Дерново-підзолисті ґрунти
Це зональні ґрунти зони Полісся. Вони покривають піщані та моренно- піщані рівнини, рідше – моренні горби та гряди, а часом зустрічаються на борових терасах рік у лісостеповій і навіть степовій зоні. Ґрунти утворились під сосновими та змішаними, хоча зустрічаються й під листяними лісами за промивного (хоч і не щорічно) та застійно-промивного водного режиму, переважно на водно-льодовикових та алювіальних відкладах. На морені вони зустрічаються рідше, а на лесовидних відкладах - дуже рідко. Водно-льодовикові та алювіальні піщані та супіщані відклади нерідко підстилаються моренними суглинками, каолінами, рідше - крейдяним моргелем (у Західному Поліссі) та кристалічними породами (у місцях близького залягання кристалічного щита).
Профіль дерново-підзолистих ґрунтів має чітку елювіально-ілювіальну диференціацію. Вміст гумусу низький або дуже низький: від 0,6-1% у піщаних та глинисто-піщаних, до 1,5-2% у суглинкових ґрунтах, гумус грубий. У ґрунтах під лісом органічна частина містить велику кількість слабомінера- лізованих та обвуглених решток. Тип гумусу - фульватний, рідше гуматно- фульватний (Сік:Сфк=0,3 - 0,8). Гуматність зростає у ґрунтах важкого механічного складу. Вбирний комплекс (ГВК) ненасичений основами, а ґрунтовий розчин має кислу реакцію.
За ступенем прояву підзолистого та дернового процесів ґрунтотворення підтип власне дерново-підзолистих ґрунтів поділяється на слабо-, середньо- та сильнопідзолисті. Найбільше поширення мають дерново-середньопідзо- листі ґрунти на водно-льодовикових та алювіальних пісках та супісках, їх профіль різко диференційований на горизонти НЕ, Е та І.
Гумусово-елювіальний (НЕ) горизонт у цілинних ґрунтах має глибину 18-20 см, а в освоєних під ріллю - співпадає з глибиною оранки (20-25 см). сірий, грудкувато-пилуватий, майже безструктурний з характерною здатністю ділитися на плитки. Відмиті від гумусових та глинистих речовин зерна кварцевого піску надають горизонту білуватого відтінку; зустрічаються «звуглені» вкраплення, перехід різкий.
Елювіальний горизонт (Е) суцільний і глибокий, а на орних землях - вкорочений, за рахунок приорювання його верхньої частини. У верхній частин він брудно-пальовий, дуже слабко гумусований (затіки і примазки), нижче - білуватий з добре відмитими зернами кварцу, пластинчастий, перехід ясний
Ілювіальний горизонт (І) у верхній частині має клини та гнізда відмитоп від залізистих та глинистих плівок піску (IE), глибше - щільний, темно- буро-червоний, грудкувато- чи горіхувато-призматичний (І). Нижня йоп частина (IP) менш щільна, з лінзами та прошарками озалізненого піску жовтого кольору.
Дерново-слабкопідзолисті ґрунти мають елювіальний горизонт (Е), виражений окремими білуватими плямами та прошарками товщиною 5 см відмитого від залізистих (глинистих) плівок піску.
Дерново-сильнопідзолисті ґрунти займають невелику площу, тому їх ж виділяють у самостійні контури. Вони відрізняються від дерново-середньо-підзолистих ґрунтів більшою глибиною елювіального горизон ту (понад 20 см), дуже слабкою гумусо- ваністю та дуже кислою реакцією ґрунтового розчину
Дерново-підзолисті вторинно насичені ґрунти
Зустрічаються в місцях з неглибоким (до 2 м) заляганням крейдяного мергелю в західній та східній частинах Полісся (Львівська, Волинська, Ровенська області), у Західному Поліссі та в Сумській і Чернігівській областях, у провінції Лівобережного високого, особливо Новгород-Сіверського Полісся). Ці ґрунти утворилися переважно на водно-льодовикових піщаних та супіщаних відкладах. Ступінь диференціації профілю на горизонти елювію та ілювію зумовлений глибиною залягання карбонатних порід. При неглибокому їх заляганні вона слабка, при глибокому - середня. Кар- бонатність підстилаючої породи обумовлює періодичне підлуговування нижньої частини профілю. Залягання ж мергелю чи крейди глибше 2 м мало впливає на властивості ґрунтів. Процес підлуговування є вторинним мезо- процесом відносно підзолистого макропроцесу ґрунтоутворення. Близьке залягання карбонатних порід надає ґрунтам нейтральної, або близької до неї реакції ґрунтового розчину, а також істотно підвищує насиченість ГВК основами. Дерново-підзолисті вторинно насичені ґрунти, що неглибоко (0,5-1 м) підстилаються крейдою, мають слабко виражений перерозподіл колоїдів за профілем.
Гумусово-елювіальний горизонт – глибиною 25-30 см, сірий, нетривко грудкуватий, часто скелетний (щебнюватий).
Ілювіальний горизонт слабко виражений. Якщо він повністю не приораний, то представлений брудно-пальовим чи брудно-білуватим прошарком глибиною 5-10 см. Ілювіальний горизонт червоно-бурий, щільний, збагачений півтораоксидами та рухомою глиною, часто неоднорідного гранулометричного складу. У нижній частині горизонт може скипати від 10%-ної НСІ. На контакті з підстилаючою породою нерідко зустрічаються плями сезонного оглєєння. Перехід до підстилаючої породи (крейдяного мергелю чи крейди) різкий, нерівний.
