Виконання та припинення господарських зобов’язань.

Загальні принципи і умови виконання господарських зобо­в'язань, а також господарських договорів урегульовані главою 22 ГК (статті 193—198). Щодо господарських договорів застосо­вуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливос­тей, передбачених ГК. Зокрема, на господарські договори по­ширюються такі інститути і категорії загального зобов'язаль­ного права, як загальні умови виконання зобов'язань (статті 526—545 ЦК) та забезпечення виконання зобов'язань (статті 546—597 ЦК). Особливість виконання господарських договорів полягає лише в тому, що ці категорії та інститути певною мірою деталізуються ще й господарським законодавством про окремі види договорів.

Основним принципом виконання господарського зобов'я­зання є принцип належного виконання. Він закріплений у ч. 1 ст. 193 ГК, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати госпо­дарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що за певних умов звичайно ставляться.

Важливе значення для належного виконання господарських зобов'язань має вказівка закону на те, що кожна сторона по­винна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконан­ня нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зо­бов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 ГК).

Як, встановлено ч. З ст. 193 ГК, застосування господарсь­ких санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього су б 'єкта від обов 'язку виконати зобов 'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. По-суті, в цій нормі закріплено один з прин­ципів господарсько-правової відповідальності, встановлених ч. З ст. 216 ГК.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобо­в'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випли­ває зі змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання до­строково, якщо інше не передбачено законом, іншим норма­тивно-правовим актом або договором, або не випливає зі змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Проте, за загальним правилом, встановленим ч. 6 ст. 193 ГК, не допускаються одностороння відмова від виконання зо­бов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'я­зання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини. Таким письмовим посвідченням є згідно з ч. 1 ст. 545 ЦК розписка. Наявність боргового документа у борж­ника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Одним з елементів належного виконання зобов'язання є ви­конання його належною особою. Частина 1 ст. 194 ГК перед­бачає можливість покладення виконання господарського зобо­в'язання (в цілому або в частині) третьою особою, яка не є стороною в зобов'язанні. При цьому управнена сторона зобов­'язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою — безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського до­говору або характеру зобов'язання не випливає обов'язок сто­рони виконати зобов'язання особисто.

Заміна сторони в господарському зобов'язанні можлива не лише щодо зобов'язаного суб'єкта (ч. 1 ст. 194 ГК), а й щодо управненого суб'єкта господарського зобов'язання, який, якщо інше не передбачено законом, може передати другій стороні, за її згодою, належні йому за законом, статутом чи договором права на одержання майна від третьої особи з метою вирішення певних питань шодо управління майном або делегувати права для здійснення господарсько-управлінських повноважень. Передача (делегування) таких прав може бути здійснена на певний строк.

Наступним елементом належного виконання господарсько­го зобов'язання є місце його виконання.

Зі змісту ч. 1 ст. 197 ГК випливає, що господарське зобов'я­зання підлягає виконанню за місцем: а) визначеним законом, б) визначеним господарським договором, в) місцем, яке визна­чено змістом зобов'язання.

У разі якщо місце виконання зобов'язання не визначено одним із зазначених способів, зобов'язання повинно бути виконано:

- за зобов'язаннями, змістом яких є передача прав на будівлю
або земельну ділянку, іншого нерухомого майна — за місцезнаходженням будівлі чи земельної ділянки, іншого нерухомого майна;

- за грошовими зобов'язаннями — за місцем розташування управненої сторони на момент виникнення зобов'язання, або за новим місцем її розташування за умови, що управнена сто­рона своєчасно повідомила про нього зобов'язану сторону;

- за іншими зобов'язаннями — за місцезнаходженням постій­но діючого органу управління (місцем проживання) зобов'я­заної сторони, якщо інше не передбачено законом.

Певні особливості встановлені господарським законодав­ством стосовно виконання грошових зобов'язань.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 198 ГК) платежі за грошо­вими зобов'язаннями, що виникають у господарських відно­синах, здійснюються у безготівковій форІми або готівкою через установи банків (інше може бути встановлено законом).

Грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, яка є національною валютою України.

В іноземній валюті грошові зобов'язання можуть бути ви­ражені лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання ма­ють право проводити розрахунки між собою в іноземній ва­люті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, ви­ражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до зако­ну (ч. 2 ст. 198 ГК).

У разі відсутності управненої сторони, ухилення її від прий­няття виконання або іншого прострочення нею виконання зо­бов'язана сторона за грошовим зобов'язанням має право внес­ти належні з неї гроші або передати за зобов'язанням цінні папери до депозиту нотаріальної контори, яка повідомляє про це управнену сторону. Внесення грошей (цінних паперів) до депозиту нотаріальної контори вважається виконанням зобов'я­зання (ч. З ст. 197 ГК).

Виконання господарських зобов'язань забезпечується захода­ми захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами (в першу чергу — ЦК).

Відносини щодо припинення господарських зобов'язань регулюються відповідними положениями ЦК (Глава 50, стагп 598—609 ЦК) з урахуванням особливостей, встановлених ГК.

Загальш умови припинення господарських зобов'язань встановлені частинами 1, 2 ст. 202 ГК, згідно з якою господарське зобов'язання припиняеться:

- виконанням, проведении належним чином;

- зарахуванням зустрічно'ї однорідно'ї вимоги або страхово­го зобов'язання;

- у разі поеднання управненої та зобов'язаної сторін в одній oco6i;

- за згодою сторін;

- через неможливють виконання;

- в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами.

Найпоширенішою піставою припинення господарського зобов'язання е його виконання, проведене належним чином (здійснене належним суб'ектом, надежному суб'екту, належ­ним способом, в надежному мiсці, належним предметом i в належний строк).

Господарське зобов'язання припиняеться виконанням i в тому випадку, коли зобов'язана сторона належним чином виконала одне з двох або кількох зобов'язань, щодо яких вона мала право вибору (альтернативне зобов'язання).

Господарське зобов'язання припиняеться зарахуванням зустргчної однородної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Господарське зобов'язання може бути припинено зараху­ванням страхового зобов 'язання, якщо інше не випливае з за­кону або змюту основного чи страхового зобов'язання.

Частина 5 ст. 203 ГК встановлюе заборону зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності i строк цей минув, а також в шших випадках, передбачених законом (наприклад, не допускаеться звільнення учасника товариства з обмеженою відповідальністю від обов'язку внесения вкладу до статутного капіталу товариства, у тому числі шляхом зарахування вимог до товариства — ч. 2 ст. 144 ЦК).

Згщно з ч. 1 ст. 204 ГК господарське зобов'язання може бути припинено за згодою cmopiн, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якшо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попередне зобов'язання.

Господарське зобов'язання припиняеться у paзi поєднання управненої та зобов'язаної сторони в одній oco6i (наприклад, у paзi реорганізації суб'екта господарювання —юридичної особи у випшн злиття або приеднання). Зобов'язання виникае знову, якщо це поеднання припиняеться (ч. 2 ст. 204 ГК).

Неможливість виконання як пщстава припинення госпо­дарського зобов'язання регулюеться ст. 205 ГК, згщно з якою господарське зобов'язання припиняеться неможливютю вико­нання у разі виникнення обставин, за яи жодна з його сторш не вщповщае, якщо шше не передбачено законом.

У разі неможливості виконання зобов'язання повшстю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для Cтopiн майновим та шшим наслщкам повинна негайно повщомити про це управнену сторону, яка мае вжити необхщ-них заходів щодо зменшення зазначених наслщив. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог зако­ну (ч. 2 ст. 205 ГК).

Господарське зобов'язання припиняеться неможливістю виконання у разі ліквідації суб'екта господарювання, якщо не допускаеться правонаступництво за цим зобов'язанням. Так само підставою припинення зобов'язання суб'екта господарю­вання — банкрута е його ліквідація.