Наземна охорона та оборона аеродрому 3 страница
Під пунктом управління (ПУ) розуміється підготовлений і організований для роботи колектив посадових осіб і комплекс технічних засобів з персоналом, який їх обслуговує.
Для управління підрозділами при підготовці та в ході ведення бойових дій в авбр створюються система пунктів управління, яка включає:
- командний пункт авіаційної бригади (КП авбр);
- запасний командний пункт авіаційної бригади (ЗКП авбр);
- командно-диспетчерський (КДП);
- стартові командні пункти (СКП);
- командні пункти авіаційних ескадрилій (КП ае).
- пункти управління підрозділами авбр в тому числі пункт управління інженерно-авіаційним забезпеченням (ПУ ІАЗ).
У авіаційних частинах військово-транспортної авіації, окрім вищеназваних, створюються допоміжні пункти управління (ДПУ).
Командний пункт авіаційної бригади (КП авбр) є основним пунктом управління авбр та призначений для забезпечення стійкого, безперервного, оперативного та надійного управління підрозділами авіаційної бригади при виконанні ними покладених завдань у повсякденній діяльності, під час приведення у вищі ступені бойової готовності, при підготовці та вході ведення бойових дій.
З командного пункту командир здійснює управління польотами (бойовими діями).
Командний пункт обладнується у двох варіантах – стаціонарному і на нерухомих засобах.
Запасний командний пункт призначений для вирішення тих же завдань, що і КП авіаційної бригади на випадок виходу його із ладу. У окремих випадках роль ЗКП може виконувати КП одної з ескадрилій, заздалегідь підсилений засобами управління.
Командно-диспетчерський пункт і стартові командні пункти призначені для керування польотами при виконанні апч різноманітних завдань, а також для управління повітряним рухом у районі аеродрому.
Командний пункт авіаційної ескадрильї призначений для управління особовим складом ескадрильї, як правило на землі .
Для управління підрозділами, які забезпечують бойову діяльність авіаційної бригади створюються пункти управління підрозділами авбр.
Так одним з них є пункти управління інженерно - авіаційним забезпеченням ПУ ІАЗ.
Пункт управління інженерно-авіаційним забезпеченням призначений для керівництва ІТС частини, контролю за ходом підготовки авіаційної техніки до польотів та приведення в боєготовний стан, своєчасного інформування командира про хід і стан підготовки авіаційної техніки, надання допомоги керівнику польотів (за його запитом) у керівництві діями льотного складу в особливих випадках в польоті пов’язаних з відмовами авіаційної техніки, а також для організації взаємодії з керівним складом тилу та підрозділів забезпечення.
ПУ ІАЗ є складовою частиною КП. На ньому постійно у робочий час повинні знаходитись черговий і диспетчер, а у дні польотів - старший інженер польотів і диспетчер призначений зам. командира частини з озброєння.
Допоміжний пункт управління (ДПУ) створюється на період виконання транспортною авіацією десантування війни та найважливіших повітряних перевезень. Він як правило, розгортається у вихідних районах десантування (ВРД), у районах завантаження військ та матеріальних засобів. На ДПУ виділяється оперативна група із складу штатних органів управління з засобами зв’язку.
Системи зв`язку і РТЗ.
Система зв`язку і РТЗ створюється для забезпечення обміну всіма видами інформації між органами управління, ПУ і екіпажами літаків .
Для організації зв`язку і РТЗ застосовуються засоби зв`язку розглянуті вище, а також можуть застосовуватись засоби автоматизованого управління.
Відрив командирів від засобів зв`язку не припустимий.
Автоматизовані системи управління (АСУ).
АСУ застосовуються для підвищення ефективності управління апч і авіаційними комплексами.
Основу АСУ складають комплексні засоби автоматизації, якими оснащені органи і пункти управління, а також вузли і канали зв`язку, джерела інформації, авіаційні комплекси і спеціальні системи.
За своїм призначенням АСУ поділяються на :
- АСУ авіаційними частинами;
- АСУ бойовими засобами;
- АСУ спеціального призначення.
АСУ авіаційними частинами забезпечує автоматизоване управління АЧ у ході підготовки бойових дій.
АСУ бойовими засобами призначені для управління авіаційними комплексами і засобами ураження цілей у відповідності з їх бойовими можливостями.
АСУ спец. призначення використовуються для підвищення оперативності, обробки і доведення до органів управління частин спец. інформації (про радіолокаційну, хімічну, бактеріологічну, метрологічну та іншу обстановку).
