Аналіз умов праці на фермах по виробництву молока

Умови праці визначаються, в основному, станом повітряного середовища робочих приміщень. Значне місце серед шкідливих виробничих факторів займає контакт з водою, подразнюючими і токсичними речовинами.

Мікроклімат у приміщеннях молочно-товарних ферм залежить від призначення приміщення і характеру технологічного процесу. Приміщення, де утримуються тварини, не опалюються. Опалення обладнують у доїльних залах, профілакторії для телят, допоміжних та санітарно-побутових приміщеннях.

У корівниках при глибокій підстилці при зовнішній температурі –25⁰С і нижче за розрахункову приймають температуру +10⁰С і відносну вологість 75%. Поєднання низької температури, високої вологості і значної швидкості руху повітря сприяє переохолодженню організму.

Забруднення повітря в корівниках відбувається за рахунок накопичення двоокису вуглецю, аміаку та сірководню, які виділяються при розкладанні гною. Найбільша кількість газів буває в корівниках вранці в зимовий період, коли закриті всі віконні та дверні пройоми.

У процесі обслуговування тварин, у найбільшій мірі в корівниках та кормоцехах, працівника підлягають впливу ще двох шкідливих факторів повітряного середовища – пилу і мікробній (грибковій) забрудненості. У приміщеннях ферм підвищення концентрації пилу на робочих місцях спостерігається при роздачі сухих концентрованих кормів та прибиранні приміщень, у кормоцехах – при обробці і навантаженні в кормороздавачі грубих і сипучих кормів. Склад пилу не однорідний і не постійний. У ньому можуть бути частинки ґрунту, рослин, мінеральних добрив, пестициди, усі складові частини комбікормів, у тому числі і різні добавки (мікроелементи, вітаміни, антибіотики, гормони та ін.). Якісний склад пилу обумовлює ступінь її алергентності і при відповідних умовах може стати причиною розвитку алергічних захворювань у тваринників.

Прибирання приміщень, а також догляд за тваринами можуть обумовити зараження працівників такими інфекційними захворюваннями, як бруцельоз, туберкульоз, ящур та ін.

Мікрофлору тваринницьких приміщень складають гноєрідні коки, стафілококи, палички кишкової групи, плісняві гриби та інші. Джерелами бактеріального та грибкового забруднення повітря є корми та гній. Число мікробів в приміщеннях молочних комплексів і ферм коливається від десятків до сотень тисяч в 1м³ повітря, що більше норми.

Велике значення для праці робітників молочних ферм має достатня освітленість робочих місць та поверхонь. Ряд робіт по догляду за тваринами та отриманню молока відноситься до робіт середньої точності. Необхідно розрізняти дрібні деталі – забруднення вимені, деталі молочної апаратури і ін. У відповідності з галузевими нормами штучне освітлення при прив’язному та безприв’язному утриманні корів повинно складати 30 лк., в пологовому відділенні – 100лк. КПО повинен бути 0,5%. Під час доїння освітленість на вимені корови повинна складати 150 лк., а КПО – 0,7-0,9%.

Аналіз умов праці на свинофермах

Одним з основних факторів, які визначають умови праці робітників свинарських ферм, є постійний контакт з великою кількістю тварин у закритому приміщенні на відносно малій площі. Умови праці тваринників залежать від механізації та автоматизації основних технологічних процесів, способів утримання тварин, форм організації праці.

Мікроклімат у значній мірі залежить від опалення, вентиляції, тепловіддачі будівельних конструкцій, чисельності тварин, пори року, кліматичних умов. На деяких великих фермах, у відгодівельних цехах опалення тваринницьких приміщень недостатнє. У таких умовах в зимовий період року показники мікроклімату несприятливі: температура повітря 8–18⁰С при підвищеній відносній вологості повітря (75–90%). При цьому в приміщеннях може утворюватись туман і конденсат на стінах приміщень і обладнанні .

У зв’язку з цими особливостями на свинарських фермах показником дискомфортного мікроклімату необхідно вважати підвищену вологість на фоні низької або високої температури повітря.

Основними нормованими домішками, крім двоокису вуглецю, є аміак і сірководень.

