ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ВІЙСЬКОВОЇ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ХІРУРГІЇ

На оснащені Збройних Сил держави повинні бути не тільки передові технології та нові види зброї, але й здоровий боєздатний контингент особового складу. Стан Здоров'я військовослужбовців забезпечується продуманою системою лікувально-профілактичних заходів у військах у мирний час та лікувально-евакуаційного забезпечення на період бойових дій.

Екстремальна щелепно-лицева хірургія - це розділ військової медицини, який займається організацією та наданням усіх видів хірургічної стоматологічної допомоги як особовому складу Української Армії та Військово-Морського Флоту, так і цивільному населенню в умовах надзвичайних ситуаціях.

У військовій стоматології можна чітко простежити виникнення та поступове становлення двох самостійних напрямків, які в теперішній час злились воєдино. Перший з них пов'язаний з організацією лікування щелепно-лицевих поранених, другий - з організацією лікування стоматологічних захворювань у військовослужбовців.

В умовах ракетно-ядерної війни травматичні пошкодження щелепно-лицевої ділянки мають свої особливості перебігу, тому, що зростає тяжкість бойової хірургічної травми в зв'язку з оснащенням армій новими видами вогнепального, в тому числі високоточного озброєння мінно-вибухової дії, запалюючими засобами і особливо ядерними боєприпасами. При організації хірургічної допомоги в сучасній ракетно-ядерній війні з багатоманітними ураженнями виникає ряд нових проблем. Необхідно правильно поєднувати принципи спеціалізації хірургічної допомоги і комплектування .лікувальних закладів кадрами лікарів, адже характер бойової травми (комбіновані ураження) примушує об'єднувати різні види спеціалізованої допомога в стінах одного лікувального закладу.

Найвищий моральний обов'язок лікаря полягає в безкорисливому служінні хворому. Виконання обов'язку лікаря органічно поєднується з його внутрішнім переконанням але переходить у звичну, повсякденну поведінку. Загальні положення медичної деонтології цілком і повністю розповсюджуються і на діяльність військового лікаря. В умовах військової служби від поведінки лікаря, його авторитету в багатьох випадках залежить стан морально-психологічного клімату у всьому воїнському колективі частини.

Військово-польова хірургія вивчає, патогенез, клініку і методи діагностики сучасної бойової травми, а також організацію хірургічної допомоги пораненим та їх лікування під чає бойових дій.

Даний розділ хірургії походить з глибокої давнини. Ще Гіпократ (460-377 р. до н.е.) неодноразово підкреслював велику роль війн у розвитку хірургії, коли лікар мав можливість кожен день "займатися хірургією".

Із появою вогнепальної зброї значно виросла тяжкість поранень та кількість ускладнень після поранень. Для пояснення цього створювались різні теорії, які породжували інколи згубні методи лікування. Наприклад, рани, в які потрапив порох, випалювали розпеченим залізом або заливали кип'яченим маслом, що ще більше збільшувало страждання поранених. Проти такого методу рішуче виступив відомий військовій хірург XVI століття Амбруаз Паре. Він вважав, що особливості протікання вогнепальних ран залежать не від "отруєння" їх порохом, », від наявності роздроблених тканин в рані.

Нова ера в розвитку військово-польової хірургії » XIX столітті пов'язана з діяльністю М.І.Пирогова. Беручи участь в чотирьох війнах: кавказькій (1817-1864), кримській (І853-І856), франко-пруській (1870-1871) і . російсько-турецькій (1877-1878), він використав свій великий досвід при наданні допомоги пораненим та розробив наукові основи військово-польової хірургії, що зберегли своє значення до теперішнього часу.

М.І.Пирогов розробив принцип сортування поранених, в польових умовах ввів в дію ефірний наркоз, вперше на війні застував гіпсову пов'язку, як засіб транспортної та лікувальної іммобілізації, вперше залучив жінок для надання допомоги пораненим, ввів навчання особового складу військ прийомам само- та взаємодопомоги.

Д-Лістер (1865) запропонував антисептичний метод лікування ран з використанням розчину карболової кислоти. Ідею первинної хірургічної обробки заклав учень Лістера - Рейер К.К. (1846-1890), який під час російсько-турецької війни на основі антисептичного методу став широко застосовувати активні хірургічні втручання на рані: широкий розтин, видалення чужорідних тіл і кісткових уламків, тобто первинну хірургічну обробку.

Перешкодою до визнання активних хірургічних втручань на рані була неправильна концепція Е.Бергмана про первинну стерильність вогнепальних кульових поранень, яка затримала надовго активну хірургічну тактику. Головні зусилля лікарів були спрямовані на попередження вторинного забруднення ран мікробною флорою за рахунок накладання різних пов'язок. Тому, загальне визнання отримав запропонований в 1876 році Ф.Есмархом індивідуальний перев'язочний пакет, який на той час вважався панацеєю в лікуванні ран.

На основі багаточисельних мікробіологічних досліджень російський хірург М.М.Петров в 1916 р. спростував принцип Е.Бергмана про стерильність вогнепальних ран і висунув тезу про первинне (на момент поранення) мікробне їх забруднення. В 1916 році французькі хірурги Годье і -Леметр розробили методику первинної хірургічної обробки рани: поряд з цим проводилось висікання мертвих тканин, які були живильним субстратом для .мікробів. Таким чином, хірургічна обробка рани стає загальновизнаним провідним методом лікування ран і профілактики раненої інфекції.

Серед бойових пошкоджень різних ділянок тіла людини поранення щелепно-лицевої ділянки потребували особливої уваги, тому, що компетенція військово-польових хірургів для лікування таких уражених ставала недостатньою. Ураження даної ділянки в бойових умовах вимагали активної участі лікарів-стоматологів, які б досконало володіли технікою операцій з даній області і знали особливості раневого процесу при пораненнях щелепно-лицевої ділянки. Таким чином, в процесі подальшого розвитку військової медицини, після Першої світової війни, формується нова її галузь - військова стоматологія, тобто та галузь медицини, яка розробляє і впроваджує в практику форми і методи організації надання всіх видів стоматологічної допомоги військовослужбовцям в специфічних умовах життя і бойової діяльності військ.

Одним з провідних розділів військової стоматології стає військова щелепно-лицева хірургія, яка в свою чергу е одним із основних розділів загальної військово-польової хірургії.