ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО У ВИМІРАХ ПСИХОЛОГІЇ
Наприкінці 70-х років XX ст. французький психолог Ж. Піаже вказав на одну з особливостей психологічної науки. Вона полягала в посиленому проникненні психології в математику, фізику, біологію, суспільні
науки Вчений висловив думку про те, що «психологія посідає провідну позицію в системі наук»1
Ця наука досліджує психічні явища, специфічні закономірності їхніх взаємозв'язків та особливості розвитку На думку С Рубінштейна, складні психічні властивості людини утворюють дві основні групи — характерологічні властивості і здібності
Характеризуючи структуру як єдність елементів, цілісність і всебічність їхніх зв'язків у людини, взятої за ціле, можна виокремити дві підструктури, необхідні і достатні для охоплення ними всіх п властивостей, — організм і особистість Під особистістю розуміють людину як носія свідомості, а під свідомістю — суб'єктивний компонент людської психіки, який об'єктивується в діях і діяльності При цьому діяльність, що складається з дій, не зводиться до їх механічного поєднання, є функцією не лише особистості, а й людини в цілому
Не вдаючись до детального психологічного структурування особистості та організму щодо характеру, станів, процесів, здібностей, таланту тощо2, не розглядаючи психологічних засад театрального мистецтва та театральної педагогіки, окреслимо лише деякі з проблем, які слід вирішувати і які допоможуть розумінню практичної значущості театральної педагогіки в освітньо виховній сфері Йдеться передусім про не-усвідомлені процеси у творчій діяльності
Переважну більшість концепцій художньої творчості репрезентовано двома угрупованнями Перше об'єднує дослідників, котрі аналізують творчість як стихійну, не контрольовану свідомістю могутність таланту, натхнення, силу, якій можна перешкоджати, але вона загалом не піддається втручанню інтелекту, друге — як сплановану алгоритмізацію, своєрідні кібернетичні моделі, що піддаються кількісному аналізові
К Станіславський блискуче подолав однобічність, а отже, і непродуктивність обох підходів Він відмовився від намагань безпосереднього вольового втручання у ті сфери творчого процесу, які відбуваються на рівні підсвідомості, інтуїтивні за походженням і не підлягають будь-якій формалізації «Неможливо видушувати з себе почуття, неможливо ревнувати, кохати, страждати заради самих ревнощів, кохання, страждання Не можна силувати почуття, бо це призведе до найогиднішого акторського награвання Воно з'явиться саме собою від чогось поперед нього, що викликало ревнощі, кохання, страждання Ось про це попереднє думайте ревно і створюйте його навколо себе А про результати не турбуйтеся»3
Заперечуючи можливість безпосереднього довільного впливу на підсвідомість, на безсвідомі механізми творчості, Станіславський напо-
1 Пиаже Ж Избранные психологические труды — М 1969 — С 63
2 Див Платонов К К Способности й характер // Теоретические проблеми
психологии личности — М , 1974 — С 187 — 209
3 Станиславский К С Собр соч В8т —Т 2 —С 51
лягає на існуванні побічних шляхів свідомого впливу на ці механізми інструментом такого впливу є професійна психотехніка актора, яка роз в'язує два завдання «готує ґрунт для діяльності підсвідомості і не заважає їй»1 Мистецтво і душевна техніка актора спрямовуються на те, щоб навчитися природним шляхом знаходити в собі зерна людських позитивних якостей і вад, а потім вирощувати і розвивати їх для тієї чи іншої виконуваної ролі
Психологію акторської гри можна аналізувати в площині трьох розділів теоретичної психологи, зокрема сприймання, почуття та уяви Нерідко теоретики, мистецтвознавці, естетики, психологи здійснюють це в одному з них або в усіх трьох водночас При цьому провідна роль відводиться то сприйманню, то почуттю, то уяві Так чинив і Станіс-лавський Однак він чітко усвідомлював зумовленість кожного з цих розділів чимось попереднім, що не піддається свідомості Він змушений був сказати «Віддамо ж усе підсвідоме чарівниці природі, а самі звернемося до засобів психотехніки Вони навчають також коли спрацьовує підсвідомість, вироби вміння не заважати їй»2