Одним з несприятливих факторів виробничого середовища є специфічний неприємний запах, зумовлений наявністю у повітрі летких хімічних сполук, які створюються при розкладанні екскрементів. Цей запах довго зберігається і викликає скарги не тільки працівників, але й населення. Є підстава рахувати, що виявлення в операторів підвищення порогу нюху до кінця робочого дня стало результатом дії не тільки аміаку і сірководню, але і всього складного комплексу летких хімічних речовин.

Хоч концентрації окремих речовин являються допустимими або меншими ГДК, однак має місце комбінована дія складної суміші газів, особливо при підвищених температурі і вологості, пиловому і мікробному забрудненні повітря.

Склад пилу різноманітний. Окрім частинок кормів, щетини, ороговілих клітин шкіри, засохлих екскрементів, у пилу є інгредієнти комбікормів, гриби та інші компоненти. На ділянках молодняка до складу пилу можуть входити стимулятори біологічного та хімічного походження – антибіотики, ферменти, гормони, мікроелементи. Це підвищує можливість небезпечної дії пилу на організм тваринників, у тому числі сенсибілізуючої та алергічної дії.

У повітрі свинарських ферм завжди є різні мікроорганізми – стрептококи, стафілококи, кишкова паличка, гриби та ін., концентрація яких може перевищувати ГДК.

Свинарські ферми мають природне та штучне освітлення. Галузеві норми передбачають у приміщеннях для відгодівлі штучне освітлення на підлозі 20-50 лк, КПО 0,5%, для решти приміщень 50-100 лк і КПО 1-2%, що відповідає VI розряду зорової роботи.

Аналіз умов праці на вівцефермах

Вівчарство забезпечує потреби народного господарства у таких важливих продуктах виробництва, як вовна, смушки, шкірки ягнят; крім цього, від овець отримують цінні харчові продукти – баранину, молоко, бринзу та інші.

У вівчарстві застосовується пасовищно-стійлова і пасовищна системи утримання овець. Пасовищна система розповсюджується там, де передбачається максимальне використання природних кормових угідь. Тривалість пасовищного періоду може досягати до 200 днів на рік і більше. Пасовищно-стійлова система використовується в господарствах, розміщених у степовій і сухо-степовій зонах, де короткий пасовищний період, пов’язаний з недостачею пасовищ.

Основною формою організації праці у вівчарстві є постійна чабанська бригада, яка складається з 3–4 чоловік. Кожна така бригада в більшості господарств організовується для обслуговування однієї отари, яка формується із відповідних статевікових груп овець. Розмір отари залежить від виду, статі, віку тварин і природно-кліматичних умов місцевості (від 100 до 300 голів). Такі малі бригади, засновані, як правило, на родинному принципі комплектування, обмежують можливий розподіл праці, впровадження прогресивних технологій, застосування засобів механізації та автоматизації.

Прогресивною формою організації праці у вівчарстві є комплексна вівчарська бригада, яка обслуговує 2–3 отари. При такій організації робіт можливий розподіл праці всередині бригади, надання чабанам вихідних днів і відпусток, створення необхідних культурно-побутових умов. Досвід експлуатації вівчарських комплексів на промисловій основі показує, що промислові методи ведення вівчарства підвищують продуктивність праці, збільшують вихід продукції при значному скороченні обслуговуючого персоналу. При цьому підвищуються вимоги до професії вівчаря. Він повинен стати тваринником-механізатором, який добре знає технологію вівчарства.

Праця у вівчарстві сезонна. Характер трудових процесів і дії несприятливих факторів на організм працівників залежно від пори року змінюються. У зв’язку з цим умови праці працівників у вівчарстві доцільно розглянути за основними етапами технологічного процесу.

Основними етапами технологічного процесу у вівчарстві являються: випас тварин, стійлове утримання, злучка, окіт, стрижка тварин, купання тварин, підготовка до запліднення, запліднення тварин.

У пасовищний період основна трудова діяльність вівчарів проходить на відкритому повітрі, де вирішальним несприятливим фактором є метеорологічні умови зовнішнього середовища. У літній період організм вівчарів зазнає теплового навантаження, у тому числі і дії сонячної радіації. У зимовий та перехідний періоди року зовнішнє середовище сприяє охолодженню організму.

