ЧАСТОТА ОПІКІВ НА ВІЙНІ, КЛАСИФІКАЦІЯ ОПІКІВ, ОПІКОВА ХВОРОБА, ОПІКОВИЙ ШОК

Вплив високої температури, променевої енергії призводить до патологічних змін в тканинах. В мирний час опіки зустрічаються в результаті порушень правил техніки безпеки на підприємстві або в побуті. Опіки обличчя та голови складають від 12,4 % до 24,5 % (за даними ВД. .Братуся, О.В. Шумова).

В роки Великої Вітчизняної війни термічні опікові ураження частіше всього спостерігались у льотчиків, танкістів, при вибухах горючих матеріалів на складах. За даними Г.М. Іващенка, термічні опіки у льотчиків та танкістів складали біля 35 % всіх пошкоджень щелепно-лицевої ділянки. За статистичними даними військово-медичного управління Корейської народної армії опіки напалмом складали 1-1,5 % всіх видів бойових пошкоджень.

Опіки, в залежності від походження, поділяються на 4 групи:

-термічні

-електричні

-хімічні

-променеві

За характером пошкодження шкіри на глибше розташованих тканин розглядають 4 ступені опіків:

І ступінь – характеризується інтенсивним почервонінням шкіри та незначним набряком;

ІІ ступінь – відзначається утворенням на шкірі пухирів різного розміру з прозорою серозною рідиною;

ІІІ ступінь – ІІІ А – частина дерми з епітеліальними утвореннями, потовими, сальними залозами та волосяними фолікулами, не пошкодження;

-- ІІІ Б – тотальний некроз шкіри;

IV ступінь – некроз всіх тканин

За клінічною картиною опіки розглядають: а) легкі; б) важкі.

До важких опіків відносять опіки III Б та IV ступеню, що залишають спотворюючі рубці на обличчі та шиї, глибокі дефекти та деформації брів, повік, вушних раковин, носа, губ, підборіддя та других частиш обличчя.

Післяопікові зміни тканин обличчя, як правило, ведуть до серйозних порушень зору, функції нижньої щелепи та другі функціоналам і косметичні дефекти. Більш за все пошкоджуються виступаючі частинні обличчя - ніс, вушні раковини, губи, брови, вилицева частина, підборіддя;. Термічні опіки всіх ступенів викликають у хворого почуття нестерпного пеку та різкого болю, яке посилюється при дотику до пошкодженої поверхні.

Після опіків обличчя І ступеню шкіра мало змінюється, інколи залишається пігментація. Опіки обличчя П ступеню з асептичною течією завершуються в кінці другого тижня лікування епітелізацією шкіри, яка дуже чутлива при доторканні і легко травмується. У випадках інфікування пухирів або травмованої поверхні при опіках обличчя П (ступеню на місці грануляцій завжди залишаються гіпертрофічні рубці. Опіки ІІІ А та ІІІ Б ступенів супроводжуються інфекцією. Процес загоювання (супроводжується утворенням післяопікових рубців, які часто перетворюються на келоїдні. На них, як правило, утворюються виразки, тріщини. При ураженні повік можливі ускладнення у вигляді кон'юктивітів. При опікових травмах обличчя одночасно з пошкодженнями других частин тіла, які супроводжуються змінами в організмі, необхідні спостереження відповідних спеціалістів.

Розміри поверхні опіку визначають у відсотках по) відношенню до всієї поверхні тіла за допомогою "правила дев'ятки" та "правила долоні”. "Правило дев'ятки" доцільно використовувати при значних пошкодженнях поверхні тіла. Розрахунок для визначення наступний: поверхня голови та шиї – 9%, нижні кінцівки –по 18%, верхні кінцівки – по 9 %, передня поверхня тулуба – 18%, задня поверхня тулуба – 18%, промежина і статеві органи - 1 % від загальної площі тіла. Більш точні результати одержують при використанні методики Постнікова. Площу опіку виміряють прикладаючи до поверхні опіку стерильну прозору плівку, на якій обводять контури пошкодженої поверхні. Потім плівку кладуть на міліметровий папір і підраховують площу опіку в квадратних сантиметрах. Процентне співвідношення визначають, враховуючи загальну площу тіла, яка дорівнює 16000 см² . В характеристиці опіку вказують площу і ступінь пошкодження у вигляді відношення: в чисельнику приводять процент пошкодженої поверхні, в знаменнику - ступінь опіку.

Площу опікового пошкодження можна виміряти долонею - площа долоні дорівнює 1 % поверхні тіла.

Опіки, які викликають комплекс клінічних синдромів, визначаються як опікова хвороба. В клініці опікової хвороби виділяють 4 періоди:

І. Опіковий шок;

II. Гостра опікова токсемія;

III. Септикотоксемія;

IV. Період реконвалесценції.

І період - опіковий шок - патологічний стан, виникаючий у відповідь на термічну травму, в основі якої існує нервово-больовий фактор. При опіковому шокові виділяють дві фази: еректильну (короткочасну) і торпідну (довготривалу). В першій фазі збудження ЦНС досягає дуже високого рівня, Хворі плаксиві, скаржаться на біль в зоні опіку, визначається тахікардія - пульс до 100 за хв., артеріальний тиск в межах норми,

В торпідній фазі потерпілий заторможений, не реагує на навколишні обставини, апатичний, шкірні покрови бліді, риси обличчя загострені, слизові оболонки синюшні, визначається тахікардія, артеріальний тиск знижений.

II період розпочинається через декілька годин після опікового шоку. Пульс частий, слабкого наповнення, артеріальний тиск знижений.

Температура шкіри знижена, визначається загальмованість хворого, в'ялість, інколи коматозний стан. Спостерігається ціанотичність слизових оболонок та периферійних шкірних покривів (ніс, вуха, губи, щоки). Констатується загустіння крові.

III період характеризується всіма ознаками сепсису: різкі температурні коливання, кахексія, порушення нервового статусу, загальмованість, зниження рівня гемоглобіну, сповільнена епітелізація опікової поверхні, пролежні, пневмонія. Хворі помирають від виснаження. У хворих з важкими опіками (ІІІБ-ІУ ступені) може спостерігатись повна ареактивність.

IV період при сприятливому перебігу відзначається активною епітелізацією грануляційної тканини після відторгнення некротизованих ділянок. При значних опіках можливі виразки, які набувають хронічного перебігу.