Окремі види спеціальних режимів господарювання

Правовий режим господарювання в спеціальних (вільних) еко­номічних зонах визначається положеннями глави 39 ГК України, розділом VI Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96 р., ст. 24 Закону У країни від 16.04.91 р. «Про зовніш­ньоекономічну діяльність»; Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13.10.92 р. (далі — Закон «Про загальні засади створення і функціонування ВЕЗ»); законами про окремі ВЕЗ (наприклад, Закон України «Про спеціальну (вільну) економічну зону «Порто- франко» на території Одеського морського торговельного порту» від 23.03.2000 р. (далі — Закон «Про ВЕЗ «Порто-франко») та ін.

В Україні ідея іноземних інвестицій та вільних економічних зон (ВЕЗ) виникла відразу ж після набуття незалежності, і з початку 90-х років почалося створення нових форм регіонального розвитку, які базуються на можливостях регіонів повніше та ефективніше ви­користовувати наявні ресурси та переваги сприятливого економіко- географічного та геополітичного положення.

На жаль, у 2005 році під гаслами боротьби з тіньовою економі­кою всі види ВЕЗ були позбавлені податкових пільг, що зумовило сьогоденну обережність інвесторів у створенні нових підприємств на території ВЕЗ.

У ст. 401 ГК України ВЕЗ визначається як частина території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим господарської діяльності, особливий порядок застосування та дії за­конодавства України. На території ВЕЗ можуть вводитися пільгові податкові, митні, валютно-фінансові та інші умови підприємництва національних та іноземних інвесторів.

Метою створення ВЕЗ є: залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами під­приємницької діяльності для нарощування експорту товарів та послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, покращення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України та інші цілі.

Окрім загальних цілей для кожної ВЕЗ встановлюються специ­фічні цілі. Наприклад, цілями ВЕЗ «Порто-франко» є: сприяння розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і підприємництва, за­вантаження потужностей портового комплексу та розвитку його інфраструктури, збільшення поставок високоякісних товарів та послуг, створення сучасної виробничої, транспортної та ринкової інфраструктури.

На території України можуть створюватися різні функціональні типи ВЕЗ: вільні митні зони та порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси тощо. Це питання вперше розкривалося у Концепції створення ВЕЗ в Україні від 1994 р.

Концеп­ція визначала види ВЕЗ та їхню загальну характеристику на підставі Закону України «Про загальні засади створення та функціонування ВЕЗ», що утворило орієнтир для їх класифікації:

Зовнішньоторговельні зони — це частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їхнім відстрочен­ням. Створюються ці зони з метою активізації зовнішньої торгівлі (імпорт, експорт) за рахунок надання митних пільг, послуг.

Комплексні виробничі зони — це зони, які являють собою час­тину території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва, за­лучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення.

Науково-технічні зони — тобто ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого по­тенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень, з подальшим впрова­дженням результатів наукових розробок у виробництво.

У більшості випадків поняття науково-технічних зон охоплю­ється терміном «технологічні парки» або «наукові парки». При­кладом такого технопарку є Український мікробіологічний центр синтезу та нових технологій (УМБІЦЕНТ), створений у м. Одесі в числі інших технопарків згідно з Законом України «Про спеціальні режими інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків». Законом від 22.12.2006 р. «Про науковий парк «Київська політехніка» створений науковий парк «Київська політехніка».

Туристично-рекреаційні зони або вільні економічні зони, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреацій­ний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу, наприклад курортополіс Труекавець.

Банківсько-страхові (офшорні) зони — це зони, в яких запро­ваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування не­резидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим

установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслу­говують лише ту підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Відмітною рисою офшорних зон є те, що зареєстровані на її те­риторії підприємства не займаються підприємницькою діяльністю в зоні, і тільки при дотриманні цієї умови отримують значні подат­кові пільги з прибутку навіть до повного звільнення від податків з прибутку, з оплатою лише реєстрації компанії, а також невеликої щорічної виплати державі, що їх приймає, і зарплати робітникам які приймаються на роботу з числа місцевих мешканців. Кабінет Міністрів України своїм Розпорядженням від 24.02.2003 р. № 77-р затвердив перелік іноземних офшорних зон. Сучасне законодав­ство України не передбачае створення офшорних зон на території України.

