Етруське мистецтво.

Мистецтво етрусків, які жили у першому тисячолітті до н. е.(кінець 8-1 ст. до н.е.) на території Апеннінського півострова, залишило значний слід в історії світової культури і сильно вплинуло на давньоримську мистецьку діяльність.

Відчуття пропорцій, ритмів, числових співвідношень знаходило відображення в архітектурі - про це свідчать етруські храми. гробниці, фортечні споруди. У монументальній та камерній скульптурі, які прикрашали храми, гробниці, саркофаги, поховальні урни, культові та побутові предмети - триніжники, дзеркала, браслети, фібули, кільця- отримало прояв відчуття пластичної форми. Етруські скульптори зверталися до портретних образів, знайомим їм був і рельєф різних видів. Відбиток етруських смаків зберегла кераміка своєрідних форм, прикрашена рельєфом та живописом. Етруський поховальний живопис дає найбільш повне уявлення про характер античного живопису першого тисячоліття до н.е.

Для етрусків не були характерними монументальні і громадянські памятники, які ми бачимо у грецьких містах. В етруській скульптурі нема статуй, які б набагато перевищували людський зріст, але часто зустрічаються скульптури божеств, героїв, воїнів, спеціально зменшені. На багатьох теракотових статуетках і рельєфах збереглися рештки фарб, часто використовувалася бронза або вапняк, золото і коштовне каміння. З імен скульпторів до нас дійшло тільки імя Вулкі. який жив в кінці 6-початку 5 ст. до н.е., згаданий римським письменником Плінієм.

На ранню художню культуру етрусків великий вплив зробили народи Східного Середземномор"я, і вважається, що етруски прибули в Італію з малоазійської області Лідія. Їх тоді греки називали тірренами. 6 ст. до н.е. культура стала зазнавати впливу Греції, і останні віки етруського мистецтва визначаються як "елліністичні".

Вважається, що саме латинське слово "майстер" ("магістр") походить від етруського імені Мастарна, яке носив римський цар Сервій Туллій (VI ст. до н.е.)

Також саме для етруськів був характерним звичай спорудження монументальних підземних гробниць, в яких виявлено предмети мистецтва не тільки етрусків, але й Фінікії та Єгипту, написи на яких дають точне датування знахідок.

Оригінальні і своєрідні кришки поховальних етруських урн-каноп з глини. Це як правило фігурки жінок в довгому до пят одязі, з довгою косою за спиною, з піднятою правою рукою в "арійському" салюті. По краях урни розташовані скульптурки плакальщиків і голови грифів, які покликані оберігати від злих сил попіл померлих.

Крім того етруски споруджували саркофаги з фігурною кришкою. Знаменитим є терракотовий саркофаг із зображенням подружньої пари. Майстрові вдалося передати настрій спокою і почуття глибокої внутрішньої злагоди цих людей. Цей сюжет відомий і в етруському живописі. Етруські майстри набули великої досконалості у зображенні рис людського обличчя та почуттів на ньому.

Високим розвитком відзначалася етруська кераміка. Від тривалого випалювання кераміка набувала чорного кольору - звідси і назва її "буккеронеро" ("італ. "чорна земля"). Після випалювання вазу полірували гарячим каменем і прикрашали малюнками, рельєфами або ліпними фігурками.

Живопис у етрусків був як фрескового характеру (тобто наносився на сиру штукатурку), так і з сухою основою. Серед фарб використовувалися переважно теплі - коричневі, червоні, жовті, а рідко використовувалися холодні - сині, зелені, блакитні. Розписувалися не тільки стіни, але й стеля. Улюбленими були зображення сфінксів, вершників, биків, а також еротичні сюжети, танці, потойбічні бенкети у присутності богів Гадеса і Прозерпіни. В той час як у греків настінний розпис був слабо розвинений у звязку з пластичною системою світогляду. а не ілюзорно-живописною, у етрусків вона була розвинена досить широко, і саме це вплинуло на римлян, викликавши у них розвиток фресок, котрій було надалі суджено стати панівною в Європі.

З часом етруски частиною мігрували на північ де заселили Альпи і стали відомі під іменем ретів (їх релікт - сучасний народ рето-романці Швейцарії), частиною були асимільовані латинянами. З етруського роду походять багато дружин римських імператорів, етрусками були покровитель митців Меценат з міста Ареццо, байкар Флакк з Вольтерри, друг Ціцерона Авл Цеціна. Мистецтв ж етрусків увійшло невідємною частиною до римської культури, і мистецтво Риму виросло на грунті високої цивілізації Етрурії.

Після вигнання царя влада переходить до народних зборів, які обирали сенат і двох консулів. У період республіки (VI–I ст. до н.е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для освіченої людини, копіюються грецькі скульптури.

Внутрішня криза республіканського ладу, перетворення армії на професійну, зміна ролі воєначальників спричиняють громадянські війни. Гай Юлій Цезар проголосив себе імператором. Після вбивства Цезаря і запеклої боротьби до влади прийшов його племінник Октавіан Август. Його правління починає період імперії (I ст. до н.е. – V ст. н.е).

