Гірсько-лучні чорноземоподібні ґрунти

Поширені на плоскогір'ях (яйлах), безлісих вершинах і частково на схилах головного пасма на висоті 600 м і вище над рівнем моря. Утворюються в умовах підвищеного зволоження з пониженою кількістю тепла, під лучностеповою трав'яною рослинністю, на продуктах вивітрювання вапняків конгломератів, пісковиків і на незначних площах на глинисто-кам'янистих відкладах карстових воронок.

На рівних і дещо піднятих територіях яйл глибина ґрунтового профілю гірсько-лучних чорноземоподібних ґрунтів становить 30-55; а гумусного горизонту 8-20 см. В карстових пониженнях, внаслідок намиву дрібнозему глибина профілю досягає 100 см і більше. За гранулометричним складом ці ґрунти переважно важкосуглинкові, карбонатні з поверхні або з глибини 10-15 см. На територіях з ухилом на північ і понижених ділянках вказані ґрунти є безкарбонатними (вилугованими). Вміст гумусу у них коливається від 2 до 8%, вони містять 35-40% від маси ґрунту уламків ґрунтоутворюючих порід. Здебільшого гірсько-лучні чорноземоподібні ґрунти насичені кальцієм, реакція ґрунтового розчину слабокисла або нейтральна (рН водний 6,5-7,1).

Ґрунти сформовані на елювії вапняків – карбонатні, на елювії конгломератів і пісковиків – безкарбонатні, а на глинистому делювії вапняків – вилуговані. З карбонатних різновидів, найбільш поширені короткопрофільні. Вони мають таку будову профілю: гумусовий горизонт (Нк) глибиною 8-20 cм, темно-сірий, щебнювато-кам'янистий, ущільнений, зернистий або грудкуватий, перехід помітний; верхній перехідний (Нрк) глибиною 15-20 см, сірий, кам'янистий, щільний, грудкуватий, перехід поступовий; нижній перехідний (Рhк) глибиною 18-25 см, світло-сірий, кам'янистий, щільний, перехід до суцільних грубих уламків вапняку (Рк) ясний. В ґрунтах з глибиною профілю 30-35 см виділяють один перехідний горизонт.

Гірсько-лучні чорноземоподібні вилуговані ґрунтизаймають незначні площі. Вони мають слабодиференційований ґрунтовий профіль глибиною 120-140 см і більше, містять 8-10% гумусу, не скипають, реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної (рН водний 6,5-6,9). Будова профілю: гумусовий горизонт (Н) глибиною 25-40 см, темно-сірий, пухкий, грудкувато-зернистий, перехід поступовий; верхній перехідний горизонт (Hp) глибиною 40-45 см, темно-сірий, ущільнений, грудкуватий, перехід поступовий; нижній перехідний (Ph) глибиною 45-55 см, світло-сірий, ущільнений, горіхуватий, перехід до глинистого делювію вапняків (Рк) поступовий.

За глибиною гумусованого профілю дані ґрунти поділяються на: слаборозвинуті – < 25 см, короткопрофільні – 25-45, неглибокі – 45-65, середньо- глибокі – 65-85, глибокі – 85-120, дуже глибокі >120 см. За вмістом гумусу ґрунти бувають: слабогумусовані <3%, малогумусні 3-6 і середньогумусні >6%.

3.8.5. Буроземи (бурі лісові ґрунти)

Поширені в гірській лісовій зоні головного і внутрішнього пасма на висотах понад 300 м на схилах північної експозиції і понад 400-600 м – південної, з верхньою межею на висоті 900-1200 м над рівнем моря. Кількість опадів на цих частинах гірських утворень коливається в межах 550-1150 мм на рік.

Утворюються буроземи переважно на елювії і делювії вапняків, глинистих сланців, пісковиків, конгломератів, і рідше на масивно-кристалічних породах.

Інтенсивність буроземного процесу ґрунтоутворення залежить від ґрунтоутворюючої породи і типу лісу Він краще проявляється в ґрунтах, сформованих на безкарбонатних породах під буковими, грабовими і грабово-буковими лісами, ніж під сосновими.