Глибокопідстелені ґрунти відрізняються від попередніх більш чіткою диференціацією профілю, глибшим елювієм (10-20 см) білясто-пальового забарвлення з пластинчастою структурою. Ілювіальний горизонт глибший, щільний, горіхувато-призматичний.
Дерново-підзолисті оглеєні ґрунти.Поширені на слабко дренованих вододілах та зниженнях зандрових рівнин, на борових терасах рік, тощо. Ґрунти сформувалися за умов тимчасового застою поверхневих та підґрунтових вод, що викликає розвиток оглеєння. Перезволоження території може бути викликане вирубуванням лісів та землеробським освоєнням ґрунтів.
Морфологічні ознаки оглеєння накладаються на генетичні горизонти дерново-підзолистого ґрунту. За характером зволоження виділяють поверхнево та ґрунтовооглеєні ґрунти. Перші з них оглеєні внаслідок поверхневого застою атмосферних, а другі – високого стояння підґрунтових вод. У номенклатурі для скорочення назви термін «ґрунтове» не вживають, а повну назву за характером перезволоження дають лише для першої групи. За ступенем оглеєння ґрунти поверхневого перезволоження поділяють на глеюваті та глейові, а ґрунтового - на глеюваті, глейові та сильноглейові. Поверхневе оглеєння найчастіше характерне для ґрунтів, сформованих на моренах чи з підстиланням мореною.
До поверхнево глеюватих належать ґрунти з ознаками оглеєння в гумусово- елювіальному горизонті (НЕ) - іржавими та охристими плямами і сизими оглеєними гніздами та прошарками в елювіальному горизонті. У поверхнево глейових ґрунтах інтенсивно оглеєні НЕ, Е та верхня частина І горизонту Нижня частина ілювію та материнська порода не оглеєні або зустрічаються лише поодинокі іржаві плями. Глеюваті ґрунти (ґрунтово) мають ознаки оглеєння в материнській породі та нижній частині ілювіального горизонту. У глейових ґрунтів весь ілювіальний горизонт інтенсивно оглеєний. Сильноглейові ґрунти мають оглеєним весь профіль, а підґрунтові води знаходяться на глибині 30-120 см.
Підзолисто-дернові ґрунти.Профіль цих ґрунтів, як і дерново-підзолистих, чітко диференційований на горизонти елювію та ілювію, але гумусово-елювіальний горизонт значно глибший (30-40 см) і містить більше гумусу (2-3%), у складі якого нерідко переважають гумінові кислоти. Ілювіальний горизонт теж може бути помітно гумусованим. Ґрунти поширені переважно на лівобережному (особливо низовинному) Поліссі, де вони залягають на плоских, увігнутих безстічних зниженнях або на периферії глибших западин.
Досить поширеними серед підзолисто-дернових ґрунтів є оглеєні ґрунти, що залягають в умовах неглибокого знаходження підґрунтових вод. Підґрунтові води є нерідко карбонатними або містять розчинні солі, що обумовлює їх засолення.
Дерново-підзолисті вторинно насичені ґрунти. Зустрічаються в місцях з неглибоким (до 2 м) заляганням крейдяного мергелю в західній та східній частинах Полісся (Львівська, Волинська, Рівненська області), у Західному Поліссі та в Сумській і Чернігівській областях у провінції Лівобережного високого, особливо Новгород-Сіверського Полісся) Ці ґрунти утворилися переважно на водно-льодовикових піщаних та супіщаних відкладеннях. Ступінь диференціації профілю та поділ профілю на горизонти елювію та ілювію зумовлені глибиною залягання карбонатних порід. При неглибокому їх знаходженні вона слабка, при глибокому – середня. Карбонатність підстилаючої породи обумовлює періодичне підлуговування нижньої частини профілю. Залягання ж мергелю чи крейди глибше 2 м мало впливає на властивості ґрунтів. Процес підлуговування є вторинним мезопроцесом відносно підзолистого макропроцесу ґрунтоутворення. Близьке залягання карбонатних порід надає ґрунтам нейтральної, або близької до неї реакції ґрунтового розчину, а також істотно підвищує насиченість ГВК основами.
Дерново-підзолисті вторинно насичені ґрунти, що неглибоко (0,5-1 м) підстилаються крейдою , мають слабко виражений перерозподіл колоїдів за профілем. Гумусово-елювіальний горизонт – глибиною 25-30 см, сірий, нетривко грудкуватий, часто скелетний (щебнюватий). Ілювіальний горизонт слабко виражений. Якщо він повністю не приораний, то представлений брудно-пальовим чи брудно-білуватим прошарком глибиною 5-10 см. Ілювіальний горизонт червоно-бурий, щільний, збагачений півтораоксидами та рухомою глиною, часто неоднорідного гранулометричного складу. У нижній частині горизонт може скипати від 10%-ної НС1. На контакті з підстилаючою породою нерідко зустрічаються плями сезонного оглєєння. Перехід до підстилаючої породи (крейдяного мергелю чи крейди) різкий, нерівний.
Глибокопідстелені ґрунти відрізняються від попередніх більш чіткою диференціацією профілю, глибшим елювієм (10-20 см) білясто-пальового забарвлення з пластинчастою структурою. Ілювіальний горизонт глибший, щільний, горіхувато-призматичний.
Дата добавления: 2017-01-13; просмотров: 2183;