Діагностика аномалій опорно-рухового апарату

Антропометрія (соматометрія) – вимірювання параметрів тіла людини – дозволяє отримати кількісну оцінку особливостей фізичного розвитку, ступінь його відповідності віку та статі, відхилення в ньому, а також дає змогу оцінювати зміни показників у динаміці, які відбуваються під впливом занять фізичними вправами.

За допомогою антропометрії досліджують такі показники фізичного розвитку, як довжина тіла (стоячи і сидячи), маса тіла, окружність грудної клітини та її екскурсія, життєва ємність легенів, м’язова сила та ін. Для отримання найбільш достовірних даних, які у подальшому можна буде порівнювати, антропометричні вимірювання необхідно проводити зранку (натще), в одні й ті ж години стандартними перевіреними інструментами за загально прийнятими методиками.

Довжину тіла (стоячи і сидячи)–вимірюють за допомогою ростоміра (рис. 2.23). Ростомір представляє собою укріплену на площадці вертикальну стійку з пересувною планкою і відкидною лавкою. Вертикальна стійка має дві шкали: світлу для вимірювання росту стоячи (відлік ведеться від рівня площадки) і темну для вимірювання росту сидячи (відлік ведеться від рівня лавки).

При вимірюванні довжини тіла стоячи досліджуваний встає на площадку ростоміра босоніж спиною до стійки зі шкалою і торкається її трьома точками – п’ятами, крижами та міжлопатковою ділянкою. Голова не повинна торкатися ростоміра, а повинна бути злегка нахилена так, щоб верхній край зовнішнього слухового проходу та зовнішній кут ока розміщувались на одній горизонтальній лінії.

При вимірюванні довжини тіла сидячи досліджуваний сідає на відкидне сидіння випрямившись, а голова повинна бути розташована так, як і при вимірюванні стоячи. Стегна повинні бути горизонтальними до полу. Якщо ноги короткі (наприклад, при обстеженні дітей), під них підкладають дерев’яні опори відповідної товщини.

Вимірювання проводиться з точністю до 0,5 см. Довжину нижніх кінцівок визначають за допомогою віднімання з довжини тіла стоячи довжину тіла сидячи, після чого можна розрахувати співвідношення довжини тулуба і нижніх кінцівок (індекс пропорційності тілобудови).

Масу тіла вимірюють на звичайних стандартних десятинних медичних терезах, чутливістю до 50г, які перед застосуванням необхідно вивірити та відрегулювати. Обстежуваний без одежі (крім нижньої білизни) та взуття обережно стає на середину платформи терезів, під час зважування стоїть спокійно, не рухається.

Окружність грудної клітки та її екскурсію вимірюють сантиметровою стрічкою у вертикальному положенні обстежуваного. Сантиметрову стрічку накладають ззаду під нижніми кутами лопаток, спереду – у чоловіків та дітей обох статей до 12-13 років – під нижнім сегментом білясоскових кругів, у жінок – над молочною залозою, на рівні прикріплення ІV ребра до грудини (рис. 2.24). Під час накладання сантиметрової стрічки обстежуваний розводить руки в боки, а під час вимірювання опускає їх. Той, хто досліджує однією рукою, утримуючи стрічку, другою перевіряє правильність її накладання (для зручності рекомендується проводити вимірювання перед дзеркалом, до якого обстежуваний повернутий спиною.

Окружність грудної клітки вимірюється (не відриваючи стрічки від обстежуваного) в трьох положеннях: під час паузи, під час максимального вдиху і повного видиху. При цьому слід звертати увагу на те, щоб обстежуваний під час вдиху не згибав спину і не піднімав плечей, а під час видиху – не зводив їх уперед і не нахилявся. Різниця між величинами окружностей в фазі вдиху та видиху визначає ступінь рухливості грудної клітки – екскурсію (розмах) –важливий функціональний показник. В нормі екскурсія грудної клітки в залежності від довжини тіла і об’єму грудної клітки дорівнює у дорослих чоловіків 6-8 см, у жінок – 3-6 см. Окружність вимірюють 2-3 рази і записують найкращий результат. Точність вимірювання до 1 см. В результаті регулярних занять фізичними вправами та спортом, екскурсія грудної клітини може значно збільшуватися і сягати 12-15 см.

