Предмет господарсько-правового регулювання
Господарське право, як і будь-яка інша правова галузь, має свій предмет правового регулювання — коло відносин, регулювання якого покликані здійснити норми цієї галузі права. Таким предметом е господарські відносини і господарська діяльність.
Уявлення про зміст господарських відносин і господарської діяльності завжди були дискусійними. Але кожного разу sou залежали від економічних (виробничих) відносин, що склалися
суспільстві, і ролі держави в їх здійсненні. І це не випадково — норми господарського права не можуть існувати у відриві від економічного устрою, що фактично склався. А тому зміст господарсько-правового регулювання дзеркально відображає підходи держави до регулювання економіки.
У період планово-розподільного господарства Союзу РСР господарське право регулювало «відносини щодо керівництва господарством і відносини, що виникають при здійсненні господарської діяльності».
У середині 80-х років у період «перебудови» вітчизняна концепція господарського права пов'язувала предмет господарсько- правового регулювання з процесом виробництва і реалізації продукції, виробництва робіт і надання послуг, а також забезпечення цього процесу необхідними ресурсами (передусім, матеріальними і фінансовими).
На початку 90-х років, у зв'язку з новими віяннями у вітчизняній науці, предмет господарсько-правового регулювання нерідко невиправдано звужувався до рівня підприємницьких відносин. Некомерційна господарська діяльність випадала зі сфери правового регулювання, що відривало правові норми від реальної економічної ситуації.
Період розробки і прийняття ГК України вніс остаточні корективи в розуміння предмета господарського права.
І це не випадково. Кодифікація усуває застарілі норми, додає їм системності, окреслює єдині принципи і предмет їхнього регулювання, групує і удосконалює норми у відповідності з сучасними реаліями і практичною необхідністю. Аналогічні прийоми застосовуються для наукового обґрунтування самостійності галузі права. Тому кодифікація — це якщо не головний, то один з провідних орієнтирів поділу сучасних галузей права.
Предмет господарсько-правового регулювання слід визначати виходячи зі ст. 1 ГК України: господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Таким чином, можна говорити про дві складові предмета господарського права. Перший — функціональний. Він припускає виділення відносин, які спрямовані на процес організації та здійснення господарської діяльності. Другий — суб'єктний. Він припускає виділення суб'єктного складу відносин — суб'єкти господарювання і учасників відносин у сфері господарювання. Детально суб'єктний склад господарських відносин розглянуто в розділі 5 підручника.
Функціональний аспект предмета господарсько-правового регулювання розкривається в ст. 3 ГК України, згідно з якою господарська діяльність визначена як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення і реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Термін «суспільне виробництво», застосований у ст. З ГК України, не можна тлумачити вузько в значенні виробничої (мануфактурної) діяльності, що виключає торгівлю, зв'язок, перевезення, громадське харчування і т. п. Суспільне виробництво — термін узагальнений, рівнозначний політекономічному поняттю «виробничі відносини», яке означає створення певного матеріального продукту, чи то товар, чи робота, чи послуга. Це поняття протистоїть поняттю невиробничого споживання, яке передбачає споживання благ населенням для задоволення життєвих потреб. Останнє позначає сферу, де панують норми цивільного права.
Суспільний характер господарської діяльності знаходить відображення також у тому, що це не разовий акт або одноразова дія, а «багатоетапна, складна діяльність, здійснювана систематично, професійно, у вигляді промислу». Особливе соціальне значення, специфіка і складність господарських відносин об'єктивно вимагають особливого правового регулювання.
Важливо враховувати, що господарська діяльність має яскраво виражений економічний характер. Вона може здійснюватися з метою одержання прибутку (комерційна господарська діяльність — підприємництво), а може і не переслідувати таку мету (некомерційна господарська діяльність). Проте, у будь-якому випадку їй властива вартісна оцінка та інші економічні характеристики.
ГК України в ст. З визначає, що сферу господарських відносин складають господарсько-виробничі, організаційно-господарські і внутрішньогосподарські відносини. Першу групу вказаних відносин традиційно відносять до горизонтальних відносин, а другу і третю — до вертикальних відносин.
Господарсько-виробничі відносини виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Наприклад, при взаємодії постачальника і покупця
за договором поставки. Тут не виникає підлеглості суб'єктів один одному, вони діють як рівні і незалежні контрагенти.
Інша ситуація спостерігається в організаційно-господарських і внутрішньогосподарських відносинах.
