Метод правового регулювання, принципи та інші системоутворювальні елементи господарського права
Питання про метод господарського права є одним з найбільш дискусійних у науці господарського права.
Московськими (B.C. Мартем'янов, В.В. Лаптев та ін.) і київськими (І.Г. Побірченко, Г.В. Пронська, B.C. Щербина та ін.) ученими — представниками школи господарського права обґрунтовано поєднання різних методів господарсько-правового регулювання.
При даному підході виділяються такі методи господарського права, як метод обов'язкових розпоряджень (іноді — метод підпорядкування), метод узгодження (автономних рішень і координації) і метод рекомендацій. Виділення цих методів обґрунтоване тим, що горизонтальні і вертикальні господарські відносини вимагають багаторівневого правового впливу.
Метод обов'язкових розпоряджень (підпорядкування) полягає в тому, що стороні, яка наділена господарською компетенцією, надано право ухвалювати обов'язкові для іншої сторони управлінські рішення, засновані на законі. Наприклад, такими правами відповідно до статуту наділяється засновник (власник) відносно створеного ним підприємства. Джерелом обов'язкових розпоряджень можуть бути індивідуальні і нормативні управлінські рішення.
Метод узгодження може бути роздільний на метод автономних рішень і метод координації. При застосуванні методу автономних рішень суб'єкт господарювання наділяється правом за власною ініціативою здійснювати будь-які дії, які не суперечать законодавству. Механізми цього методу діють при встановленні в законодавстві видів діяльності, які потребують ліцензування, при закріпленні критеріїв порушень у сфері економічної конкуренції. Метод координації забезпечує прийняття юридично значимих рішень за згодою сторін. Причому, метод координації застосовується не тільки в горизонтальних відносинах (наприклад, при укладенні господарських договорів), але і у вертикальних господарських відносинах (наприклад, при здійсненні спільних дій податковими, митними органами і місцевими державними адміністраціями з реєстрації і контролю за переміщенням іноземних інвестицій).
Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами певних пропозицій (рекомендацій), адресованих суб'єктам господарювання, щодо бажаної для суспільства і економіки поведінки таких суб'єктів. Йдеться про розробку програм соціально- економічного розвитку, зразкових господарських договорів та ін.
Концептуально названі методи господарського права базуються на двох принципах. Перший — загальнодозволений («дозволено все, що не заборонене законом») — діє в правовому регулюванні поведінки суб'єктів господарювання. Другий — що зобов'язує («дозволено тільки те, що визначено законом») — стосується правової організації діяльності органів управління в сфері господарювання.
Названа диференціація методів господарського права не свідчить про те, що господарське право — це якась комплексна, а значить не єдина галузь права. Твердження про те, що тільки в комплексних галузях права допускається застосування різних методів регулювання, не відповідає реальному стану справ у правознавстві. «У кожній окремій галузі права застосовується не один, а декілька методів правового регулювання, взятих в їх поєднанні». У цивільному праві, наприклад, метод рівності сторін е основним, але не єдиним. Зокрема, метод підпорядкування застосовується в цивільних правовідносинах між опікуном і недієздатною особою (розділ 6 ЦК). Аналогічна ситуація спостерігається у взаєминах сторін публічного договору (ст. 633 ЦК) і в інших випадках. Нарівні з диспозитивним елементом цивільно-правового методу регулювання в цивілістиці виділяється імперативний елемент. Для адміністративного права не можна вважати єдиним метод підпорядкування. Наприклад, у сфері реалізації вимог державної виконавчої влади домінує метод переконання; при організації дорожнього руху — методи узгодження і координації тощо. Водночас, особлива композиція методів правового регулювання обумовлює специфіку тієї або іншої галузі права.
Сукупність методів (прийомів) регулювання, якими оперують господарсько-правові норми, має помітну своєрідність. Поєднання цих методів (прийомів) здійснене системно.
В зв'язку з цим варто звернути увагу на думку донецьких учених-господарників (Г.Л. Знаменський, В.К. Мамутов та ін.), які справедливо виділяють елемент, який «цементує» вищезгадані розрізнені методи в єдиний інструмент. Ним виступає суспільний господарський порядок. Іншими словами «господарське право — це з'єднання ідей у купол, на якому накреслено «суспільний господарський порядок».
Поняття суспільного господарського порядку використовується не тільки в науковій літературі, але і в преамбулі ГК України. Окрім того, в тексті ГК використовується поняття правового господарського порядку, який є складовою частиною суспільного господарського порядку.
Суспільний господарський порядок — це заснована на законодавстві і реальних інтересах суспільства система правових і економічних засобів, що спрямована на забезпечення стабільності і ефективності господарювання, задоволення і захист інтересів господарюючих суб'єктів.
У ст. 5 ГК України зазначено, що правовий господарський порядок формується на підставі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних суб'єктів господарювання і державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з принципів, закріплених у Конституції України.
Господарське право має й інші системоутворювальні елементи.
Нерідко супротивники концепції господарського права говорять про те, що сукупність приватних і публічних елементів в його змісті свідчить про комплексність, а значить несамостійність цієї галузі права. Проте, по-перше, комплексність не виключає єдності і системності. Комплексність може розглядатися як синонім системності. По-друге, у самостійній галузі права взаємодія приватних і публічних правових норм призводить до «хімічного», тобто нерозривного їх поєднання. Про подібну якість господарсько- правового утворення свідчать: єдність принципів регулювання, своєрідність понятійного інструментарію, власні заходи відповідальності і наявність систематизованого законодавства. Нарешті, невід'ємний показник самостійності галузі права — розвинена на її основі галузева правова наука. Саме галузь науки права свідчить про здатність нормативно-правового масиву існувати у вигляді стійкого галузевого утворення, схильного до творчого і динамічного вдосконалення, яке, будучи піддане зміні, не руйнується, а зберігає і примножує системоутворювальні характеристики.
Галузь господарського права має всі ознаки специфічного нерозривного поєднання норм права.
Зокрема, на додаток до вказаних вище основоположних принципів підприємництва, закріплених у ст.ст. 43-46 ГК (свобода вибору передбачених законом організаційних форм, програми діяльності, контрагентів та інших умов господарювання, вільне наймання працівників; вільне розпорядження прибутком тощо), на підставі ст. 6 ГК України Можна додати такі принципи господарського права:
— забезпечення економічного різноманіття і рівного захисту державою всіх суб'єктів господарювання;
— свобода підприємницької діяльності в межах закону;
— вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;
— обмеження державного регулювання економічних процесів у рамках необхідності забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів і безпеки суспільства і держави;
— захист національного товаровиробника;
— заборона незаконного втручання органів держави і місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.
Особливість господарського права як галузі права значною мірою визначається його джерелами, про які йтиметься далі.
У цьому курсі буде чимало сказано про різні системоутворювальні чинники господарського права. їхня сукупність дозволяє говорити про те, що господарське право — єдина галузь права, яка займає рівне місце в системі інших галузей українського права.
Дата добавления: 2016-12-16; просмотров: 497;