Діагностика дорогоцінних каменів органогенного походження

Класифікація перлів:

1. Природні:

1.1. Дорогоцінні („Орієнталь”, прісноводні (0,25 карат і більше), австралійські (0,25 карат і більше)).

1.2. Недорогоцінні (прісноводні (до 0,25 карат), австралійські (до 0,25 карат), кафімські (до 0,25 карат), барочні, половинчасті).

2. Культивовані:

1.1. Прісноводні ( Бива, східні, китайські, японські).

1.2. Морські („Мабе” складні, „Кеші”).

Діагностичні властивості перлів:

1. Хімічний склад: 91,6% - СаСО₃, 4,0% - конхіолін, 4% - вода, 0,4% фарбувальні домішки.

2. Колір – білі, рожеві, сріблясто-білі, кремові, золотисті, блакитно-білі. (Колір перлів обумовлений ступенем прозорості перламутрової оболонки завдяки чому вони набувають м’якого сріблястого блиску, який ледь вилискує кольорами веселки та забарвленням органічного шару (конхіоліну). Перли бувають білі, рожеві, блакитні, синюваті, фіолетові, золотисті, жовті, сірі, червонуваті, коричневі, бурі, чорні, зрідка зеленуваті, але частіше жовтуваті або сіруваті з блакитним відтінком та перламутровим блиском. Усі кольори, крім чорного, слабкі. На колір перлів значно впливають домішки хімічних елементів у воді, де мешкають перлоносні молюски. Тому перли різних водойомів значно відрізняються за кольором. Перли Перської затоки мають кремовий відтінок, перли зі Шрі-Ланки – блідо-рожеві; білими та сріблясто-білими бувають австралійські перли, червону­вато-коричневими та чорними – мексиканські, із зеленуватим відтінком – японські. Надзвичайно гарним є золотисте забарвлення австралійських перлів. Колір перлів залежить в основному від кольору органічної речовини, що в них знаходиться, та від домішок різноманітних хімічних елементів у морській воді. Досить дорогі рожеві перли зростають у морській воді, яка містить підвищену кількість марганцю. Збагачуючи різними хімічними елементами морську воду на перлинних плантаціях, отримують блакитні, оранжеві і навіть лілові перли. Що зумовлює чорне забарвлення перлів, остаточно ще не з’ясовано. Впливають на забарвлення пористість та густина перлів, будова морського дна, швидкість підводних течій, температура води, вид перлинниці та колір її мушлі, місце, де знаходиться перлина в тілі молюска. Проте найголовніші фактори забарвлення – це вид молюска та домішки хімічних елементів у воді. Колір перлини встановлюють візуально, користуючись визначеннями основний тон та відтінок).

3. Густина – 2,66-2,78 г/см³.

4. Показник заломлення – 1,53-1,69.

5. Твердість – 3,5.

6. Блиск – перламутровий, матовий.

7. Розмір – 3-10 мм.

8. Товщина оболонки – 0,35-5 мм.

9. Структура поверхні – терасна. Структура перлини відбиває багаточисельні послідовні стадії її зростання в перлинному мішку. У кожному найтоншому шарі утворюється спочатку тонка мембранна гратка клітин органічного матеріалу – конхіоліну, яка заповнюється найдрібнішими кристаликами арагоніту. Для утворення перлини необхідним є формування багатьох тисяч таких плівок, що перекривають одна одну. Поверхня перлини прокреслена дуже тонкими, хвилястими, але порівняно паралельними смужками, які є межею відкладення тонких шарів. Жодна імітація, не має такої дуже характерної для природних перлів структури. Чим сильніше примикають один до одного шари, тим сильніше блистить перлина. Структура поверхні перлів називається терасною.

Рис. Терасна структура поверхні перлів