Організаційно-господарські відносини складаються між суб'єктами господарювання і суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.
Такі відносини є проявом публічного та іншого владного інтересу в сфері господарювання. Вони складаються між органами господарського контролю (наприклад, Антимонопольний комітет, Державна інспекція з контролю за цінами, органи стандартизації тощо) і підприємцями, між органами державного управління і державними підприємствами, між дочірніми підприємствами і материнською (холдинговою) компанією, між господарським об'єднанням і підприємствами, що входять до його складу, тощо. Організаційні відносини виникають:
— при реєстрації і ліквідації (реорганізації) суб'єктів господарювання, внесенні змін до їхніх установчих документів;
— при видачі ліцензій, патентів, інших дозволів;
— при формуванні державного замовлення;
— при реалізації функцій державного контролю (нагляду) за сферою господарювання;
— при виконанні програм соціально-економічного розвитку;
— при забезпеченні свободної економічної конкуренції;
— при захисті прав споживачів;
— при забезпеченні якості продукції і безпеки виробництва;
— при відновленні платоспроможності суб'єктів підприємництва або визнанні їх банкротами;
— при наданні дотацій і пільг суб'єктам господарювання;
— при забезпеченні розрахунково-касової дисципліни і в багатьох інших випадках, обумовлених необхідністю державного втручання в сучасні економічні відносини.
Вертикальні відносини в сфері господарювання невіддільні від горизонтальних відносин. Наприклад, якщо організаційні елементи розрахункових відносин (касова дисципліна, порядок відкриття і використання банківських рахунків, єдність банківської системи) не існують для майнових (гроші, безготівкові перекази, кредитні ресурси тощо) і не злиті з ними воєдино, то самі по собі, втративши майнову основу, вони не потрібні; і навпаки, що залишилося б від таких відносин, якби вони не були відповідно організовані?! Саме тому в реальній дійсності не можна розчленувати норми, регулюючи господарські відносини, на самостійні частини цивільного і адміністративного права.
Відсутність організаційно-майнової єдності господарських відносин означала б їх руйнування і хаотичне існування. Свідоцтво тому — сумні уроки початку 90-х років, коли усунення держави від організації економічних відносин призвело до знищення виробничої сфери, гіперінфляції і падіння матеріального становища громадян України. Ось чому господарська діяльність — складноорганізований, але єдиний економічний організм.
Внутрішньогосподарські відносини виникають між структурними підрозділами суб'єкта господарювання — юридичної особи, а також між самим таким суб'єктом і його структурними підрозділами (цехами, відділами, філіями, представництвами тощо). Наприклад, такі відносини виникають з приводу перерозподілу матеріальних цінностей між виробничими ділянками, при взаємодії між органами управління підприємства, при складанні зведеного балансу звітності юридичної особи і її філій. Враховуючи те, що філії і представництва не мають статусу юридичної особи, як правило, внутрішньогосподарські відносини регулюються не законодавством, а внутрішніми (локальними) актами юридичної особи.! Проте, застосування законодавства для регулювання внутрішньогосподарських відносин не виключається. Наприклад, норми Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» (п.п. 2.1.3,4.1.6) регламентують взаємодію між відокремленими підрозділами юридичних осіб із приводу податкової звітності»
Відносини, які є складовими предмета господарського права, можуть бути диференційовані з погляду їх цілеспрямованості. У цьому сенсі виділимо комерційну і некомерційну господарську діяльність.
Господарська комерційна діяльність (підприємництво) складає основу предмета господарсько-правового регулювання, оскільки переважна більшість норм господарського права присвячена регулюванню комерційних відносин.
Підприємництво — самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання (підприємцями ) з метою досягнення економічних і соціальних результатів і одержання прибутку (ст. 42 ГК України). Найважливіша ознака підприємництва — спрямованість діяльності на одержання прибутку — дозволяє його називати господарською комерційною діяльністю.
ГК України відмовляється від громіздких понять «підприємницька діяльність», «суб'єкт підприємницької діяльності», замінюючи їх більш ємними поняттями: «підприємництво» і «підприємець». Тим самим закріплені традиції використання цих термінів, що фактично склалися на практиці.
Загальна правова характеристика підприємництва, передбачена раніше в Законі України «Про підприємництво», знаходить тепер закріплення в гл. 4 ГК України.
