ПЕДАГОГІЧНА ТА АКТОРСЬКА ДІЯ

Навчально-виховний процес у школі — явище складне, багатогран­не, динамічне Його специфіка визначається передусім розширеним спілкуванням, найбільшою, на думку Антуана де Сент-Екзюпері, розкіш­шю у світі Для вчителя ця розкіш — не що інше, як професійна не­обхідність 3 її допомогою здійснюється взаємовплив двох рівноправ­них суб'єктів — учителя й учня Щоб цей взаємовплив був ефективним, у вчителя і учня мають переважати позитивні естетичні почуття як показник людяності, гуманності, творчості, а відтак працездатності та її результативності Цей бік педагогічної професії близько стикається з мистецтвом, що завжди є поєднанням таланту й майстерності Май­стерність — переважно результат вишколу Вишкіл акумулює в собі найкращі традиції і досвід багатьох поколінь, розвиває і підсумовує природні задатки учня та вчителя, дає їм необхідні знання та навички, організовує і розвиває талант, робить його гнучким і чутливим стосовно будь-якого творчого завдання

Досвід педагогічної діяльності показує, що вчителеві недостатньо знань основ наук і методики навчально-виховної роботи Адже всі його знання і практичні вміння можуть передаватись учням лише завдяки живому й безпосередньому спілкуванню з ними Для багатьох учителів очевид­ною є істина учні часто переносять ставлення вчителя на предмет, який він викладає На цих стосунках вибудовується складна й об'ємна піра міда навчання і виховання, через них відбувається проникнення педаго­га в душевний світ учнів, щоб виробити у них первинні навички співтворців власної особистості Саме ці взаємовідносини, їх мистецькі, моральні, психологічні, технологічні складники не завжди усвідомлю­ються педагогами як вартісний засіб удосконалення їхньої педагогічної діяльності Багато чого тут педагог може запозичити з театральної пе­дагогіки


Педагогічне мистецтво нерідко ототожнюють з театром одного акто­ра Це цілковито відповідає життєвим реаліям Тому для педагога важ­ливо усвідомити принципи театральної дії, и закони В цьому може добре прислужитися система К Станіславського, який розглядає орга нічну природу театральної творчості через природу людини-творця, ак­тора У ній уперше вирішується питання свідомого оволодіння підсвідо­мим, довільним процесом творчості, виявом таланту особистості в діяль­ності Система Станіславського — наука не тільки про акторську твор­чість, а й про те, як, спираючись на об'єктивні закони, плекати, розвивати, збагачувати різні здібності, й не лише сценічні Вона — важливий засіб підвищення коефіцієнта корисної дії у творчій діяльності

Кожний, хто обирає педагогічну професію, стикається з тим, що в теорії педагогіки немає розділу, присвяченого розвиткові практичних умінь на підсвідомому рівні Якоюсь мірою цьому може зарадити теа­тральна педагогіка Однак зарадити своєрідно, завдяки постійному тре нінгові Здібності на рівні підсвідомості формуються систематичною на­пруженою працею Тренування потребує дотримання певних правил, виконання різноманітних численних вправ «Що слід робити на першо­му, другому, третьому ступені з початківцем і зовсім недосвідченим уч нем? Які вправи йому необхідні? їх слід перелічувати, як у задачни­ках, для систематичних вправ у школі й вдома»1 У досягненні належ­ного результату, як здійсненні педагогічного задуму, неприпустимий принцип «взагалі» чи «приблизно» Приблизність у здійсненні задуму спотворює й сам задум

Дехто з дослідників вбачає у системі Станіславського лише елемен­ти внутрішнього й зовнішнього самопочуття як головні впливові чин­ники актора Проте уважний аналіз основних підходів до розв'язання проблеми Станіславським, особливо в роботі актора і режисера над роллю, дає підставу звернути увагу на іншу основоположну ідею, яка уособлює закономірність функціонування мистецтв, в основі яких — людське спілкування Йдеться передусім про фізичну дію

