Тема 4.6. Економічне відтворення. Форми суспільного продукту в процесі відтворення

Вивчаючи цю тему, студент, перш за все, повинен вивчити зміст економічного відтворення. Будь-який процес виробництва незалежно від його суспільної форми має бути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії. Так само, як суспільство не може перестати споживати, так не може воно і перестати виробляти. Тому всякий процес суспільного виробництва, що розглядається в постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, в той же час є процесом відтворення. Політична економія досліджує суспільне відтворення як економічне. Останнє включає такі стадії: виробництво, розподіл, обмін і споживання товарів і послуг.

Економічне відтворення відбувається як у рамках окремих підприємств і домогосподарств, галузей і регіонів, так і в масштабі всього суспільства. Основою суспільного відтворення є відтворення на окремих підприємствах і домогосподарствах.

Економічне відтворення суспільства включає в себе такі найважливіші моменти:

1) відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;

2) відтворення людського ресурсу як особистого фактора виробництва та його зайнятості;

3) відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва, як необхідних умов суспільного процесу відтворення;

4) відтворення національного багатства;

5) відтворення споживання;

6) відтворення економічних відносин.

Розрізняють просте і розширене відтворення економічної системи.

Просте відтворення – це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Просте суспільне відтворення було типовим для докапіталістичних економічних формацій, для так званої традиційної економіки.

Розширене відтворення економіки – це відтворення суспільного виробництва в зростаючих розмірах.

Наступним кроком вивчення є суспільний продукт. Він є результатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, усіх його ланок і сторін. У процесі виробництва суспільний продукт безперервно відтворюється. Для кращого розуміння сутності суспільного продукту необхідно вивчити його конкретні форми та методи обчислення.

Теорія і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту – систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.

Система національних рахунків – це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

Баланс народного господарства являє собою систему взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту – сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.

Система балансів – це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

БНГ обчислює результати тільки матеріального виробництва в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва і предметів споживання. Результати нематеріального виробництва не обчислюється. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального виробництва.

За системою балансу народного господарства обчислюється валовий суспільний продукт (ВСП), який являє собою суму всіх благ, включаючи проміжні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазвичай рік). Він також може бути визначений як сума продукції окремих виробників (підприємств, об’єднань) за цей самим проміжок часу. Валовий суспільний продукт включає повторний рахунок тому він не є об’єктивним показником результатів суспільного виробництва; він перевищує їх, бо подвійний рахунок не виключається.

Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП). У статистиці України форма національного продукту (ВВП) була визнана не так давно – з 1987 р.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукту підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростання цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв’язку з цим розрізняються поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП – це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.

Близьким до ВВП за змістом є показник валового національного продукту. Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Валовий національний продукт підраховується за національним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні. Але в дійсності певна частина створених у країні факторних доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти собою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не враховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять у обсяг ВВП.

Відмінності між ВВП і ВНП незначні.

Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існує також низка інших взаємопов’язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) – це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП – Амортизаційні відрахування.

Національний дохід (НД) можно отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

НД = ЧВП – Непрямі податки на бізнес;

або НД = ВВП – Амортизаційні відрахування – Непрямі податки на бізнес.

Національний дохід – це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід – це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

До останнього часу в економічній літературі вважалося, що національний дохід – це новостворена вартість, яка створюється тільки у сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі і громадському харчуванні (частково), у сфері зв’язку (частково)). Це звужений підхід до національного доходу, який не враховує внесок працівників сфери нематеріального виробництва.

Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах більше половини працюючих зайнято у сфері послуг, тому в них основну частину доходів заробляють шляхом надання послуг. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національного доходу залишається за матеріальним виробництвом. Головним напрямом розвитку останнього є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва.

Для розуміння національного доходу велике значення мають процеси його виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого споживання.

На основі національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо (трансфертні виплати – виплати, які не пов’язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохід – це одержаний дохід, а національний дохід – це зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств – кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження.

Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

Продовжуючи вивчення теми, заслуговує уваги на вивчення деяких проблем тіньової економіки, яка заявила про себе в Україні на повну силу. Тому необхідно також розкрити сутність тіньової економіки.

