Складання бойових графічних документів

Загальні правила складання бойових графічних документів.Найпоширенішими бойовими графічними документами, які складають у підрозділах, є: картки і схеми вогню, схеми опорних пунктів, схеми орієнтирів, схеми маршрутів та інші. Зміст і детальність цих документів залежать від їх призначення, які визначаються відповідними статутами та настановами, але загальними вимогами є: своєчасність та точність складання і доставка за призначенням, стислість, ясність, вірогідність і наочність документів.

Ці вимоги досягаються найбільш раціональними способами складання документів, використанням лише об'єктивних даних, відповідних до обстановки, їх точним нанесенням і правильним викресленням умовних знаків та пояснювальних підписів.

Тактичну обстановку командири підрозділів наносять тактичними умовними знаками кольоровими олівцями, а якщо одним (чорним) кольором - умовні знаки противника наносяться двома лініями. Положення, завдання і дії підрозділу, його вогневі засоби, бойову та іншу техніку наносять на схеми за їх дійсним положенням на місцевості, орієнтуючи в напрямку дії підрозділу або ведення вогню.

Всі підписи розміщують праворуч від умовних знаків, а якщо це виконати неможливо – на вільному місці схеми паралельно до її нижньої або верхньої рамки. Розміри підписів повинні відповідати розміру схеми, її навантаженню і величині підрозділу, до якого відноситься умовний знак.

Відпрацьований на місцевості бойовий документ повинен мати назву, яка підписується зверху, і, якщо необхідно, вказується його гриф і номер примірника. Внизу підписується посада, військове звання, підпис, прізвище виконавця, а також час і дата складання.

Картка вогню відділення(мал. 74) складається командиром відділення (танка) під час організації оборони. Вона полегшує вивчення і запам'ятовування місцевості, підготовку даних для ведення вогню, цілеуказання та управління вогнем відділення (танка).

Основою картки вогню служить схема місцевості, складена окомірним зніманням з однієї точки стояння способом кругового візування або за допомогою баштового кутоміра. При цьому тактичні об'єкти наносять одночасно з топографічними.

Мал. 74. Картка вогню механізованого відділення (варіант)

На картку вогню відділення наносять: орієнтири, їх номери, найменування та відстані до них, положення противника (виявлені об’єкти можливий напрямок наступу); позицію відділення, а командири гранатометного та протитанкового відділень – і положення механізованого підрозділу, якому вони придані; смугу вогню та додатковий сектор обстрілу; основні та запасні вогневі позиції бойової машини піхоти (бронетранспортера), гранатометів і протитанкових керованих комплексів-основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції (крім сектора обстрілу ручного протитанкового гранатомета); позиції сусідів та межі їхніх смуг вогню на флангах відділення; ділянки зосередженого, а для гранатометного відділення - і рубежі загороджувального вогню взводу та місця в них, по яких вести вогонь відділенням; загородження, які розташовані поблизу позицій відділення, та ті, що прикриваються його вогнем.

На картку вогню танка, крім того, наносять вихідні установки для стрільби вночі та в інших умовах обмеженої видимості а також ділянки зосередженого вогню роти і взводу.

Схема опорного пункту взводу(мал. 75) складається командирами механізованого (танкового) взводу при організації оборони і графічно відображає його рішення на оборону. Вона складається на місцевості прийомами окомірного знімання з однієї або двох точок стояння (спостережних пунктів).