Зони прикордонної торгівлі —- це зони які являють собою час­тину території держави на кордонах з сусідніми державами, де діє спрощений порядок перетину кордонів і торгівлі. Створюються в основному в морських портах, аеропортах.

Окрім вищевказаних, в Україні можуть створюватися ВБЗ ін­ших типів, а також комплексні ВБЗ, які вбирають в себе риси та елементи зон різних типів.

Вибір варіанта організації ВЕЗ визначається двома основними критеріями: економічна ефективність та оптимальне об'єднання типових елементів з умовами конкретного об'єкта.

Особливим різновидом ВЕЗ слід вважати території пріоритетного розвитку. Зокрема, згідно з Законом від 24.12.98 р. «Про спеціаль­ні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» територія пріоритетного розвитку — це територія в межах міста, району, на якій склалися несприятливі соціально-економічні умови та на якій запроваджується спеці­альний режим інвестиційної діяльності з метою створення нових робочих місць.

Правовий режим господарювання у виключній (морській) еконо­мічній зоні України характеризується тим, що розповсюджується не тільки на суб'єкти господарювання України, але і на іноземні суб'єкти господарювання.

Зокрема, постановою КМУ від 13.08.99 р. для іноземних суб'єктів господарювання встановлені правила ловлі, добування та викорис­тання рибних та інших водних живих ресурсів виключної (морської) економічної зони України.

Виключна (морська) економічна зона України (далі — МЕЗ) — морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, які належать Українській державі. Ширина виключної (морської) економічної зони становить

до двохсот морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній що і територіальне море України. Делімітація виключної (мор­ської) економічної зони провадиться з урахуванням законодавства України шляхом укладення угод з державами, побережжя яких протилежні або суміжні побережжю України, на підставі принци­пів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання.

Правовий режим господарювання в МЕЗ визначається: Госпо­дарським кодексом України (ст.ст. 411, 418); Законом України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України» (далі — Закон «Про МЕЗ»), Конвенцією ООНз морського права 1982 р., ратифікованою Законом України від 03.06.99 р.; Ко­дексом України «Про надра» від 27.07.94 р. в галузі використання морського дна та його надр у виключній (морській) економічній зоні, актами законодавства про континентальний шельф та ін.

Метою встановлення такого режиму є забезпечення суверенних прав України на розвідку, експлуатацію, збереження живих ресур­сів та управління ними у виключній (морській) економічній зоні. Змістом такого режиму є сукупність заходів, які вживає держава для забезпечення дотримання суб'єктами господарювання зако­нодавства України на території виключної (морської) економічної зони.

Згідно зі ст. 411 ГК України держава у виключній (морській) економічній зоні України має виключне право створювати, а також дозволяти і регулювати спорудження, експлуатацію та використан­ня штучних островів, установок і споруд для морських наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів, інших еконо­мічних цілей відповідно до законодавства України.

До органів, наділених повноваженнями зі здійснення охоронних та контрольних функцій на території МЕЗ, можуть бути віднесені: Державна прикордонна служба України, органи рибоохорони Мі­ністерства рибного господарства України та органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Держав­на комісія по запасах корисних копалин при Міністерстві охорони навколишнього середовища тощо.

Режим здійснення господарської діяльності в МЕЗ залежить від виду такої діяльності та природних ресурсів зони, які при цьому використовуються, а також від виду суб'єктів господарювання.

Система спеціальних санкцій, які спрямовані на порушників за­конодавства про МЕЗ: огляд судна-порушника (ст. 17 Закону «Про МЕЗ»); інспекція, переслідування судна-порушника, затримання або арешт судна-порушника (статті 19-20 Закону «Про МЕЗ»);

господарсько-адміністративні штрафи (статті 22-26 Закону «Про МЕЗ»); конфіскація майна (засобів, знарядь, суден, споруд), з ви­користанням яких здійснено порушення (статті 22, 24, 26 Закону «Про МЕЗ») тощо.

Прикордонний режим господарської діяльності встановлю­ється та діє на прикордонній території (на державному кордоні України).

