Безпека робіт з фарбування виробів

Основним нормативним документом, що регламентує проведення фарбувальних робіт, є ГОСТ 12.3.003-75 ССБТ. «Работы окрасочные. Общие требования безопасности». Фарбувальне відділення (цех) складається з ділянок: підготовки виробів до фарбування, нанесення покрить, сушіння виробів, обробки поверхонь після сушіння виробів, а також з ділянки готування фарби з комори на добовий запас лакофарбових й інших матеріалів.

Фарбувальні відділення можна відгороджувати з загального обсягу цеху висотою більш 8 м, при цьому висота стін фарбувального відділення від верха стін до відкритих прорізів фарбувальних камер чи установок має бути не менше 5 м. Приміщення фарбувальних відділень і ділянка готування фарб відносяться до приміщень підвищеної пожежовибухонебезпеки. Класифікація ділянок і установок фарбувальних цехів наведена в табл. 12.

Таблиця 12 - Класифікація технологічних ділянок і установок фарбувальних цехів з пожежовибухонебезпеки

У багатоповерхових будинках фарбувальні цехи необхідно розміщати у верхніх поверхах. Ділянки готування фарби повинні розташовуватися в ізольованому приміщенні біля зовнішньої стіни з віконними прорізами й евакуаційним виходом.

У тих випадках, коли фарбувальні і сушильні камери за умовами технологічного процесу розташовані в загальному потоці виробництва на ділянці, яка не обгороджена стінами, цю ділянку варто вважати вибухонебезпечною чи пожежонебезпечною у радіусі 5 м від відкритих прорізів устаткування, якщо площа, займана фарбувальним устаткуванням, не перевищує 200 м² чи 10% загальної площі приміщення.

При безкамерному фарбуванні виробів у загальному технологічному потоці на відкритих площадках, які обладнані у підлоги ґратами, пожежо- і вибухонебезпечним вважають простір у радіусі 5 м від краю ґрат і від виробу, що офарблюється, за висотою, причому площа ґрат не повинна перевищувати 200м³ чи 10% загальної площі приміщення. Відкриті площадки відгороджуються бар'єром у радіусі 5 м від краю ґрат.

При наявності в приміщенні цеху устаткування, робота якого супроводжується виділенням пилу (ділянки нанесення порошкових полімерних фарб, сухого шліфування і полірування покрить) з нижньою межею запалення 65 г/м³ і нижче, весь цех варто відносити до пожежовибухонебезпечного виробництва. Ділянки з таким виділенням пилу допускається ізолювати від загального приміщення цеху неспаленими пилонепроникними огородженнями з межею вогнестійкості 0,75 ч.

Приміщення фарбувальних відділень, ділянок і фарбувальні площадки необхідно оснащувати засобами пожежної техніки відповідно до ГОСТ 12.4.009-83. Фарбувальні відділення площею 500м² і більш, а також приміщення фарбозаготівельних відділень і комори для лакофарбових матеріалів мають бути обладнані автоматичними установками пожежегасіння. Фарбувальні відділення площею менш 500 м² варто обладнати автоматичною пожежною сигналізацією і телефонним зв'язком. Фарбувальні відділення незалежно від їхньої площі та наявності автоматичних установок пожежегасіння необхідно постачати первинними протипожежними засобами відповідно до норм.

У приміщеннях фарбувальних цехів (відділень) необхідно передбачати установку автоматичних газоаналізаторів, що попереджають про виникнення в повітрі вибухонебезпечних концентрацій розчинників. Підлоги в них мають бути виконані з неспалених матеріалів, які стійкі до агресивних речовин і не дають іскор при терті й ударних навантаженнях.

Внутрішні поверхні стін фарбувальних приміщень на висоті не менш 2 м мають бути облицьовані неспаленим матеріалом, що допускає легке очищення від лакофарбових матеріалів. Прибирання приміщень і робочих місць необхідно проводити мокрим способом не рідше одного разу в зміну. Устаткування, стіни і вікна варто очищати від пилу не рідше одного разу на місяць. Не допускається збереження лакофарбових матеріалів і порожньої тари у виробничих приміщеннях. Вона повинна зберігатися на спеціальних площадках удалині від виробничих приміщень.

При плануванні ділянок фарбувального цеху необхідно враховувати, що роботи з застосуванням відкритого вогню (зварювання, заточення інструмента і т.п.) допускається проводити не ближче 15 м від відкритих прорізів фарбувальних і сушильних камер. Мінімальний розрив між робочими місцями, на яких виробляється шліфування лакофарбових покрить сухим способом, і відкритими прорізами фарбувальних камер чи ваннами занурення має бути не менше 5 м.

Проектування освітлювальних установок у фарбувальних цехах необхідно виконувати з урахуванням класифікації пожежо- та вибухонебезпечності технологічних ділянок і установок фарбувальних цехів.

Параметри повітря робочої зони приміщень фарбувальних цехів повинні вибиратися відповідно до ГОСТ 12.1.005 – 88 ССБТ, виходячи з того, що умови роботи у фарбувальних цехах при ручному фарбуванні відносяться до категорії робіт середньої ваги з незначними надлишками явної теплоти, а при автоматизованому фарбуванні - до категорії легких робіт.

