Основи обробітку грунту

В комплексі агротехнічних заходів по вирощуванню і утриманню садивного матеріалу в придорожній зоні автомобільних доріг обробіток грунту займає дуже важливе місце. Він спрямований на покращення водно-фізичних, хімічних та біологічних властивостей грунту, формування сприятливих умов для проростання насіння, життєдіяльності і розвитку кореневої системи рослин. Основними завданнями обробітку грунту є:

а) створення в орному шарі близьких до оптимальних водного, повітряного, теплового та живильного середовищ;

б) забезпечення найкращих умов для кореневого живлення та розвитку кореневої системи рослин;

в) посилення кругообігу поживних речовин у грунті;

г) підвищення активності корисних мікроорганізмів та інтенсивність мінералізації органічних залишків;

д) знищення бур"янів, шкідників і збудників хвороб рослин;

е) створення сприятливих умов для висівання насіння, садіння рослин і внесення добрив;

ж) захист грунту від водної і вітрової ерозій.

За допомогою своєчасного і правильного обробітку грунту створюють очищений від бур"янів культурний орний шар глибиною 22-45 см і щільністю 1,10-1,20 г/см³, з високою водопроникністю та з вмістом м"якого гумусу більше 3%. Орний шар грунту повинен мати водостійку мікроагрегатну структуру, високу біохімічну активність і бути забезпеченим доступними для рослин формами води та елементами мінерального живлення упродовж усього періоду вегетації рослин. Цього досягають, застосовуючи окремі прийоми та системи обробітку грунту. Прийомом обробітку грунту називають одноразове механічне діяння на орний шар робочими органами грунтообробних знарядь. Прийоми бувають загальними – оранка, лущення, культивація, боронування, і спеціальними - планташна оранка, фрезування та ін. Застосуванням лише одного прийому неможливо вирішити всі завдання обробітку грунту. Для цього треба використовувати ряд прийомів у певній послідовності. Сукупність прийомів, спрямовану на вирішення головних завдань обробітку грунту в конкретних грунтово-кліматичних умовах, називають системою обробітку грунту.

Обробіток грунту в придорожніх зонах включає чотири етапи – первинне освоєння площ, основний обробіток, передпосівний (передпосадковий) обробіток і догляд за грунтом.

Під дороги відводять різні категорії земельних площ – лісові, цілинні, перелогові землі та землі, що вийшли з-під сільськогосподарського користування. Відповідно до категорії визначають і способи та системи первинного обробітку грунту.

Після очистки лісових площ від пнів і порубочних залишків та планування поверхні грунту проводять оранку чагарниковими плугами і вичісування коренів корчувальними боронами. Весною наступного року грунт обробляють дисковими культиваторами, після чого проводять боронування.

При первинному освоєнні сильно засмічених бур"янами земель застосовують обробіток грунту за системою чорного пару з внесенням гербіцидів. Влітку або восени лущать дернину на глибину 7-10 см. З появою бур"янів проводять культурну оранку на глибину до 30 см. Для знищення багаторічних злакових і двосім"ядольних бур"янів вносять гербіциди.

Первинне освоєння грунту на старих перелогових та цілинних землях, не засмічених бур"янами, проводять за системою чорного пару або за іншою, придатною для конкретних природних умов, а на землях, що вийшли з-під сільськогосподарського користування – за системою зайнятого пару або зяблевого обробітку.

Основний обробіток грунту здійснюється з застосуванням тієї чи іншої системи обробітку, вибір якої залежить від конкретних природних умов і оперативних можливостей.

а) Система зяблевого обробітку грунту застосовується в різних грунтово-кліматичних умовах. Вона включає лущення, осінню оранку і весняне боронування. Лущення створює сприятливі умови для проростання бур"янів. В умовах Полісся і Лісостепу його проводять на глибину 4-5 см, а в умовах Степу – на 8-12 см. Після появи сходів бур"янів через 10-15 днів проводять культурну оранку в посівному клині на глибину 25-28 см, в клині висаджування саджинців – на 35-40 см. У першому випадку використовують плуг ПЛН-4-35, у другому – плуг плантажний навісний ППН-40. В районах з глибоким сніговим покривом піднятий зяб лишають на зиму не заборонованим, що сприяє накопиченню вологи в грунті. В осінньо-зимовий період в зораному грунті проходять складні процеси, які сприяють поновленню структури грунту, накопиченню достатньої кількості доступних для рослин елементів живлення. Заключним етапом зяблевої системи є раннє весняне боронування, яке спрямоване на збереження вологи та покращення теплового режиму грунту.

