Менеджмент як наука, мистецтво і практика

Менеджмент – це самостійна галузь знань, яка вимагає вдумливого засвоєння. Це окрема дисципліна, а точніше – міждисциплінарна область, яку правильніше всього назвати “управлінською думкою”, що включає в себе науку, досвід, “ноу–хау”, які збагачуються управлінським мистецтвом. На управлінську думку впливають досягнення багатьох наук, а управління у наш час полягає у використанні цих досягнень для вирішення головної проблеми – отримання бажаних результатів на основі узгоджених дій багатьох людей, що задіяні у виробництві продукції та наданні послуг.Менеджмент розвивався поступово на протязі 19–20 ст. Внесок в розвиток цієї науки зробили видатні економісти свого часу.

Перші кроки в управлінській думці, що були зроблені на початку століття, і пов’язуються із “тейлоризмом”, грунтувались на засадах наукового управління. Ці перші спроби фактично полягали в перенесенні ідей інженерних наук на управління в низові виробничі ланки. Але надзвичайно швидко в світі управління визнали принципову обмеженість “тейлоризму”.

Наступним кроком в розвитку управлінської думки, стало розповсюдження “принципів управління”, сформованих А.Файолем, що можна визнати першим самостійним результатом “науки адміністрування” в її тепер вже класичному варіанті, зорієнтованому, в першу чергу, на побудову “формальних” організаційних структур і систем. Саме А.Файоля називають “батьком менеджменту”.

Третім кроком в управлінській думці, що співставляється за своїм значенням із першими двома і має назву “неокласичний” – є зародження школи “людських відносин” на рубежі 30–х років.

В 1940–60 роках цей напрямок було продовжено розвитком теорії організацій як соціальних систем, але за своїм характером це було не що інше як використання досягнень психології і соціології (наук про людську поведінку) в управлінні.

Новим кроком в управлінській думці (1950–60 роки) став розвиток сучасних кількісних методів обґрунтування рішень. Він виявився прямим наслідком застосування математики і комп'ютерної техніки в управлінні. Саме “кількісна школа” в світовій управлінській думці стимулювала залучення положень теорії систем та кібернетики – областей науки, синтезуючих та інтегруючих складні явища до управління. Це з часом привело до подолання конфлікту між раціоналізмом представників “науки управління” і романтизмом ентузіастів налагодження гармонії в людських відносинах, організаціях і суспільстві.

На рубежі 1970–х років з’явилась чітко сформульована ідея про те, що організація– це відкрита система, яка адаптується до свого різноманітного зовнішнього і внутрішнього середовища і головну причину того, що відбувається в середині організації, потрібно шукати за її межами. В 70–80–ті роки перейшли до інтенсивних пошуків взаємозв'язку між типами середовища і різними формами управління.

Восьме десятиріччя 20 ст. характеризується відкриттям значення “організаційна культура” як головного інструменту управління. Цей інструмент ефективно використовували японські менеджери при підвищенні ефективності роботи організацій. Сьогодні американські теоретики ставлять організаційну культуру за силою впливу на людей поруч із формальними організаційними структурами і визнають її управлінським інструментом.

90–ті роки можна охарактеризувати трьома основними тенденціями розвитку науки управління. Першаіз них пов’язана з переосмисленням минулого розуміння значення матеріальної, технологічної бази сучасного виробництва і надання послуг. Це викликано не тільки застосуванням комп’ютерної техніки в управлінні, але і загальним зростанням впливу науково–технічного прогресу на досягнення цілей організації, підвищення ролі продуктивності і якості для перемоги в конкурентній боротьбі. Фактично управлінська думка знову вступає в період збільшення в ній “технократизму”, але на новій, більш глибшій і здоровій основі.

Але поруч із цією тенденцією, розвивається друга тенденція, яка стосується вже соціальних аспектів та аспектів поведінки. Вона характеризується збільшенням уваги не тільки до організаційної культури, але й до різних форм демократизації управління, участі рядових працівників в прибутках, у виконанні управлінських функцій та прийнятті управлінських рішень, у розподілі прав власності тощо. Сьогодні демократизація управління, участь в управлінні – це реальність. Вже загальновизнано в світі, що за демократизованими, “партисипативними” формами управління – майбутнє.

