Критерії прийняття управлінських рішень
Вибір критеріїв прийняття управлінських рішень залежить від моделі прийняття управлінських рішень в конкретній ситуації. Проте для будь-якої конфігурації визначальних факторів можна сформулювати вимоги, на які має орієнтуватися менеджер при розробці системи прийняття управлінських рішень.
Основні вимоги до критеріїв прийняття управлінських рішень:
– повна оцінка усіх економічних наслідків рішення, що приймається в короткому і довгому періодах, виходячи із цілей підприємства;
– відповідність системі цілей підприємства;
– пристосованість до аналізу в умовах невизначеності;
– об’єктивність і доступність вихідних даних;
– універсальність;
– гнучкість.
При створенні короткострокової виробничої програми встановлюють кількість і номенклатуру продукції та послуг. Для цього необхідно знати вузькі місця виробництва і збуту:
– недостатній попит на певні види продукції;
– нижча потужність певного виду обладнання;
– недостатня кількість дефіцитних матеріалів;
– дефіцит кваліфікованої робочої сили.
Основними критеріями прийняття управлінських рішень в залежності від використання виробничих потужностей є:
– питома частка маржинального прибутку;
– питома частка маржинального прибутку на одиницю вузького місця;
– упущена вигода.
Критерії прийняття управлінських рішень: „виробляти чи купувати”
Ці критерії можна використовувати тільки в тому випадку, коли виробництво власними силами не потребує розширення виробничих потужностей.
Таблиця 9.1 – Критерії прийняття рішень про обсяг та структуру випуску
Завантаженість потужностей | Критерій прийняття рішень | Опис критерію прийняття рішення |
Без вузьких місць (неповна завантаженість) | Питома величина маржинального прибутку | Виробляються всі види продукції (послуг) з позитивним маржинальним прибутком |
Одне вузьке місце (повна завантаженість) | Питома величина маржинального прибутку на вузьке місце | Виробництво здійснюється в порядку зменшення питомої ваги маржинального прибутку на одиницю вузького місця |
Велика кількість вузьких місць (повна завантаженість) | Упущена вигода | Виробництво орієнтоване на максимізацію загального маржинального прибутку |
Таблиця 9.2 – Критерії вибору між власним виробництвом та закупкою на стороні
Завантаженість потужностей | Критерій прийняття рішень | Модель прийняття рішення |
Без вузьких місць (неповна завантаженість) | Змінна собівартість та додаткові постійні та змінні витрати | Змінні витрати + постійні витрати на виробництво одиниці продукції < > витрати на купівлю одиниці продукції |
Одне вузьке місце (повна завантаженість) | Релевантні витрати на одиницю продукції та упущений маржинальний прибуток | Змінні витрати + постійні витрати на виробництво одиниці продукції + упущена вигода від вузького місця < > витрати на купівлю одиниці продукції |
Велика кількість вузьких місць (повна завантаженість) | Упущена вигода | Виробництво орієнтоване на максимізацію загального маржинального прибутку |
Крім того, необхідно враховувати якість продукції, взаємовідносини з постачальниками та ін.
Вибір критеріїв прийняття рішень залежить від ступеня завантаження виробничих потужностей. Якщо потужності підприємства недовантажені, необхідно порівняти витрати на придбання з додатковими витратами, які виникають в процесі самостійного виробництва. Якщо в результаті власного виробництва виникає одне вузьке місце, до витрат необхідно додати упущену вигоду – маржинальний прибуток від якого потрібно відмовитись через виникнення вузького місця.
Якщо в наявності велика кількість вузьких місць, рішення можна отримати при використанні апарату лінійного програмування.
Критерії прийняття управлінських рішень при ціноутворенні.
При розв’язанні проблеми ціноутворення необхідно вибрати методику розрахунку цін, в якій повинні бути зазначені як мінімум три фактори:
– собівартість продукції;
– ціни конкурентів та товарів-замінників;
– наявність в певного товару унікальних характеристик.
Всі розрахунки мають проводитися на основі аналізу беззбитковості.
Кінцева ціна буде знаходитися в рамках між занадто низькою, що не забезпечує прибутку, і занадто високою, що перешкоджає формуванню попиту. Мінімально можлива ціна визначається собівартістю продукції і упущеною вигодою, а максимальна – або наявністю унікальних характеристик в товарі фірми, або цінами конкурентів. Відповідно, надаючи знижки на продукцію, підприємство не повинно виходити за межі цього інтервалу.
Процес проведення відповідних розрахунків з визначення кінцевої ціни та певної системи знижок можна представити в табличному вигляді – табл. 9.3.
Критерії прийняття управлінських рішень в управлінні матеріальними потоками на підприємстві.
Однією із найбільш гострих проблем, які стоять перед будь-яким виробничим не торговим підприємством, є управління запасами. При цьому перед підприємством стоїть ряд питань, які воно має вирішити в процесі цього управління: „Які запаси йому потрібні?”, „Який оптимальний розмір замовлення?”, „Який розмір партії?”, якщо виробництво здійснюється партіями. При цьому слід зазначити, що метою управління запасами є мінімізація загальних витрат підприємства за період, що аналізується.
Таблиця 9.3 – Процес визначення цін на підприємстві
Посадова особа | Функціональні дії |
Працівник відділу збуту | Заповняє графи: „Продукція”, „Обсяг закупок”, „Ціна закупок” |
Бухгалтер | Заповнює відомості продажу по кожному клієнту та виду продукції |
Комітет (бюро) цін та ціноутворення | Затверджуються ціни по кожному клієнту та виду продукції |
Служба контролінгу | Розраховує аналітичні показники на основі плану виробництва та реалізації, а при необхідності повертає ціни на перегляд |
Директор | Затверджує кінцеві ціни по кожному клієнту та по кожному виду продукції |
Структура витрат на матеріальне забезпечення підприємства містить:
Витрати зберігання запасів – витрати на оренду приміщень, тару, зарплату складського персоналу, а також відсоток на капітал, заморожений в запасах.
Витрати розміщення замовлення – оплата праці персоналу, що займається закупками та ін.
Якщо змінні витрати на розміщення одного замовлення (замовлення позначити через Со, потребу в матеріалах – через Д, ціну одиниці матеріалів – с, розмір одного замовлення – q, Сh – змінна частина вартості зберігання одиниці матеріалів), тоді кількість замовлень за період можна розрахувати:
Кількість замовлень = Д /q;
Витрати на подачу замовлень = Со ∙ (Д /q);
Середній рівень запасів = Сh ∙ (q /2);
Загальна величина витрат за період (ТС):
ТС = Со · (Д /q) + Сh ∙ (q /2)
Це рівняння і є основним у моделі управління запасами. На його основі будуються критерії прийняття рішень:
– про оптимальний розмір замовлення;
– про рівень повного замовлення;
– про оптимальний розмір партії.
Дата добавления: 2017-02-20; просмотров: 1084;