Державний кордон України — це лінія і вертикальна поверх­ня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України ~ суші, вод, надр, повітряного простору (ст. 1 Закону «Про державний кордон України»). Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжна­родними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий режим господарської діяльності на прикордонній тери­торії (на державному кордоні України) встановлюється: ГК України (ст. 412); законами України «Про державний кордон України» від 04.11.91 р. та «Про державну прикордонну службу» від 03.04.2003 р.; міжнародними договорами (наприклад, Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про будівництво автодорожнього мос­ту через річку Західний Буг на українсько-польському державному кордоні у районі пункту пропуску Ягодин-Доруйськ, ратифікована Законом України від 20.04.2004 р.); підзаконними нормативно- правовими актами, які були прийняті згідно з законом (Наказ Пре­зидента України від 02.06.96 р. «Про заходи з розвитку економічної співпраці Автономної Республіки Крим із суміжними прикордонни­ми адміністративно-територіальними одиницями Російської Федера­ції» ; Наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України та Державної митної служби України від 24.11.2003 р. X® 297/793 «Про затвердження Технології прикордонного та митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон» тощо).

О.М. Вінник наголошує на поєднанні загальних (визначених законом) і місцевих (визначених на підставі закону відповідними органами державної влади за погодженням з органами Державної прикордонної служби України) умов здійснення господарської ді­яльності на прикордонній території (судноплавство, користування водними об'єктами для потреб лісосплаву та інші види водокорис­тування, створення різних гідроспоруд, провадження інших робіт у внутрішніх водах України, користування землею, лісами, тваринним світом, ведення гірничої справи, геологічних розвідувань тощо).

До загальних умов належать: необхідність отримання дозволу Державної прикордонної служби України (ДПСУ) на провадження робіт на прикордонній смузі та пропуск на цю територію; можли- вість запровадження у необхідних випадках ДПСУ додаткових

тимчасових режимних обмежень на в'їзд і провадження робіт у прикордонній смузі (ст. 24 Закону «Про державний кордон Украї­ни»); порядок здійснення перетину кордону особами, проходження вантажів, транспортних засобів та іншого майна під контролем Дер­жавної прикордонної служби України (статті 11, 12); необхідність дотримання суднами, що перетинають морський кордон України, заходять у порти та внутрішні води України, встановлених україн­ським законодавством вимог і правил (статті 13—15); можливість запровадження (у випадках та порядку, визначених законом, Кабінетом Міністрів України) на окремих ділянках державного кордону з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, об­межень чи припинення сполучення через державний кордон або встановлення карантину для людей, тварин, вантажів, насінного, садивного матеріалу та іншої продукції тваринного та рослинного походження (ст.19).

Правовий режим господарської діяльності в охоронних зо­нах — це особливий порядок господарської діяльності у санітарно- захисних, водоохоронних зонах, територіях і об'єктах природно- заповідного фонду України, курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних зонах та інших територіях і об'єктах, що віднесені законодавством до особливо охоронних.

Джерелами правового режиму господарської діяльності в охоронних зонах є: ГК України (статті 413, 418), Водний кодекс України, Лісовий кодекс України, закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.91 р.; «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.92 р., «Про нафту і газ» від 12.07.2001 р., «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.92 р.; «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.95 р. та ін.

Особливості здійснення господарської діяльності на територіях, які мають спеціальний правовий режим, пов'язані зі встановленням у законодавстві заборон або обмежень щодо використання таких територій або з покладанням додаткових обов'язків на суб'єкти господарювання. Такі особливості зумовлені правовим режимом охоронних зон, визначеним у встановленому порядку.

Наприклад, санітарно-захисні зони встановлюються згідно зі ст. 24 Закону «Про охорону атмосферного повітря» з метою за­безпечення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення, при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих під­приємств та інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря. А відповідно до ст. 47 Закону України «Про нафту і газ» санітарно-захисні та охоронні зони встановлю­ються для забезпечення безпеки населення, що проживає в районі розміщення об'єктів нафтогазової галузі. Розміри і порядок вико­ристання таких зон встановлюються законодавством і проектами вказаних об'єктів, які затверджуються у встановленому порядку.

При цьому, якщо внаслідок порушення встановлених кордонів і режиму санітарно-захисних зон виникає необхідність у відселенні мешканців, виведення з цих зон об'єктів соціального призначен­ня або вчинення інших дій, підприємства, установи, організації і громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування мають вирі­шувати питання про фінансування необхідних робіт та заходів, а також термінів та їх реалізації.

Зокрема, на території водоохоронних зон забороняється ви­користання стійких та сильнодіючих пестицидів, упорядкування цвинтарів, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод тощо.