Життєву ємність легенів (ЖЄЛ) визначають за допомогою спірометра (водного чи повітряного) або під час спірографії. При спірометрії обстежуваний спочатку робить 1-2 глибоких вдихів та видихів, потім швидко робить максимальний вдих, захватує губами мундштук спірометра і робить в нього повільний і плавний видих до відмови. При проведенні вимірювання обстежуваний однією рукою утримує мундштук спірометра, а іншою (або спеціальним затискувачем) стискає ніс. Виконується 3 спроби підряд, зараховується найкращий результат.

Середні показники ЖЄЛ для дорослих чоловіків складають 3500-4000 мл, для жінок – 2500-3000 мл.

Життєва ємність легень залежить від тілобудови та фізичного розвитку. Запропоновано ряд формул, які дозволяють визначити належну величину ЖЄЛ людини:

Належна ЖЄЛ (чол.) = (40 х довжину тіла в см) + (30 х масу тіла в кг) – 4400 мл.

Належна ЖЄЛ (жін.) = (40 х довжину тіла в см) + (10 х масу тіла в кг) – 3800 мл.

Силу м’язіввизначають за допомогою динамометрії. Найчастіше при первинних медичних оглядах визначають силу м’язів кистей та спини.Силу м’язів кистей визначають ручним (кистьовим) динамометром. Обстежуваний в положенні стоячи бере в руку динамометр, потім без напруження в плечовому суглобі відводить руку в бік і без ривків або будь-яких додаткових рухів до стискує динамометр з максимальною силою (при цьому не дозволяється сходити з місця та згинати руку в ліктьовому суглобі). Досліджування проводять 2-3 рази для кожної руки, фіксують найкращий результат з точністю до 2 кг.

Середні показники сили правої (робочої) кисті для дорослих чоловіків складають 40-45 кг, для жінок – 30-35 кг. Якщо розділити отриманий результат динамометрії (в кг) на власну масу тіла (в кг), можна оцінити відповідність фактичної сили віку та статі. Середній показник сили правої кисті для дорослих чоловіків складає 60-70%, для жінок – 45-50% маси тіла. Середні показники лівої кисті звичайно на 3-5 кг менші.

Станову силу або силу м’язів спини (розгиначів)вимірюють становим динамометром (рис. 2.25). Обстежуваний стає на платформу із вгвинченим в планку крюком (таким чином, щоб крюк знаходився на середині стоп), потім, зігнувшись у попереку, бере обома руками рукоятку динамометру і поступово, плавно, без ривків, не розгинаючи колін, із зусиллям випрямляє спину до відмови. При вимірюванні рукоятка динамометру повинна знаходитися на рівні колін, що досягається регулюванням за допомогою спеціального планки та ланцюга станового динамометру. Вимірювання проводиться 2-3 рази, враховується найбільша величина. Точність виміру до 5 кг.

Протипоказаннямидля виміру станової сили є: менструація, вагітність, наявність гриж, відсутність однієї кисті або декілька пальців, наявність грижі Шморля, захворювання хребта, виражений остеохондроз. Станова сила у дорослих чоловіків в середньому складає 130-150 кг або 190-200% власної маси тіла, у жінок – 80-90 кг або 140-150% маси тіла.

Інші вимірювання.За необхідності, в деяких видах спорту, обсяг досліджень може бути розширений і включати додатково: вимірювання довжина та окружності нижніх та верхніх кінцівок (або окремо плеча, передпліччя, стегна, гомілки), окружності шиї, талії, живота; діаметрів плеча, грудної клітини, тазу; ступеню відкладення жиру (товщину підшкірної жирової складки); фракціонування маси тіла (розрахунок жирового, м’язового та кісткового компонентів маси тіла), визначення рухливості суглобів та ін.

Довжина нижніх кінцівок вимірюється сантиметровою стрічкою або краще антропометром від великого вертіла стегна до площини опори. Обстежуваний стає по стійці «струнко». Точність вимірювання повинна бути до 0,5 см.

Довжина верхніх кінцівок також вимірюється сантиметровою стрічкою або антропометром від верхнього краю акроміального відростка лопатки до кінця середнього пальця опущених рук з випрямленими пальцями. Точність вимірювання до 0,5 см.

Ширина плечей, діаметри грудної клітини і тазу вимірюються антропометричним (акушерським) циркулем* (рис. 2.26) або антропометром в певних антропометричних точках, згідно правил антропометрії.

* Примітка: Циркуль береться в руки таким чином, щоб на ґудзикових потовщеннях його ніжок лежали вказівні пальці дослідника. Кінчиками пальців знаходять відповідні антропометричні точки та щільно притискають до них ґудзикові потовщення циркуля. Циркуль при цьому знаходиться у горизонтальному положенні.

