Дерново-підзолисті ґрунти

Це зональні ґрунти зони Полісся. Вони покривають піщані та моренно- піщані рівнини, рідше – моренні горби та гряди, а часом зустрічаються на бо­рових терасах рік у лісостеповій і навіть степовій зоні. Ґрунти утворились під сосновими та змішаними, хоча зустрічаються й під листяними лісами за промивного (хоч і не щорічно) та застійно-промивного водного режиму, пере­важно на водно-льодовикових та алювіальних відкладах. На морені вони зустрічаються рідше, а на лесовидних відкладах - дуже рідко. Водно-льодовикові та алювіальні піщані та супіщані відклади нерідко підстилаються моренними суглинками, каолінами, рідше - крейдяним моргелем (у Західному Поліссі) та кристалічними породами (у місцях близького залягання кристалічного щита).

Профіль дерново-підзолистих ґрунтів має чітку елювіально-ілювіальну диференціацію. Вміст гумусу низький або дуже низький: від 0,6-1% у піща­них та глинисто-піщаних, до 1,5-2% у суглинкових ґрунтах, гумус грубий. У ґрунтах під лісом органічна частина містить велику кількість слабомінера- лізованих та обвуглених решток. Тип гумусу - фульватний, рідше гуматно- фульватний (Сік:Сфк=0,3 - 0,8). Гуматність зростає у ґрунтах важкого меха­нічного складу. Вбирний комплекс (ГВК) ненасичений основами, а ґрунто­вий розчин має кислу реакцію.

За ступенем прояву підзолистого та дернового процесів ґрунтотворення підтип власне дерново-підзолистих ґрунтів поділяється на слабо-, середньо- та сильнопідзолисті. Найбільше поширення мають дерново-середньопідзо- листі ґрунти на водно-льодовикових та алювіальних пісках та супісках, їх профіль різко диференційований на горизонти НЕ, Е та І.

Гумусово-елювіальний (НЕ) горизонт у цілинних ґрунтах має глибину 18-20 см, а в освоєних під ріллю - співпадає з глибиною оранки (20-25 см). сірий, грудкувато-пилуватий, майже безструктурний з характерною здат­ністю ділитися на плитки. Відмиті від гумусових та глинистих речовин зерна кварцевого піску надають горизонту білуватого відтінку; зустрічаються «звуг­лені» вкраплення, перехід різкий.

Елювіальний горизонт (Е) суцільний і глибокий, а на орних землях - вко­рочений, за рахунок приорювання його верхньої частини. У верхній частин він брудно-пальовий, дуже слабко гумусований (затіки і примазки), нижче - білуватий з добре відмитими зернами кварцу, пластинчастий, перехід ясний

Ілювіальний горизонт (І) у верхній частині має клини та гнізда відмитоп від залізистих та глинистих плівок піску (IE), глибше - щільний, темно- буро-червоний, грудкувато- чи горіхувато-призматичний (І). Нижня йоп частина (IP) менш щільна, з лінзами та прошарками озалізненого піску жовтого кольору.

Дерново-слабкопідзолисті ґрунти мають елювіальний горизонт (Е), вира­жений окремими білуватими плямами та прошарками товщиною 5 см відми­того від залізистих (глинистих) плівок піску.

Дерново-сильнопідзолисті ґрунти займають невелику площу, тому їх ж виділяють у самостійні контури. Вони відрізняються від дерново-середньо-підзолистих ґрунтів більшою гли­биною елювіального горизон ту (по­над 20 см), дуже слабкою гумусо- ваністю та дуже кислою реакцією ґрунтового розчину

Дерново-підзолисті вторинно насичені ґрунти

Зустрічаються в місцях з неглибоким (до 2 м) заляганням крей­дяного мергелю в західній та східній частинах Полісся (Львівська, Волинська, Ровенська області), у Західному Поліссі та в Сумській і Чернігівській областях, у провінції Лівобережного високого, особливо Новгород-Сіверського Полісся). Ці ґрунти утворилися переважно на водно-льодовикових піщаних та супіщаних відкладах. Ступінь диференціації профілю на горизонти елювію та ілювію зумовлений глибиною залягання карбонатних порід. При неглибокому їх заляганні вона слабка, при глибокому - середня. Кар- бонатність підстилаючої породи обумовлює періодичне підлуговування нижньої частини профілю. Залягання ж мергелю чи крейди глибше 2 м мало впливає на властивості ґрунтів. Процес підлуговування є вторинним мезо- процесом відносно підзолистого макропроцесу ґрунтоутворення. Близьке за­лягання карбонатних порід надає ґрунтам нейтральної, або близької до неї реакції ґрунтового розчину, а також істотно підвищує насиченість ГВК основами. Дерново-підзолисті вторинно насичені ґрунти, що неглибоко (0,5-1 м) підстилаються крейдою, мають слабко виражений перерозподіл колоїдів за профілем.

Гумусово-елювіальний горизонт – глибиною 25-30 см, сірий, нетривко грудкуватий, часто скелетний (щебнюватий).

Ілювіальний горизонт слабко виражений. Якщо він повністю не приораний, то представлений брудно-пальовим чи брудно-білуватим прошарком глибиною 5-10 см. Ілювіальний горизонт червоно-бурий, щільний, збагачений півтораоксидами та рухомою глиною, часто неоднорідного гранулометричного складу. У нижній частині горизонт може скипати від 10%-ної НСІ. На контакті з підстилаючою породою нерідко зустрічаються плями сезон­ного оглєєння. Перехід до підстилаючої породи (крейдяного мергелю чи крейди) різкий, нерівний.