Законами України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.91 р., «Про статус і соціальний захист громадян, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.91 р. встановлюються додаткові вимоги щодо здійснення господарської діяльності та соціальних гарантій для працівників на територіях, які радіоактивно забруднені в результаті Чорнобильської ката­строфи.

Наприклад, у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення забороняється здійснення діяльності з метою отримання товарної продукції без спеціального дозволу Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Спеціальний режим господарської діяльності в умовах над­звичайного стану, воєнного положення, надзвичайної екологічної ситуації має яскраво виражений адміністративно-господарський підтекст.

Надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природ­ного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самовря­дування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене

загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Надзвичайна екологічна ситуація — надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навко­лишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави.

Воєнний стан — це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її те­риторіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумов­лене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазна­ченням строку дії цих обмежень.

Вказані режими не можуть мати постійний характер — строк їхньої дії зумовлений строком дії вказаних особливих ситуацій.

Правовими підставами встановлення таких режимів є Кон­ституція України (ст.ст. 85, 92, 106), ГК України (ст.ст. 416, 417, 418); закони України: «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 р., «Про правовий режим воєнного стану» від 06.04.2000 р., «Про захист населення і територій від над­звичайних ситуацій техногенного та природного характеру» від 08.06.2000 р., «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.2000 р. та ін.

Прикладами Указів Президента з введення надзвичайного ста­ну можуть слугувати: Указ Президента України «Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автономної Республі­ки Крим» від 03.12.2005 р., затверджений Законом України від 06.12.2005 р., «Про оголошення окремих територій Вінницької, Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської, Тернопільської та Чернівецької областей зонами надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.2008 р. та ін.

Слід враховувати, що особливість господарської діяльності в умовах надзвичайного стану, в тому числі надзвичайної екологічної ситуації, пов'язана з тимчасовими обмеженнями у здійсненні кон­ституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладання на них додаткових обов'язків. Окрім того, органам державної влади і місцевого самоврядування надаються додаткові повноваження, спрямовані на забезпечення комплексу заходів, які приймаються в умовах воєнного або надзвичайного стану (надзви­чайної екологічної ситуації).

Закон «Про правовий режим надзвичайного стану» передбачає низку заходів, які прямо впливають на господарську компетенцію суб'єктів господарювання. Мова йде про встановлені у ст.ст. 15-19 Закону публічно-правові обмеження, зокрема:

зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, переорієнтація їх на виробництво необхідної в умовах надзвичайного стану продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт;

мобілізація та використання ресурсів підприємств, установ і організацій, незалежно від форми власності, для відвернення небезпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій з обов'язковою компенсацією понесених втрат;

тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної ситуації або забезпеченням жит­тєдіяльності населення та аварійно-рятувальних формувань;

— обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;

обмеження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв та речовин, вироблених на спиртовій основі, інші обмеження.

Як приклад, можна звернути увагу на Указ Президента України «Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автоном­ної Республіки Крим» від 03.12.2005 р., згідно з яким було створено оперативний штаб для координації заходів з метою недопущення подальшого розповсюдження та ліквідації високопатогенного пта­шиного грипу, до повноважень якого було віднесено встановлення на території тимчасової заборони реалізації живої птиці і продукції птахівництва.

Спеціальний режим господарювання в окремих галузях госпо­дарського комплексу, як вказувалось вище, вельми умовно може бути віднесено до інституту спеціальних режимів господарювання. Пов'язано це з тим, що кожна галузь економіки має свої особливості правового регулювання. Значною мірою в контексті інституту спеці­альних режимів господарювання це питання розглядається з точки зору існування спеціальних законів про господарську діяльність в окремих галузях економіки.

На думку Вінник О.М., мова йде про галузеві режими господа­рювання, які можуть встановлюватися за поданням КМУ у формі прийняття Верховною Радою відповідного закону у разі необхідності стабілізації або прискореного розвитку в цих галузях. Як доповнен­ня можна сказати, що при встановленні такого режиму можуть переслідуватися і інші цілі. Наприклад, у випадку встановлення спе­ціальних режимів господарювання в загальних секторах економіки враховуються суспільний інтерес щодо забезпечення збереження

та примноження державної та комунальної форм власності. Такі цілі переслідуються, зокрема, у сфері господарської діяльності в Збройних Силах України та в цілому при встановленні особливостей господарювання (управління) з державним майном.

