Відомості про тематичний розподіл баз даних 4 страница

г) встановлення правових норм щодо основних організаційно-правових, інженерно-технічних (за необхідності криптографічних) заходів захисту інформації, які б відповідали встановленому рівню обмежень доступу (режиму секретності та конфіденційності);

д) визначення правових норм щодо права власності на інфор­мацію й механізмів гарантування цього права;

е) встановлення правових норм щодо відповідальності суб’єктів інформаційної діяльності за порушення вимог інформаційно­го законодавства з визначенням кримінальних, адміністративних і цивільно-правових санкцій.

Таким чином, основи правового режиму інформації - це встанов­лені законодавством правові норми регулювання суспільних інфор­маційних відносин щодо впровадження ступенів відкритості (закри­тості) інформації, порядку і правил віднесення відомостей до кате­горії обмеженого доступу, забезпечення режиму секретності (конфі­денційності), гарантування права власності на інформацію та пра­вового захисту інтересів суб’єктів інформаційної діяльності.

Формування СНІР (реєстрація, накопичення, зберігання, поши­рення та використання інформації з обмеженим доступом) обов’язково має передбачати заходи забезпечення режиму секретності (кон­фіденційності) інформації, що підлягає охороні, відповідно до по­рядку і правил, встановлених чинним законодавством України.

3. ПОДІЛ ІНФОРМАЦІЙНИХ

РЕСУРСІВ ЗА РЕЖИМОМ ДОСТУПУ

Важливою складовою правового режиму і ключовим питанням системи її охорони є режим доступу до інформації. Відповідно до чинного законодавства за режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом [23, ст. 28]. У цій статті Закону визначено і зміст поняття «режим досту­пу до інформації» як передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення й зберігання інформації.

Закон України „Про державну таємницю” [33], визначаючи зміст заходів щодо режиму доступу, включає до нього такий етап як виготовлення інформації, що становить державну таємницю та її матеріальних носіїв. Підкреслимо, якщо на етапі виготовлення (розроблення) матеріальних носіїв інформації, віднесеної до дер­жавної таємниці, не буде встановлено режим доступу, який відпо­відає ступеню секретності цієї інформації, створюються умови для її витоку і несанкціонованого поширення. Це дуже важливий аспект правової норми, що регламентує порядок і правила режи­му доступу, які обов’язково мають виконуватися в процесі фор­мування СНІР, саме починаючи з етапу її виготовлення.

Ще одним важливим аспектом правової норми щодо правово­го режиму інформації є те, що вона не поділяє інформацію за оз­наками права власності. Тобто власник має право встановлення режиму доступу до інформації з обмеженим доступом, що йому належить, але в межах, які визначені законодавством.

Законом України визначено такі категорії інформації за режи­мом доступу.

Відкрита інформація. Чинним законодавством України визна­чено, що доступ до такої інформації забезпечується у спосіб:

• систематичної публікації в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);

• поширення у засобах масової інформації;

• безпосереднього її надання зацікавленим громадянам, дер­жавним органам та юридичним особам на запит.

Обмеження права на одержання відкритої інформації заборо­няється законом [23, ст. 29].

Конфіденційна інформація. Право доступу до такої категорії інформації надається власником цієї інформації [23, ст. 30]. Зали­шається неврегульованим у правовому і організаційному плані порядок доступу до конфіденційної інформації про особу, що зби­рається й накопичується державними органами для виконання функцій державного управління.

Таємна інформація, що не становить державної таємниці [23, ст. 30]. Доступ до такої інформації, яка є власністю держа­ви, надається керівниками державних органів, підприємств, ус­танов і організацій та керівниками їхніх структурних підроз­ділів [61, л. 34].

Державна таємниця – це відомості, які є власністю держави. Відповідно до чинного законодавства доступ до державної таєм­ниці надається дієздатним громадянам України, яким надано до­пуск до державної таємниці та які потребують його за умовами своєї службової, виробничої, наукової чи науково-дослідної діяльності або навчання [33, ст. 27].

Для роботи із секретною інформацією, що має ступені секрет­ності „особливої важливості”, „цілком таємно”, „таємно”, встано­влено допуск форми 1; зі ступенями секретності „цілком таємно” і „таємно” – допуск форми 2; зі ступенем секретності „таєм­но” – допуск форми 3 [33, ст. 22].