Для вимірювання ширини плечей ніжки циркуля встановлюють на зовнішні краї акроміальних відростків лопаток (рис. 2.27). При добре розвинутій мускулатурі плечового пояса акроміальні відростки визначаються пальпаторно. Щоб їх знайти, потрібно запропонувати обстежуваному зробити обертальні рухи плечем: акроміальні відростки лопаток при цьому залишаються нерухомими.

Рис. 2.26. Антропометричний циркуль	Рис. 2.27. Вимірювання ширини плечей антропометричним циркулем

При вимірюванні передньо-заднього (сагітального) діаметра грудної клітини одну ніжку циркуля встановлюють на середину грудини (місце прикріплення IV ребра до грудини), а іншу – на відповідний остистий відросток хребця. Циркуль знаходиться у горизонтальному положенні (рис. 2.28, а). Поперечний (фронтальний) діаметр грудної клітинивимірюється на тому ж рівні, що і сагітальний. Ніжки циркуля встановлюють по середнім пахвовим лініям на відповідні ребра. При цьому обстежуваний повинен витягнути руки в сторони (рис. 2.28, б).

При вимірюванні ширини тазу ніжки циркуля встановлюють на гребені клубових кісток і знаходять найвіддаленіші одна від одної точки (рис. 2.29).

Рис. 2.28. Вимірювання сагітального (а) і фронтального (б) діаметра грудної клітини	Рис. 2.29. Вимірювання ширини тазу

Окружності тіла вимірюють сантиметровою стрічкою, яка повинна досить щільно прилягати до тіла. Окружність шиї вимірюється сантиметровою стрічкою у нижній частині шиї під кадиком. При вимірюванні окружності талії сантиметрову стрічку накладають горизонтально на талії – на 3-4 см вище гребенів клубових кісток і трохи вище пупка. Під час вимірювань обстежуваний не повинен втягувати або випинати живіт. Окружність плеча (рис. 2.30, а) визначається в напруженому і розслабленому стані. Спочатку окружність плеча вимірюється в напруженому стані, для чого обстежуваний з напругою згинає руки в лікті. Сантиметрову стрічку накладають в місці найбільшого потовщення біцепса. Потім руку випрямляють і вільно опускають вниз, при цьому стрічку не знімають і не зрушують, щоб зробити вимір в тому ж місці. Обчислюють і записують різницю між величинами вимірювань. Окружності стегна і гомілки(рис. 2.30, б) вимірюються в спокійному стані, ноги обстежуваного розставлені на ширину плечей. Вага тіла рівномірно розподілена на обидві ноги. Стрічку накладають горизонтально під сідничною складкою і навколо найбільшого об’єму гомілки.

а б

Рис. 2.30. Вимірювання окружності плеча (а), стегна і гомілки (б)

Шкірно-жирова складка вимірюється спеціальним пристроєм – каліперметром. Для цього пальцями береться ділянка шкіри з підшкірною клітковиною шириною в 5 см і захвачується каліперметром. Він дозволяє здійснювати дозований стандартний тиск на складку, що дуже важливо для точності вимірювання. Вимірюють товщину шкірно-жирової складки в різних частинах тіла, проте найчастіше на спині під кутом лопатки і на животі на рівні пупка по середній ключичній лінії. Виміри здійснюють з точністю до 0,1 мм. За середню (нормальну) прийнято вважати товщину шкірно-жирової складки (під кутом лопатки) у чоловіків 0,8-1,0 см; у жінок – 1,8-2,0 см.

На підставі даних вимірювання шкірно-жирової складки в декілька різних точках можна розрахувати так звану жирову масу тіла(ЖМТ) (Додаток 3). Визначення ЖМТ набуває все більшого значення останнім часом. Жирова маса моделює форму тіла, надаючи йому ознаки, що притаманні конкретному віку, статі, нації. Жировий компонент маси відображає індивідуальний гормональний статус, тип нервової діяльності, особливості обміну речовин. Жирова маса тіла впливає на темпи старіння організму. Всім довгожителям, наприклад, притаманна мінімальна ступінь жировідкладень. Проте, слід зазначити, що відсоток жиру в організмі повинен бути оптимальним. Оскільки, як недостатня так і надмірна його кількість можуть дуже негативно впливати на стан здоров’я людини.