Серед найбільш важливих напрямів правового регулювання підприємництва слід визнавати:
— встановлення принципів підприємницької діяльності (ст.ст. 43-46 ГК України): свобода вибору видів діяльності, не заборонених законом, здійснення діяльності в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця; самостійність у виборі програми діяльності, контрагентів та інших умов господарювання в межах, не заборонених законом; вільне наймання працівників; комерційний розрахунок і власний комерційний ризик; вільне розпорядження прибутком, що залишився після сплати податків; самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо;
— закріплення окремих осіб і видів діяльності, для яких (або у сфері яких) підприємництво заборонене або обмежене (ст. 43 ГК, ст. 4 Закону «Про підприємництво»).
Не допускається підприємництво таких категорій громадян, як військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, нотаріату, а також громадян, яким рішенням суду заборонено займатися підприємництвом, і деяких інших (закони України «Про прокуратуру», "Про статус суддів", «Про нотаріат» тощо).
Проте слід ураховувати, що володіння корпоративними правами не є підприємництвом (ст. 167 ГК). Тому вказаним вище особам не заборонено купувати акції, засновувати господарські товариства.
Види діяльності, підприємництво в яких забороняється або обмежується, встановлюються виключно законом (ч. 4 ст. 12, ч. З ст. 43 ГК). Наприклад, згідно з Законом «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів» і відповідно до виданої на його основі постанови КМУ від 06.05.2000 р. заборонений обіг героїну, опію, кокаїну і деяких інших речовин.
Окремі види діяльності можуть здійснюватися тільки державними та деякими іншими підприємствами. Зокрема, виключно державні підприємства можуть займатися виготовленням і реалізацією боєприпасів і здійснювати охорону об'єктів державного значення, Проводити і запускати ракетоносії; тільки державні підприємства і повні товариства можуть проводити ломбардні операції; державні підприємства і об'єднання зв'язку — здійснювати експлуатацію первинних мереж телефонного і супутникового зв'язку; КМУ затверджує переліки підприємств, яким дозволено здійснювати виробництво бензину, технічного ефіру, технічного спирту тощо (див. докладніше ст. 4 Закону «Про підприємництво»).
Додаткові напрями правового регулювання підприємництва:
— нормування порядку створення, державної реєстрації, реорганізації і припинення діяльності підприємців (ст.ст. 46, 61, 58- 61 ГК України, Закон «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» від 16.05.2003 р. та ін.)
— встановлення загальних гарантій прав підприємців: рівні права і рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів; недоторканність майна і забезпечення захисту майнових прав підприємців; відшкодування збитків, заподіяних підприємцям, державними органами внаслідок порушення його майнових прав або залучення громадянина в робочий час до виконання державних або суспільних обов'язків тощо (ст. 47 ГК).
— закріплення принципів державної підтримки підприємництва: створення сприятливих організаційних і економічних умов для розвитку підприємництва, зокрема, шляхом надання земельних ділянок і державного майна в порядку, встановленому законом, підготовки кадрів, облаштування неосвоєних територій тощо; сприяння малому підприємництву (ст. 48 ГК, Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р. тощо);
— регламентація порядку залучення підприємців до відповідальності (ст. 49, розділ V ГК України та ін.);
— встановлення правил захисту економічної конкуренції, банкрутства, ціноутворення та інших умов здійснення підприємницької діяльності.
Некомерційна господарська діяльність складає другу частину предмета регулювання господарського права.
Некомерційна господарська діяльність — це самостійна систематична господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання, направлена на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку. Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва заборонено законом (ст. 52 ГК України).
Наприклад, органи державної влади і органи місцевого самоврядування, Збройні Сили України, політичні партії, громадські об'єднання і добродійні організації не мають права займатися підприємницькою діяльністю (ч. 4 ст. 43, ч. 5 ст. 131, ч. 2 ст. 414 ГК України, ст.1 Закону «Про добродійність і добродійні організації» від 16.09.97 p., ст.ст. 1, 21, 24 «Про об'єднання громадян» від 16.06.92 p.). Низкою випадків закон вирішує комерційну діяльність таких суб'єктів опосередковано — шляхом одержання доходів від діяльності створених ними підприємств.
Слід ураховувати, що на суб'єктів господарювання, які здійснюють некомерційну господарську діяльність, розповсюджуються загальні вимоги про регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей неприбуткового характеру їх діяльності (ч. 1 ст. 54 ГК України). Проте у будь-якому випадку суб'єкт не- комерційної господарської діяльності зобов'язаний забезпечити належні умови праці найнятих робітників, оплату їх праці не нижче визначеного законом мінімального розміру та інші соціальні гарантії, передбачені законом (ч. 2 ст. 54 ГК України).