3.1.3. Основи роботи командира та штабу по управлінню апч
Управління авіаційної частиною – це творча діяльність командира і його штабу з організації і ведення бойових дій авіаційними частинами, яка спрямована на своєчасне виконання бойових завдань.
1. Робота командира і штабу при підготовці до бойових дій.
а) Загальні положення.
Підготовка бойових дій частини полягає в проведенні комплексу заходів щодо організації бойових дій і їхньому всебічному забезпеченню, з метою успішного виконання поставлених бойових завдань. Вона починається з одержанням бойового завдання і завершується доповіддю старшому начальнику про готовність авіаційної частини до її виконання.
Підготовка бойових дій включає:
- ухвалення рішення і планування бойових дій;
- постановку бойових завдань підлеглим підрозділам;
- організацію взаємодії;
- підготовку підлеглих підрозділів до бойових дій;
- організацію усіх видів забезпечення;
- організацію керування;
- контроль за ходом підготовки до бойових дій;
- безпосередню підготовку до бойового польоту.
При підготовці бойових дій можуть застосовуватися:
- метод послідовної роботи;
- метод паралельної роботи;
- сполучення цих методів (у різних ланках).
Метод послідовної роботи застосовується при тривалих термінах підготовки бойових дій. При цьому кожна інстанція (за участю строго обмеженого кола осіб) включається в роботу після ухвалення рішення і завершення планування у вищі інстанції.
Метод рівнобіжної роботи застосовується при обмежених строках підготовки бойових дій і в ході їх ведення. При цьому ухвалення рішення і планування бойових дій у нижчих ланках (із залученням необхідного кола посадових осіб) починається відразу після вироблення старшим начальником тільки першого елементу рішення-задуму бойових дій на основі відданих попередніх бойових розпоряджень.
б) Ухвалення рішення і планування бойових дій.
Бойові завдання авіаційними частинам ставляться на добу, детально – на перший виліт, орієнтовно – на наступні події, підрозділам – на день (ніч), детально – на перший виліт, орієнтовно – на наступні події.
З одержанням бойового завдання командир частини зобов’язаний:
- усвідомити завдання і зробити розрахунок часу;
- довести її зміст посадовим особам частини (начальнику штабу, своїм заступникам, начальникам служб, командирам частин, що забезпечують);
- визначити першочергові заходи;
- дати вказівки начальнику штабу та іншим посадовим особам по підготовці даних і пропозицій для прийняття рішення;
- оцінити обстановку;
- прийняти рішення і доповісти його старшому начальнику;
- віддати бойовий наказ (бойове розпорядження).
З’ясування завдання, оцінку обстановки й ухвалення рішення командир частини здійснює особисто при участі строго обмеженого складу посадових осіб.
Усвідомлюючи бойове завдання, командир повинен зрозуміти мету майбутніх дій, задум старших начальників, завдання, місце і роль своєї частини в бойових діях, порядок і терміни виконання, яких результатів необхідно досягти і з ким бригада буде взаємодіяти.
Оцінку обстановки командир проводить у такій послідовності:
- супротивник (СВ, авіація, флот, об’єкти дій) і очікувана протидія засобів ППО в районі (смузі) бойових дій;
- свої війська (СВ, авіація, флот в районі (смузі) бойових дій), свої бойові можливості, можливості тилу, ІАЗ, зв’язку і т.п.;
- час, погода, місцевість;
- радіоелектронна, космічна, радіаційна, хімічна, біологічна й орнітологічна обстановка.
В ході оцінки обстановки командир при необхідності заслуховує довідки і пропозиції начальнику штабу й офіцерів штабу, своїх заступників, начальників служб і командирів частин, які забезпечують, підрозділів по виконанню (забезпеченню) поставленої бойового завдання.
У результаті з’ясування завдання, оцінки обстановки і доповідей пропозицій посадових осіб командир частини одноосібно приймає рішення, в якому визначає:
- задум бойових дій;
- бойові завдання підрозділам;
- порядок виконання бойового завдання і взаємодії;
- порядок керування.
Крім того, можуть визначатися завдання по забезпеченню (основних питаннях).
На основі рішення командира і за його вказівками штаб авіаційної частини разом із посадовими особами керівництва частини планує бойові дії.
в) Постановка бойового завдання.
В залежності від характеру завдання, що виконується, складу залучених сил, виділеного часу, умов базування, наявності засобів зв’язку й АСУ і необхідності доведення визначеного обсягу інформації до підлеглих бойове завдання ставиться (доводиться):
- бойовим наказом;
- бойовим розпорядженням;
- сигналами бойового керування.