Тіньова економіка – приховані господарськими та інституціональними одиницями види діяльності, що офіційно не обліковуються державними органами.

Якими ж є сьогодні масштаби тіньової економіки в Україні?

Об’єктивні труднощі обліку в цій сфері зумовлюють значне розходження даних. За розрахунками Світового банку, в 1994 р. частка неофіційної (тіньової) економіки досягла в Україні 48,1% сукупного обсягу ВВП, а в 1995 р. – 42,4%, нині на неофіційний сектор української економіки припадає 60-65% ВВП.

Критичний рівень, який за західними оцінками, становить 30-35% ВВП, у нашій країні вже перевершено. За таких масштабів вплив аналізованого феномена на всі сторони суспільного життя є винятково високим, а негативну роль його в економіці важко переоцінити.

В основі глобалізації тіньової економіки України лежить триваюча системна криза. Маючи у своїй основі об’єктивні причини, системна криза зачепила всі сфери суспільного життя – економіку і політику, ідеологію і культуру, національні та міждержавні відносини.

Щорічний відплив капіталу за межі України становить багато мільярдів доларів. Без прямої участі державних чиновників усіх рівнів такі операції неможливі, як і приватизація державного майна за безцінь.

Складовою суспільного виробництва є національне багатство. Воно являє собою сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство – це все те, чим володіє країна сьогодні – все матеріальне багатство суспільства. Таке тлумачення національного багатства дається в сучасній економічній літературі та статистиці. Але дискусії щодо визначення національного багатства і його структури тривають.

Сучасна економічна теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Це пов’язане з тим, що в наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей. Тому особливої актуальності в сучасних умовах набувають дослідження, формування і розвиток нематеріальних форм багатства, пов’язаних з людиною.

Нематеріальне багатство суспільства – це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили – науково-технічний, освітній, культурний потенціал.

Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства насамперед є: виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал; основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об’єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання – автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного багатства не входять.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).

Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігається і в Україні, і в інших країнах СНД, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП, а отже, і можливості в нагромадженні більшого національного багатства. Те саме спостерігатиметься і при зниженні інтелектуального рівня нації, а саме: у разі погіршенні якості навчання, скорочення асигнувань на науку та освіту тощо.

Національне багатство включає в себе також ті елементи, які перебувають у інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.

Величина національного багатства, як правило, зростає в нормальних мирних умовах і зменшується під час війн, смут, потрясінь. Так під час Другої світової війни СРСР втратив третину національного багатства. Національне багатство також втрачається і в умовах глибоких економічних криз, як, наприклад, в Україні на протязі 90-х рр. Статистика національного багатства потребує його спеціального аналізу – обсягу, структури, динаміки національного багатства. Але, на жаль, статистичні щорічники не дають поки що належної інформації.

Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.

Далі слід вивчити механізм кругообігу ВВП, ресурсів і доходів, розглядаючи його в контексті економічного відтворення. У ринковій економіці все виробляється для продажу на ринку. У масштабі суспільства ринок складається з двох протилежних, але взаємопов’язаних між собою підсистем сукупного попиту і сукупного пропонування.

Сукупний попит – це реальний обсяг національного виробництва, який споживачі – домогосподарства, підприємства і держава, готові купити за будь-якого можливого рівня ціни. За інших рівних умов, чим нижчий рівень цін, тим більшу частину реального обсягу національного виробництва захочуть придбати внутрішні споживачі та зарубіжні покупці. І навпаки, чим вищий рівень цін, тим менший обсяг національного продукту вони побажають купити. Таким чином, і на рівні суспільного ринку існує зворотна залежність між рівнем цін і реальним обсягом національного виробництва, на який пред’являється попит.

Сукупне пропонування характеризує рівень реального обсягу національного виробництва за кожного можливого рівня ціни. Більш високі рівні цін створюють стимули для виробництва додаткової кількості товарів і пропонування для їх продажу. Тому залежність між рівнем цін і обсягом національного виробництва є прямою, або позитивною.

Для того щоб весь річний суспільний продукт був реалізований, необхідна повна рівновага між суспільним попитом і суспільною пропозицією.

В аспекті процесу відтворення в політекономії нині прийнято говорити також про економічний кругообіг ВВП, ресурсів і доходів.