Співвідношення предмета господарського права з предметом суміжних галузей права важливо встановити для уточнення уявлення про предмет господарського права.
Найбільш дискусійним є розмежування предмета регулювання господарського і цивільного права.
Фрагментарно предмет регулювання цих галузей права співпадає. Йдеться про окремі галузі господарсько-правового і цивільно- правового регулювання, де майнові відносини суб'єктів засновані на рівності сторін. Наприклад, у сфері відшкодування шкоди і забезпечення виконання зобов'язань господарські відносини не вимагають спеціальної, відмінної від загально цивільної побудови. Але в галузі договорів господарсько-правове регулювання пропонує своєрідні інститути, хоча дони не є всеосяжними. Тут господарське право припускає використання в своїй сфері загальних інститутів і понять цивільного права. Так само як і з адміністративного права господарське право бере готовими поняття посадової особи, органу виконавчої влади, акту управління, а із земельного права — поняття землі і плати за користування земельною ділянкою і т. д.
Значною мірою предмет регулювання господарського права виходить за рамки предмета регулювання цивільного права. Йдеться про відносини організаційно-господарського і внутрішньогосподарського характеру. Ці відносини засновані на принципі підпорядкування та управлінських зв'язках, а не на рівності сторін.
Необхідно відзначити, що предмет господарського права в ході правової реформи набув чіткіші контури, ніж предмет цивільно- правового регулювання. Зокрема, новий ЦК України охопив сферу публічного зв'язку громадянина і держави (розділи 21 і 22), окремими цивілістами активно розробляється теорія «управління» як складова цивільного права. У цивілістичній літературі висловлюється думка, що головним критерієм встановлення галузевої приналежності правових відносин стає не предмет, а метод правового регулювання. Втрата традиційних критеріїв предмета цивільно- правового регулювання на фоні окреслення предметів інших галузей права, зокрема, господарського, земельного, морського, екологічного, бюджетного, податкового та інших, говорить про неминучу
і об'єктивну подальшу диференціацію законодавчого матеріалу. Адже сучасні правовідносини не можна вміщати в прокрустове ложе принципів, вироблених в епоху Стародавнього Риму.
Предмет регулювання господарського права і адміністративного права однозначно розмежувати не завжди просто. Організаційні відносини у сфері господарювання багато в чому мають ті самі риси, які властиві адміністративно-правовим відносинам. Проте, організаційні відносини у сфері господарювання внаслідок нерозривного зв'язку з майновими відносинами набули нову якість, що дозволяє їх виділити з предмета адміністративно-правового регулювання. Адже не можна, наприклад, ефективно регулювати процеси створення підприємства (організаційний аспект) без одночасного правового впливу на відносини з наділенням цього суб'єкта матеріальними цінностями (майновий аспект).
Водночас адміністративне право регулює управлінські відносини, що не мають майнового змісту. До таких відносин належать принципи організації державного апарату, державна служба, питання колегіальності і єдиноначальності, участь трудящих в управлінні тощо. Тому, наприклад, формування управлінської структури і взаємодія Антимонопольного комітету України з іншими органами управління слід вважати відносинами, врегульованими нормами адміністративного права, а реалізацію компетенції цього органу стосовно прав і обов'язків суб'єктів господарювання — господарськими відносинами, врегульованими нормами ГК України та інших актів господарського законодавства.
Слід також прислухатися до думки Г.Л. Знаменського про те, що вертикальні господарські відносини будуються не на прямому підпорядкуванні однієї особи іншій, як це відбувається в адміністративній вертикалі, а на взаємних зобов'язаннях органу управління і господарюючого суб'єкта в їх рівному підпорядкуванні суспільному господарському порядку*.
Розмежування предмета господарського і трудового права слід знаходити у вичлененні різних ланок суспільного виробництва, здатних сприймати правову дію. М.Г Александров відзначав, що одні з них складають необхідні передумови процесу праці, а інші — відносини, що виникають безпосередньо з приводу застосування робочої сили. Останні якраз і є предметом трудового права. Що ж стосується виробничих відносин, які визначають передумови праці (залучення до виробництва засобів виробництва і його організацію), то, за влучним зауваженням авторів підручника «Господарське право» за редакцією академіка В.К. Мамутова, саме ця ланка і є предметом господарського права.