В умовах достатнього зволоження при довготривалому теплому періоді, в буроземах відбувається відносно швидкий розклад первинних і синтез вторинних мінералів, з оглеєнням ґрунтового профілю. Одночасно з акумуляцією вторинних глинистих мінералів, за рахунок низхідних токів вологи, бокового і частково поверхневого стоку відбувається винос з ґрунтової товщі легкорухомих продуктів ґрунтоутворення, в тому числі карбонатів і мулистих частинок. Швидка мінералізація органічних решток і гумусових речовин не сприяє накопиченню в буроземах значних запасів гумусу. Підвищений вміст (4-6%) спостерігається лише в самому верхньому гумусово-акумулятивному горизонті, безпосередньо під лісовою підстилкою. З глибиною кількість гумусу різко падає. Гумус в усьому профілі фульватного типу.

За гранулометричним складом переважають важкосуглинкові різновидності, з підвищеним вмістом щебеню і каміння в нижній частині профілю. Ємність катіонного обміну становить 25-40 мг-екв на 100 г ґрунту. В складі обмінних катіонів переважає кальцій і магній. Реакція ґрунтового розчину слабокисла в ґрунтах на безкарбонатних породах (рН водний 5,2-6,3) і нейтральна або слаболужна (рН 6,8-8) – на карбонатних.

На рівних територіях і пологих схилах на елювії вапняків формуються буроземи з глибиною профілю 70-80 см, скипаючи з глибини 40-95 см. Вони мають будову профілю: H_15-25cм+Hp_20-30cм+Phk_20-30cм+Pk (уламки вапняків).

На висотах 500-1200 метрів над рівнем моря з кількістю опадів 650-1150мм сформувалисябуроземи опідзолені з більш різко диференційованим профілем глибиною 60-80см: Ho₃._4cм+Hd₆._10cм+He₁₅._20cм+Hpi₁₈._24cм+Phi₂₅._35cм+Pk (уламки вапняків). У понижених елементах рельєфу і нижній частинах пологих схилів на делювії вапняків формуються буроземи карбонатні намиті глибоко профільні (до 1,5 м): Hk₂₀._35cм+Hpk₂₅._30cм+Phk₃₀._35cм+P(h)k₂₀._25см +Pk (уламки вапняків).

На основі безкарбонатних порід (глинисті сланці, конгломерати, пісковики, масивно-кристалічні породи) формуються буроземи з глибиною 65-80см. Вони не скипають та мають таку будову профілю:

Н_{17-25 см}+Нр_20-30см +Рh₂₅._35см+Р.

Переважно на північних схилах першого пасма, на висотах понад 500–600м над рівнем моря формуютьсябуроземи опідзолені з глибиною профілю 60-110см: Но₂._3см+Hd₈._12см+Не₁₆._25см+Hpi(gl)₁₅._25см+Phi(gl)₂₀._50см+Р(елювіальні відкладення сланців). У буроземів опідзолених, що сформувалися на елювії пісковиків, конгломератів та масивно-кристалічних порід, ознаки оглеєння не виявляються.

На від'ємних елементах рельєфу формуютьсябуроземи намиті з глибиною профілю 80-110 см: Н_{25- 35см}+Нр_30-35см+Рh₃₅^__40см+Р (делювіальні відкладення).

За ступенем змитості серед буроземів виділяють: слабозмиті – змито до половини гумусового горизонту; середньозмиті – гумусовий горизонтзмитий повністю, на поверхню виходить перехідний глибиною 30-40 см, в карбонатних різновидностях скипають з поверхні; сильнозмиті – характеризуються наявністю слабо гумусованого перехідного горизонту глибиною 15-25 см, світло-сірого забарвлення, дуже кам'янистого, що скипає з поверхні в карбонатних різновидностях.

Буроземи опідзолені виділяють за морфологічними ознаками. У цих ґрунтах присутній гумусово-елювіальний горизонт Не, бурувато-сірого забарвлення, пухкий, з грудкуватою структурою, нижче розташований перехідний горизонт Нрі – інтенсивно бурий, ущільнений, горіхуватий. Намиті різновиди цих ґрунтів формуються на понижених елементах рельєфу за рахунок дрібнозему принесеного з підвищених елементів рельєфу. Для цих ґрунтів характерний глибоко вимитий профіль.

