Оцінка фізичного розвитку за методом стандартів

(за Н.Д. Граєвською і Т.І. Долматовою, 2004)

Антропометричний показник вважається середнім (типовим), якщо його відхилення коливається в межах ± 1,0 сигми *.

* Примітка: Деякі дослідники за середні приймають відхилення у межах ± 0,67 сигми або ± 0,5 сигми.

Окрім оцінки рівня фізичного розвитку, необхідно враховувати також його гармонійність. Фізичний розвиток вважається гармонійним у разі, якщо різниця між сигмальними відхиленнями оцінюваних ознак не перевищує одну градацію, тобто ознаки є збалансованими, а також мають односпрямований характер.

Наприклад: всі показники знаходяться у межах однієї градації «середній» або у межах двох сусідніх градацій «середній» та «нижче за середній».

Якщо ж окремі показники відрізняються один від одного на дві та більше градацій та мають різну спрямованість, то такий фізичний розвиток оцінюється як дисгармонійний.

Наприклад: один показник відноситься до градації «низький», другий – до градації «середній», третій – до градації «вище за середній» або «високий» і т.д.

Метод антропометричного профілю – це графічне зображення результатів оцінювання показників фізичного розвитку за методом стандартів. Для отримання антропометричного профілю усі показники відхилень фізичного розвитку в сигмах переносять на сітку антропометричного профілю у вигляді точок у відповідних графах (для довжини тіла, маси тіла та ін.) і послідовно з'єднують лініями. Отримана крива і є антропометричний профіль. На графіку видно, які ознаки фізичного розвитку знаходяться в межах середніх, які мають відхилення, що дозволяє судити про гармонійність або дисгармонійність фізичного розвитку.

Метод індексів є спрощеним варіантом визначення корелятивних зв’язків між ознаками фізичного розвитку. Проте більшість цих індексів науково не обґрунтовані, тому мають лише відносне значення і можуть бути використані лише для орієнтовної оцінки фізичного розвитку. Перевагою даного методу є його простота і легкість використання, недоліком – неточність і нелогічність, пов'язані з емпіричним підходом до розрахунків. Для оцінки фізичного розвитку використовують наступні індекси:

1. Масо-ростовий показник:відношення маси тіла до росту.Існує 2 варіанти розрахунку даного індексу:

а) Індекс Кетле – показує скільки грамів маси тіла припадає на сантиметр росту. Для визначення даного індексу необхідно масу тіла в грамах поділити на довжину тіла в см:

Загальна маса тіла, г

Індекс Кетле =

Зріст, см

Оцінка: в нормі величина індексу Кетле у дорослих коливається у межах: 350-400 г/см для чоловіків і 325-375 г/см для жінок; підвищення до 500 і вище – свідчать про ознаки ожиріння, зниження до 300 і нижче – про ознаки пониженого живлення. У дітей 15 років нормальними величинами вважають: 325 г/см для хлопчиків і 318 г/см для дівчат.

б) Індекс маси тіла (ІМТ) – широко використовується на практиці. ІМТ – це відношення маси тіла до квадрату росту:

Маса тіла, кг

ІМТ =

Довжина тіла, м²

Оцінка: якщо індекс маси тіла (ІМТ) менше 15 – це гострий дефіцит маси тіла; від 15 до 18,5 – недостатня маса тіла (МТ); вище 18,5 до 24,9 – нормальна МТ; 25,0-29,9 – надлишкова МТ, 30,0-34,9 – ожиріння І ступеня, 35,0-39,9 – ожиріння ІІ ступеня, більше 40 – ожиріння ІІІ ступеня.

2. Зросто-масовий індекс (індекс Брока-Бругша):придатний лише для оцінки фізичного розвитку дорослих людей, довжина тіла яких знаходиться у межах не нижче 155 см і не вище 185 см. Визначається за трьома формулами:

Зріст стоячи, см – 100= маса тіла, кг (якщо зріст 155-165 см)

Зріст стоячи, см – 105 = маса тіла, кг (якщо зріст 165-175 см)

Зріст стоячи, см – 110 = маса тіла, кг (якщо зріст 175-185 см)

3. Індекс стрункості (ІС):даний масо-ростовий індекс популярний в європейських країнах серед молодих жінок. Він вираховується за формулою:

ІС = маса тіла, кг / ріст, см – 100

Оцінка: коли індекс менший 0,8 – нездорова низька вага; 0,81-0,9 – стрункість; 0,91-1,0 – середня вага; 1,1 і більше – ожиріння.