Особливо важка робота чабана в одноотарних бригадах у зимовий стійловий період. Час стійлового утримання овець залежно від кліматичних умов може бути від 90 до 150 днів.

Більше ніж ¾ робочого часу вівчаря витрачається на виконання робіт , які можуть бути механізованими. Так само працюють і фермери.

У період окоту овець робота старших чабанів, внаслідок високої матеріальної та моральної відповідальності за маточне поголів’я, відрізняється високою трудомісткість та інтенсивністю, а тривалість сну може скорочуватись до 4–5 годин.

Важливим технологічним етапом у вівчарстві є стрижка овець, яка має бути підсумком роботи чабанів за рік.

Мікрокліматичні умови стригальних пунктів залежать від сезону року, кліматичних умов і можуть характеризуватися значними коливаннями температури, відносної вологості і швидкості руху повітря протягом доби.

Концентрація пилу в повітрі на робочих місцях стригалів може бути

2–8 мг/м³. Це в основному дрібнодисперсний пил з перевагою органічних домішок у вигляді волокон вовни.

Стригальні апарати в основному розраховані на безпечну напругу. Робота стригаля супроводжується великими енергетичними витратами на фоні надмірного станового напруження, викликаного незручною робочою позою. При відсутності механічного підгону овець стригалів обслуговують подавальники, робота яких фізично важка. Хронометраж зайнятості тих, хто працює на пресуванні вовни, показує, що їх трудова діяльність не пов’язана з фіксованим робочим місцем і характеризується наявністю великої кількості операцій, які вимагають фізичних зусиль.

Заключним етапом стрижки овець є їх купання у спеціальній мийній ванні, де використовуються розчини пестицидів.

Аналіз умов праці на птахофермах і птахофабриках

Птахівництво – найбільш індустріально розвинена галузь тваринництва. Умови праці на птахівничих підприємствах мають виражену специфіку, що визначає особливості санітарного нагляду на кожному етапі технологічного процесу.

Провідними організаційними формами промислового птахівництва є птахофабрики, які спеціалізуються на виробництві яєць або м’яса птиці різних видів та інкубаторно-птахівничі станції. Промислові птахофабрики будуються переважно за типовими проектами, розрахованих на утримання 250–500 тисяч курок-несучок; 3–10 мільйонів бройлерів; 1–1,5 мільйонів каченят; 0,25–0,5 мільйонів індиків або гусей на рік.

Основними технологічними етапами є: отримання інкубаційних яєць від батьківського (маточного) стада; інкубація та виведення добового молодняка; вирощування молодняка і комплектування ремонтного та промислового стада; утримання промислового стада, яке дає основну продукцію; первинна переробка птиці та яєць; приготування кормів та годівля; утилізація відходів.

У цехах батьківського стада, призначеного для отримання яєць, птиця утримується групами (4–5 півників та 30–40 курок) у двох-, трьох’ярусних автоматизованих клітинних батареях або на підлозі на глибокій незамінній підстилці, на сітчастих або планчатих підлогах у типових пташниках, оздоблених різним комплектуючим обладнанням.

У цехах промислового стада курки-несучки розміщуються в механізованих або автоматизованих клітчатих батареях (одно- чи двох’ярусних, каскадних, трьохступеневих). Основні операції в батареях (годівля, напування, прибирання гною) механізовані і автоматизовані, збирання яєць у автоматизованих секціях здійснюється стрітчатим транспортером з подачею на стіл-накопичувач, з якого яйця збирають та пакують у картонні короби.

Птицю м’ясних порід – бройлери, індики, качки, гуси – вирощують у клітинних батареях або на підлозі.

Приміщення для утримання птиці, особливо курок-несучок, передбачаються переважно без вікон з продовженим до 17–18 годин світовим днем за рахунок штучного освітлення.

Мікрокліматичні умови утримання дорослого поголів’я продуктивної птиці в цехах батьківського та промислового стада повинні відповідати 12–18⁰С у холодний та 18–25⁰С у теплий періоди року при відносній вологості 60–75%.