Приміщення фарбувальних цехів (відділень, ділянок) необхідно обладнати механічною припливно-витяжною вентиляцією. Поряд з основною місцевою витяжною вентиляцією у фарбувальних цехах обов'язкове застосування загальнообмінної витяжної вентиляції з кратністю повітрообміну, рівної 1 ч^-1, і з забором повітря з верхньої зони приміщення (з-під покрівлі над сушильними камерами).

Пристрій підпільних витяжних вентиляційних каналів допускається лише для камер з нижнім відсмоктуванням повітря і при безкамерному фарбуванні на ґратах у підлоги. При цьому довжина підпільних каналів має бути найменшої, а їхня форма виключати утворення вибухонебезпечних концентрацій у застійних зонах каналу.

Устаткування для фарбувальних цехів варто виготовляти з неспалених матеріалів і розташовувати так, щоб забезпечувалося його вільне обслуговування, потоковість виробництва при мінімальній відстані транспортування виробу і безпека евакуації працюючих при аварійних ситуаціях. Відстані, що рекомендуються, між різним устаткуванням, елементами будинків і устаткуванням наведені в літературі [10] .

Електроустаткування у фарбувальних цехах повинне відповідати класам пожежо- та вибухонебезпеки приміщень. Устаткування і вироби, що офарблюються, мають бути заземлені.

Усі використовувані матеріали повинні мати аналітичні паспорти і зберігатися в складах, які розміщені в окремих будинках чи у підземних сховищах (для розчинників), обладнаних механічною вентиляцією і засобами пожежної техніки. Взаємно реагуючі речовини необхідно зберігати роздільно. Тара, у якій знаходяться лакофарбові матеріали, повинна бути справної, щільно закриватися і мати наклейки чи бирки з найменуванням матеріалів, а для матеріалів, що містять свинець та інші надзвичайно небезпечні речовини, вказівки про їхню наявність.

Робочі склади лакофарбових матеріалів і матеріалів, застосовуваних при підготовці поверхонь для фарбування, необхідно готувати в спеціальних приміщеннях, обладнаних механічною припливно-витяжною вентиляцією і засобами пожежної техніки. При них улаштовують комори, також обладнані механічною припливно-витяжною вентиляцією і засобами пожежної техніки. Добові запаси лакофарбових та інших матеріалів повинні зберігатися в коморі біля фарбувальних цехів. До робочого місця лакофарбові матеріали доставляють трубопроводом, а при витраті в зміну матеріалів одного найменування менш 200 кг допускають їхнє транспортування в небиткої, щільно закритій тарі масою до 15 кг. Залишки матеріалів необхідно зберігати в щільно закритій тарі. Непридатні матеріали потрібно нейтралізувати і видалити з приміщення цеху.

Основні шкідливі домішки (аерозоль фарби і пари розчинників) від фарбувальних цехів надходять у навколишнє середовище з вентиляційним повітрям. Концентрації парів толуолу і ксилолу у викидах значно перевищують ГПК для атмосферного повітря населених місць. Основними напрямками щодо захисту навколишнього середовища є:

- удосконалення технологічного процесу нанесення покрить з метою зменшення втрат на туманоутворення; повна чи часткова заміна високо токсичних розчинників менш шкідливими речовинами чи водою; застосування сухих порошкових фарб чи високов'язких складів з малим змістом токсичних розчинників;

- очищення вентиляційного повітря в гідрофільтрах і установках допалювання;

- проведення архітектурно-планувальних заходів з метою раціонального розміщення фарбувальних відділень (цехів), виходячи з умов найкращого природного провітрювання;

- застосування систем розсіювання шкідливих домішок в атмосфері.

Для зниження концентрації аерозолю фарби у вентиляційних викидах застосовують відстійні ванни, заповнені водою, гідрофільтри. Відстійні ванни розташовують під ґратами. Очищення повітря від аерозолю фарби в гідрофільтрах відбуваються за рахунок його контакту з водою. Ефективність очищення від аерозолю досягає 0,99, а від пар розчинника - 0,3.

Для очищення вентиляційних викидів сушильних камер від парів розчинників з підвищеною концентрацією шкідливих речовин (толуол, фенол, формальдегід) застосовують каталітичне допалювання. Установка являє собою вертикально-циліндричний апарат з топкою, камерою змішання і шаром каталізатора ШПК-2. Вентиляційне повітря надходить до установки повітроводом, проходить внутрішньою сорочкою до топки і камери змішання, де нагрівається до температури 400°С за рахунок спалювання природного газу. Далі в шарі каталізатора відбувається допалювання шкідливих домішок. Знешкоджені гази викидаються в атмосферу. Ефективність очищення досягає 0,98-1,0; продуктивність з вентиляційних викидів складає 12500 м³/год при витраті природного газу 65 м³/год. Розроблений також платиновий каталізатор на металевому носії, у якому відбувається окислювання розчинників з розкладанням їх на вуглекислий газ і пари води. Для очищення газових викидів із сушильних камер фарбувальних відділень призначений термокаталітичний реактор ТКРВ, ступінь очищення якого складає 0,98.

При неможливості застосування описаних вище методів допускається зменшувати концентрації шкідливих речовин у повітрі населених пунктів шляхом раціонального розсіювання шкідливих викидів в атмосфері, що досягається збільшенням висоти вихлопних шахт (без ковпаків) чи підвищенням швидкості викиду (смолоскиповий викид). При цьому необхідно проводити контроль викидів фарбувальних цехів. Концентрації шкідливих речовин у повітрі населених пунктів не повинні перевищувати ГДК.