Класифікація управлінських рішень та фактори, що впливають на їх прийняття

Одним із важливих аспектів роботи будь-якого підприємства є прийняття управлінських рішень, а тому важливою задачею системи контролінгу є підтримка прийняття управлінських рішень.

В системі контролінгу рішення класифікуються:

1. За ступенем стандартизації:

– незапрограмовані рішення – приймаються в нестандартних, мало-структурованих ситуаціях для вирішення нових, незвичайних задач. Для них не існує і не може існувати готового алгоритму. Тому система контролінгу тут має дослідницький, творчий характер і орієнтована на специфіку конкретної задачі.

– запрограмовані рішення – приймаються в стандартних ситуаціях відповідно до готових процедур, традицій, звичок. Система контролінгу в таких рішеннях орієнтується на стандартизацію, уніфікацію вихідної інформації і критеріїв прийняття запрограмованих рішень. Запрограмовані рішення поділяються на: прості (приймаються відразу і не потребують великої кількості вхідної інформації) та складні (потребують ретельного попереднього опрацювання і великого масиву вхідної інформації).

2. За ступенем визначеності в навколишньому середовищі:

– рішення в умовах визначеності – керівник точно знає всі можливі варіанти дій і результати виконання кожного варіанту;

– рішення в умовах ризику – керівник не знає точного результату, але знає імовірність кожного результату;

– рішення в умовах невизначеності – керівник не має точної інформації про результати і не може оцінити імовірності можливих результатів.

Внаслідок складності і різноманітності процесу прийняття управлінських рішень існує певна множина підходів до їх вивчення.

Залежно від того, який підхід використовується, змінюється і роль контролінгу як системи підтримки прийняття управлінських рішень.

Усі існуючі підходи до вивчення процесу прийняття економічних рішень можна умовно показати у вигляді точок, розміщених на прямій між двома полюсами: з одного боку – абсолютна раціональність, орієнтація переважно на математичні категорії, з іншого – абсолютна ірраціональність, сильний акцент на соціальні чи психологічні категорії. Процес прийняття рішень з позиції класичного підходу включає етапи:

1) виявлення проблеми;

2) визначення цілі і вибір критеріїв; встановлення значимості (ваги) критеріїв;

3) знаходження можливих альтернатив;

4) оцінка альтернатив за вибраним критерієм;

5) вибір найкращої альтернативи.

Основні постулати класичного (раціонального) підходу:

Прийняття рішення є раціональним процесом, орієнтованим на досягнення раніше відомої мети.

Існує стійка повна і несуперечлива система переваг, яка робить вибір між альтернативами однозначним.

Всі доступні альтернативи відомі (тобто має місце ситуація визначеності, адже відомий повний спектр подій та їх імовірності).

Складність процедури прийняття рішення принципова: головне – досягнення правильного результату.

Роль контролінгу при раціональному підході полягає в представленні максимально повної і точної кількості інформації, в розрахунку показників, знаходженні оптимальності.

Процес прийняття рішень згідно з принципом обмеженої раціональ-ності полягає у виконанні етапів:

1) виявлення потреби;

2) визначення цілей і формування набору критеріїв, характеризуючи мінімально прийнятий варіант;

3) пошук альтернатив;

4) вибір варіанта, що забезпечує прийнятний результат.

Основні постулати класичного (раціонального) підходу за Саймоном:

Інформація про природу проблеми і можливі варіанти її рішення, якою володіє менеджер є неадекватною. Отримати більш точну і повну інформацію неможливо (звичайно через відсутність коштів і часу). Значна частина відомої інформації не релевантна, а тому використання спрощених моделей дійсності цілком виправдано.

Відома інформація сприймається видозмінено. Людська пам’ять може утримувати лише обмежений об’єм інформації. Можливість людського розуму до правильного вибору оптимального варіанту дій обмежена.

Менеджер намагається отримати не максимальний, а задовільний результат. Йому можуть бути відомі не всі альтернативи – достатньо, щоб йому був відомий хоча б один прийнятний варіант.

У зв’язку з цим основною задачею контролінгу є раціоналізація процесу прийняття управлінського рішення на основі використання методів прийняття рішень в умовах невизначеності. Головна відмінність цього підходу від попереднього полягає в концентрації контролінгу не стільки на оптимізації, скільки на встановленні обмежень, котрі характеризують допустимі варіанти.

Постулати принципу ефективності управління за Пітерсом та Уотерменом ґрунтуються на тому, що надлишкова раціональність стримує інновації, призводить до переоцінки значимості фінансів, не враховує неекономічні цілі підприємства, тому керівник мусить:

– виявляти гнучкість;

– діяти відразу;

– експериментувати;

– діяти швидко;

– використовувати слабко формалізовані системи.

У цьому підході контролінг здебільшого використовує моделі прийняття рішень в умовах невизначеності, тому підвищується роль моніторингу, попереднього контролю, тоді як задача оптимізації відходить на другий план.

Соціологічний підхід заснований на впливі свідомості людини і суспільних відносин на процес прийняття рішень. Соціологи вивчають процес прийняття рішень як процес групової взаємодії. У межах соціологічного існують основні групи теорій, які описують прийняття управлінських рішень:

1. Теорія політичної взаємодії вивчає процес прийняття управлінських рішень з точки зору балансу сил та інтересів різних груп в межах колективу підприємства і в зовнішньому середовищі. У рамках цієї теорії основне завдання контролінгу – забезпечення руху підприємства в напрямку вставлених цілей.

2. Теорія колективного навчання підкреслює, що динамічний характер зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства в співставленні з недостатністю інформації і досвіду перетворюють процес неперервного навчання для керівника і всього колективу.

3. Теорія корпоративної культури заснована на тому, що в прийнятті управлінських рішень виявляється поведінка колективу співробітників як єдиного цілого.

Вибір моделі прийняття управлінських рішень залежить від конкретної ситуації і визначається певною сукупністю факторів.

1. Фактори зовнішнього середовища (об’єктивні):

– економічні;

– демографічні;

– науково-технічні;

– юридичні;

– суб’єктивні;

– культурні традиції країни, епохи;

– вплив референтних груп (конкуренти, акціонери).

2. Фактори, що пов’язані з особливостями вирішуваної управлінської задачі:

– складність;

– часовий горизонт;

– кількість учасників, їх цілі та інтереси;

– значимість витрат і результатів для учасників;

– ризикованість і новизна;

– наявність альтернатив;

– взаємозв’язок з іншими аспектами діяльності підприємства;

– терміновість прийняття рішення.

3. Фактори, що пов’язані з особливостями підприємства та керівника:

– цілі та стратегія підприємства;

– розмір підприємства;

– складність структури підприємства, ступінь централізації та структура повноважень;

– складність і новизна технології та продукції;

– ступінь диверсифікації;

– кваліфікація персоналу;

– кваліфікація керівництва;

– корпоративна культура;

– характер мислення та склад особистості керівників, стиль управління.