На схему, як правило, наносять: орієнтири, їх номери, найменування та відстані до них; положення противника; смугу вогню взводу та додаткові сектори обстрілу; позиції відділень, їх смугу вогню і додаткові сектори обстрілу; основні та запасні (тимчасові) вогневі позиції бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків, а також вогневих засобів, які забезпечують проміжки з сусідами, їх основні та додаткові сектори обстрілу з кожної позиції; ділянки зосередженого вогню взводу та місця в них, по яких повинні вести вогонь відділення (танковому взводу - тільки ділянки зосередженого вогню); ділянку зосередженого вогню роти та місце в ньому, по якому веде вогонь взвод; рубежі відкриття вогню з танків, бойових машин піхоти протитанкових та інших вогневих засобів; позиції вогневих засобів командира роти (батальйону), розташованих в опорному пункті взводу і на його флангах, та їх сектори обстрілу; загородження і фортифікаційні спорудження; позиції сусідніх підрозділів та межі їхніх смуг вогню на флангах взводу; місце командно-спостережного пункту взводу, а також місцеві предмети і деталі рельєфу, які можуть мати важливе значення для оборони (можливі місця скупчення противника перед атакою підступи з його сторони до опорного пункту взводу).

Схема опорного пункту взводу надається командиру роти для складання схеми опорного пункту роти.

Схема вогню взводускладається командиром гранатометного і протитанкового взводів так само, як і схема опорного пункту взводу На схему вогню гранатометного взводу, крім даних, які вказують на схемі опорного пункту взводу, додатково наносять рубежі загороджувального вогню та позицію механізованого підрозділу, якому взвод приданий.

Схема опорного пункту роти(мал. 76) являє собою план ведення бою роти в обороні і розробляється командиром роти на схемі місцевості, яка складається за великомасштабною картою прийомами окомірного знімання, або за допомогою баштового кутоміра чи координатора. Масштаб схеми повинен бути не менше 1:10000. При складанні схеми опорного пункту роти командир роти використовує схеми опорних пунктів взводів, з яких переносить всі необхідні дані, а потім уточнює їх на місцевості з декількох, закритих від спостереження противника, точок (спостережних пунктів), а при відсутності зіткнення з противником - шляхом обходу або об'їзду опорного пункту. Особливу увагу при цьому звертають на місцевість перед переднім краєм оборони, на об'єкти місцевості, які можуть суттєво вплинути на ведення бою (наявність потайних підходів до опорного пункту, ділянок, які не прострілюються вогневими засобами роти, важкопрохідних ділянок).

На схемах опорного пункту роти, як правило, показують: орієнтири, їх номери, найменування і відстані до них від переднього краю; положення противника; смугу вогню роти; опорні пункти взводів, їх смуги вогню і додаткові сектори обстрілу; основні і запасні (тимчасові) вогневі позиції бойових машин піхоти (бронетранспортерів), танків, протитанкових, вогнеметних і зенітних засобів; вогневі позиції і сектори обстрілу вогневих засобів, які забезпечують фланги і проміжки між взводними опорними пунктами, а на схемі опорного пункту механізованої роти - приданих їй танків; ділянки зосередженого вогню роти і взводів; рубежі відкриття вогню з танків, бойових машин піхоти, протитанкових керованих (коректованих) і самонавідних ракетних комплексів та інших вогневих засобів; район зосередження і вогневі рубежі бронегрупи; позиції і шляхи маневру кочуючих вогневих засобів; місця улаштування засад; фортифікаційні спорудження та інженерні загородження; місця розгортання пунктів технічного спостереження, бойового забезпечення і медичного поста роти; місця командно-спостережних пунктів роти і взводів, розташування автомобілів механізованої роти.

На схемі опорного пункту танкової роти, крім того, вказуються позиції приданого механізованого підрозділу і система вогню його засобів. Копія схеми району оборони (опорного пункту) надається командирові полку (батальйону).

Мал. 75. Схема опорного пункту механізованого взводу (варіант)

Вміння складати бойові графічні документи, а також схеми місцевості, точно наносити бойову обстановку, розвідувальні дані про противника і місцевість має важливе значення в роботі командирів, тому що в бою неправильна, неточна або несвоєчасна інформація про бойову обстановку, місцезнаходження об'єктів (цілей) може призвести до значних втрат і поразки в бою.

Мал. 76. Схема опорного пункту механізованої роти (варіант)