б) Система чорного пару є ефективним засобом накопичення вологи, покращення фізичних властивостей грунту та боротьби з бур"янами. Частіше її застосовують на родючих грунтах в районах недостатнього зволоження з метою збереження вологи та на ділянках, засмічених бур"янами. Обробіток грунту за системою чорного пару починається восени прийомами зяблевої системи обробітку грунту. Весною з метою затримання вологи проводять боронування грунту важкими та середніми боронами. Для утримання грунту в пухкому стані та очищення від бур"янів 3-4 рази упродовж літа проводять культивацію грунту з одночасним боронуванням. В районах з достатнім зволоженням першу культивацію проводять на глибину 5-7 см, глибину наступних поступово збільшують, доводячи її в кінці літа до 10-12 см. В посушливих районах – навпаки: першу культивацію проводять на глибину 10-12 см, останню – на глибину 5-7 см. Така послідовність культивацій руйнує капіляри і дозволяє утворити мульчуючий шар, який захищає від висушування нижні горизонти грунту. Восени, приблизно за 20 днів до висівання насіння чи висаджування саджанців, проводять глибоке розпушування грунту плугами з одночасним боронуванням. Безпосередньо перед сівбою чи садінням грунт по можливості культивують на глибину загортання насіння та боронують.

в) Систему раннього пару застосовують головним чином в районах з достатнім зволоженням. Вона передбачає весняну оранку та прийоми чорного пару протягом літа.

г) Система зайнятого пару застосовується в районах з достатнім зволоженням. Вона включає: агротехнічні прийоми зяблевої системи; сіяння сільськогосподарських культур з коротким вегетаційним періодом, які здатні засвоювати атмосферний азот (вико-вівсяна суміш, зерно-бобові, конюшина, люцерна та ін.); збирання врожаю; оранку без обороту скиби; весняне боронування. В подальшому грунт утримують в чистому від бур"янів та пухкому стані за допомогою своєчасної культивації та боронування.

д) Сидеральний пар застосовують для обробітку грунту в зонах надмірного і достатнього зволоження на грунтах, бідних на азот. Сидеральним називається такий пар, коли зелену масу вирощуваних культур заорюють з метою зволоження грунту органічними речовинами. На зелене добриво використовують різні види люпину, люпинофацелієву суміш, горох зимуючий та ін. Восени проводять глибоку оранку і вносять фосфорно-калійні добрива. Рано весною грунт боронують, перед висівом насіння культивують на глибину його загортання. Насіння для ураження бульбочковими бактеріями перед висівом обробляють нітрагіном з розрахунку 0,5 кг на 200 кг насіння. Посіви не потребують особливого догляду. Після утворення на головній стеблині перших блискучих бобів сидерат скошують або коткують, подрібнюють дисковими культиваторами і заорюють в грунт плугами з дисковими ножами. Подальший догляд за паром полягає в утриманні поверхні грунту в чистому та пухкому стані.

Слід пам"ятати, що рівень культури землеробства незалежно від системи обробітку грунту визначається якістю виконання окремих робіт. Однією з основних агротехнічних вимог до якості будь-якого способу обробітку грунту є своєчасність його виконання. Дуже важливою вимогою є також дотримання визначених режимів обробітку.

Передпосівний (передпосадковий) обробіток грунту має за метустворення умов для якісного висіву насіння чи висаджування посадкового матеріалу та виконання подальших робіт по вирощуванню садивного матеріалу; формування оптимальних водного, повітряного, поживного і теплового режимів грунту для дружнього і швидкого проростання і приживання вирощуваних культур; знищення бур"янів. Система передпосівного обробітку грунту залежить від грунтово-кліматичних умов, сезону висіву (висаджування) та глибини загортання насіння чи висаджування садивного матеріалу. Вона може включати: весняне переорювання грунту плугами без відвалів, культивацію, боронування, шлейфування, коткування, фрезування, копання садивних ям, нарізку грядок та ряд інших прийомів.

