Умови ґрунтоутворення

Клімат – помірно континентальний з теплим вологим літом і м'якою зимою. Західна частина Полісся знаходиться під впливом вологого атлантичного повітря, східна – під впливом більш континентального арктичного. Континентальність клімату збільшується в напрямку із заходу на схід.

Сумарна річна радіація становить 380-420 кДж/см2. Величина радіаційного балансу за рік коливається в межах 167-176 кДж/см². Середньорічна температура 5-7°С (знижується з заходу на схід), сума активних температур понад 10°С за рік 2400-2600°С, кількість днів з температурою понад 10°С 140-160. Безморозний період триває 170–175 днів. Тривалість снігового періоду до 120 днів.

Зволоження надмірне. Річна кількість опадів становить 550–650 мм, більшість яких (400–450 мм) випадає в теплий період року з квітня по жовтень. Коефіцієнт зволоження 1,1–1,3. Для зони характерний високий рівень підґрунтових вод.

Характерною особливістю кліматичних умов Полісся є перевищення суми опадів за рік над випарованістю вологи, що зумовлює промивний тип водного режиму, а на понижених ділянках – заболочування, особливо на заході Полісся.

Рельєф. Територія Українського Полісся – слабодренована рівнина з дуже розвиненим мезорельєфом у вигляді моренних горбів, гряд, піщаних дюн і валів. У західній частині сучасний рельєф характеризується нерівністю поверхні крейдяних відкладень, які утворюють великі горби. В пониженнях між ними рельєф зандровий, слабо хвилястий.

В межах Українського кристалічного щита розвинутий типовий моренно-зандровий ландшафт. Підвищені території, що вкриті супіщаними флювіагляціальними відкладенями, являють собою одноманітні рівнини з окремими моренними горбами, камами й озами.

Знижені зандрові рівнини мають слабо хвилястий, пологий грядово-дюнний рельєф у вигляді піщаних дюн, гряд, холмів і увалів. Такі форми рельєфу розвинуті також на надзаплавних терасах рік і в міжріччях. Характерною рисою низинних ділянок є наявність западинних форм рельєфу різних розмірів і глибини.

Будова поверхні денудаційних територій визначається складом порід. Поряд з рівними ділянками зустрічаються хвилясті, горбисти, грядові місцевості. На карбонатних породах розвинуті карстові утворення у вигляді воронок, провалів та інших форм.

Пасма і височини добре виділяються за рельєфом. Абсолютні їх висоти коливаються в межах 200-250м. Найбільш високим є Словечансько-Овруцьке пасмо, висота його становить 320 м над рівнем моря.

На вододілах панує моренно-зандровий горбистий, місцями слабохвилястий рельєф. Льодовикові води залишили багато прохідних або мертвих долин, вкритих флювіогляціальними відкладенями. Найбільш знижені їх частини зараз зайняті великими торфовищами.

На терасах переважає зандровий, слабохвилястий рельєф. Великі підвищені острови лесу подекуди дуже еродовані і мають глибоко розчленований яружний рельєф. В інших терасових місцях – монотонні рівнини з чисельними мікрозападинами.

Поліська низовина оточена з півночі та півдня значними підвищеннями, через це з усіх боків сюди стікають підґрунтові води, що живлять численні річки, які в межах низовини мають незначні схили, дуже слабо врізані й тому майже не дренують територію. Слабка дренованість та близьке до поверхні залягання ґрунтових вод зумовлюють заболоченість значних територій.

Ґрунтотворними породами на Поліссі найчастіше є льодовикові (моренні), водольодовикові та алювіальні відкладення, рідше зустрічаються леси, озерні та інші відкладення. Моренні відкладення поширені в зоні майже повсюди, за винятком річкових долин, де вони розмиті. Як правило, морена залягає на підвищених елементах рельєфу окремими островами або на схилах. Морена Українського Полісся являє собою невідсортовану породу супіщаного та легкосуглинкового гранулометричного складу, містить вкраплення дрібних валунів, твердих кристалічних порід. Це найбагатіша за хімічним складом ґрунтотворна порода, на якій формуються найродючіші ґрунти серед дерново-підзолистих ґрунтів. У місцях близького залягання крейдяних покладів утворюється місцева карбонатна морена з уламків вапняків і крейдяних мергелів. Завдяки високому вмісту СаСО₃, підзолистий процес на цих породах гальмується. За забарвленням морени бувають, як правило, червоно-бурими або жовто-бурими.