Для досягнення найвагомішої естетичної впливовості, усвідомлення мистецької значущості поведінкової активності перед аудиторією слід відштовхуватися не від самопочуття, не від психічних станів, переважно непідвладних волі й свідомості, а від логіки фізичних дій Правильне її здійснення може рефлекторно відтворювати й відповідну їй логіку почуттів, впливати на психіку з н підсвідомістю Цей закон Стані славського впродовж XX ст не дав можливості витіснити його систему на задвірки, а утримував її на авангардних позиціях

З часів виникнення системи Станіславського з'явилося чимало інших, іноді ніби вигаданих з метою її спростування Так, пропонувалося пси­хологію замінити біомеханікою, переживання — майстерністю зобра­ження, живого актора на сцені — маріонеткою, створення характеру

1 Станиславский К С Собр соч В 8 т - М , 1957 - Т 3 - С 419


викладом авторських думок, дію — оповіданням, перевтілення —відчу­женням тощо. Багато з цих систем не пережили своїх авторів. Інші перебувають у стадії лабораторних експериментів. Але жодна з них за своїм значенням навіть не наблизилася до системи видатного реформа­тора. Він був одним із тих діячів сценічного мистецтва, які стояли біля витоків науки про людину, і це допомогло йому позбутися стихійності в театральній педагогіці.

Водночас, усвідомлюючи неможливість входження в царину несвідо­мого для відповіді на запитання «чому?», Станіславський, синтезуючи досвід світового театру, виховуючи акторів як самостійних художників, зумів через метод фізичних дій відповісти на питання «як?».

Для педагогічного мистецтва, найбільше спорідненого з театральним у виконавському цілеспрямуванні, питання «як?» вічне. Як розвивати педагогічні здібності? Як їх використовувати для досягнення найефек­тивнішого науково-педагогічного і виховного результату? Як виклика­ти естетичні почуття для мотивації пізнавального процесу і формуван­ня світогляду? Як за допомогою естетичного почуття спонукати перехід освіти в самоосвіту, учіння в самоучіння, виховання в самовиховання? Шлях до цього — метод фізичних дій К. Станіславського.

Жива фізична дія з відповідною естетичною почуттєвістю, підсвідо­мою сферою потребує тренувань передусім органів сприймання в умо­вах педагогічної навчально-виховної дії. Зі сприймання починається органічна дія як актора, так і педагога. Є потреба також у методиках розвитку творчої уяви, волі, пам'яті, вербальної сугестії тощо.

К. Станіславський, розуміючи дії як єдність фізичного і психічного, не виокремлює елементів внутрішньої чи зовнішньої, тілесної чи душев­ної поведінки виконавця дії, а передбачає їх континуумність, цілісність, а отже, і поєднання методу та відповідної педагогічної техніки. Саме тому майстерність педагога та актора визначається трьома взаємозу-мовленими складниками: теорією, технікою і методами роботи над ма­теріалом, його організацією і впровадженням у дію.

Якщо теорію можна опанувати відносно легко й швидко, то методом і технікою слід оволодівати поступово, поетапно, напруженим тренуван­ням як основою професійної підготовки і актора, і вчителя. Систематич­ним тренуванням техніку слід доводити до рівня підсвідомої, рефлек­торної діяльності. У зв'язку з цим головне завдання навчального захо­ду полягає в тому, щоб не лише призвичаїти учня і студента до постій­ної роботи над собою, а й виховати у нього потребу систематичного самовдосконалення. Особливо це стосується професійної майстерності.

В оволодінні майстерністю мистецького впливу на аудиторію вирішаль­ну роль відіграють як природні задатки виконавців мистецької дії, так і здатність удосконалювати їх, яка набувається у процесі навчання, вихо­вання, практичної діяльності. Працездатність — невід'ємна риса таланту.