Догляд за грунтом – один з найважливіших агрозаходів, що сприяє посиленню росту і розвитку вирощуваних рослинних культур, підвищенню їх стійкості проти хвороб і несприятливих кліматичних факторів.

В висаджених придорожніх захисних смугах на всю ширину міжрядь грунт необхідно утримувати в пухкому і чистому від бур"янів стані. Якщо смуга не зрошується, то на протязі 5 років міжряддя не треба займати ніякими культурами, окрім тих, які входять в конструкцію смуги. Але з часом, починаючи з 5-6 років, міжряддя доцільно засіяти низькорослою газонною травою, залишивши незайманою смугу шириною 0,5-0,7 м³ кожної сторони строчок стовбурів.

В основі догляду за грунтом на пристовбурних смугах (як при задерненні міжрядь, так і під чорним паром) лежить розрихлювання грунту різним знаряддям з одночасним знищенням бур"янів: перше – ранньою весною, наступні – через кожні 3-4 неділі. Останнє рихлення здійснюють в кінці серпня – початку вересня. З кожним рихленням доцільно поєднувати внесення добрив, виконуючи це в такій послідовності: спочатку розподілити добрива, а потім рихлити грунт. Глибина рихлення повинна бути такою, щоб корневій системі було достатньо повітря і при цьому вона не пошкоджувалась (як правило, повинна становити 8-12 см).

На практиці в період догляду за грунтом часто виникає потреба в мульчуванні грунту, тобто прикриванні политої чи розрихленої поверхні грунту мульчою – перегноєм, торфом, перепрілою солом"яною січкою та іншими матеріалами. Мульчування послаблює ріст бур"янів і випаровування вологи, зменшує амплітуду коливань температури грунту на протязі доби і попереджує виникнення шкідливої для росту рослин грунтової кірки. Особливу цінність мульчування пристовбурних смуг має перед початком зими. Воно утеплює корневу систему і захищає її від вимерзання. Товщина шару мульчі при цьому повинна становити 8-10 см.

Особливе місце в процесі догляду за грунтом належить підтриманню сприятливого водного режиму грунтів. Ця проблема вирішується шляхом організації періодичного поливу вирощуваних рослинних культур. Дослідження окремих вчених показують, що нормально розвинуте 20-річне дерево випаровує за вегетаційний період 15-20 тис. літрів води.

Потреба в воді залежить від виду вирощуваної культури, умов вегетації, фази вегетації, віку і сили розвитку культури. Як правило найбільшу потребу в воді мають культури в першу половину вегетаційного періоду, коли інтенсивно ростуть пагони рослини.

В зонах України, де випадає опадів більше 500 мм за рік і літом не буває тривалої засухи, рослинні культури придорожніх угідь добре ростуть і без поливу.

Строки поливу насамперед пов"язані з наявністю вологи в грунті, випаданням опадів, температурою і т.п. Перший полив при його необхідності треба планувати приблизно через 15-20 днів після закінчення цвітіння рослин. Але при вирішенні проблеми підтримання сприятливого для рослин водного режиму грунтів завжди треба пам"ятати, що надлишок води в грунті для вирощувальних культур більш шкідливий, ніж її нестача: він збіднює грунт киснем і одночасно збагачує його вуглекислим газом. Корені рослин зовсім не можуть розвиватись в шарах грунту, зайнятих тривалий час грунтовими водами. Надлишок вологи особливо небезпечний в другій половині літа: затягується ріст пагонів, тканини рослин повністю не визрівають до настання зими і рослини страждають від морозів. Тому, починаючи з серпня, навіть в зонах регулярного зрошування поливи треба припиняти, і тільки в жовтні – листопаді, з початком інтенсивного листоопадання, при недостатній кількості води в грунті треба провести вологозарядний полив. Треба остерігатись раннього вологозарядного поливу, оскільки він може привести до відновлення росту, що негативно відіб"ється на перезимовуванні рослин.

Лекція № 12, 13, 14