ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО У ВИМІРАХ ПЕДАГОГІКИ
Розгляньмо кілька уривків з актуальної і для нашого часу праці К Ушинського «Людина як предмет виховання Спроба педагогічної антропологи» Надрукована в 1868 р , вона залишається й нині дуже важливою для педагога, бо стосується найважливіших методологічних узагальнень Одне з них — розуміння педагогіки як мистецтва Вдумайтесь « Ні політику, ні медицину, ні педагогіку не можна назвати науками в цьому строгому розумінні, а тільки мистецтвами, які мають на меті не вивчення того, що існує незалежно від волі людини Наука лише вивчає те, що існує або існувало, а мистецтво прагне творити те, чого ще немає »
Ще одне цікаве міркування, але вже стосовно педагогіки «Ми не надаємо педагогіці епітета вищого мистецтва, тому що слово мистецтво вже відрізняє її від ремесла Будь яка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виняткові риси п природи, — це вже мистецтво У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, першим, вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити най більшу з потреб людини й людства — їхнє прагнення до вдосконалень у самій людській природі не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини — й душі й тіла, а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина»
І ще одна цитата із згаданої праці «Педагогіка — не наука, а мисте цтво — найбільше, найскладніше, найвище й найнеобхідніше з усіх мистецтв Мистецтво виховання спирається на науку Як мистецтво, складне й обширне воно спирається на безліч обширних і складних наук (три найголовніші з них, на думку Ушинського, фізіологія, психологія та логіка), як мистецтво, воно, крім знань, потребує здібності й нахилу, і як мистецтво ж, воно прагне до ідеалу, якого вічно намагаються досягти і який цілковито ніколи недосяжний до ідеалу досконалої людини»1
Немає потреби доводити нерозробленість такого підходу сучасною педагогікою, особливо на рівні підручників Не беремо до уваги праці з
тушинський К Д Вибрані пед твори - К 1983 - Т 1 - С 192 193 205
педагогічної майстерності, педагогічної творчості, психопедагогіки. Передусім тому, що в них з'ясовуються питання переважно практичного значення на рівні педагогічної технології, педагогічної техніки, педагогічного спілкування тощо. А на рівні теорії, своєрідної педагогічної філософії осмислення педагогіки як виду мистецтва ще чекає на своїх аналітиків.
І все таки ми маємо чудовий приклад для наслідування. Вузькопро-фільна педагогічна галузь — театральна педагогіка, — досліджуючи специфіку театру через сценічну дію, фізичну і психічну змістовність акторської творчості, дуже близької до педагогічної, торкнулася засадо-вих питань педагогіки як мистецтва. На Д. Дідро ми вже посилалися. Не менше, якщо не більше у цьому напрямі працював видатний актор і теоретик театру Коклен Бенуа Констан1.
Звичайно, неперевершеним у цьому залишається К. Станіславський. У його теоретичному набутку педагог будь-якого профілю дістане відповіді на непрості, проблемні питання освіти й виховання людини, які, на жаль, у підручниках з педагогіки залишаються поза увагою.
Як не послугуватися сучасній системі освіти і виховання двома найважливішим завданнями будь-якої театральної школи: формування творчої особистості актора і розкриття глибинних можливостей його дії (діяльності) на сцені. Перше завдання охоплює ідейне, естетичне і дисциплінарно-етичне виховання актора (формування світогляду, художнього смаку, морального складу). Другого досягають шляхом професійного виховання актора. Ці завдання з урахуванням театральної специфіки, реалізуючись у практиці освіти і виховання в цілому, — значуще нововведення, що потребує методологічного осмислення.
Із загального складу принципів, методів, засобів і процедур методології педагогічної науки (виділяючи часткові підструктури) важливо окреслити передумови життєувердження театральної педагогіки як нової підструктури дидактики в різних формах і видах освіти, зокрема педагогічної, найважливішої в системі освіти й виховання.
Перша основоположна вимога методології нововведення — виконавське піднесення ідей театральної педагогіки до рівня розроблення технології і техніки реалізації театральної дидактичної підструктури, тобто синтезування теорії, прикладного керування педагогічним процесом і його алгоритмами відповідно до особливостей мистецтва театру взагалі і театральної педагогіки зокрема. Предметна реалізація цієї методологічної вимоги полягає в розробленні і виданні комплексу підручників, посібників, методичних рекомендацій нового покоління для професійної підготовки вчителів, для навчання й освіти учнів, їхнього виховання.
Істотною методологічною передумовою освоєння цього нововведення є вичерпний аналіз наявної інформації у вітчизняній і зарубіжній педагогіці, в науці та практиці театральної педагогіки, а також в інших галузях знання: соціології (теорія і концепція рольових змін у способі жит-
1 Див.: Коклен-Старший. Искусство актера. — Л.; М., 1937. 82
тя), психології (перенесення дії з однієї ситуації в іншу), фізіології вищої нервової діяльності (теорія функціональних систем), фрейдизмі (концепція психодрами), мистецтві, етнопедагогіці тощо. Потрібно також ввести в банк педагогічних даних існуючий фонд інформації про театральну педагогіку і театральне мистецтво.
Потрібно дотримуватися й вимоги термінологічного оформлення театральної педагогіки в контексті термінології загальної педагогіки, її базових і периферійних понять. Закріплення у словниках і навчальних посібниках нових термінів зумовить оновлення професійного мислення.
Життєво необхідними стануть розробки прогностичних моделей дидактичних систем школи і вищого навчального закладу із введенням у них театральної педагогіки як самостійного компонента і узгодженого з традиційними підструктурами нововведення. Без варіантів розв'язків і процесів, оформлених у завершені структури з цілей, принципів, методів, правил, форм, критеріїв, показників тощо, театральна педагогіка відтворюватиметься розпливчасте, неоднозначне.
У структурі методологічних передумов життєствердження театральної педагогіки вагоме місце посідає захист її від спотворень, некомпетентних тлумачень і відтворень. Ця вимога конкретно реалізується у розробці «протипоказань», тобто переліку суджень і рекомендацій про те, чого не слід робити і як не слід чинити у цій сфері.
Не варто залишати поза увагою й методологічну вимогу щодо розробки алгоритмів і процедур запровадження театральної педагогіки в практику. Тут слід передбачити зміни, які вона вносить у процедури і процеси професійних обов'язків педагогічного персоналу — від лаборантів, бібліотекарів, викладачів до директорів, деканів, ректорів; від майстрів виробничого навчання до членів державних екзаменаційних комісій. Усі професійні зміни потрібно закріпити юридичне.
Серед методологічних передумов слід передбачити розроблення показників і критеріїв оцінювання її впливу на рівень освітньо-професійної підготовки учнів, студентів, педагогів. На їх підставі уможливлюється доведення доцільності, ефективності театральних дидактичних рішень.
Такий склад методологічних передумов, дотримання яких дає змогу перетворити театральну педагогіку на ефективний компонент освітньо-виховної дидактики. Усі розглянуті методологічні передумови опанування театральної педагогіки є об'єктивно необхідною цілісністю. Вилучення бодай однієї з них ставить під сумнів театральну педагогіку як значне нововведення в освітньо-виховну дидактику школи і вищого навчального закладу.
Дата добавления: 2014-12-27; просмотров: 1037;