Система нормативно-правових актів про галузеві режими гос­подарювання — це ГК України (ст.ст. 414, 418); закони України ♦Про господарську діяльність у Збройних Силах України» від 21.09.99 р., «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» від 18.11.99 р., «Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні» від 12.07.2001 р., «Про державну підтримку космічної діяльності» від 16.03.2000 р. та ін.

Серед елементів спеціального правового режиму в окремих га­лузях економіки застосовуються такі: державні гарантії у вигляді збереження правового режиму у певний проміжок часу; державна підтримка, зокрема у формі визнання державно-будівельної та національно-створювальної функції обраної галузі економіки; впро­вадження обмежень, які переважно стосуються суб'єктів і видів ді­яльності; заборони стосовно певних видів господарської діяльності; додаткові основи юридичної відповідальності за порушення норм, закріплених законом про введення спеціального режиму господа­рювання в окремих галузях народного господарства та ін.

Спеціальний правовий режим у галузях господарювання вста­новлюється шляхом прийняття окремого закону за поданням КМУ. Наприклад, Закон України «Про розвиток автомобільної промисловості України» від 18.03.2004 р. спрямований на ефек­тивне використання виробничого, науково-технічного і експорт­ного потенціалу національного автомобілебудування, яке визна­чається як пріоритетна галузь економіки України. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 24.06.2004 р. у ст.1 закріплює основи державної політики у бю­джетній, кредитній, ціновій, страховій, регуляторній та інших сферах державного управління щодо стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, а також забезпечення продовольчої безпеки населення.

Закріплюючи галузевий режим господарської діяльності, зако­нодавство чітко встановлює коло суб'єктів відповідної галузі. На­приклад, у частині другій ст. 1 Закону України «Про заходи щодо державної підтримки суднобудівної промисловості в Україні» від 18.11.99 р. вказано, що перелік суднобудівних підприємств, для яких запроваджуються зазначені заходи, затверджується Кабінетом Міністрів України за наслідками їхньої діяльності за попередній період. У Законі України «Про державну підтримку книговидав­ничої справи в Україні» від 06.03.2003 р. суб'єктами, на яких роз­повсюджується спеціальний правовий режим господарювання, є

особи, встановлені Законом України «Про видавничу справу» від 05.06.97 р.

Специфіка правового режиму господарювання в Збройних Си­лах України полягає в наступному:

у військових частинах дозволена лише неприбуткова госпо­дарська діяльність відповідно до встановленого Кабінетом Міністрів України переліку;

мета здійснення такої діяльності — отримання додаткових джерел фінансування повсякденного фінансування військо­вих частин, закладів і організацій, а також для підтримання на належному рівні їхньої бойової і мобілізаційної готовності;

форма здійснення господарської діяльності — створювані військовими частинами (закладами, організаціями) підсобні господарства, що мають забезпечувати виробництво продук­ції, виконання робіт, надання послуг з вищезгаданою метою;

можливість передання (на конкурсних засадах і в передбаче­ному порядку) в оренду майна (крім бойового та спеціального) юридичним та фізичним особам за умови, якщо це не шкодить бойовій мобілізаційній готовності;

можливість обмеження або припинення господарської діяль­ності військових частин за рішенням Міноборони, у встанов­леному КМУ порядку.

Таким чином, говорячи про спеціальний режим господарювання в окремих галузях народного господарства, варто враховувати все різноманіття правового регулювання господарської діяльності за­лежно від виду такої діяльності.

Контрольні запитання:

1. Що таке спеціальний режим господарювання?

2. Чим викликана необхідність встановлення спеціальних ре­жимів господарювання?

3. Які види спеціальних режимів господарювання ви знаєте?

4. У чому полягає особливість правового режиму спеціальних (вільних) економічних зон?

5. Що таке технопарк?

6. У чому полягає спеціальний режим у прикордонних територіях?

7. Що таке спеціальний режим господарювання в умовах воєн­ного та надзвичайного стану або надзвичайної екологічної ситуації?

8. Чим характеризується правовий режим господарської діяль­ності у винятковій (морській) економічній зоні?

9. Які галузеві правові режими господарювання ви знаєте?

 

 

Розділ 22








Дата добавления: 2016-12-16; просмотров: 504;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.036 сек.