Глибокопідстелені ґрунти відрізняються від попередніх більш чіткою ди­ференціацією профілю, глибшим елювієм (10-20 см) білясто-пальового за­барвлення з пластинчастою структурою. Ілювіальний горизонт глибший, щільний, горіхувато-призматичний.

Дерново-підзолисті оглеєні ґрунти.Поширені на слабко дренованих вододілах та зниженнях зандрових рів­нин, на борових терасах рік, тощо. Ґрунти сформувалися за умов тимчасового застою поверхневих та підґрунтових вод, що викликає розвиток оглеєння. Перезволоження території може бути викликане вирубуванням лісів та зем­леробським освоєнням ґрунтів.

Морфологічні ознаки оглеєння накладаються на генетичні горизонти дерново-підзолистого ґрунту. За характером зволоження виділяють поверхнево та ґрунтовооглеєні ґрунти. Перші з них оглеєні внаслідок поверхневого за­стою атмосферних, а другі – високого стояння підґрунтових вод. У номенк­латурі для скорочення назви термін «ґрунтове» не вживають, а повну назву за характером перезволоження дають лише для першої групи. За ступенем оглеєння ґрунти поверхневого перезволоження поділяють на глеюваті та глейові, а ґрунтового - на глеюваті, глейові та сильноглейові. Поверхневе оглеєння найчастіше характерне для ґрунтів, сформованих на моренах чи з підстиланням мореною.

До поверхнево глеюватих належать ґрунти з ознаками оглеєння в гумусово- елювіальному горизонті (НЕ) - іржавими та охристими плямами і сизими оглеєними гніздами та прошарками в елювіальному горизонті. У поверхнево глейових ґрунтах інтенсивно оглеєні НЕ, Е та верхня частина І горизонту Нижня частина ілювію та материнська порода не оглеєні або зустрічаються лише поодинокі іржаві плями. Глеюваті ґрунти (ґрунтово) мають ознаки оглеєння в материнській породі та нижній частині ілювіального горизонту. У глейових ґрунтів весь ілювіальний горизонт інтенсивно оглеєний. Сильноглейові ґрунти мають оглеєним весь профіль, а підґрунтові води знаходяться на глибині 30-120 см.

Підзолисто-дернові ґрунти.Профіль цих ґрунтів, як і дерново-підзолистих, чітко диференційований на горизонти елювію та ілювію, але гумусово-елювіальний горизонт значно глибший (30-40 см) і містить більше гумусу (2-3%), у складі якого нерідко переважають гумінові кислоти. Ілювіальний горизонт теж може бути поміт­но гумусованим. Ґрунти поширені переважно на лівобережному (особливо низовинному) Поліссі, де вони залягають на плоских, увігнутих безстічних зниженнях або на периферії глибших западин.

Досить поширеними серед підзолисто-дернових ґрунтів є оглеєні ґрунти, що залягають в умовах неглибокого знаходження підґрунтових вод. Під­ґрунтові води є нерідко карбонатними або містять розчинні солі, що обумовлює їх засолення.

Дерново-підзолисті вторинно насичені ґрунти. Зустрічаються в місцях з неглибоким (до 2 м) заляганням крейдяного мергелю в західній та східній частинах Полісся (Львівська, Волинська, Рів­ненська області), у Західному Поліссі та в Сумській і Чернігівській областях у провінції Лівобережного високого, особливо Новгород-Сіверського Полісся) Ці ґрунти утворилися переважно на водно-льодовикових піщаних та супіщаних відкладеннях. Ступінь диференціації профілю та поділ профілю на горизонти елювію та ілювію зумовлені глибиною залягання карбонатних порід. При не­глибокому їх знаходженні вона слабка, при глибокому – середня. Карбонатність підстилаючої породи обумовлює періодичне підлуговування нижньої частини профілю. Залягання ж мергелю чи крейди глибше 2 м мало впливає на властивості ґрунтів. Процес підлуговування є вторинним мезопроцесом відносно підзолистого макропроцесу ґрунтоутворення. Близьке залягання карбонатних порід надає ґрунтам нейтральної, або близької до неї реакції ґрунтового розчину, а також істотно підвищує насиченість ГВК основами.

Дерново-підзолисті вторинно насичені ґрунти, що неглибоко (0,5-1 м) підстилаються крейдою , мають слабко виражений перерозподіл колоїдів за профілем. Гумусово-елювіальний горизонт – глибиною 25-30 см, сірий, не­тривко грудкуватий, часто скелетний (щебнюватий). Ілювіальний горизонт слабко виражений. Якщо він повністю не приораний, то представлений брудно-пальовим чи брудно-білуватим прошарком глибиною 5-10 см. Ілювіальний горизонт червоно-бурий, щільний, збагачений півтораоксидами та рухомою глиною, часто неоднорідного гранулометричного складу. У нижній частині горизонт може скипати від 10%-ної НС1. На контакті з підстилаючою поро­дою нерідко зустрічаються плями сезонного оглєєння. Перехід до підстила­ючої породи (крейдяного мергелю чи крейди) різкий, нерівний.

Глибокопідстелені ґрунти відрізняються від попередніх більш чіткою диференціацією профілю, глибшим елювієм (10-20 см) білясто-пальового забарвлення з пластинчастою структурою. Ілювіальний горизонт глибший, щільний, горіхувато-призматичний.

 

 








Дата добавления: 2017-01-13; просмотров: 2202;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.007 сек.