Тема 4.9. Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження

Вивчаючи цю тему, важливо звернути увагу на те, що в системі суспільного відтворення фаза розподілу названа другою після виробництва. Ця фаза має систему “власних” економічних законів. Д.Рікардо писав: “Визначити закони, які управляють цим розподілом – головна задача політичної економії”.

В економічній літературі розподільні відносини розглядаються в основному через призму розподілу національного доходу. Видатний американський економіст Дж.Б.Кларк стверджує, що розподіл національного доходу регулюється суспільним законом, згідно з яким кожному фактору належить та частина багатства, яку цей фактор створює. У більш широкому аспекті політична економія вивчає також закони розподілу чинників виробництва, суспільного продукту в його конкретних формах, грошей, кредитних ресурсів, цінних паперів тощо, а також закономірності взаємозв’язку фази розподілу з фазами виробництва, споживання і обміну.

Важливо пам’ятати, що розподілу доходів передує розподіл чинників виробництва, який утверджується у формі власності. Розподіл національного доходу між населенням та домогосподарствами залежить не тільки від рівня продуктивності кожного чинника виробництва (праці, капіталу, землі і підприємництва), а й розподілу цих чинників виробництва між населенням та домогосподарствами. З точки зору відносин власності на чинники виробництва сучасне суспільство є класовим. У капіталістичному суспільстві виділяють, перш за все, клас капіталістів, які є власниками підприємств, великих ресурсів грошового та фіктивного капіталу (цінних) паперів, значних земельних ресурсів, у тому числі корисних копалин. У найманих працівників основним чинником виробництва є здібності до праці. Праця є для них вирішальним, а часто і єдиним, джерелом доходів.

За висловом Ж.-Б.Сея, у сфері виробництва є три класи виробництва: клас підприємців (включаючи й дрібних товаровиробників), клас робітників (включаючи вчених, менеджерів, інженерно-технічний персонал і т.д.) та клас землевласників. Первісний розподіл національного доходу здійснюється саме між ними. Оскільки більшість економістів вважає, що основними факторами виробництва є земля, праця, капітал і підприємництво, то ми будемо зосереджувати свою увагу на чотирифакторній моделі первинного розподілу. Вважається, що держава прямо нічого не вкладає у виробництво в обмін на непрямі податки , тобто воно не розцінюється як поставник ресурсів.

Отже, якщо всі чинники виробництва ми зведемо до чотирьох – праця, земля, капітал і підприємництво – то в конкурентній економіці отримаємо:

· заробітна плата = граничному продукту праці;

· рента = граничному продукту землі;

· процент = граничному продукту капітала;

· підприємницький прибуток = граничному продукту підприємницького хисту (і так далі для кожного фактора).

Таким чином розподіляються усі 100 відсотків обсягу національного доходу між усіма чинниками виробництва.

Далі, слід мати на увазі, що від факторіальних доходів слід відрізняти особисті доходи та їх джерела.

Розподіл національного доходу веде до визначення частки всіх учасників його виробництва: заробітної плати, ренти, процента, прибутку, дивіденду. Ці доходи, як відмічалось, називаються первинними, або основними. Водночас їх називають факторіальними. У привласненні тієї чи іншої основної форми доходу і відбувається реалізації власності на даний чинник виробництва. Дослідження показують, що основні доходи, які одержує населення від реалізації власності на чинники виробництва породжують значну нерівність у суспільстві. Так, існує величезна різниця між доходом капіталіста, який є водночас власником великого підприємства чи пакета акцій, декількох тисяч гектарів родючих сільськогосподарських угідь, талановитим підприємцем і робітником середньої кваліфікації, що працює на його підприємстві. Крім того, значна частка населення з тих чи інших причин (за віком, за станом здоров’я тощо) взагалі не може приймати участі в суспільному процесі виробництва.

Отже, нерівність у первинних доходах є не тільки наслідком неоднакової ефективності та продуктивності чинників виробництва, а також результатом нерівності розподілу приватної власності на засоби виробництва та впливу соціальних відносин у суспільстві. Необхідність перерозподілу національного доходу, а конкретніше – основних доходів зумовлена тим, що це призводить до розв’язання гострих суперечностей між багатими і бідними, підносить рівень життя незахищених верств населення, сприяє підвищенню стимулів до праці та вирішує ряд інших соціальних функцій.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через державний бюджет, ціноутворення, внески до різноманітних фондів, а також протизаконними видами діяльності (ухилень від сплати податків, приховування доходів, хабарництво тощо).

Результати перерозподілу можуть проявлятись у формі вертикального перерозподілу (між багатими і бідними за рахунок різного роду податків) та горизонтального перерозподілу (за рахунок трансверти, субвенцій, субсидій тощо). При цьому слід запам’ятати, економічна доцільність перерозподілу забезпечується за допомогою органічного поєднання реалізації двох принципів: принципу ефективності та принципу соціальної справедливості. А кінцевою метою перерозподілу є відносне вирівнювання споживання кожним громадянином.

Споживання є найважливішим компонентом національного доходу, що становить від 75 до 80% сукупних видатків. Слід звернути увагу на те, що зв’язок між споживанням та доходом називається функцією споживання.

Споживання становить головну, але не всю частину національного доходу. Інша його частина заощаджується, оскільки не споживається. Отже заощадження – це частина доходу, що не споживається.