Карта рейтингу постави

(за В.В. Клапчуком, 2011)

Основними ознакамисколіотичної поставиє:відхилення остистих відростків у вигляді пологої дуги в один з боків з верхівкою у грудному, нижньогрудному або поперековому відділах хребта, нахил голови в правий або лівий бік, зміщення грудної клітини у бік по відношенню до тазу, асиметрія надпліч (на боці випинання надпліччя вище) та нижніх кутів лопаток, розташування лопаток на різному рівні від остистих відростків хребта, нерівномірність та асиметрія трикутників талії (рис. 2.9).

а б	1   2	3 б
Рис. 2.9. Асиметрія надпліч і плечей (1), кутів лопаток (2) та різна величина трикутників талії (3) при порушеннях постави (б) у порівнянні з нормою (а).

Порушення постави поділяють на три ступеня: перший – функціональний – коли неправильна поза тіла зникає при вольовому зусиллі в положенні прямої стійки; другий – перехідний – стійке порушення постави, яке не зникає при змінах положення тіла; третій – фіксований – порушення, які зумовлені структурними змінами опорно-рухового апарату, для їх усунення чи корекції необхідні тривалі й систематичні реабілітаційні заходи.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

Стійкі (фіксовані) викривлення хребта у фронтальній площині, називаються сколіозами(грецьк. skoliosis: викривлення). Сколіози бувають прості – коли хребет має лише одну дугу скривлення. При цьому, якщо сколіотичне скривлення, направлене випуклістю в правий бік, сколіоз називають правостороннім, якщо у лівий бік – лівостороннім (рис. 2.10, а, б). Крім того, з’ясовується, в якому саме відділі хребта визначається сколіоз: в грудному чи поперековому.

Досить часто викривлення хребта у грудному відділі в один бік, зумовлює компенсаторне протискривлення хребта, оберненого у зворотний бік в поперековому відділі. Такий сколіоз називають складним або S-подібним (рис. 2.10, в).

а б в

Рис. 2.10. Види сколіозів

(а – правосторонній; б – лівосторонній; в – S-подібні)

Важливою ознакою істинного сколіозу (на відміну від сколіотичної постави), окрім бокового скривлення хребта, є наявність патологічної ротації та торсії хребців *.

*Примітка: Ротація–поворот окремих хребців і всього хребта навколо своєї вертикальної осі, що призводить до деформації хребта в цілому. Торсія– деформація окремого хребця, поворот кісткових структур всерединіхребця і всього тіла хребця; виникає в умовах сильної ротації або в період росту. Патологічна ротація хребетного стовпа призводить до компресії хребців на увігнутому боці із затримкою їх росту. На випуклому боці нормальний ріст хребців продовжується. Внаслідок цього хребці, що знаходяться в центрі скривлення деформуються, набуваючи клиноподібної форми; в них може виникати торсія (скручування), деформація їх дужок, остистих, поперечних та суглобових відростків.

Ротація хребта відбивається на формі грудної клітини. На випуклому боці скривлення вона деформується, випинаючись назад і вбік, при цьому міжреберні простори збільшуються, а ребра утворюють, так званий, «реберний горб» (кіфосколіоз). На протилежному – увігнутому – боці міжреберні простори зменшуються, ребра западають. В поперековому відділі, як протидія скривленню, формується компенсаторне напруження м’язів – «м’язовий валик».

Для того, щоб візуально виявити наявність патологічної ротації і торсії хребців при сколіозі, необхідно запропонувати обстежуваному повернутися спиною, нахилити голову й верхню частину тулуба уперед до горизонтального рівня, опустивши руки вниз. Дивлячись на контур спини знизу вверх, можна добре розгледіти у грудному відділі хребта «реберний горб», а в поперековому відділі вдовж паравертебральної зони – «м’язовий валик» (рис. 2.11, а, б).

	Реберний горб     М’язовий валик
а		б
Рис. 2.11. Реберний горб та м’язовий валик при кіфосколіозі: вид заду (а) та спереду (б)

Форма рук.При визначенні форми рук обстежуваний, не напружуючи руки, витягує їх уперед (долонями уверх), та з’єднує кисті з боку мізинців. Руки вважаються прямими, якщо передпліччя з плечем створюють пряму лінію і не стикаються в ділянці ліктів. Коли лікті сходяться – руки Х-подібні.