Чим саме є те попереднє, досліджувати яке відмовився К Стані славський Причина відмови зрозуміла Видатний режисер і актор був більше практиком, аніж теоретиком Входити в глибинну психологію він не став, хоч Фрейдова позиція щодо несвідомого була йому вже знайома Ось ця позиція «Розуміння несвідомої душевної діяльності впер ше дало можливість дістати уявлення про сутність творчої діяльності поета»3 Відповідно до психоаналітичної концепції головним змістом несвідомого є різні емоції та почуття Щоправда, можна не погоджуватися з лібідною природою емоцій і почуттів, але їх визначальність була безперечною І Павлов неодноразово підкреслював цю обставину «Головний імпульс для діяльності кори, — говорив він, — іде з підкірки Якщо виключити ці емоції, то кора позбудеться основного джерела сили»4 А Ф Достоєвський твердив, що великі думки зумовлені не стільки гли биною розуму, скільки глибиною почуттів
У сучасній психології вчені дотримуються таких самих висхідних позицій О Леонтьєв, розглядаючи складність відношень між діяльністю та а мотивом, між різними рівнями ієрарха діяльностей, наголошує на наявності несвідомого «Коли мотиви не усвідомлюються, — зазначає психолог, — вони невіддільні від свідомості, і ця їхня прихована включеність у систему свідомості, в п найширшому розумінні, виявляється в емоційному забарвленні дій»5
Емоції та почуття нерозривно пов'язані з потребами Крім того, актив ність потреб завжди має емоційно почуттєві форми вияву «Виступаю-
1 Станиславскии К С Собр соч В8т — Т 2 — С 227
ІТачсамо - С 24
ЗфреидЗ Лекции по введенню в психоанализ — М 1922 — С 7
4 Павловские среды -М Л 1949 - Т 1 - С 268
5 Леонтьєв А Н Деятельность Сознание Личность — М 1975 — С 201
чи як вияв потреби — конкретна психічна форма ЇЇ існування, — емоція виражає активність потреби», — наголошує С. Рубінштейн1.
Глибокий внутрішній зв'язок потреб і почуттів пояснюється насамперед тим, що вони започатковуються в одному «фундаменті» — суб'єкті, в різновидах його досвіду. «Почуття й переживання є не чим іншим, як відображенням динамічних процесів, що становлять сутності потреб, які діють актуально. ...Потреба — це нестаток, відображений у переживаннях»2.
Потреба — найдинамічніша і водночас найелементарніша інстанція — є сполучною ланкою в системі «психіка — діяльність — особа». Динамізм потреб змушує людину безперервно ставити нові й нові завдання, для розв'язання яких їй доводиться знову й знову розвивати предметну діяльність, а отже, і власну психіку, що зрештою розвиває потреби. Зустрічаючись з об'єктом свого задоволення, потреба переходить на власне психологічний рівень3. Цей рівень Д. Узнадзе назвав установкою.
Установка — це попередня готовність людини до певної дії, яка визначає характер людської поведінки та її психічних процесів. Вона виникає під впливом зовнішнього середовища і внутрішнього світу людини, завдяки чому забезпечується доцільність здійснення людської поведінки. Вона завжди неусвідомлена. У квінтеті основних категорій, що зумовлюють людську творчість — «особа — потреба — установка — свідомість — діяльність», — установка здійснює двосторонній зв'язок між свідомістю і діяльністю, а також між обома ними та особою з її потребами, сприяючи тим самим утворенню надбудованих над цією системою фундаментальних відношень особи щодо самої себе, щодо інших, щодо предметного світу тощо.
Установка і є те попереднє, якого домагався К. Станіславський від актора. Завжди бути в пошуку, постійно в дії, в переживаннях — і установка прийде як спонука до поступу, удосконалення, творчого самоутвердження.
Дата добавления: 2014-12-27; просмотров: 854;