Що таке педагогічний талант? Таких визначень достатньо в істори-ко-філософських, педагогічних, етико-естетичних дослідженнях. Однак


у цьому разі нас цікавить проекція визначення таланту в театральній педагогіці на педагогічну діяльність. У визначенні таланту має остаточ­но з'ясуватися і подібність акторського та педагогічного мистецтва.

Скористаймося міркуванням В. Немировича-Данченка: «Мистецтво актора складне до надзвичайності, і дані, за допомогою яких актор ово­лодіває глядачами, різнобічні: заразливість, особиста чарівність, пра­вильність інтуїції, дикція, пластичність, краса жесту, здатність до харак­терності, праця, любов до справи, смак тощо»1.

Подібну думку висловлює і К. Станіславський. На своє ж запитан­ня: «Що таке талант?» — відповідає: «Талант — це щаслива комбіна­ція багатьох творчих здібностей людини у поєднанні з творчою волею». Він перелічує творчі здатності актора: спостережливість, вразливість, пам'ять (афективна), темперамент, фантазія, уява, внутрішній і зовнішній вплив, перевтілення, смак, розум, відчуття внутрішнього і зовнішнього ритму й темпу, музикальність, щиросердість, безпосередність, самовла­дання, винахідливість, сценічність тощо. І додає: «Потрібні виразні дані, щоб утілювати набутки таланту: тобто гарний голос, виразні очі, облич­чя, міміка, лінії тіла, пластика і т. ін.»2.

Безумовно, ці властивості потрібні й педагогові — головній дійовій особі в театрі одного актора. Брак бодай однієї з перелічених ознак послабить педагогічний вплив. Іншими словами, педагогові не завадить мати найкращі якості обдарованого актора.

Для правильного розвитку, на думку Станіславського, талант потре­бує: правильного живлення, правильної етики, правильної гігієни, пра­вильного вправляння.

Поживою для таланту є все, що підносить і ушляхетнює людський дух, людську думку. Такий вплив мають насамперед естетичні вражен­ня, наукове пізнання, піднесені захоплення.

Правильна етика, чи моральні підвалини, допомагає акторові оберіга­ти волю і талант від розтлівання; утримувати їх у здоровій атмосфері3.

До етики як однієї з важливих передумов розвитку таланту Стані­славський повертається багато разів. Одна з його розробок — «Етика, або Атмосфера для розвитку таланту»4.

Станіславський звертає увагу на спокуси, що загрожують акторові, його чистоті і моральності. Серед них він особливо виокремлює:

— екстаз перед незрозумілою і таємничою творчістю у новачка;

— боязкість і розгубленість за відсутності звички до акторської справи;

— схиляння і поклоніння (психопатія) перед славою іншого (несвідо­
ма заздрість йому) під виглядом захоплення його талантом і мистец­
твом. Слава і популярність сприймаються як талант;

1 Немирович-Данченко В. Й. Статьи. Речи. Беседы. Письма. — М., 1952. — С. 355.

2 Станиславский К. С. Начало сезона // Статьи, речи, беседн. — М., 1953. —
С. 194-195.

3Див.: Станиславский К. С. Собр соч.: В 8 т. - Т. 5. - С 422-423. 4Тамсамо. - С. 429.


— як результат наслідування не таланту (який не можна наслідува
ти), а поганих схильностей, тобто самовпевненості, апломбу, зневаги до
інших, пози знаменитості, нерідко роздутої,

— захоплення помилково зрозумілою свободою у мистецтві Лінощі,
швидка втомлюваність (а не захоплення від творчості), послаблення творчої
волі, теорія про нутро і натхнення, суто зовнішнє кокетування, турбота
про красу зовнішності, одягу, манери триматися, жадання оригінальності,
часто густо без смаку, заради того, щоб вирізнятися у сірому натовпі,