У деяких місцях морени мають важкий гранулометричний склад, що спричиняє низьку водопроникність, зв'язність і, в кінцевому результаті, перезволоження і оглеєння верхньої частини ґрунтового профілю. Діяльність льодовику призвела до формування таких форм рельєфу, як кучеряві скелі, баранячі лоби, троги. Під останніми слід розуміти плоскодолі, круто схилові жолобчастої форми, долиноподібні зниження на місці схилів днищ річкових долин. Під дією льодовиків утворилися також, акумулятивні та моренні рівнини або ж пасма кінцевих морен у вигляді крутих підвищень значної протяжності. Льодовикового походження є також круто схилові пасма, що в плані мають вигляд крутих меандр та друмліни – горби з осями, витягнутими в напрямку руху льоду. Вони мають різну крутизну схилів. Також зустрічаються камові горби, що відрізняються неправильними контурами у вигляді гребенів та терасоподібні уступи на схилах западин.

Флювіогляційні відкладення вкривають численні простори моренно-зандрових рівнин Полісся. За гранулометричним складом вони піщані, супіщані, рідше піщано-легкосуглинкові.

Піщані та глинисто-піщані водольодовикові нанесення охоплюють широкі зниження (долини), виорані льодовиком, а супіщані вкривають вододільні рівнини. Характерною особливістю порід цього генетичного типу є наявність у складі відкладень крупного окатаного піску (гравію), що можна легко помітити на поверхні ґрунту після дощу. У профілі флювіогляційні відкладення мають косу (діагональну) шаруватість.

Зандри і створені ними зандрові рівнини, як своєрідні флювіогляційні форми рельєфу, є відкладеннями потоків і талих вод, необмежених долинами. Ці процеси тривають протягом тисячоліть. В плані це є прості, дуже широкі конуси з вершинами, повернутими до ділянок виходу основних потоків талих вод льодовика і злиті один з одним. Долинні зандри – це результат діяльності значно зосередженіших струмків, які виникали нижче, а осади з них відкладались у долиноподібних зниженнях.

Заплави річок і річкові тераси вкриті сучасними і давньоалювіальними відкладеннями. Давньоалювіальні породи, утворені у далекі геологічні періоди внаслідок діяльності водних потоків рік, являють собою добре відсортовані піски, рідше – супісі з горизонтальною чи косою шаруватістю. Сучасні відкладення, утворення яких пов'язане із щорічними наносами річок в період повені, відрізняються різноманітним гранулометричним складом. У прирусловій частині вони піщані, у центральній – суглинкові. У товщі алювіальних насосів часто спостерігаються залишки рослин і тварин.

Значно рідше поширені леси. Вони зустрічаються невеликими острівцями на надзаплавних терасах річок, а іноді на вододілах. Лесам Полісся притаманна тонка шаруватість, наявність піщаних частинок і піщано-легко-суглинковий гранулометричний склад.

Майже всі ґрунтотворні породи Полісся є легкими за гранулометричним складом і переважно не містять карбонатів.

Рослинність є головним фактором ґрунтотворення. На Поліссі характер рослинного пориву визначається особливостями клімату, переважно піщаним і супіщаним гранулометричним складом та безкарбонатністю ґрунтотворних порід. В зоні поширені три типи природної рослинності: ліси, болота і луки. Лісова рослинність значною мірою знищена. Більшою мірою зберігся трав'яний покрив, хоча й він дуже змінений.

