Зміст і форма господарського договору

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спря­мованою на встановлення, зміну або припинення господарсь­ких зобов'язань. При цьому закон розрізняє два види умов:

а) умови, погоджені сторонами, б) умови, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягну­то згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї з сторін по­винна бути досягнута згода.

Так, згідно з ч. З ст. 180 ГК при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити пред­мет, ціну та строк дії договору. Отже, предмет, ціна і строк дії договору визнані законом як істотні умови будь-якого госпо­дарського договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні ви­значати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у ст. 15 ГК, а у разі їх відсутності — в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінце­вих споживачів товарів і послуг (ч. 4 ст. 180 ГК).

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, вста­новленому ГК, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі можуть бути передбачені доплати до встановленої ціни на продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 ГК).

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни та­кою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного за­конодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору визнається час. упро­довж якого існують господарські зобов'язання сторін, що ви­никли на основі цього договору. На зобов'язання, що виник­ли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського дого­вору не звільняє сторони від відповідальності за його пору­шення, що мало місце під час дії договору.

Частина 1 ст. 639 ЦК встановлює, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми дого­вору не встановлені законом.

Відповідно до ст. 208 ЦК у письмовій формі належить, зокре­ма, вчиняти: а) правочини між юридичними особами; б) пра-вочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному по­свідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Таким чином, господарські договори мають укладатися в письмовій формі.

Аналіз положень ч. 1 ст. 181 ГК дає підстави для висновку, що стосовно господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, тобто — у письмовій формі (повна письмова форма).

Разом з тим. ч. 1 ст. 181 ГК дає змогу сторонам обирати певну письмову форму господарського договору. Крім повної письмової форми допускається укладення господарських до­говорів у спрощений спосіб — шляхом обміну листами, фак-сограмами, телеграмами, телефонограмами, радіограмами, те­летайпограмами тощо. Письмовою формою договору визнається також підтвердження прийняття до виконання замовлень. Ос­танні два способи можуть бути застосовані, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладен­ня даного виду договорів.

Кабінет Міністрів України, уповноважені ним органи ви­конавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарю­вання орієнтовні умови господарських договорів (примірні до­говори), а у визначених законом випадках — затверджувати типові договори (ч. 2 ст. 179 ГК). Прикладом можуть бути Типовий договір на постачання природного газу, Типовий до­говір на транспортування природного газу, Типовий договір оренди державного майна тощо.