Третя особливість управлінської думки в 90–ті роки пов’язана із зростанням міжнародного характеру управління. Після переходу більшості країн до відкритої економіки значно підвищилась роль міжнародної конкуренції. В той же час відбувається кооперація та інтеграція виробництва, розвиваються транснаціональні корпорації. Інтернаціоналізація управління, що виникає за цих умов, ставить надзвичайно багато нових питань перед теорією і практикою управління. Найважливіші серед них: що є загальне і особисте в управлінні; які закономірності, форми, методи управління є універсальними, а які діють в діапазоні конкретних умов різних країн; як найкращим чином виконати функції управління в зовнішньоекономічній діяльності; в чому полягають особливості національного стилю в управлінні, в організаційній поведінці; наскільки ці особливості важливі для досягнення бажаних результатів; яким чином іноземці можуть швидше пристосуватись до національного середовища.

Для нашої держави в площині управління необхідно подолати значні труднощі. Оскільки менеджмент це наука, що не дає уніфікованих рецептів. Вона вчить тому, як, знаючи прийоми, методи і шляхи вирішення тих чи інших управлінських завдань, добиватись успіху для конкретного підприємства не залежно від форми власності.

Оволодіння мистецтвом менеджменту є одним із головних важелей підвищення ефективності діяльності, який в багатьох випадках виявляється більш дійовим, ніж екстенсивні напрями розвитку виробництва у вигляді додаткових фінансових “ін’єкцій” чи створення нових виробничих потужностей.

1.2. Розвиток управлінської думки в світі та в Україні, етапи становлення науки управління

Систематизуючи періоди виникнення і формування науки управління як самостійної галузі знань, узагальнюючи розвиток управлінської думки в світі, можна виділити основні етапи становлення та конкретні підходи до розуміння управління та суті управлінської праці. В більшості підручників з менеджменту зазначають, що існує 5 основних підходів у розвитку менеджменту.

1.Підхід на засадах виділення різних шкіл.

Цей підхід базується на виокремленні п’яти основних шкіл, що розвивались на протязі 19–20 сторіччя.

1.1. Школа наукового управління (1885–1920 рр.) найтісніше пов’язана з роботами Фредеріка Уінслоу Тейлора, Френка і Лілії Гілбрет, Генрі Гантта. Грунтувалась на аналізі операцій ручної праці, нормуванні праці, стимулюванні трудового вкладу працюючих.

1.2. Класична (адміністративна) школа управління (1920–1950 рр.), яку започаткували Анрі Файоль, Ліндалл Урвік і Джеймс Д. Муні. Ця школа намагалась визначити загальні характеристики та закономірності розвитку організацій. Мета цієї школи – створення універсальних принципів управління. Ці принципи стосувались двох аспектів: розробка раціональної системи управління організації; побудова структури організації і управління робітниками.

Ця школа систематизувала підхід до управління всією організацією і визначила 14 головних принципів управління:

1.3. Школа людських стосунків (1930–1950рр.) започаткували Мері Паркер Фоллетт та Елтон Мейо. Мері П. Фоллетт вперше визначила менеджмент як “забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб”. Рекомендувала використовувати прийоми управління людськими взаєминами шляхом впливу керівників на конкретних працівників, проведення консультацій з працівниками, забезпечення широких можливостей спілкування на роботі

1.4. Школа наук поведінки (з 1950 р.) формувалася Крісом Арджирісом, Ренсісом Лайкертом, Дугласом Мак–Грегором, Фредеріком Герцбергом. В основі лежать методи налагодження міжособових стосунків, підвищення ефективності людських ресурсів. Представниками цієї школи вивчались різні аспекти соціальної взаємодії в колективі, мотивація праці, характер влади та авторитету керівників, комунікації в організаціях, лідерство, керівництво.

1.5. Школа науки управління (кількісного підходу) (з 1950 р.) виникла в Англії. Основою школи є дослідження операцій і моделей за допомогою обробки значного масиву статистичних матеріалів. Ця школа вперше почала використовувати комп’ютерну техніку при прийнятті та обґрунтуванні управлінських рішень. Необхідність використання комп’ютерних технологій в управлінні організації викликана стрімкістю змін у зовнішньому середовищі. Передбачення стану зовнішнього середовища та ефективна робота в ньому може будуватись лише за умов ефективних інформаційних потоків.

Мескон, Альберт та Хедоурі визначили внесок різних шкіл у становленні менеджменту. Наведемо таблицю, що представлена в підручнику з основ менеджменту (табл. 1.1).

Таблиця 1.1