогічний процес, що передбачає свідому і активну участь
хворого у лікуванні, вирішуючи тим самим певні завдання самовиховання та
використання хворим набутих навичок занять фізичними вправами у подаль­
шому повсякденному житті.

3.1.2. Засоби лікувальної фізичної культури

До засобів ЛФК належать фізичні вправи та природні чинники. Основни­ми серед них є фізичні вправи,які в ЛФК застосовуються у вигляді гімнас­тичних, ідеомоторних, спортивно-прикладних вправ та ігор. Найбільш широко у лікарнях та поліклініках використовують гімнастичні вправи, які легко дозу­вати. Це дає змогу змінювати величину навантаження хворим у процесі занять у різні періоди лікування.

Гімнастичні вправи класифікують за анатомічною ознакою (для м'язів го­лови, шиї, рук, ніг, тулуба); за активністю виконання (активні, активні з допо­могою і з зусиллям, пасивні, активно-пасивні); за характером вправ (дихальні, коригуючі, на координацію рухів, підготовчі та ін.); за використанням предме­тів і приладів (без них, з ними, на них).

Ідеомоторні вправи, які виконуються тільки в уяві, та вправи у надсилан­ні імпульсів до скорочення м'язів. Застосовуються вони, в основному, у лікар­няний період реабілітації при паралічах і парезах, під час іммобілізації, коли хворий не здатний активно виконувати рухи. У цей період такі вправи під­тримують стереотип рухів, рефлекторно підсилюють діяльність серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, зменшують наслідки тривалої гіподинамії.

Розрізняють вправи, що справляють переважно загальну дію на організм, — загальнорозеиваючі вправи і ті, що діють локально на хворий чи травмова­ний орган, — спеціальні. Співвідношення цих двох видів вправ у комплексах лікувальної гімнастики не є сталим, а змінюється залежно від характеру та важкості захворювання, клінічного перебігу, статі і віку хворого, рухового ре­жиму і періоду застосування ЛФК, етапу реабілітації.

Спортивно-прикладні вправи. До них відносять ходьбу, біг, стрибки, лазін­ня, повзання, метання, елементи і цілісні побутові та трудові дії; пересування на лижах, ковзанах, плавання, веслування, їзда на велосипеді, прогулянки, ек­скурсії, туризм. Призначаються спортивно-прикладні вправи, переважно, у післялікарняний період на II та III етапах реабілітації для тренування організ­му, відновлення складних рухових навичок, фізичних якостей та психоемоцій­ного стану пацієнтів; удосконалення і закріплення постійних компенсацій, за­гальної тренованості організму. Вони можуть бути своєрідним етапом подаль­ших регулярних занять спортом, у тому числі й інвалідним.

Ходьба є складовою частиною практично всіх занять з ЛФК і широко ви­користовується при переважній більшості захворювань і травм у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації. Залежно від завдань вона може застосо­вуватись як спеціальна вправа, так і для загального розвитку, бути засобом роз­вантаження і поступового тренування організму до зростаючих фізичних на­вантажень.

Біг суттєво впливає на серцево-судинну та дихальну системи, обмін речо­вин. Звичайно він використовується у санаторно-курортних умовах, на почат­кових стадіях деяких захворювань, а також у період одужання як засіб підго­товки до навантажень побутового і трудового характеру. В заняттях з лікуваль­ної гімнастики біг чергують із ходьбою і суворо дозують.

Стрибки відносять до вправ підвищеної інтенсивності, що ставлять значні вимоги до організму хворих. Вони сприяють удосконаленню координації рухів та швидкості рухової реакції, зміцнюють опорно-руховий апарат, частіше призначають у формі підскоків та вправ зі скакалкою. Стрибки використову­ють за показаннями у поліклініках, санаторіях, групах здоров'я та спеціальних медичних групах.

Фізичка реабілітація

Розділ 3. Фізична реабілітація

Лазіння по горизонтальній, вертикальній і похилій площинах, драбині, ка­нату застосовують для зміцнення м'язів рук, ніг і тулуба, для розвитку рухли­вості у суглобах верхніх і нижніх кінцівок та покращання координації рухів. Включаються вони у комплекси лікувальної гімнастики і, зокрема, ортопедо-травматологічних та неврологічних хворих.

Повзання застосовують із положення упору на колінах, що сприяє розван­таженню та покращанню рухливості хребта. Використовують у коригуючій гімнастиці при деяких порушеннях постави і травмах хребта, захворюваннях шлунково-кишкового тракту та гінекологічної сфери.

Метання складаються із кидків малих м'ячів у ціль, передавання надувних та набивних м'ячів партнерові. Ці вправи сприяють розвитку сили м'язів пле­чового поясу, збільшують рухливість суглобів, удосконалюють м'язово-сугло­бову чутливість, координацію рухів, викликають позитивні емоції у хворих. Метання використовують для вирішення загальних і спеціальних завдань ЛФК.

