Структура діагностичного дослідження

У структурі діагностичного дослідження виділяють три аспекти -семіотичний, технічний і логічний (21, 48-55].

Семіотичний аспект передбачає те, що дослідник, який розпочинає розробку діагностичної системи, повинен чітко визначити зміст понять, які виражають її кінцеву спрямованість та досліджувані ознаки і способи об'єднання діагностичної інформації в цілісну знакову систему, яка може бути виражена в такому взаємозв'язку:

Д = 0₀ + В + Г, + О_ц, де

Д - семіотичний аспект діагностики;

0₀ - докладний опис ознаки, що діагностується;

1 - інструмент для однозначного виявлення діагностованих ознак;
В - можливість виміру та одиниця виміру;

О„ - обгрунтована шкала оцінки.

Наприклад, при визначенні рівня вихованості особистості учня, вчитель має чітко визначити основні поняття ("виховання", "вихованість"), що входять у зміст вихованості; визначити поняття таких вимірюваних ознак вихованості: моральні цінності; загальна спрямованість, інтереси, потреби особистості; ставлення до навчання, праці; дисциплінованість; громадська спрямованість і активність тощо. Потім розробити механізм, що об'єднує діагностичну інформацію.

Технічний аспект діагностичного дослідження передбачає наявність спеціальних методів і методик педагогічного діагностування, адекватних семіотичному. Кожна методика повинна мати докладний опис, який забезпечує її адекватне використання відповідно до стандартів: предмет діагностики, сфера викорметання,

! 50

контингент досліджуваних, процедура використання. Опис повинен обов'язково супроводжуватися відомостями про механізм розробки методики, отримані при цьому дані про її надійність і валідність (відповідність призначенню). До використовуваних тестів (чи інших методів) додається належний опис вибірки стандартів і характеру діагностичної ситуації при обстеженні: добровільна участь досліджуваних, безкорислива співпраця з іншими педагогами з метою допомоги один одному тощо.

Логічний аспект діагностичного дослідження передбачає побудову висновків про об'єкт діагностування за правилами особливого діагностичного мислення.

Науково-педагогічне мислення виражається у певних

здібностях:

аналізувати виховні явища й факти в їх цілісності, взаємозв'язку та взаємозалежності;

простежувати генезис педагогічних взаємодій;

узгоджувати педагогічні дії з метою і результатами навчання та

виховання;

поєднувати аналіз і синтез педагогічних явищ, відрізняти

педагогічну істину від помилки;

переходити від педагогічної теорії до практики, від абстрактного

(ідеї) до конкретного (педагогічної ситуації);

відмовитися від усталених шаблонів і стереотипів, шукати та

знаходити нові оцінки, узагальнення, підходи, дії;

використовувати теорію й нові ідеї у практичному, творчому

пошуку;

ефективно використовувати логіку фактів і переконливу

аргументацію в діалозі з дітьми;

проявляти оперативність і гнучкість мислення;

розрізняти й узгоджувати тактичні та стратегічні дії.

Вчитель у своїй педагогічній діяльності має дотримуватися поєднання всіх зазначених аспектів, бо якраз вони відповідають основним принципам діагностичного дослідження педагогічних явищ.