Бойовий наказ, бойове розпорядження розроблюються на основі прийнятого рішення. Завдання в них викладаються ясно, коротко, так, щоб виключалася можливість різного їхнього тлумачення.
Застосовуються усна постановка бойового завдання, передача змісту бойового наказу (розпорядження) по закритих каналах зв’язку, доставка письмового наказу (розпорядження) офіцерам штабу (офіцерам зв’язку), доведення бойового завдання по каналах АСУ.
Сигнали бойового керування передаються по каналах АСУ, засекреченого зв’язку чи шифром.
Бойове завдання ставиться бойовим наказом у випадку, коли частина виконує бойове завдання всім складом чи більшістю сил.
Бойове розпорядження віддається у випадку, коли бойове завдання виконується силами одного підрозділу, а також завдяки раніше відданого бойового наказу і при уточненні бойового завдання.
В першу чергу бойові завдання доводяться до авіаційної частини (підрозділу), яка вирішує головне завдання чи починає дії раніше за інших, або якій потрібно більше часу для підготовки.
При змінах обстановки командир авіаційної частини повинен використовувати будь-яку можливість для постановки (уточнення) підлеглим бойових завдань особисто.
г) Організація взаємодії, забезпечення і керування.
Командир авіаційної частини організує взаємодію між підлеглими підрозділами з урахуванням характеру бойового завдання, умов обстановки, бойових можливостей підрозділів і вказівок старшого начальника.
Взаємодія частини з частинами та підрозділами інших видів Збройних Сил і родів військ, а також із частинами інших родів авіації організується старшим начальником. Командир (начальник штабу чи його представник) частини в цьому випадку за вказівкою старшого начальника погоджує взаємодію.
Командир частини, організовуючи забезпечення бойових дій, визначає завдання по видах забезпечення, необхідні сили, засоби і терміни виконання основних заходів.
При організації управління начальник штабу частини разом із начальником зв’язку, АСУ та РТЗ на основі вказівок командира і розпорядження вищого штабу визначає: склад ПУ, час і місця їхнього розгортання, порядок організації зв’язку з підлеглими ПУ і ПУ вищого рівня, ПУ взаємодіючих частин, із екіпажами літаків (вертольотів) у повітрі, аеродроми (майданчики) і зони чергування повітряних ПУ з’єднання, заходи, щодо забезпечення швидкого відновлення зовнішнього керування, заходи щодо маскування ПУ, забезпеченню СУВ, заходи по організації охорони й оборони ПУ.
Контроль за підготовкою підрозділів до виконання поставлених завдань є обов’язком усіх командирів, офіцерів штабу і служб. Контроль повинен бути постійним і цілеспрямованим.
д) Підготовка до бойового польоту.
При безпосередній підготовці до бойового польоту командир частини, інші посадові особи у відповідності до своїх функціональних обов’язків проводять необхідні заходи щодо підготовки частини до бойового польоту, доводять до льотного складу необхідні дані, забезпечують його всебічну підготовку.
2. Робота командира і штабу в ході ведення бойових дій.
З початком і в ході бойових дій командир і штаб частини зобов’язані безупинно добувати й аналізувати дані обстановки , доводити їх до підлеглих, уточнювати прийняті рішення й організовувати їх виконання.
Командир частини керує підлеглими підрозділами з командного пункту чи зі свого літака.
З КП командир частини керує вильотом підрозділів (екіпажів) на виконання поставлених бойових завдань, уточнює раніше поставлені чи ставить їм нові бойові завдання, контролює хід виконання бойових завдань , організує підготовку підрозділів (екіпажів) до повторних вильотів та їхнє всебічне забезпечення, вживає заходів до швидкого відновлення боєздатності підрозділів, які зазнали ударів супротивника.
Зі свого літака (вертольота) командир частини керує підрозділами в ході бойового польоту. Особисто спостерігаючи за обстановкою й оцінюючи дані, що надходять від наземних і повітряних пунктів керування, командирів підрозділів (груп, екіпажів), які знаходяться в повітрі, приймає (уточнює) рішення і віддає розпорядження по їх реалізації.
Штаб частини в ході бойових дій здійснює збір, обробку і відображення даних обстановки, підтримує безперебійний зв’язок з підлеглими підрозділами, інформує їх про обстановку і доповідає обстановку у вищий штаб, керує всебічним забезпеченням підлеглих, підтримує зв’язок із взаємодіючими частинами, здійснює збір даних про результати виконання бойових завдань, представляє бойові повідомлення.