— відчай, розчарування, творча апатія через неуспіх змінюються істе­
ричною працею та енергією, коли є успіх і те, й інше — не як результат
любові до чистого мистецтва, а як наслідок жадання популярності,

— помилкове спрямування творчості у бік успіху, а не в інтересах
чистого мистецтва,

— провал і як наслідок його та зневаженого самолюбства — зневага до
чужої думки, гра в самотність, у нерозуміння і неоціненність, самозвеличен­
ня задля власного виправдання і втіхи Розчарованість не в собі, а в інших
і в мистецтві Звеличення окремих осіб і думок, що тішить самолюбство,

— успіх і як наслідок його — самозвеличення, самозамилування,
зневага до іншого, як вищого до нижчого Презирство до тих, хто не
розуміє і критикує, як недостойних розуміння його величі,

— захоплення популярністю, жадання и, пошук випадку для її вияв­
лення, домагання схвалення і ознак популярності Гонитва за нею, карт­
ки, реклама, рецензії Звичка говорити про себе, прикрашування успіхів,
перебільшення їх і свого таланту1

Усе це написано Станіславським у 1908 р Однак і нині ці міркуван­ня щодо своєрідних правил підтримання і розвитку таланту на часі Особливо це важливо для вчителів, для педагогів різних рівнів, бо та­кий підхід до педагогічного таланту сучасній педагогіці не властивий

Слід підкреслити ще одну важливу рису таланту в мистецтвах, які ґрунтуються на спілкуванні, — заразливість Відомо, що за кожною лю­диною, п творчими здобутками прихована неповторність з її своєрід­ністю і відмінностями Особливий вияв цієї неповторності спостерігаємо в умінні однієї людини заражати інших переконаністю, вербальною дією, почуттями Завдяки заразливості спрацьовує головний закон між-особистісного спілкування — закон сумісності

В Немирович-Данченко, торкаючись цієї проблеми, наголошував «Я постійно вживаю слово «заразливість», тому будь-який талант — і письмен­ницький, і акторський (додамо й педагогічний — Авт ) — полягає саме у здатності заражати інших людей своїми (поки що будемо їх так нази­вати) «переживаннями» Це і є талант, окрім «даних» — сценічних чи несценічних»2

1Див Станиславскии К С Собр соч В8т — Т 5 — С 430 — 431 2 Станиславский К С Работа актера над собой//Собр соч В8т — Т 3 — С 234


К. Станіславський неодноразово визначав заразливість актора як особистісну чарівність, як силу притягання: «Чи знаєте ви таких акто­рів, яким варто лише з'явитися на сцені, і глядачі їх уже люблять? За що? За красу? Але часто її немає. За голос? І його нерідко бракує. За талант? Він не завжди заслуговує на захоплення. За що ж? За ту не­вловиму властивість, яку ми називаємо чарівністю. Це непояснювана привабливість усієї істоти актора, у якого навіть недоліки перетворю­ються на чесноти, що копіюються його шанувальниками і наслідувачами... Ця властивість називається «сценічною», а не життєвою чарівністю»1.

Проаналізуймо причини популярності багатьох педагогів серед своїх учнів. Впадає в очі одна повторюваність: чарівність — невід'ємна риса й педагога. Вона може не збігатися з життєвою, кінематографічною, те­левізійною і навіть сценічною. Це суто педагогічна чарівність. У деяких педагогів переважає так звана інтелектуальна чарівність. У їхніх очах, рисах обличчя, поставі, рухах, в усій істоті відбивається робота думки, мудрість, шляхетність духовних інтересів. У інших переважає чарівність наївності, дитячої безпосередності. Є педагоги з чарівністю трагічності, комічності, піднесеності. Важливо, щоб чарівність у педагогічній діяль­ності викликала позитивні естетичні почуття, найважливіші чинники сумісності суб'єктів навчально-виховного процесу.








Дата добавления: 2014-12-27; просмотров: 1833;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.009 сек.