Зародження бібліографічних знань.

Слово «бібліографія» вперше стало вживатися в Стародавній Греції. Воно походить від двох слів: бібліон (книга) і графо(пишу). До винаходу книгодрукування цим словом позначалася робота по переписуванню книг. В ті часи єдиним способом тиражування книг був ручним, і людей, які займалися переписуванням, називали бібліографами. Ця робота вважалася престижною, висококваліфікованою, хоча ніяких спеціальних знань від бібліографів не вимагалося: треба було тільки вміти читати і писати.

До винаходу паперу рукописна форма розповсюдження інформації базувалася на використанні таких матеріальних носіїв, як папірус (в країнах Середземномор’я), глиняні таблички (в Месопотамії і інших країнах), шовк (в Китаї), пальмове листя (в Індії) та ін.

Давні цивілізації були тим середовищем, що сформувало бібліотеку як осередок писемності та культури. Найдавніші форми збереження інформації були нерозривно пов’язані з писемною культурою, що підтверджено дослідженнями бібліографічних пам’ятників Візантії, шумерських бібліографічних текстів, виявлених американським дослідником З. II. Крамером і іншими дослідниками культури Ассірії.

В академічній науці прийнято називати перший період розвитку бібліографії пінакографічним - по назві «Таблиць» («Пінакес») Каллімаха, який визнаний родоначальником бібліографії (папіруси Каллімаха зберігаються в Брюссельській бібліотеці). Приблизно в 250 р. до н. е., працюючи в Олександрійській бібліотеці за запрошенням Птоломея Філадельфа, першій національній (і державній царській) бібліотеці, він склав на основі її літературних джерел «Таблиці (покажчики) тих, хто прославився в області культури, і того, що вони написали, в 120 книгах». В «Таблицях» були представлені описи основних творів грецької літератури і містилися біографічні відомості про авторів. На жаль, «Таблиці», що є, за твердженням дослідників, одним з перших бібліографічних посібників, не збереглися до наших днів. Аналогічний бібліографічний покажчик “Сі лює” («Сім резюме») з’явився в Китаї набагато пізніше, в І ст. до н. е. Теоретичне і методичне значення цих бібліографічних праць зберігається і до теперішнього часу.

Велике значення для правильного розуміння історії бібліографії, її розвитку в стародавньому світі і в середньовіччі - до винайдення книгодрукування в Європі – мали дослідження Б. А. Семеновкера, відомого бібліографа і візантиста, проведені в 1979-1982 рр. Основні висновки вченого полягають в наступному:

1) всі виявлені у Візантії пам’ятники можна вважати бібліографічними повністю, або такими, що мають бібліографічний апарат;

2) розвиток середньовічної грецької бібліографії був безперервним; вона є продовженням традицій старогрецької бібліографії і бібліографії еллінізму в нових історичних умовах;

3) для бібліографії тих часів характерна уніфікація, яка отримала подальший розвиток після винаходу книгодрукування;

4) аналіз бібліографічних текстів показав перш за все широке застосування бібліографічних посилань для ідентифікації авторів і рішення питань про належність фрагментів визначеному твору;

5) перші давньоруські бібліографічні пам’ятники - це три незалежні списки істинних і хибних книг в Ізборнику 1073 г.; автором списку із заголовком «Богословица від словес» безумовно є Григорій Богослов.

Свого часу бібліотекарем патріаршої бібліотеки в Константинополі був визначний слов’янський просвітитель Костянтин (приблизно 827 – 869 роки). Йому належить створення першої слов’янської азбуки. Особистість Костянтина є однією з найзначніших постатей в слов’янській історії.

Із загибеллю античної культури слово «бібліографія» зникає з обігу і відроджується у Франції (початок XVIII в.) , але в новому значенні – він вже означав «книгописання», тобто складання «інвентарів» та «описів» книжкових. зібрань.

Вирішальну роль у становленні бібліографії як специфічної галузі діяльності відіграло книгодрукування, яке зумовило перш за все роз­виток книготорговельної бібліографії, 3 середини XVІ ст. видавці та книготорговці почали укладати каталоги, які інформували про книги, наявні у продажу. Водночас значного розвитку набула каталогізація бібліотечних фондів. Термін «бібліографія» перейшов на всі бібліогра­фічні праці, взяті як окремо, так і в сукупності (раніше їх називали «каталогами», «лексиконами», «бібліотеками», «тезаурусами» і т. ін.) .

Починаючи з XVIII ст., коли постала необхідність дати явищам бібліографії науково-методичне обґрунтування, термін «бібліо­графія» набув ще одного значення: його стали пов'язувати з наукою про книгу, з теоретичним узагальненням бібліотечно-бібліографічної практики. Подальший розвиток бібліографії, її історія, пов’язані з винаходом книгодрукування в Європі, коли починається «поліграфічний» період інформаційної культури.

Він характеризується появою великої кількості періодичних видань, в яких публікуються бібліографічні матеріали, спеціальних (бібліографічних) газет і журналів, видавничих й книготорговельних друкованих каталогів, бібліотечних карткових каталогів та іншої бібліографічної продукції.

Протягом тривалого періоду бібліографія самостійно вирішувала ряд теоретичних, організаційних та методичних питань, які виникали час від часу. Бібліографічна наука виникла й розвивається відповідно до потреб практики, для здійснення тих завдань, які ставило життя. Бібліографічна практика й наука тісно взаємодіють, збагативши один одного й одночасно зберігаючи відносну незалежність.