АТОМНО-МОЛЕКУЛЯРНЕ ВЧЕННЯ. КЛАСИФІКАЦІЯ НЕОРГАНІЧНИХ СПОЛУК

Ще за часів давньогрецьких філософів вважали, що речовини складаються з дуже маленьких неподільних часток – атомів. Однак експериментального підтвердження того не було. Наукові уявлення про атом виникли значно пізніше, унаслідок розвитку експериментальної фізики й хімії. У XVII ст. англійський вчений Бойль, хімічні уявлення якого грунтувалися на атомістиці, пояснював усі хімічні зміни об’єднанням і роз’єднанням атомів. У XVIII ст. М. Ломоносов сформулював основні положення атомно-молекулярного вчення.

Кількісна база атомно-молекулярного вчення була створена на основі праць багатьох вчених наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Англійський вчений Дальтон сформулював закон кратних відношень і вперше ввів поняття атомної маси. Французький хімік Гей-Люссак відкрив закон об’ємних відношень. Італійський вчений Авогадро в 1811 р. запропонував визначення молекули як здатної до самостійного існування найменшої частки речовини, що складається з атомів. Він також відкрив закон, який отримав його ім’я.

На початку XIX ст. французькі вчені Пруст і Бертоллє визначили й розмежували поняття хімічна речовина і механічна суміш. Пруст у 1808 р. сформулював закон сталості складу речовин. Чітко охарактеризував поняття атом і молекула у 1858 р. італійський хімік Канніццаро. Усі ці визначення були прийняті в 1860 р. на Першому міжнародному конгресі хіміків у м. Карлсруе. Так було створено атомно-молекулярне вчення, яке в подальшому підтвердилось, розвинулось відкриттям у 1869 р. Д.І. Менделєєвим періодичного закону хімічних елементів, розробкою в 1860 р. О.М. Бутлеровим теорії хімічної будови органічних речовин, оголошенням у 1873 р. голландським вченим Ван-дер-Ваальсом принципу безперервності рідкого й газоподібного станів речовин, працями голландського фізико-хіміка Вант-Гоффа в галузі хімічної кінетики.