За глибиною гумусового профілю буроземи розрізняють:

– слаборозвинуті <25 см;

– короткопрофільні - 25-45 см;

– модальні (звичайні) >45 см.

У повній назві ґрунту визначення за глибиною гумусового профілю не вживається. За вмістом гумусу виділяють такі види ґрунтів:

– слабогумусовані <3%;

– малогумусні - 3-6%;

– середньо гумусні >6%.

Усі ґрунти відносять до типу буроземів, підтипу слабо ненасичених, у якому виділяють роди буроземів вилугованих, опідзолених і карбонатних.

Коричневі ґрунти

Поширені у прибережній зоні південних схилів головного пасма, смугою шириною 6-8 км, інколи більше і піднімаються до висоти 400-600 м над рівнем моря. Зустрічаються у західній і східній частинах передгір'я. Формуються в умовах середземноморського типу клімату з сухим спекотним літом і сирою зимою. Загальна кількість опадів у цій місцевості становить 300-565 мм на рік.

Коричневі ґрунти розвиваються під наметом сухих зріджених лісів з деревоподібного ялівця, грабняка, дуба пухнастого з чагарниковим підліском і густим трав'янистим покривом переважно степових злаків. Ґрунтотвірними породами служать вапняки, глинисті сланці, рідше конгломерати і масивно кристалічні породи. При загальному коричневому забарвленні ґрунти, сформовані на вапняках, мають червоно-бурий відтінок, а на сланцях – сіруватий.

Коричневі ґрунти мають характерні ознаки профілю: на вапняках вони карбонатні з поверхні, реакція ґрунтового розчину слабо лужна (Ph водний 7,5-7,7), містять 7-9 % гумусу, карбонати у профілі зустрічаються у вигляді міцелію. На без карбонатних породах (глинистих сланцях, конгломератах) формуються слабокислі ґрунти (Ph водний 5,9-6,7), вони не скипають, вміст гумусу не перевищує 6,5%. За гранулометричним складом це переважно важкосуглинкові і глинисті ґрунти, щебенюваті у нижній частині профілю.

Ґрунти, що формуються на вапняках, мають профіль глибиною 70-110 см, з доброю диференціацією на генетичні горизонти: гумусовий (Нк) глибиною 15-35 см, коричневий або темно-коричневий, глинистий, слабощебнюватий, грудкувато-зернистий, перехід поступовий; верхній перехідний (Нрк) глибиною 25-30 см, бурувато-коричневий, глинистий, щебенюватий, ущільнений, грудкувато-дрібногоріхуватий, перехід поступовий; нижній перехідний (Phk) глибиною 30-35см, світло-бурий, глинистий, щебенюватий, щільний, горіхуватий, поступово переходить на дуже кам'янистий третій перехідний горизонт (P(h)k), слабозвітрений елювій або делювій вапняків (Рк). На без карбонатних породах будова профілю наступна: Н_15-35см+Нр_20-30см+Рh_30-40см+Р (глинисті сланці або конгломерати).

За ступенем еродованості ґрунти поділяють на:

– слабо змиті – приурочені до пологих схилів (крутизною 3-5°), змито до половини гумусового горизонту, вміст гумусу становить до 3-3,5%, дуже щебнюваті;

– середньо змиті – приурочені до спадистих схилів (7-12°), гумусовий горизонт змитий повністю, на поверхню виходить верхній перехідний горизонт глибиною 30-35 см, кам'янистий, вміст гумусу 1,5-2,1%;

– сильно змиті – зустрічаються на стрімких (>12°) схилах у комплексі з виходами порід глибиною профілю 10-20 см, дуже щебнювато-кам'янисті, вміст гумусу перевищує 1%, підстилається уламками ґрунтоутворюючих порід.

Коричневі намиті ґрунти формуються на понижених елементах рельєфу з делювіальними відкладеннями. Мають більш глибокий ґрунтовий профіль, за рахунок нанесення дрібнозему з навколишніх підвищених територій, і вміст гумусу, ніж еродовані різновиди.

За ступенем щебнюватості розрізняють: нещебнюваті (щебеню до 10% повної площі); слабощебнюваті – 10-30 %, середньощебнюваті – 30-50%, дуже щебнюваті >50%.

1.