Право надання доступу до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв мають тільки перші керівники державних органів, підприємств, установ і організацій [33, ст. 27].

5. УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОБОЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО

УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНИМИ ІНФОРМАЦІЙНИМИ

РЕСУРСАМИ УКРАЇНИ

Система державного управління національними інформаційни­ми ресурсами має ґрунтуватися на нормах і принципах правового регулювання суспільних інформаційних відносин, визначених у Конституції України, ратифікованих Україною міжнародних уго­дах, конвенціях та загальнолюдських цінностях, визнаних Органі­зацією Об’єднаних Націй у Декларації прав людини та інших загальноприйнятих міжнародних правових актах.

Визначення та правове й організаційне закріплення провідних напрямів державної політики щодо управління національними інформаційними ресурсами має випливати з об’єктивних законів розвитку інформаційної сфери та державної управлінської діяль­ності. Системний підхід як метод, адекватний засіб дослідження органічно цілісних систем, які складаються із закономірно структурованих і функціонально завершених елементів, передбачає до­тримання таких основоположних принципів, як системний, ієра­рхії, інтеграції, формалізації. Тому в процесі формування системи державного управління національними інформаційними ресурса­ми мають бути забезпечені цілісність системи, системність та ієрархічність її будови, стабільність організації та сумісність її зв’язків з навколишнім середовищем, а також враховані об’єктивні характеристики інформаційних ресурсів, засобів їх обробки і передачі як об’єктів управління.

Формування логічно завершеної системи управління націона­льними інформаційними ресурсами доцільно здійснювати у спо­сіб удосконалення існуючої системи, створеної відповідно до чин­ного законодавства та нормативно-правових документів держави. Одночасно слід розробити рекомендації щодо усунення недоліків і вирішення проблем, що існують у системі державного управ­ління цією сферою, а також врахувати проблеми державної по­літики інформатизації. Останні пов’язані із забезпеченням науко­во-технічних, виробничо-технологічних та організаційно-економічних умов створення й застосування інформаційних технологій та інших елементів інформаційної інфраструктури для формування, розвитку, поширення й ефективного використання інформаційних ресурсів.

При здійсненні відповідної державної інформаційної політики щодо управління національними інформаційними ресурсами ство­рюватимуться засади:

• для реалізації конституційного права громадян „вільно збира­ти, зберігати, використовувати і поширювати інформацію” (ст. 34 Конституції України);

• для вирішення завдань формування національного інформа­ційного простору, його входження у світовий інформаційний простір, забезпечення інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки;

• формування демократично орієнтованої масової свідомості;

• формування й становлення сфери інформаційних послуг та ринку інформації;

• розширення правового поля регулювання суспільних інфор­маційних відносин.

5.1. Основні функції системи державного управління інфор­маційними ресурсами. Удосконалення системи державного уп­равління національними інформаційними ресурсами безпосередньо залежатиме від визначення її цілей, як це обґрунтовано в закордон­них та вітчизняних наукових працях. Визначення мети завжди по­требує перетворення її на дії, тобто визначення функцій.

З праксеологічної точки зору діяти й при тому осмислено – це значить змінювати дійсність більш-менш свідомо; це значить бра­ти до дійсності чинники, завдяки яким здійснюється перехід від системи початкових умов, що підлягають визначенню, до системи визначених кінцевих умов. Тобто „дія, яку ми маємо намір здійс­нити, потребує потрійного визначення: 1) визначення мети; 2) визначення умов, які відносяться до дійсності; 3) визначення засобів, які пристосовані як до наміченої мети, так і до існуючої дійсності. Немає свідомої дії, яка не містила б бажання пізнати щось дійсне і знайти засоби. Мета, умови і засоби – три елемен­ти практичної діяльності...” [79].

З визначення мети й функцій випливатиме логічна модель уп­равління соціальною системою, у тому числі системою державно­го управління національними інформаційними ресурсами, а саме; головна мета – функції – структура. Тобто на підставі визначе­ної головної мети, розробляються основні функції (а не навпаки), які дозволятимуть сформувати ієрархічну структуру центральних, регіональних і місцевих органів виконавчої влади. У тих випад­ках, коли змінюється головна мета, мають бути розроблені додат­кові або нові функції та сформована структура державних органів, що задовольнятиме досягненню нової головної мети. Відповідно до головної (стратегічної) мети розробляється й впроваджується система правового та організаційного забезпечення, спрямована на її здійснення,

Наведене випливає із закономірностей цілісності системи уп­равління, системності підходу та ієрархічності побудови і стабі­льності організації.

