Поняття спеціальних режимів господарювання
Спеціальний режим господарювання є інститутом господарського права, який включає в себе норми, що регулюють як організаційно- господарські, так і виробничо-господарські відносини.
Науковець О.Р. Зельдіна пропонує визначати спеціальний режим господарювання як правовий режим, який встановлює особливий порядок організації та здійснення господарської діяльності на певній території в певній галузі економіки, що відрізняється від загального режиму господарської діяльності, передбаченого законодавством, вводиться державою з певною метою для забезпечення свідомого поєднання публічних та приватних інтересів через встановлення обмежень та/або заохочень для суб'єктів господарювання.
Л.В. Таран наголошує на тому, що спеціальний режим господарювання — це особливий порядок правового регулювання певних загальних відносин, який встановлюється до конкретного кола суб'єктів або суб'єктів сфери їхньої діяльності і який відрізняється від загального режиму або пільговою, або обмежувальною направленістю регулювання, обумовленого публічним інтересом, відображеного в усіх елементах його механізму, через гарантії, пільги, форми державної підтримки, обмеження, заборони і додаткові підстави юридичної відповідальності.
Юридична конструкція спеціального режиму господарювання відрізняється множинністю ланок, специфікою взаємодії та взаємопов'язаності норм, які регулюють організаційно-господарські та виробничо-господарські відносини, різноманітністю горизонтальних та вертикальних зв'язків.
В літературі пропонується класифікація спеціального режиму господарювання залежно від обраних законодавцем правових засобів за видами: обмежувальний, заохочувально-обмежувальний, заохочувальний.
Обмежувальний спеціальний режим господарювання — це такий режим, при якому законодавець за допомогою встановлення обмежень у процесі здійснення господарської діяльності досягає певної мети щодо охорони територій, об'єктів тощо. Цей вид включає такі режими: державного кордону, надзвичайного та воєнного стану, виключної (морської) економічної зони, господарська діяльність у Збройних Силах України. Наприклад, господарське забезпечення Збройних Сил України, яке регулюється за допомогою юридичної конструкції, що встановлює обмеження при організації та здійсненні господарських операцій військовими частинами, дозволяє збалансувати публічні та приватні інтереси.
Заохочувально-обмежувальний спеціальний режим господарювання включає спеціальні режими, в умовах яких поєднуються певні обмеження у процесі здійснення господарської діяльності, та пільги для досягнення необхідних цілей. До цього виду можна віднести такі режими, як концесія, санітарно-захисні та інші особливо охоронні території. Головним у другому виді є концесія. Концесія — це складна юридична конструкція, яка відрізняється поєднанням заохочень та обмежень, що спрямована на залучення інвестицій для будівництва і/або експлуатації об'єктів права державної і/або комунальної власності.
Заохочувальний спеціальний режим господарювання включає підвиди спеціального режиму господарювання, введення яких пов'язане з необхідністю вирішення соціально-економічних проблем, залученню інвестицій на певну територію держави, у певну галузь економіки, створення нових робочих місць через надання різного роду заохочень для суб'єктів господарювання. До цього виду належать спеціальні економічні зони, території пріоритетного розвитку, єврорегіони, зони вільної торгівлі та господарська діяльність в окремих галузях народного господарства. Головним у третьому виді є спеціальний режим інвестиційної діяльності. Спеціальний режим інвестиційної діяльності — це юридична конструкція залучення інвестицій в економіку депресивних регіонів України, яка застосовується законодавцем на територіях пріоритетного розвитку і передбачає заходи заохочення для суб'єктів господарювання, які виконують спеціальні вимоги законодавця, що забезпечує поєднання публічних та приватних інтересів.
Пільговий правовий режим господарювання реалізується в різноманітних організаційно-правових формах, серед яких відзначають вільні економічні зони (ст. 401 ГК), окремі галузі народного господарства (ст. 414 ГК), території пріоритетного розвитку (ст. 415 ГК) та ін.
Говорячи про спеціальні режими господарювання, слід, насамперед, відрізняти територіальну ознаку відповідного регулювання, яка передбачає розповсюдження такого режиму на всіх суб'єктів господарювання, що діють на відповідній території, від організаційно-суб'єктної ознаки регулювання, яка передбачає введення особливого режиму для суб'єктів певної організаційно- правової форми або господарювання.
Хоча в літературі, яка присвячена спеціальним режимам господарювання, об'єднуються ці дві ознаки, у власному розумінні цього слова спеціальний режим господарювання слід пов'язати лише з територіальною ознакою, розповсюджуючи на нього положення про вільні економічні зони, зони пріоритетного розвитку, виключні морські економічні зони, охоронні зони, зони стихійного лиха та прикордонної території, надзвичайної екологічної ситуації тощо.
Що ж до організаційно-суб'єктної ознаки, то вона стосується введення спеціальних норм стосовно окремих суб'єктів господарювання залежно від виду діяльності, яку здійснює така особа. Якщо розглядати в такому напрямку спеціальний режим господарювання, то він є занадто невизначеним, оскільки до нього слід віднести діяльність у банківській сфері, у сфері страхування, у сфері транспортної діяльності, капітального будівництва, зберігання, сільського господарства тощо, тобто у всіх галузях народного господарства, що співпадає у значній мірі з обсягом всієї особливої частини господарського права.
У зв'язку з цим слід погодитися з позицією деяких авторів, наприклад Н.О. Саніахметовою, яка розглядає концесійну діяльність і договірні відносини щодо розподілу продукції в розділі особливої частини господарського права про інвестиційну діяльність, а не в розділі про спеціальні режими господарювання.
Дата добавления: 2016-12-16; просмотров: 604;