Основні діагностичні властивості бурштину

Подібно до усіх смол бурштин аморфний, оптично одноосьовий; завжди дає високі кольори інтерференції в поляризованому світлі. Густина становить від 1,05 до 1,10, отже бурштин тонутиме у воді, але в досить густому розчині плаватиме. Маючи низьку теплопровідність, бурштин завжди здається теплим. При терті в ньому утворюється негативний електричний заряд, і він починає притягувати шматочки матеріалів; подібно до інших смол є добрим ізолятором. Часто бурштин може бути мутним через наявність у ньому бульбашок повітря. До недавнього часу вважали, що ступінь прозорості каменю зумовлюється розмірами бульбашок, але у нинішній час даний показник пов’язується з частотою їх розташування. Попередньо непрозорі бурштини облагороджують, отримуючи більш світлі та прозорі шляхом термообробки в автоклавах, кип’ятіння в рослинній олії.

Розрізняють декілька типів бурштинів, хоча їх властивості майже однакові. До діагностичних ознак, за якими можна відрізнити ці типи один від одного, відносять колір та структуру бурштину. Найбільш цінним є балтійський бурштин, або сукциніт, що має різні відтінки жовтого кольору – від білуватого до коричнево-жовтого. Він може бути прозорим, замутненим або майже непрозорим, коли містить багаточисельні дрібні бульбашки повітря. Сицилійський (симетит) та румунський (руминіт) бурштини є найчастіше бурими, червонуватими і навіть чорними. Руминіт нерідко має тріщини. Бірманський бурштин, як правило, має коричневий колір та містить багато комах, а іноді й прожилки кальциту. Сукциніт містить більше бурштинової кислоти, ніж інші типи бурштину, і при підігріванні має характерний запах.

Колір українського янтарю на поверхні свіжого зламу змінюється в широких межах: від білого фарфороподібного, блідо-жовтого (слонової кістки) до жовтого, червоно-бурого, вишневого, бурувато-чорного. Відзначаються поодинокі знахідки рідкісного сірувато-блакитного янтарю. За кольором та прозорістю український бурштин поділяють на:

· прозорий червоний чистий, жовтогарячий, жовтий, блідий;

· напівпрозорий яскраво-жовтий, жовто-коричневий, лимон­ний, жовтий з білим малюнком;

· білий кістяний.

3. Методи дослідження дорогоцінних металів:

1. Руйнівні:

1.1.Опробовування на пробірному камені.

1.2.Рентгено- флуоресцентний.

1.3.Крапельний

2. Руйнівні:

2.1.Емісійної спектрометрії.

2.2.Атомно-абсорбційне титрування.

2.3.Мікропотенціометричне титрування.

2.4.Купелювання.

2.5.Мікрокупелювання.

Метод опробовування дорогоцінних сплавів на пробірному камені: при застосуванні цього методу використовують пробірний камінь, пробірні голки та пробірні реактиви.

Пробірний камінь – це кременистий сланець чорного кольору (без тріщин та сторонніх включень), дрібнозернистої будови, з добре відшліфованою поверхнею. Камінь має бути стійким до дії азотної, сірчаної і соляної кислот та їх сумішей.

Пробірні голки – це смужки дорогоцінних сплавів, що припаяні до латунних пластинок, на яких зазначена проба цієї голки. Для кожної проби існує комплект голок, що відрізняються за кольором внаслідок різного вмісту легуючих компонентів. До комплекту пробірних голок кожного виду мають входити голки кожного стандартного сплаву та голки проміжних проб.

Пробірні реактиви – це водні розчини кислот, сумішей кислот або розчини солей, за допомогою яких опробовують поверхню металу, що досліджується.

У табл. 1.7 наведено реактиви на сплави дорогоцінних металів.

Таблиця 1.7

Реактиви на сплави дорогоцінних металів

Таблиця 1.8

Реакції реактивів на сплави срібла та платини

Рентгенофлуоресцентний аналіз– метод визначення якісного і кількісного вмісту хімічних елементів у зразку. Вимірюється інтенсивність вторинного характеристичного випромінювання атомів елементів, що збуджуються первинним випромінюванням рентгенівської трубки безпосередньо у досліджуваному зразку. Структура рентгенівських спектрів обумовлена енергетичним станом електронів в атомі, і тому спектр кожного елемента індивідуальний, тобто характеризується певним набором спектральних ліній. Залежність інтенсивності лінії характеристичного спектра від концентрації дозволяє зробити кількісний аналіз, тобто визначити процентний вміст даного елемента у пробі.

До переваг рентгенофлуоресцентного аналізу відносяться: недеструктивність, експресність, мультиелементність (отримання розгорнутої картини лігатурного сплаву і наявності домішок), широкий діапазон концентрацій, що реєструються, повністю автоматизований процес аналізу, проста підготовка проб або її відсутність.

До недоліків рентгенофлуоресцентного аналізу відносяться: менша чутливість визначення елементів порівняно з руйнівними фізико-хімічними методами, залежність результату від надійності випробування стандартних зразків. Межі можливої основної відносної похибки характеристики перетворення (інтегральна нелінійність) – не більше ±0,05%.

Для визначення кольору, блиску металів і сплавів використовується денне освітлення. Для більш виразного розпізнання зразки необхідно відполірувати.

Для визначення технологічних властивостей (тверді, пластичні) необхідно використовувати набір плоскогубців і олівців твердості.

Для визначення корозійної стійкості рекомендується використовувати стандартний набір кислот, лугів, що є в хімічних лабораторіях.

Метод визначення складу сплаву заснований на використанні пробірного каменя і пробірних реактивів.

Сутність методу полягає в тому, що сплав реагує під час штрихової проби як недорогоцінний кольоровий сплав. Дія базується на розчинності легуючих металів під впливом азотної кислоти.

Перед початком аналізу поверхню пробірного каменю злегка змазують рослинною олією. Після цього зразком, склад якого повинний бути встановлений, натирають стрічку, розмір якої близько 10 мм.

В табл. 1.11 наведено дію реактиву на деякі кольорові метали та сплави. Висновок про склад зразка роблять за кольором натирання та результатами дії кислотного реагенту.

Таблиця 1.11