Недостатня жирова маса викликає уповільнення росту і порушення нормального розвитку у дітей, спричиняє формування неправильного морфотипу, порушення репродуктивної функції у жінок (навіть до повної безплідності), призводить до уповільнення метаболізму, розвитку дистрофічних процесів у тканинах (наслідком чого є випадіння волосся, ламкість нігтів, дряблість шкіри, атрофія м’язів тощо), зумовлює значне послаблення імунної системи та зниження працездатності.

Надмірна маса тілапідвищує ризик розвитку артеріальної гіпертензії, сахарного діабету, атеросклерозу, може сприяти виникненню інфарктів, інсультів, венозного тромбозу, онкологічних захворювань, уражень суглобів та хребта (деформацій стопи, артозів, остеохондрозу та ін.), патології жовчного міхура та інших захворювань. У осіб похилого віку надмірна вага підвищує вірогідність смертності на 20-40%.

Визначення рухів у суглобах.При плануванні оздоровчих чи спортивних тренувань, а також в процесі фізичної реабілітації доцільним є визначення рухливості суглобів. Дослідження амплітуди активних і пасивних рухів у суглобах дозволяє судити, як про їх порушення, так і про відновлення.

Для визначення амплітуди рухів у суглобах обстежуваному пропонують продемонструвати ступінь максимально можливого їх згинання і розгинання. При цьому необхідно відзначати: а) надмірне розгинання («перерозгинання») суглобів, особливо колінного і ліктьового, що частіше буває у жінок; б) зменшення амплітуди рухів, що може бути пов'язано з індивідуальними анатомічними особливостями, підвищеним тонусом м'язів або наявністю контрактур; в) «розхитаність» суглобів, що супроводжується частими звичними підвивихами та вивихами.

При обмеженні рухливості амплітуда рухів у суглобах вимірюється, як правило, за допомогою універсального кутоміра або гоніометра. Він складається з транспортира зі шкалою до від 0 до 180⁰, до якого прикріплені дві бранші довжиною по 30-40 см (рис. 2.31). Одна з бранш рухлива. При вимірюванні ось кутоміра суміщається з віссю суглоба, а бранші розташовуються по осі проксимального та дистального сегментів, що з’єднуються.

Для виключення помилок та з метою уніфікації і можливості об’єктивного порівняння результатів вимірювань, які здійснюються в різні терміни, слід дотримуватися певних правил. При цьому важливим є вибір вихідного положення як самого досліджуваного, так і тієї кінцівки, функція якої досліджується.

а	б
Рис. 2.31. Вимірювання кутоміром рухів у ліктьовому (а) та колінному (б) суглобах

За вихідне положення беруть те, при якому можливо точно позначити співвідношення досліджуваної частини кінцівки (суглоба) з положенням: 1) сусідніх відділів кінцівки; 2) всього тулуба; 3) горизонтальної площини, на якій стоїть або лежить досліджуваний. Кожний рух має своє положення, яке дає можливість виконати його найбільш повно і ізольовано від інших рухів тіла. Рекомендуються наступні оптимальні вихідні положення:

1. Лежачі на спині – згинання, розгинання, відведення стегна; згинання, розгинання гомілки.

2. Сидячи – згинання, розгинання, відведення, приведення стопи.

3. Сидячи біля столу, випрямлена рука лежить на столі – згинання, розгинання передпліччя; відведення, приведення кисті.

4. Основна стійка – максимальний нахил тулуба вперед.

5. Основна стійка – руки вперед, ротація плеча к нутрі і назовні; при зігнутих руках – супінація і пронація передпліччя.

В деяких випадках для вирішення питань щодо спрямованого застосування вправ лікувальної гімнастики необхідно використовувати ті вихідні положення, в яких найбільш чітко проявляється рухова активність.

Техніка розташування кутоміра при визначенні обсягу рухів у суглобах верхніх і нижніх кінцівок наведена на рис. 2.32, а орієнтири нормальної їх амплітуди – на рис. 2.33 та в табл. 2.2.

Нормальна амплітуда рухів у суглобах, тобто рухливість у повному обсязі, оцінюється у 5 балів; ¾ нормальної амплітуди рухів – 4 бали; ½ - 3 бали; мінімальна амплітуда рухів – 1 бал; рухи відсутні – 0 балів.

Рис. 2.32. Техніка розташування кутоміра при вимірюванні рухомості у суглобах

верхніх і нижніх кінцівок

Рис. 2.33. Орієнтири нормальної амплітуди рухів в суглобах

верхніх і нижніх кінцівок

Таблиця 2.2