У випадку порушення управління військами штаб частини вживає негайних заходів по його відновленню в найкоротший термін.
Питання для самоконтролю
1. Суть управління.
2. Мета управління.
3. Вимоги, що пред'являються до управління.
4. Основні завдання органів управління.
5. Складові частини системи управління.
6. Що належить до органів управління?
7. Що належить до пунктів управління?
8. Складові частини засобів зв'язку і РТЗ управління.
9. Складові частини засобів автоматизації і механізації управління.
10. Основні форми управління.
11. Основні способи управління.
12. Основи роботи командира і штабу по управлінню АПЧ.
13. Структура органів управління АПЧ.
14. Основні напрямки діяльності штабу авіаційної частини.
15. Пункти управління, які створюються в авбр?
Розділ 2. Ведення бойових дій авіаційними підрозділами та частинами
Глава 4. Ведення бойових дій авіаційними підрозділами та частинами
§ 4.1. Основи бойових дій підрозділів і частин військово-транспортної авіації
4.1.1. Призначення та завдання військово-транспортної авіації
Військово-транспортна авіація призначена для:
- десантування повітряних десантів;
- перевезення військ і матеріальних засобів повітрям;
- забезпечення маневру та бойових дій військ;
- розгортання, ротація та (за певних умов) евакуація Миротворчих сил України й інших держав;
- виконання спеціальних завдань.
У відповідальності з призначенням військово-транспортна авіація виконує такі основні бойові завдання:
1. Десантування повітряних десантів.
2. Доставка у тил противника зброї, боєприпасів та інших матеріальних засобів.
3. Забезпечення маневру військ та авіації.
4. Евакуація поранених та хворих.
5. Перевезення повітрям військ, зброї, боєприпасів та інших матеріальних засобів.
6. Виконання спеціальних завдань, до яких відносяться:
- радіоелектронне придушення засобів управління військами та зброєю,
- мінування з повітря ,
- встановлення димових завіс,
- ураження окремих наземних об’єктів,
- дозаправлення в повітрі.
Десантування повітряних десантів – важливе і найбільш складне завдання ВТА. Складність виконання цього завдання визначається:
- для виконання цього завдання необхідно задіяти велику кількість сил;
- потрібна чітка організація і узгодження дій;
- великими відстанями та великою кількістю часу перебування в повітрі від лінії бойового зіткнення з противником;
- тривалу протидію сил ППО противника, у зв’язку з тим , що переліт над його територією складає 2-3 год.,
- завдання виконується за будь-яких метеорологічних умов , і вдень і вночі.
Доставка в тил противника зброї, боєприпасів та інших матеріальних засобів виконується при забезпеченні бойових дій повітряних (морських) десантів і військ, що діють окремо від головних сил , в оточенні, а також партизанських формувань.
Перевезення військ, зброї, боєприпасів і інших МЗ повітрям виконується із глибини країни до діючих військ.
При забезпеченні маневру військ і авіації перевозять повітрям особовий склад, техніку, зброю, паливо, боєприпаси та інші МЗ. В окремих випадках може виконуватись перевезення бойових літаків та вертольотів.
Евакуацію поранених і хворих підрозділ або частина ВТА виконує з тилу противника, з районів бойових дій повітряного (морського) десантів, військ, діючих окремо від головних сил або в оточенні. Дане завдання буде виконуватися, як правило, після десантування і доставки МЗ посадковим способом. Так, наприклад, літак Іл-76 може перевезти 114 поранених, в тому числі 72 на ношах, 36-40 на бокових сидіннях та 4-х медпрацівників.
Для виконання спеціальних завдань на літаках транспортної авіації встановлюється необхідне обладнання і озброєння. Так, наприклад, встановлення на літак Іл-76 разових бомбових касет РБК-500 дозволяють йому знищити піхотну роту в районі зосередження 500х500 м.
Транспортна авіація в залежності від завдань, характеру місцевості в районі десантування, наявність підготовлених аеродромів (майданчиків) очікуваної протидії засобів ППО противника, може застосовуватись для десантування військ або доставки МЗ такі способи десантування, перевезення та доставка матеріальних засобів:
- парашутний;
- посадковий;
- парашутно-посадковий;
- безпарашутний.