Форма ніг. Форму ніг визначають стоячи, п’яти разом, носки злегка розведені. М’язи ніг при цьому не повинні бути напружені. Ноги можуть бути рівні (прямі), Х-подібні та О-подібні(рис. 2.12). Якщо осі стегон і гомілок збігаються, а внутрішні поверхні колінних і гомілковостопних суглобів стикаються – ноги вважають рівними (прямими). Якщо внутрішні поверхні колінних суглобів стикаються, а між гомілковостопними суглобами є відстань – ноги Х-подібні, і, навпаки, якщо при зімкнутих гомілковостопних суглобах коліна не стикаються, ноги – О-подібні. Ступінь Х- або О-подібного порушення форми ніг можна виміряти сантиметровою стрічною або спеціальною лінійкою на рівні колін (величина О-подібності) або між внутрішніми кісточками гомілковостопних суглобів (величина Х-подібності) (рис. 2.13). Відстань більш 5 см вказує на значний ступінь відхилення від норми. Х- або О-подібні форми ніг можуть бути наслідком перенесеного рахіту.

Рис. 2.12. Форма ніг: а – Х-подібна, б – О-подібна, в – нормальна	Рис. 2.13. Визначення ступеню викривлення ніг

Стопи. В нормі стопа має склепінчасту будову (поздовжнє та поперечне склепіння), що забезпечує їй дуже важливі функції – опори, утримання рівноваги та амортизації. У дітей при народженні стопи плоскі, з розвитком дитини відбувається процес формування склепінь стопи, який остаточно завершується у віці 7-9 років.

При дослідженні стоп оцінюється їх форма, стан поздовжнього та поперечного склепінь, ширина перешийка, який з’єднує ділянку п’яткової кістки з передньою частиною стопи, форма пальців, положення (установка) п’яток.

Деформації стопи, при яких її склепіння опускаються та сплющуються називаються плоскостопістю. Існують 2 форми плоскостопості: подовжня та поперечна. В деяких випадках обидві форми поєднуються.

Під час огляду стопи з її внутрішнього боку можна оцінити стан поздовжнього склепіння стопи. В нормі воно характеризується наявністю ніші від кінця першої плюснової кістки до п’ятки, в яку можна вільно ввести кінчики пальців (рис. 2.14, а). За наявності подовжньої плоскостопості висота ніші зменшується (рис. 2.14, б) або вона повністю відсутня і вся поверхня підошви стикається з підлогою (рис. 2.15). При цьому, як правило, довжина стопи збільшується.

Рис. 2.14. Внутрішнє подовжнє склепіння стопи в нормі (а) та при подовжній плоскостопості (б)	Рис. 2.15. Поздовжня плоскостопість (вид з внутрішнього боку стопи)

Поперечне склепіння стопи візуально (вид спереду) в нормі має вид арки з опорою на 1 і 5 голівки плюснових кіток (рис. 2.16, а). За наявності поперечної плоскостопості визначається сплющення поперечного склепіння стопи, її передній відділ спирається на голівки всіх п’яти плюснових кісток (рис. 2.16, б), стопа на вигляд широка, нібито розпластана, по формі нагадує «лапоть». При цьому досить часто спостерігається віялоподібне розведення плюснових кісток, відхилення голівки першої плюснової кістки назовні, а першого (великого) пальця всередину стопи (hallux valgus) (рис. 2.17), нерідко формується також молоткоподібна деформація середнього пальця стопи, внаслідок чого довжина її зменшується. В положенні «на колінах» при огляді опорної частини стопи наявні натоптиші або мозолі під голівкою 2-ї плюснової кістки (рис. 2.18).

а б	а б
Рис. 2.16. Поперечне склепіння стопи в нормі (а) та при поперечній плоскостопості (б)	Рис. 2.17. Віялоподібне розведення плюснових кісток та деформація великого пальця (hallux valgus) при поперечній плоскостопості	Рис. 2.18. Мозоль під голівкою 2-ї плюснової кістки при поперечній плоскостопості

Оцінити форму підошовної частини стопи більш точно можна на основі аналізу її відбитків за методом Чижина (на основі плантограми *).