Іншими словами, взаємодія органів юридичної особи, засновників і юридичної особи регулюється нормами господарського права, а реалізація права на працю конкретного громадянина — нормами трудового права.
Не завжди просто розділити фінансові і господарські відносини. Проблема полягає, по-перше, в неоднозначності трактування складу цих відносин, а по-друге, в їх постійній взаємодії і взаємопроникненні. Проте теорія і практика виробили тут певні підходи.
Зокрема, ст. 4 ГК України передбачає, що не є предметом регулювання кодексу фінансові відносини за участю суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування і контролю виконання бюджетів всіх рівнів.
Слід також ураховувати чинник вторинності фінансових відносин, що відзначається в літературі: «Фінансові відносини мають характер державних фінансів загалом, будучи об'єктивно необхідними, вони не можуть існувати без державної регламентації.» Що ж до господарських відносин, то вони виникають об'єктивно і існують у більшості своїй незалежно від наявності їх правового регулювання. У фінансових відносинах грошова форма вартості відокремлена від товарної, не є наслідком зустрічного руху товарної форми вартості (розподіл коштів через бюджет, платежі до бюджету, збирання податків, розміщення державних позик тощо). У процесі виробництва і обміну, властивого для господарських відносин, здійснюється зміна форм вартості, на противагу руху виключно грошової форми вартості у фінансових відносинах.
Господарські відносини базуються на еквівалентності обміну. Не випадково в ч. 4 ст. 175 ГК України передбачається, що безвідплатні майнові зобов'язання суб'єктів господарювання існують як виняток. Водночас, для фінансових відносин правилом є відсутність обов'язку з повернення матеріальних цінностей.
Крім того, більшістю вітчизняних правознавців обов'язковим суб'єктом фінансових відносин називається уповноважений орган публічної влади, а фінансово-правова діяльність співвідноситься з державною фінансовою діяльністю. Водночас, у господарських відносинах значна частина операцій проводиться без участі державних організацій, а порядок створення, розподілу і використання матеріальних цінностей залежить від їхніх власників.
У фінансовому праві суб'єкти нерівні; сторона, що виражає публічний фінансовий інтерес, завжди наділена владними повноваженнями. Проте в господарських правовідносинах такі владні повноваження публічних органів мають місце тільки в організаційно-господарських (вертикальних) відносинах. Причому тут вони направлені на вирішення проблем обігу публічних виробничих фондів, а не публічних фінансів (грошових фондів). Що ж до виробничо-господарських (горизонтальних) відносин, то тут публічні органи діють завжди на рівних з суб'єктами господарювання засадах.
Великий ступінь взаємопроникнення спостерігається у взаємодії господарських і податкових відносин. Це зумовлено, насамперед, тим, що податковий тиск з боку держави прямо відбивається на поведінці суб'єктів господарювання. І навпаки, податковий механізм, який не враховує реалії господарської системи, приречений на ігнорування суб'єктами господарювання.
Мабуть, тому в багатьох нормах ГК України регламентуються податкові відносини (наприклад, в ч. 1 ст. 10 передбачаються напрями податкової політики, в ч. 2 ст. 12 — податкові пільги в контексті засобів державного регулювання господарської діяльності, в ст. 240 — наслідки приховування об'єкта оподаткування, в ст. 243 — наслідки створення перешкод у проведенні податкових перевірок тощо). Тому податкові відносини розглядаються як сфера господарської діяльності, а податкова дисципліна — як необхідна умова її здійснення.
Через обмеженість обсягу цього курсу не уявляється можливим зупинитися докладніше на розмежуванні предмета господарського права з предметом інших галузей права. Вкажемо лише на те, що не існує «непорушних кордонів» між предметами регулювання галузей права. Нерідко одні і ті ж відносини регулюються різними галузями права. Це призводить до того, що на стику предметів регулювання різних галузей права виникають універсальні інститути. Таку універсальність, наприклад, мають інститути юридичної особи, права власності, компетенції тощо.
Подальша диференціація і взаємодія актів законодавства, пристосування їх змісту до практичних потреб роблять почасти безглуздими дискусії про жорстке розділення одних відносин, врегульованих правом, від інших. Головним стає визначення найбільш важливих і системоутворювальних чинників тих відносин, які піддаються цілеспрямованому правовому впливу. Лише у цілісному вигляді такі відносини, зокрема господарські, можуть отримати адекватне і ефективне правове регулювання з боку держави.
Дата добавления: 2016-12-16; просмотров: 711;