Парашутний спосіб заключається в десантуванні особового складу, бойової техніки і МЗ із літаків парашутами та іншими спеціальними парашутними системами. Він використовується при десантуванні спеціально підготовлених повітряних десантів із складу аеромобільних військ, які мають на озброєнні парашутно-десантні та парашутно-реактивні системи. Крім того, цей спосіб, може бути використаний також при доставці МЗ військам, які діють в тилу противника, або в інших умовах, коли виключається можливість приземлення літаків із-за відсутності підготовлених аеродромів(майданчиків).
Парашутний спосіб є найбільш оперативним із всіх можливих способів виконання підрозділами і частинами завдань по десантуванню повітряних десантів та доставці МЗ військам. Він забезпечує доставку повітряного десанту в глибину території противника вдень і вночі в ПМУ і СМУ та за мінімальний термін часу.
Посадковий спосіб використовується при виконанні усіх основних завдань і зводиться до висадки особового складу військ й вивантажування техніки та МЗ з літаків після їх приземлення на аеродромі. Він використовується для транспортування військ, озброєння, боєприпасів та інших МЗ повітрям на своїй території, а також під час доставки поповнення, засобів підсилення та МЗ військам, що діють у тилу противника, коли в районах їх дій є захоплені десантом аеродроми.
Посадковийспосіб є найбільш простим та економічним способом виконання основних завдань. Він не потребує спеціальної підготовки особового складу десантних військ та присутності десантного обладнання на літаках. Під час його використання відпадає необхідність у дорогих парашутних системах, підвищуються можливості підрозділів і частин ВТА. за десантним навантаженням та навантаженням вантажопідйомності створюються більш сприятливі умови для десантування важкої бойової техніки, крім того, виключається необхідність у затратах часу для збирання вантажів, викинутих на парашутах, а самі вантажі загублюються та не ушкоджуються під час удару об землю.
Парашутно-посадковий спосіб десантування, перекиду та доставки МЗ – це поєднання парашутного та посадкового способів. Він використовується під час десантування великих повітряних десантів, які мають в своєму складі поряд з частинами аеромобільних військ не підготовленні у десантному відношенні частини (з’єднання) інших родів військ, ( механізовані, артилерійські, ракетні та ін) , а також важку бойову техніку, яку неможливо десантувати на парашутах. Цей спосіб передбачає спочатку викидання парашутної групи повітряного десанту, захопленню й підготовку аеродромів в районі десантування і наступне прийняття посадкової групи з механізованими військами та важкою бойовою технікою.
Безпарашутний спосіб використовується під час доставки військам деяких видів МЗ, що не бояться ударів які укладені в спеціальну тару. Скидання їх з літака проводиться під час польоту на мінімальній висоті та швидкості.
Застосування способів десантування, перевезення та доставки МЗ
| Способи Завдання | парашутний | посадковий | парашутно-посадковий | безпарашутний |
| Десантування повітряних десантів | + | + | + | - |
| Доставка в тил противника озброєння, боєпр. та інш. МЗ | + | + | + | + |
| Перевезення військ, оз- броєн.боєприп.та ін. МЗ | - | + | - | - |
В залежності від бойових завдань, що виконуються, та обстановки для базування підрозділів і частин ВТА використовуються основні аеродроми та аеродроми тимчасового базування.
Основні - це аеродроми які призначені для постійної дислокації авіаційних частин у мирний час і ведення з них бойових дій під час війни.
В мирний час для постійної дислокації авбр(Т) виділяється один основний аеродром та призначаються один-два аеродроми розосередження.
Під час війни бригаді виділяють один-два основних аеродроми.
Під час військових дій авіаційної бригади можуть бути додатково виділені такі аеродроми:
- аеродроми вихідного району для десантування (ВРД);
- аеродроми завантаження (вивантаження) військ, бойової техніки або МЗ;
- аеродроми дозаправлення.
Аеродроми вихідного району для десантуванняпризначенні для посадки транспортних літаків перед польотом на десантування, завантаження бойовою технікою та особового складу десанту, дозаправки при необхідності літаків паливом, уточнення бойового завдання та проведення попередньої підготовки екіпажів.
ВРД призначаються на відстані 400-500км й більш від лінії бойового зіткнення з противником. Як аеродроми ВРД можуть використовуватись аеродроми базування тактичної авіації, авіації ПС та інших родів авіації.
Перебування частин ВТА на аеродромі ВРД не повинно перевищувати 3-4 годин.
Аеродроми завантаження (вивантаження) військ, техніки чи МЗ призначаються ВТА для забезпечення перегрупування (десантування) військ повітряним транспортом. Перебування частин ВТА на аеродромах завантаження не повинно перевищувати 2-3 год.