Накопичений культурний потенціал, політична стабільність, величезні матеріальні багатства обумовлюють піднесення римської культури. Завойовані східні народи також роблять свій внесок до культури Риму, особливо їх вплив відчувається в релігійній сфері. Рим довго не знає воєнних невдач, але внутрішні протиріччя ослабляють його, в кінці IV ст. н.е. відбувається поділ Римської імперії на Західну і Східну. У 476 р. Рим був зруйнований варварами, і цю подію вважають кінцем історії Стародавнього Риму та стародавньої історії взагалі.

Релігія.У римлян, як і в греків, було безліч богів. Крім загальних богів, у кожної людини був ще свій невидимий покровитель і захисник - геній. Геній охороняв і спостерігав за людиною з дня народження і до смерті. День народження людини був святом і його генія. Римляни поклонялися генію всього римського народу, статуя якого була відлита із золота і знаходилася в храмі на Капітолії.
Обожнювалися римлянами і добрі риси людини, такі, як вірність, мужність, пошана, згода, добро, свобода, мир і інші. Серед безлічі богів був Юпітер - це той же бог, що і Зевс у греків, з тими ж обов'язками і тією ж діяльністю.

Римляни зуміли освоїти і переробити накопичений наукою різних країн потенціал і, розвиваючи його, досягнути найзначніших результатів, особливо в тих галузях знань, де можливе практичне застосування наукових досягнень.

На римській філософії найсильніше позначався грецький вплив, тут не склалося жодного оригінального напряму. Популярність отримали насамперед морально–етичні вчення. Майже офіційною доктриною римської держави став стоїцизм, який бачив мету філософії в тому, щоб вказати шлях до щастя. Видатним представником цього напряму був Сенека. Він відігравав помітну політичну роль при імператорі Нероні, але закінчилася його кар'єра трагічно. Запідозривши участь Сенеки в змові, Нерон змусив філософа покінчити життя самогубством. Сенека насамперед розробляв проблеми практичної моралі: подолання страху смерті, важливість стриманості, етична рівність людей, існування долі. Філософська розробка такого кола ідей дозволяє вважати вчення Сенеки одним з джерел християнської етики.

Помітним внеском римської науки було створення цілого ряду енциклопедичних робіт, які систематизували знання, накопичені в різних сферах. Так, основні ідеї античної матеріалістичної думки про атоми, про смертність душі, незалежність природи від волі богів викладає Тіт Лукрецій Кар у науково-просвітницькій поемі “Про природу речей”. Він, зокрема, формулює фундаментальні ідеї зв'язку руху і часу, збереження речовини (“з нічого ніщо постати не може та в цілковите ніщо повернутись”), нескінченність світу (“Всесвіту справді у жодному напрямі жодна границя не замикає… Визнати мусиш те, що не має кінця, в який бік би не ширився, всесвіт”).

Класична праця з географії належить Страбону, який зібрав у своїй “Географії” всі існуючі відомості про країни і народи – від Британії до Індії. Птолемей, узагальнюючи астрономічні спостереження, розробив геоцентричну модель світу, згідно з якою навколо Землі, яка має форму кулі, обертаються Сонце та інші планети. Ця модель залишалася панівною до Нового часу. Головною фігурою античної медицини і незаперечним авторитетом протягом подальшого тисячоліття був Гален, який вивчав нервову систему, спинний мозок. Галену належить перша в історії науки концепція кровообігу.

З огляду на особливе ставлення римлян до своєї держави зрозуміла виняткова роль історичної науки у Стародавньому Римі. Істориками часто ставали люди, які займали високе суспільне становище і брали активну участь у політичному житті. Історичні твори належать Юлію Цезарю (“Записки про гальську війну”). Близьким до Октавіана Августа був Тіт Лівій, твори якого є майже єдиним джерелом для вивчення ранніх періодів в історії Риму. Тацит намалював картину римської історії часів імперії, приділивши значне місце варварським племенам, які нападали на Рим, згадавши серед інших і венедів (одна з назв слов'янських племен у старовину). Одним з найпопулярніших істориків світу залишається Плутарх, який обрав жанр історичного портрета. Його твори і зараз видаються великими тиражами. У “Порівняльних життєписах” він відшукує паралелі в грецькій і римській історії через розгляд біографій уславлених людей.

Мистецтво Стародавнього Риму.

Для практичних римлян мистецтво було одним із засобів розумної організації життя, звідси – провідне місце архітектури. В архітектурі римляни об'єднали етруську і грецьку традиції, східні елементи. Римляни урізноманітнили будівельні матеріали: використали дуже міцний з'єднувальний вапняковий розчин, винайшли бетон. Римські архітектори і будівельники досконало освоїли і дуже широко використали арочну конструкцію, її розвитком стали склепіння і купол.

Центрами політичного і культурного життя в містах були форуми (буквальне значення – ринкова площа). Тут на ранніх етапах проводилися народні збори, зводилися головні храми та інші громадські споруди (більшість з них являли собою базиліки – прямокутні в плані, розподілені поперечними стінами на декілька залів, у перекладі – “царський будинок”). Всіх перевершував уже в республіканську епоху, звичайно ж, римський форум. Юлій Цезар поклав початок традиції будівництва форумів кожним новим імператором (форум Августа, форум Траяна). Частиною форумів були меморіальні споруди, які прославляли перемоги римської зброї, видатних полководців, а потім імператорів: тріумфальні арки і колони (найбільш знаменита – колона Траяна).