Поняття, ознаки та види господарських договорів

Як спеціальна правова категорія господарський договір має особливі ознаки.

По-перше, господарське законодавство регулює цей договір як таку угоду, яка має визначену економічну і правову мету. Господарський договір завжди укладається з господарською (комерційною) метою для досягнення необхідних господарсь­ких і комерційних результатів. Це виробництво і реалізація за плату продукції, виконання робіт і оплата їхніх результатів, надання платних послуг. Звідси господарські договори — це, як правило, майнові договори, що обслуговують безпосеред­ньо виробництво та господарський (комерційний) обіг. За кри­терієм мети господарські договори відмежовуються від інших договорів суб'єктів господарювання, які не обслуговують ви­робництво та обіг і є допоміжними.

По-друге, стосовно господарських договорів діють окремі правила шодо підстав їх укладання і змісту господарських до­говірних зобов'язань. Законодавством про господарські дого­вори встановлено, що ті з них, які спрямовані на забезпечення пріоритетних потреб України в продукції, роботах та послугах, укладаються на підставі відповідних державних замовлень. Юридичною особливістю в такому разі є те, що зміст госпо­дарського договору, який укладається на підставі державного замовлення (державний контракт), повинен відповідати цьому замовленню (ч. 5 ст. 179 ГК). В теорії такі договори визнача­ються як плановані.

Отже, господарський договір — це домовленість суб'єкта гос­подарювання з іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, спрямована на встановлення, зміну або при­пинення їх прав та обов'язків у сфері господарювання.

Господарський договір згідно із законом співвідноситься з юридичною категорією господарського зобов'язання. Так, май­ново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єкта­ми господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами—юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'я­заннями (ч. 1 ст. 179 ГК).

Категорія господарського зобов'язання водночас є і загаль­ною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарсь­кого договору. Загальною вона є тому, що господарські зобо­в'язання виникають з ряду підстав, наведених у ст. 174 ГК, однією з яких є господарський договір. Таким чином, з одно­го боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. У цьому розумінні категорія господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, засновані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору — це сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов'язків, що виникають саме з такого договору. Тобто категорія господарсь­кого договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір — це юридичне джерело договірних господарських зобов'язань.

Теорія зобов'язального права класифікує господарські до­говори за кількома критеріями.

За суб'єктним складом розрізняються дво- і багатосторонні договори. Прикладом першого є поставка продукції (сторони — постачальник і покупець — ст. 265 ГК). Прикладом другого договору є перевезення вантажів: у ньому беруть участь пере­візник, вантажовідправник і вантажоодержувач — особа, упов­новажена на одержання вантажу (ст. 307 ГК).

Залежно від юридичної підстави укладення договору розріз­няють два різновиди господарських договорів:

- господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замов­ленням {плановані договори). Ці господарські договори визначені і регулюються як державні контракти. Це договори поставки продукції, виконання робіт, надання послуг тим споживачам, потреби яких фінансуються за рахунок держави і замовниками у яких виступають центральні державні органи (міністерства, відомства). Держконтракти поєднують у собі юридичні власти­вості держзамовлень (актів централізованого планування) і власне
господарських договорів. Особливою їхньою ознакою є те, що
держава гарантує оплату продукції, робіт, послуг за державни­ми контрактами, а також те, що держава може надавати економічні пільги виконавцям цих договорів.

- господарські договори, які укладаються на поставку про­дукції, виконання робіт, надання послуг на підставі госпо­дарських намірів сторін (на основі вільного волевиявлення сторін), юридично виражених істотними умовами договорів
(регульовані договори).

Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, ре­альні і консенсуальні господарські договори. Для укладання фор­мального господарського договору необхідні два моменти: узго­дження волевиявлення сторін (консенсус) та вираження волі у певній (загалом визначеній законом) формі. Форма господарсь­ких договорів письмова, причому здебільшого регулюється імпе­ративними нормами. Це їх істотна ознака. Для укладання реаль­ного господарського договору необхідні не тільки узгодження волі сторін, а й передача речі — об'єкта договору. Консенсуальні договори — це такі господарські договори, які виникають у момент реальних намірів сторін, недвозначно виражених слова­ми або конклюдентними діями. Консенсуальні господарські до­говори повинні мати письмову форму.

За способом оферти і визначення змісту розрізняють:

- договори приєднання. Це господарські договори, у яких одна сторона наперед встановлює умови майбутнього догово­ру у формулярах або інших стандартних формах. Другій сто­роні залишається або прийняти їх у цілому, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо). Друга сто­рона не може запропонувати свої умови договору;

- договори, зміст яких сторони визначають при їх укла­данні. За змістом істотних умов розрізняють прості і складні
господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті
майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни,
перевезення і т. ін. У складних господарських договорах по­єднуються майнові елементи двох і більше договорів (в ч. 2 ст. 628 ЦК такі договори названі змішаними). Наприклад, у договорі підряду на капітальне будівництво — поставка, підряд, майновий найм.

За регулятивними функціями розрізняють:

- попередні й основні господарські договори. Попередній до­
говір визначає умови, на яких сторони зобов'язуються у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення
попереднього договору, укласти основний господарський до­
говір («договір про договір») на умовах, передбачених попе­реднім договором. Такий договір є необхідним щодо тих господарських відносин, в яких для укладання основного догово­ру треба здійснити ряд дій, без яких його неможливо укласти
(підряд на капітальне будівництво складного об'єкта). Попе­редній договір містить умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору;

- генеральні й поточні господарські договори. Перший ук­ладається на весь період діяльності, яка регулюється. Гене­ральний договір визначає істотні умови співробітництва сторін протягом усього періоду здійснення відповідної діяльності.
Поточні (разові) договори укладаються на підставі генераль­ного договору як такі, що розраховані на певні (короткі) про­міжки часу. Поточні договори, як правило, не включають умов,
не передбачених генеральним договором, інакше це був би
новий (окремий) договір.

Нормативна класифікація господарських договорів здійсню­ється за предметною ознакою, тобто залежно від видів майно­вих відносин, які є предметом відповідних договорів.

їх систему дає Господарський кодекс як основний закон про господарські договори (розділ VI «Особливості правового регу­лювання в окремих галузях господарювання» — Глави 30—33). Слід мати на увазі, що деякі види господарських договорів не увійшли до ГК, а регулюються нормами Цивільного кодексу, який систематизує господарські договори разом із цивільними.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські дого­вори на передачу майна у власність (господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у строкове оплатне користування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших госпо­дарських послуг.