Головну мету державної інформаційної політики, стосовно націо­нальних інформаційних ресурсів можна сформулювати як створення необхідних економічних і соціокультурних умов та правових і орга­нізаційних механізмів формування, розвитку і забезпечення ефектив­ного використання національних інформаційних ресурсів в усіх сфе­рах життя і діяльності громадянина, суспільства і держави.

Відповідно до головної мети державної інформаційної політики щодо національних інформаційних ресурсів можна сформулювати функції державного управління цією сферою діяльності, а саме:

• розробка й прийняття політичних рішень, законодавчих і но­рмативно-правових актів правового забезпечення системи упра­вління національними інформаційними ресурсами та удосконале­ння правових й організаційних механізмів реалізації правових норм чинного законодавства;

• визначення і здійснення повноважень державних органів, ор­ганів місцевого і регіонального самоврядування щодо оперативно­го управління (володіння, розпорядження, користування) держав­ними інформаційними ресурсами;

• розробка і реалізація організаційних і нормативно-методич­них заходів щодо координації діяльності відомчих і регіональних структур та недержавного сектору в сфері формування й викори­стання інформаційних ресурсів;

• розробка і реалізація фінансово-економічних методів регу­лювання діяльності щодо формування і забезпечення використан­ня інформаційних ресурсів;

• забезпечення державної реєстрації інформаційних ресурсів, повноти створення первинних і похідних інформаційних ресурсів на основі інформації, що розробляється (створюється) у процесі діяльності державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності;

• формування інформаційних ресурсів про діяльність держав­них органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, державних підприємств і організацій для надання їх для вільного доступу громадянам і організаціям (крім інформаційних ресурсів, що мають відомості, віднесені до державної таємниці та іншої ін­формації з обмеженим доступом);

• забезпечення ефективного використання інформаційних ресурсів у діяльності державних органів, органів місцевого і регіонального са­моврядування та державних підприємств, установ і організацій;

• оптимізація державної політики інформатизації щодо забез­печення науково-технічних, виробничо-технологічних та органі­заційно-економічних умов створення й застосування інформацій­них технологій та інших елементів інформаційної інфраструктури для формування, розвитку й ефективного використання інфор­маційних ресурсів та сприяння доступу громадян до світових інформаційних ресурсів, глобальних інформаційних систем;

• забезпечення функціонування ефективної системи захисту інформаційних ресурсів;

• забезпечення захисту громадян, суспільства й держави від хибної, спотвореної та недостовірної інформації;

• забезпечення розробки і впровадження ефективних право­вих, організаційних та економічних механізмів регулювання інформаційних ресурсів України (ринку інформації, інфор­маційних технологій, засобів обробки інформації та інфор­маційних послуг);

• регулювання інформаційного співробітництва, спрямованого на забезпечення рівноправного і взаємовигідного використання націона­льних інформаційних ресурсів у процесі міжнародного обміну;

• здійснення єдиної державної політики наукового забезпечен­ня системи державного управління формуванням, розвитком і ви­користанням національних інформаційних ресурсів;

• кадрове забезпечення функціонування системи державного управління національними інформаційними ресурсами;

• інформаційно-аналітичне забезпечення прийняття управлін­ських рішень у сфері управління інформаційними ресурсами;

• контроль за встановленим порядком і правилами формуван­ня, розвитку, поширення і використання інформаційних ресурсів;

• нагляд за дотриманням законодавства у сфері формування, розвитку, поширення і використання інформаційних ресурсів та здійснення правосуддя у сфері суспільних інформаційних відносин.

Функціональна структура організаційно-правової системи дер­жавного управління інформаційними ресурсами в контексті викла­деного має кілька рівнів. На нашу думку, можна виділити три рівні (рис.1)

Рис. 1. Функціональна структура організаційно-правової системи державного управління інформаційними ресурсами та регулювання суспільних інформаційних відносин

Таблиця 2