4. Життєвий індекс (ЖІ):відображає, який об’єм життєвої ємності легенів приходиться на 1 кг маси тіла і характеризує функціональні можливості дихальної системи:

ЖІ =ЖЄЛ, мл /маса тіла, кг

Оцінка: в нормі життєвий показник у нетренованих чоловіків дорівнює не менш 65-70 мл/кг, у жінок – не менш 55-60 мл/кг. У тренованих осіб даний показник значно вищий.

5. Індекс Ерісмана:це індекс пропорційності розвитку грудної клітини. Він застосовується переважно у дітей і вираховується шляхом віднімання від окружності грудної клітини в спокої в см половини довжини тіла в см:

ІЕ = окружність грудної клітини під в спокої, см – 0,5 довжини тіла, см

Оцінка: в нормі даний індекс складає +5,8 см для юнаків та +3,8 см – для дівчат і вказує на добре розвинуту грудну клітину. Як­що різниця менша або має негативне значення, це свідчить про вузьку грудну клітину.

6. Показник міцності тілобудови (індекс Піньє):

І = P – (М + О),

де І – величина показника, Р – зріст (см), М – маса тіла (кг), О – окружність грудної клітини в стані видиху (см).

Оцінка: різниця менша 10 вказує на міцну тілобудову, від 10 до 20 – добру, від 21 до 25 – середню, від 26 до 35 – слабку, понад 36 – дуже слабку.

7. Індекс пропорційності тілобудови:характеризує пропорційність довжини нижніх кінцівок відносно до тулуба. Існує 2 варіанта індексу:

ДТ стоячи – ДТ сидячи

а) Індекс Пірке-Бедузі =х 100 %,

ДТ сидячи

де ДТ – довжина тіла, см.

Оцінка: величини даного індексу у межах 87-92% свідчать про пропорційну тілобудову; якщо індекс менший 87% – слід вважати, що довжина нижніх кінцівок відносно мала, якщо більший 92 % – що відносно велика.

Довжина ніг, см

б) Індекс скелії (ІС) = х 100%

Довжина тіла, см

Оцінка: коли ІС менше 84 – короткі ноги, 85-89 – середні ноги, більше 90 – довгі ноги.

8. Силові індекси:відображають розвиток сили окремих груп м’язів відносно маси тіла:

Сила кисті (або станова), кг

Силовий індекс = х 100 %

Маса тіла, кг

Оцінка: середня величина сили кисті (для сильнішої руки) у чоловіків дорівнює 70-75 %, у жінок – 50-60 % маси тіла. Індекс станової сили у чоловіків в середньому дорівнює 200-220 %, у жінок – 135-150 %.маси тіла. У тренованих осіб показники сили кисті в середньому складають у чоловіків 75-81%, у жінок – 60-70%; показники станової сили – у спортсменів 260-300%, у спортсменок – 150-200%.

Метод кореляції – метод взаємозв’язку, співвідношення (кореляції) між різними ознаками фізичного розвитку. Він дає можливість оцінити в об’єктивних кількісних показниках певні сторони біологічної організації людини. Чим більше взаємозв’язані між собою показники фізичного розвитку в процесі розвитку організму, тим досконаліша його біологічна організація. Зв'язок між ознаками фізичного розвитку можна встановити, визначивши при статичній обробці коефіцієнт кореляції, який позначається латинською літерою r. Його значення можуть коливатися від 0 до ± 1. Чим ближче коефіцієнт кореляції до одиниці, тим тісніший зв'язок між ознаками. Позитивним зв'язком є такий, при якому збільшення однієї ознаки (наприклад, довжини тіла) призводить до збільшення іншої (наприклад, маси тіла). У разі негативної кореляції зв'язок зворотний – зменшення однієї ознаки (наприклад, ЧСС у стані спокою) у процесі підвищення тренованості поєднується із збільшенням ін­шої (наприклад, ЖЄЛ).

Метод перцентилей дозволяє за допомогою перцентильної шкали виділяти осіб із середніми, високими та низькими показниками. Оцінку про­водять за допомогою таблиць центильного типу, де один центиль – сота частка будь-якої основної одиниці міри. Колонки цих таблиць показують кількісні межі ознаки у певної частки чи відсотка (центиля) осіб (частіше дітей та підлітків) даного віку і статі. При цьому за середні чи умовно нормальні величини приймають значення, властиві половині здорових осіб в інтервалі від 25 до 75 центилей. Шкала має 6 цифр, які відобра­жають значення ознаки, нижче від яких вона може зустрітися тільки у З, 10, 25, 75, 90 та 97 % осіб віко-статевої групи. Двомірні центильні шкали «довжина тіла – маса тіла», «довжина тіла – окружність грудної клітки», за якими розраховують масу та окружність грудної клітки на належну довжину тіла, дозволяють оцінити гармонійність фізичного розвитку.