Грунтово–географічне районування України

Грунтовий покрив України дуже різноманітний. Номенклатура ґрунтів, прийнята при великомасштабному грунтовому картуванні, нараховує біля 650 видів. Якщо ж узяти до уваги різновиди за гранулометричним складом, материнською породою, ступенем еродованості, засоленості і т.п., за якими не всі грунти підрозділені, то кількість грунтових індивідуумів зросте до декількох тисяч. Розподілено всю цю розмаїтість ґрунтів на території країни нерівномірно: по-перше, відповідно до загальної фізико-географічної (ландшафтної) зональності; по-друге, у зв'язку з місцевими (провінційними) особливостями природної обстановки. Але поряд із дуже строкатими в грунтовому відношенні територіями, як, наприклад, Полісся, Лісостеп, гірські провінції, на

Рис. 3.1. Ґрунтово-біокліматичні області світу (за Геннадієвим, Глазовською, 2005):

1 - арктична й антарктична область полярних пустельних ґрунтів; 2 - субарктичні тундрові області арктотундрових, тундрово-глейових і тундрово-болотних ґрунтів; 3 - бореальні континентальні тайгові області мерзлотно-тайгових палевих ґрунтів, підбурів, підзолів і болотних мерзлотних ґрунтів; 4 - бореальні тайгово-лісові помірно континентальні області підзолів, підзолистих і дерново-підзолистих, підзолисто- глейових і болотних ґрунтів; 5 - суббореальні широколистяні лісові області буроземів, опідзолених буроземів, глейово-елювіальних лісових і болотних ґрунтів; 6 - суббореальні і субтропічні лісо-лучно-степові області вилужених і опідзолених чорноземів, чорноземно-подібних ґрунтів прерій, сірих лісових ґрунтів, локально лучних солонців і солодів; 7 - суббореальні степові області чорноземів типових, звичайних, південних, каштанових ґрунтів, локально - солонців і солончаків; 8 - суббореальні напівпустельні і пустельні області бурих і сіро-бурих, часто солонцюватих ґрунтів і солонців, пустельних піщаних ґрунтів, такирів, солончаків; 9 -субтропічні волого-лісові області жовтоземів, червоноземів, субтропічних глейово-елювіальних і болотних ґрунтів; 10 - субтропічні ксерофітно-лісові області коричневих, сіро-коричневих ґрунтів, локально злитоземів; 11 - субтропічні і тропічні ксерофітно-чагарникові, сухо-степові і сухо-саванні області сіроземів, бурих і червоно-бурих ґрунтів, локально злитиоземів, солонців і солончаків; 12 - субтропічні і тропічні пустельні області піщаних і кам 'янистих пустельних ґрунтів, локально солончаків і реліктових вапняково-гіпсових панцирів; 13 - тропічні субекваторіальні рідко-лісові і саванові області ферроземів (червоних і червоних латеритних ґрунтів) і злитоземів; 14 - тропічні, субекваторіальні і екваторіальні волого-лісові області ферралітних жовтих, червоно-жовтих і темно-червоних ґрунтів, локально - альфегумусових попело-вулканічних ґрунтів (андосолей) і тропічних болотних ґрунтів

величезних просторах Степу, що займають майже половину площі країни, грунтовий покрив простий – монотонний на великих відстанях.

Ступінь складності грунтового покриву визначається не тільки типологічною розмаїтістю грунтів, але і різними їхніми сполученнями, розмірами і формою контурів.

Існуючі грунтові сполучення різних рангів дуже численні, але їхня розмаїтість легко укладається в порівняно невелике число макротипів структур грунтового покриву. Отже, типи грунтового покриву генетично нерозривно пов'язані з фізико-географічною обстановкою – ландшафтними типами місцевості. Тому географія грунтового покриву на території України (як і скрізь на земній суші) тісно пов'язана з фізичною (ландшафтною) географією. Грунтові регіони різних територіальних рангів до деталей повторюють фізико-географічні регіони (області, пояси, зони, підзони і провінції) (рис. 3.2). І тому, що ці ландшафтні регіони на території країни суворо закономірні, то також закономірно розподілені і типи грунтового покриву, що представляють ці регіони.

Грунтовий покрив країни чітко зональний, тому що також чітко зональний і розподіл на цій території двох основних природних чинників – клімату і рослинності. Існуючі на Україні найбільші великі фізико-географічні, а отже, і грунтові регіони (пояси, області і зони) є по суті південно-західним продовженням тих же регіонів на великій території Східноєвропейської (Російської) рівнини, де вони класично виражені.

Агрогрунтове районування України в 60-і роки здійснене грунтознавцями Українського НДІ грунтознавства та агрохімії. Територія України має два грунтово-біокліматичні пояси – бореальний (помірно холодний – Полісся) і суббореальний (помірний – інша частина території ). Крім цих двох, чітко виявлений третій субтропічний теплий пояс, поданий дуже незначною територією (частиною південного берега головної Кримської гряди). Пояси й області поділені на грунтові зони.

За допомогою грунтової карти можна простежити зональну закономірність розподілу ґрунтів (рис.3.3). На півночі України переважають дерново-підзолисті ґрунти (у тому числі оглеєні, що сформувалися за умов перезволоження), на заході в рівнинній частині – сірі лісові ґрунти та опідзолені чорноземи, далі на схід – комплекс ґрунтів лісостепу з типовими і реградованими чорноземами, що перемежовуються з ґрунтами, які сформувалися під лісовою рослинністю (сірі опідзолені). На південь від зони лісостепових комплексів ґрунтів дуже чітко вирізняються різновиди ґрунтових комплексів степу, що визначають його підзональні межі: чорноземи звичайні – північний степ, чорноземи південні – середній степ, каштанові ґрунти – південний степ.

Окремі крупні комплекси ґрунтів пов'язані з гірськими областями Карпат (буроземно-підзолисті, бурі гірсько-лісові, дерново-буроземні й гірсько-лучні ґрунти, що сформувалися відповідно під гірськими лісами та луками) і Криму (бурі гірсько-лісові, дерново-буроземні та гірсько-лучні, коричневі гірські ґрунти).

Рис. 3.2. Фізико-географічний поділ території України

Утворення ґрунтів – складний поцес, що триває сотні й тисячі років. Сучасні ґрунти України утворилися в післяльодовикову епоху.

Найбільш тісно ґрунтовий покрив пов'язаний із природним рослинним покривом. Родючість ґрунтів впливає на урожайність природної та культурної рослинності. Ґрунти України зазнають значних змін під впливом господарської діяльності: погіршується структура ґрунту, зменшується родючість. Унаслідок надмірного поливу відбувається засолення й заболочення ґрунтів. Під дією гербіцидів різко зменшується кількість мікроорганізмів у ґрунті.

В фізико-географічному відношенні територія України розподіляється на зони: Полісся, Лісостеп, Степ, Сухий Степ, Карпатська та Кримська гірські області. На рис. 3.4 – 3.12 наведені профілі основних типів грунтів України.