В інкубаційних цехах інкубаційні яйця сортуються та зберігаються на складі при температурі +4…12⁰С. Потім їх дезінфікують парами формальдегіду і закладають до інкубаторів. Після закінчення інкубації молодняк вибирають, інкубатори ретельно прибирають та дезінфікують.

При утриманні птиці на підлозі на глибокій незмінній підстилці підлогу засипають шаром дерев’яної стружки, різаної соломи або іншого матеріалу товщиною 20–25 см. Пташники обладнують газовим чи електричним брудерами для місцевого зігрівання молодняка, механізованими кормороздавачами, поїлками та іншим обладнанням.

Забійні цехи комплектуються поточно-механізованими лініями, які цілком забезпечують процес отримання м’яса птиці, пір’я, сухих білкових кормів у цехах утилізації.

На великих птахофабриках на цей час нараховується до 50 професій. Відповідно до технічних етапів здійснюється розподіл праці робітників.

Для догляду за птицею у цехах батьківського і промислового стада створюються бригади та ланки у складі пташників-операторів, слюсарів-операторів, нічних та підсобних пташниць, електромонтерів та інших працівників. Основний персонал працює, як правило, в одну зміну за спеціальним графіком з 6 до 18 години, тривалістю зміни 7 годин. В інший час за птицею доглядає черговий персонал.

Пташниця-оператор у перші 15–35 днів навіть при клітковому утриманні до 33–34% часу витрачає на роздачу кормів вручну мінімум 4 рази за зміну, 12–18% – на миття поїлок, годівниць та іншого інвентарю гарячим (70–90⁰С) розчином дезінфікуючих засобів, 10% – на огляд та вибраковку птиці, вилов курчат, що вистрибнули з клітин. У наступні дні основний час віддають на механізовану роздачу кормів і напування (до 45%), вибраковку птиці і прибирання інвентарю (до 31%) та на проведення санітарно-ветеринарних заходів.

Робота в інкубаторах відрізняється відповідною циклічністю, чіткою регламентацією трудових процесів, пов’язана зі значними фізичними навантаженнями і супроводжується вираженою нервово-емоційною напругою.

Один оператор під час завантажування інкубатора переміщує за зміну приблизно 3,5т вантажу. Сортувальники протягом 8–10 годин переглядають до 3 тисяч курчат, а роботу нерідко проводять у пристосованому затемненому приміщенні та у спецодязі білого кольору на білому фоні, що сприяє швидкому розвитку стомлення зорового аналізатора.

Обслуговуючому персоналу птахівничих господарств, особливо птахівникам-операторам, при догляді за поголів’ям птиці припадає протягом тривалого часу (до 6–8 годин) знаходитися безпосередньо у приміщенні для утримання птиці, де відповідно до зоотехнічних вимог, підтримується певний мікроклімат. Але він не завжди відповідає санітарно-гігієнічним нормативам.

Найбільш сприятливі мікрокліматичні умови складаються там, де використовуються опалювально-вентиляційні системи «Клімат».

Повітряне середовище пташників забруднюється аміаком, сірководнем, кишковими газами, двоокисом вуглецю та ін., які утворюються в процесі життєдіяльності птиці та внаслідок розпаду органічного субстрату (корм, підстилка, гній, пух, перо).

Найбільша кількість пилу спостерігається в зоні дихання працівників під час роздачі сухих кормів, прибирання приміщень. Пил пташників переважно органічний, тваринного (пух, перо, лупа, гній та ін.) та рослинного походження (корми, підстилка).

В інкубаторних цехах кількість пилу коливається від 6 до 60 мг/м³. Це в основному пух курчат. Крім цього, повітряне середовище інкубаторних цехів забруднюється парами формальдегідів (0,2–8,7 мг/м³) та в окремих випадках парами ртуті, які випаровуються з несправних приладів.

Повітряне середовище птахівничих виробництв забруднюється мікроорганізмами, у тому числі й патогенними для людини.

У промисловому птахівництві існують і біологічні шкідливості (бактеріальні та пилові аерозолі, грибкова мікрофлора, екскременти, гній та інші продукти життєдіяльності птиці), а також біологічні високоактивні речовини, переважно препарати мікробіологічного синтезу (вакцини, антибіотики, вітаміни, ферменти, антистресові домішки та ін.).