* Примітка:Для отримання стійкої плантограми підошви змочуються 10% розчином півторахлористого заліза, після чого обстежуваний стає обома ногами на лист паперу, змочений 10% розчином таніну в денатурованому спирті, або розчином гексаціаноферату калію. Внаслідок хімічної реакції, на папері з’являється темний відбиток підошви – плантограма). Тимчасову плантограму можна отримати, ставши мокрими, або змащеними вазеліном ступнями, на білий папір, після чого слід обвести чорнилом.

Залежно від стану поздовжнього та поперечного склепінь, стопи можуть бути: нормальні та патологічні, серед останніх виділяють – порожнисту, сплощену та плоску стопу (рис. 2.19). Нормальна стопа залишає відбиток («слід»), на якому ділянка п’ятки з’єднується з передньою частиною вузьким перешийком (приблизно 1/3 всієї ширини стопи). Порожниста (кінська) стопа: ділянки відбитка передньої частини стопи та п’ятки зовсім не з’єднуються між собою. Сплощена стопа: на відбитку перешийок набагато ширший від нормального (більш ніж 1/3). Плоска стопа: на плантограмі відбивається вся підошва, ділянка п’ятки, розширюючись, переходить в передню частину стопи.

За допомогою плантограми можна отримати кількісну оцінку форми стопи, виявити плоскостопість та визначити ступінь її важкості, розрахувавши індекс стопи за Чижиним. Для цього на відбитку стопи (на плантограмі) необхідно провести декілька ліній (рис. 2.20): дотичну до найбільш виступаючих точок внутрішньої частини стопи (ВГ); лінію АБ, яка проходить через основу ІІ пальця до середини п’яти (поздовжня ось стопи), і лінію ДЖ, що проходить через середину поздовжньої осі стопи (АБ), перпендикулярно до неї, до пересічення з дотичною (точка Ж) і зовнішнім краєм відбитку (точка Д). Індекс стопи – це відношення ширини опірної частини середини стопи (відрізку ДЕ) до відрізку ЕЖ. В нормі індекс стопи коливається від 0 (порожниста стопа) до 1. Індекс сплощених стоп коливається від 1 до 2, а плоскі стопи мають індекс понад 2.

Рис. 2.19. Форми стопи (за плантограмою): а – порожниста; б – нормальна; в – сплощена; г – плоска

Рис. 2.20. Аналіз плантограми за Чижиним (пояснення в тексті)

Для проведення кількісної оцінки різних форм та ступенів плоскостопості існують також більш точні сучасні методи діагностики, такі як телерентгенографія, фотоплантоподографія й інші, які дозволяють на основі даних виміру, стежити за динамічністю змін стану стопи, запобігати розвитку її подальшого сплощення та забезпечувати своєчасну профілактику й ефективне лікування виявлених порушень.

Під час зовнішнього огляду стоп необхідно звертати увагу на «установку» п’яток по відношенню до гомілок (вид ззаду). В нормі осі гомілок і п’яток співпадають (рис. 2.21, а). Якщо створюється кут (більше 5º), відкритий назовні, це так звана вальгусна або Х-подібна установка стоп (рис. 2.21, б). Як правило, вона спостерігається при поздовжній плоскостопості. Коли ж кут (понад 5º), відкритий всередину, така деформація називається варусна або О-подібна установка стоп (рис. 2.21, в).

Форма склепінь стопи у великій мірі залежить від стану зв'язок, м'язів та сухожиль нижньої кінцівки. В періоди пубертатних «стрибків росту» та у осіб похилого віку, коли спостерігається слабкість м’язово-зв’язкового апарату, висота склепінь стопи знижується, внаслідок чого розвивається так звана статична плоскостопість, переважно повздовжня. При цьому п’ята та передній відділ стопи, як правило, відхилюються назовні, формуючи вальгусну установку стоп. У осіб з надмірною масою тіла, особливо у жінок (наприклад, під час вагітності чи в період менопаузи) досить часто розвивається поперечна плоскостопість.

а б в

Рис. 2.21. Нормальна (а), вальгусна (б) та варусна (в) установки стоп

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ!