Серед лісової рослинності 57% припадає на соснові ліси, 21 – дубові, 10 – березові, 6 – вільхові. Соснові ліси (бори) утворені сосною звичайною, стрункі стовбури якої за оптимальних умов досягають – 22-28 м. За геоморфологічною приуроченістю, трофністю, вологістю та рослинністю серед борів виділяють: сосняки лишайникові, зелено мохові, сфагнові; а за вологістю – сухі, свіжі, вогкі, сирі й заболочені.

В сухих борах переважно зростає сосна низькоросла з лишайниковим покривом, у свіжих – високопродуктивний деревостой з участю в підліску азелії понтійської та зелених мохів в наземному покриві.

У вологих і сирих борах ріст сосни погіршується (до 12-16 м), у чагарниково-трав'яному покриві зростає участь багна, лохини, мокінії, а в моховому покриві – сфагнових мохів.

По окраїнах боліт при затопленні розповсюджені заболочені типи лісу. Тут суцільний сфагновий покрив помітно пригнічує розвиток дерев.

Під шпильковими лісами трав'яна рослинність розвинута слабо і на ґрунтотворення суттєво не впливає. Чисто шпилькові соснові ліси поширені на піщаних ґрунтотворних породах східної частини Полісся.

Більшу частину зони вкривають мішані шпильково-дубові ліси (субори), їх деревостій двоярусний: сосна утворює перший ярус, дуб звичайний – другий. У підліску є крушина, брусниця чорна і червона. Травостій представлений: брусницею, буквицею, чебрецем, копитнем, орляком, медункою.

Діброви мало поширені. Деревостой одно або двоярусний, утворений дубом звичайним, з домішками граба, ясена, в'яза шорсткого, клена гостролистого. У підліску зустрічається крушина, ліщина, брусниця, а в травостої – конвалія, підлісник, перестріч чайовий, ряст, медунка, анемона дібровна.

Березових та вільхових лісів мало. Зрідка, в самій північній частині Полісся, зустрічаються ялинові ліси.

Лучна рослинність представлена суходільними, низинними і заплавними луками. Суходільні луки виникли на місці зниклих лісів. Вони вкриті низькопродуктивними і мало якісними біловусниками і мітличниками з пануванням мітлиці тонкої. На низинних луках переважають дрібно- і великосичники.

В заплавах річок Полісся поширені заплавні луки. Характерною їх ознакою є періодичне заливання повеневими водами. У травостої домінують: осока гостра, тонконіг болотний та мітлиця повзуча. Поширені й справжні луки з костриці лучної, тонконога лучного і лисохвоста лучного.

На Поліссі зосереджено 50% заболочених земель України, а ліси займають лише 29% території. Верхові болота займають 5% площі зони.

Рослинний покрив низинних боліт різноманітний. За високого рівня підґрунтових вод формуються осокові, осоково-мохові, очеретові та рогозові болота. При пониженому рівні підґрунтових вод переважають злаково-осокові та злаково-осоково-мохові формації. Участь мохів у наземному покриві призводить до зрідження травостою і посиленню заболочення території.

Верхові болота зустрічаються на півночі Полісся на піщаних терасах та в межріччях. Існують вони за рахунок атмосферних опадів або підґрунтових вод з незначним вмістом мінеральних солей. Рослинність представлена переважно мохами, пушицею, осоками, росянками, багато чагарників, богульнику, журавлини, голубики, андромеду, зустрічаються пригнічені сосна та береза.

На Поліссі поширенні дюнні піщані горби, вкриті специфічною псамофітною рослинністю, яка представлена різнотравними і злаковими, переважно булавоносцевими і куничниковими ценозами.

Зміна природної рослинності на Поліссі суттєво впливає на процеси ґрунтотворення і характер ґрунтового покриву. Зараз значна частина території зони освоєна і використовується у сільськогосподарському виробництві. У структурі посівних площ зони важливе місце займають посіви жита, льону, картоплі, менше озимої пшениці, овочевих, із кормових – люпину.