Цілісні побутові та трудові дії і їх елементи опановують шляхом багатора­зових повторень фізичних вправ, спочатку як окремі рухові елементи, а потім як цілісні дії по самообслуговуванню і використанню різних пристроїв, прис­тосувань та приладів. Такі вправи застосовують у разі порушень рухів при па­ралічах, після травм, ампутацій. Навчання самообслуговування необхідно роз­починати на ранніх етапах реабілітації.

Пересування на лижах використовують найчастіше в умовах санаторіїв і поліклінік. Воно сприяє загальному зміцненню організму, збільшує силу вели­ких м'язових груп, позитивно впливає на хворих з функціональними розлада­ми нервової системи.

Плавання показане при захворюваннях серцево-судинної і дихальної сис-тем^ порушеннях обміну речовин, наслідках травм опорно-рухового апарату, порушеннях постави і сколіозах у дітей. Воно сприяє удосконаленню терморе­гуляції, загартуванню організму.

Прогулянки, екскурсії, туризм, теренкур застосовують переважно у сана­торно-курортних умовах при захворюваннях серцево-судинної, дихальної І нервової систем, опорно-рухового апарату з метою покращання загального фі­зичного і психоемоційного стану.

Ігри поділяють на ті, що проводять на місці, малорухливі, рухливі і спор­тивні. Вони спрямовані на вдосконалення координації рухів, швидкості рухо­вої реакції, розвиток уваги, відволікання хворого від думок про хворобу, підви­щення емоційного тонусу. Ігри на місці і малорухливі застосовують у вступній або заключній частині занять лікувальною гімнастикою, у вільному руховому режимі, під час лікарняного періоду реабілітації. Рухливі і спортивні ігри мо­жуть бути частиною групового заняття лікувальною гімнастикою або самос­тійною формою у післялікарняному етапі реабілітації.

Природні чинники— сонце, повітря і воду — використовують у процесі застосування різноманітних форм ЛФК для підвищення опірності організму негативним впливам зовнішнього середовища та з метою його оздоровлення і загартування. їх застосовують, переважно, у післялікарняному періоді реабілі­тації (санаторно-курортний етап).

3.1.3. Форми лікувальної фізичної культури

ЛФК застосовують у таких формах — ранкова гігієнічна гімнастика, ліку­вальна гімнастика, самостійні заняття, лікувальна ходьба, теренкур, спортивні вправи та ігри, гідрокінезитерапія.

Ранкову гігієнічну гімнастикувиконують після нічного сну у палатах, залах ЛФК. У післялікарняний період реабілітації її рекомендують проводити на відкритому повітрі, з музичним супроводом, поєднуючи з прогулянками і водними процедурами. Основними завданнями ранкової гігієнічної гімнастики є: збудження організму після нічного сну, підняття загального тонусу хворого, надання йому бадьорого настрою і приведення організму у робочий стан. Ком­плекси ранкової гігієнічної гімнастики складаються із загальнорозвиваючих вправ. Тривалість її від 5 до 20 хв.

Лікувальна гімнастика— головна форма ЛФК. Вона розв'язує основні завдання лікувальної дії фізичних вправ. У комплекс лікувальної гімнастики включають вправи для загального розвитку і спеціальні. Співвідношення їх за­лежить від характеру захворювання чи травми, методу лікування, клінічного перебігу хвороби, стану хворого, рухового режиму і періоду застосування ЛФК, етапу реабілітації.

При навчанні спеціальних вправ реабілітолог має показати, як виконувати вправи, і вимагати від хворого точного повторення рухів. Це дуже важливо при лікуванні хворих з травмами, опіками, після операцій, оскільки неправильно виконана вправа може посилити больові та неприємні відчуття, через що паці­єнт відмовиться від подальшого лікування фізичними вправами.

Заняття лікувальною гімнастикою складаються з трьох частин: вступної, основної та заключної.

Вступна частина становить 10-20 % часу всього заняття. її мета — підго­товка організму до виконання вправ основної частини, засобами є ходьба, еле­ментарні гімнастичні вправи для верхніх і нижніх кінцівок, дихальні вправи, вправи на увагу.

Основна частина становить 50-70 % часу заняття лікувальною гімнасти­кою. У ній вирішують головні завдання. Вправи для загального розвитку чер­гують зі спеціальними. У санаторно-курортних умовах додатково включають спортивно-прикладні вправи.

Заключна частина заняття з лікувальної гімнастики триває 10-20 % часу. її завданням є зменшення фізичного навантаження і приведення організму до спокійного стану. Цього досягають, виконуюючи дихальні вправи, ходьбу, вправи на розслаблення.

При проведенні занять з лікувальної гімнастики слід дотримуватись таких методичних правил:

1. Характер вправ, фізіологічне навантаження, дозування і вихідні поло­ження мають відповідати загальному стану хворого, віку і ступеню тренова­ності.

2. Фізичні вправи мають впливати на весь організм.