Заняття фізичними вправами і спортом загалом поліпшують стан склепіння стопи, проте треба завжди мати на увазі, що деякі види спорту, особливо ті, що пов’язані з інтенсивними статичними навантаженнями (важка атлетика, гребля, санний спорт тощо) призводять до сплощення стопи. Запобігти цим порушенням можна за допомогою спеціальних коригуючих вправ, спрямованих на зміцнення м’язово-зв’язкового апарату стопи, а також забезпечуючи різнобічну підготовку на всіх етапах тренування.

Дефекти форми нижніх кінцівок та стоп впливають не лише на естетичний вигляд людини, а й на її працездатність. Тому інколи вони є протипоказанням до занять певними видами спорту чи професійної діяльності.

Стан грижових воріт. У чоловіків під час проведення соматоскопії також досліджують стан «слабких місць» – грижових воріт(для виключення наявності пахової грижі). В нормі пахові кільця невеликі, пропускають 1-1,5 пальця. Наявність грижового випинання під час покашлювання та натужування вважається протипоказанням до занять силовими видами спорту.

Тип тілобудови.Під час огляду необхідно вирішити, до якого типу тілобудови відноситься обстежуваний.Тип тілобудови представляє собою сукупність особливостей побудови, форми, величини і співвідношення окремих частин тіла людини, а також особливостей розвитку кісткової, жирової та м’язової тканин. Визначають його на основі комплексної оцінки соматоскопічних та антропометричних ознак фізичного розвитку, а також згідно даних розмірів і пропорцій тіла людини.

Існують різні класифікації типів тілобудови. В клінічній медицині найбільш поширеною серед них є класифікація за М.В. Черноруцьким. Згідно даної класифікації розрізняють: нормостенічний, астенічний і гіперстенічнийтипи тілобудови (рис. 2.22):

Рис. 2.22. Типи тілобудови людини: (за Черноруцьким)

а – астенічний, б – нормостенічний, в - гіперстенічний

Нормостенічний тип тілобудови характеризується пропорційністю форм тіла та співвідношення між поздовжніми і поперечними розмірами тіла, для нього найчастіше притаманна конічна або циліндрична форма грудної клітини, тупий або прямий епігастральний кут, широкі плечі, вузький таз, гармонійний розвиток кісткової, м’язової та жирової тканин.

Астенічний(вузький-довгий) тип тілобудови визначається, якщо наявна перевага поздовжніх розмірів тіла над поперечними – довгі та тонкі кінцівки, довга і тонка шия, вузькі плечі, вузька і плоска грудна клітина, гострий епігастральний кут, крилоподібні лопатки, нерідко спостерігаються порушення постави (сутулувата або кіфотична постава), характерні «легкий кістяк», тонка, суха і бліда шкіра, слабо розвинуті м’язи та незначні жировідкладення.

Гіперстенічний (короткий-широкий) тип тілобудови характеризується перевагою поперечних розмірів над поздовжніми – короткі кінцівки, широкі кисті з короткими пальцями, коротка та товста шия, широкі та прямі плечі, широка і коротка грудна клітина, майже горизонтальне розташування ребер, тупий епігастральний кут, широкий таз, «важкий кістяк», міцна, еластична шкіра, як правило, добре розвинуті м’язи, помірні або надмірні жировідкладення.

Слід зазначити, що чітко виражені типи тілобудови зустрічаються рідко. Частіше спостерігаються перехідні форми з перевагою ознак того чи іншого типу або з особливостями двох суміжних типів, а також невизначений тип (з ознаками багатьох типів).

Знання особливостей тілобудови і конституції має досить важливе значення для вибору найбільш придатного виду спорту. Наприклад, довгі кінцівки та високий зріст вигідні для баскетболу, греблі, метання, та менш бажані для важкої атлетики, гімнастики, фігурного катання, акробатики. Особи з гіперстенічною тілобудовою більш схильні до боротьби та інших силових видів спорту.

В клінічній практиці тип тілобудови може свідчити про прихильність до тих чи інших захворювань. Зокрема, у осіб з астенічним типом тілобудови частіше зустрічаються захворювання органів дихання та шлунково-кишкового тракту; тоді як у осіб, що мають гіперстенічний тип тілобудови – захворювання серцево-судинної системи. Ці особливості теж слід враховувати під час вибору занять фізичними вправами.