Аеродроми вивантаження вибираються як правило найближче до районів, де військам, що перевозяться, належить виконувати бойові завдання та розташовуються на відстані у 70-200 км. від переднього краю власних військ, а іноді й в тилу противника в районах дій повітряних (морських) десантів і військ, що діють у відриві від головних сил в оточенні. Перебування літаків ВТА на аеродромах вивантаження не перевищує 1 год. Якщо на цьому аеродромі передбачається завантаження поранених чи хворих, тоді перебування літаків на них збільшується на 1,5-2год.
Аеродроми дозаправлення призначаються для: заправки літаків ПММ, а також для відпочинку льотних екіпажів при виконанні далеких перельотів, коли тактичний радіус дії літаків не дозволяє виконати політ від вихідного району до району десантування, а потім до району розташування аеродромів, які вказані для базування після виконання завдання. Розташовуються аеродроми дозаправлення на відстані 200-400 км від лінії бойового зіткнення з противником в районі базування частин тактичної авіації. Час перебування на цих аеродромах не більше 3-4год.
4.1.2. Бойові властивості військово-транспортних літаків
Ефективність ведення бойових дій підрозділами і частинами ВТА в багатьох випадках буде визначатися бойовими властивостями літаків, що стоять на її озброєнні.
На озброєнні підрозділів і частин ВТА стоять серійні військово-транспортні літаки Ан-12, Ан-26 та Іл-76 різних модифікацій.
Військово-транспортний літак Ан-26
З метою забезпечення можливостей Повітряних сил щодо виконання завдань, до кінця 2015 року військово-транспортна авіація буде повністю переозброєна на літаки національного виробництва АН-70, а всі інші літаки модернізовано.
Військово-транспортний літак Іл-76
Військово-транспортний літак Ан – 70
Бойові властивості військово-транспортних літаків це сукупність всіх можливостей, що характеризують їх як бойовий авіаційний комплекс.
Бойові властивості військово-транспортних літаків характеризуються їх:
- льотно-тактичними даними;
- оборонним озброєнням;
- пілотажним, навігаційним, десантно-транспортним та іншим обладнанням.
Разом з іншими властивостями (експлуатаційними, злітно-посадовими, та ін.) вони повинні забезпечити ефективність виконання військово-транспортними літаками своїх бойових завдань.
Основні ЛТД військово-транспортних літаків
| Тип літака Показники | Ан-12БК | Іл-76МД | АН-70 | Ан-26 |
| Екіпаж, люд. | 3-5 | |||
| Макс. взл. вага, т | ||||
| Макс.шв. польоту, км | ||||
| Практ. стеля, м | ||||
| Макс. дальн. польоту, км | ||||
| Макс. десантне нав., т | ||||
| Кільк. десант, люд | ||||
| Кільк. солдат, | ||||
| Озброєння: | ||||
| Артилерійське | 1хКПУ з 2хГШ-23 | 2хГШ-23 | ||
| Бомбардувальне | 4ХФАБ-250 | 4 точки підвіскидо 2т | 4 т підвіски |
Пілотажно-навігаційне обладнання, встановлене на літаках військово-транспортної авіації, дозволяє виконувати автоматизований політ за заданою програмою, автоматичний вихід на майданчики приземлення, автоматизований захід на приземлення до 60 м, а також здійснювати польоти в простих та складних метеоумовах.
Десантно-транспортне обладнання дозволяє завантажувати в літаки й вивантажувати з них самохідну та колісну техніку, несамохідну колісну техніку і платформи з вантажем, безколісну техніку і вантажі, закріплення їх, перевозити особовий склад військ, а також при використанні літаків у парашутному варіанті, десантувати особовий склад десанту, техніку та вантажі.
Маючи високі ЛТД, сучасне пілотажне, навігаційне та десантно-транспортне обладнання та засоби РЕБ, які дозволяють перекрити перешкодами бойові порядки підрозділів і частин ВТА., військово-транспортні літаки мають такі бойові властивості:
1. Універсальність застосовування, яка дозволяє застосовувати транспортні літаки в різних варіантах: в десантному, транспортному, санітарному, літака, що ставить перешкоди, дозаправника, бомбардувальника. Широка універсальність застосовування військово-транспортних літаків забезпечуються розмірами вантажних кабін, вантажопідйомністю, характером десантного обладнання і складом оборонного й бомбардувального озброєння.
Дата добавления: 2019-02-07; просмотров: 405;