Тема 25. Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської спільноти світу. Світове господарство

Розпочинаючи вивчення даної теми, слід перш за все вказати, що однією з основних закономірностей розвитку сучасного суспільно-історичного процесу є інтернаціоналізація економічних відносин, посилення економічної єдності та взаємозалежності світу. Саме на цій основі формується структурно цілісна система світового господарства.

Звертаємо увагу на те, що світове господарство є політекономічною та історичною категорією. Це означає, що кожному конкретному історичному етапу його розвитку притаманні певні масштаби і рівень виробництва, ступінь інтернаціоналізації господарського життя, соціально-економічна структура суспільства.

Як економічна категорія світове господарство – це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

Світове господарство формувалось протягом тривалого історичного періоду. Більшість вчених-економістів вважають, що його початковий етап збігається з великими географічними відкриттями, з зародженням світового ринку. Наступний етап пов’язаний з промисловим переворотом останньої третини ХVІІІ ст., бурхливим розвитком індустріального виробництва, спеціалізації окремих країн, галузей і регіонів у межах міжнародного поділу праці. Проте остаточно, як цілісна система, світове господарство склалося біля ста років тому на рубежі ХІХ-ХХ ст.

Студентам рекомендується дослідити основні віхи у розвитку світового господарства, а саме: виникнення міжнародних монополій, територіальний поділ світу і утворення колоніальних імперій, виникнення соціалістичної системи, розпад колоніальної системи і поява на світовій арені великої кількості молодих незалежних держав. На особливу увагу заслуговує сучасний етап, який характеризується глобальною економічною єдністю, за умов науково-технічної революції, посилення взаємозалежності країн світу, радикальної перебудови соціально-економічних відносин у колишньому соціалістичному таборі, піднесення ролі регіональних інтеграційних угрупувань.

Слід наголосити, що світове господарство є найскладнішою органічною системою сучасності. Його суб’єктами виступають: ТНК, національні господарства, міжнародні організації, міжнародні інтеграційні об’єднання, що здійснюють міжнародну економічну політику.

Як цілісна система світове господарство складається з різних частин, підсистем. Для його структуризації використовують ряд ознак, наприклад: географічна, рівень економічного розвитку, рівень зовнішньої заборгованості, соціально-економічна структура та ін. Студентам рекомендується познайомитись з рядом цих класифікацій, проте більш детально дослідити поділ світового господарства на три групи країн: розвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою.

Однією з базових категорій, яка відображає сутність світового господарства, є міжнародний поділ праці. Важливо зазначити, що міжнародний поділ праці є вищим ступенем суспільного поділу праці., який зароджується спочатку в межах окремих країн, потім охоплює сусідні країни і, зрештою, увесь світ. Нині всі країни світу та чи інакше включені в систему міжнародного поділу праці, його поглиблення обумовлюється розвитком продуктивних сил, новим етапом науково-технічної революції, подальшим процесом глобалізації економічної системи виробництва.

Що ж являє собою міжнародний поділ праці?

Міжнародний поділ праці (МПП) – це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності. Він є основою міждержавних економічних відносин і об’єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності. Участь у МПП дає країнам додатковий економічний ефект, розширює і укріплює сировинну та ринкову базу НТП, знижує витрати на виробництво, дозволяє повніше задовольнити потреби населення.

Теорія міжнародного поділу праці отримала своє обгрунтування і розвиток у працях багатьох вчених-економістів. Першими в даному дослідженні були представники класичної політичної економії: А.Сміт, Д.Рікардо, Р.Торренс, Дж.Мілль. Головним їх досягненням була розробка теорії порівняльних переваг, в основу якої покладена ідея про існування відмінностей між країнами в умовах виробництва.

Пізніше, в ХХ столітті, ідеї класиків розвинули ряд економістів: Е.Хекшер, Б.Олін, П.Самуельсон, В.Леонтьєв та ін. Вони були покладені в основу теорії сучасної міжнародної торгівлі, міжнародних економічних відносин.

Слід звернути увагу на той факт, що міжнародний поділ праці до промислового перевороту базувався на відмінностях в природно-кліматичних умовах виробництва (клімат, грунти, надра, водні і лісові ресурси). На індустріальній стадії посилюється спеціалізація, що грунтується на відмінностях країн за іншими факторами виробництва – капітал, праця, підприємницькі здібності, знання.

Економічною формою розвитку міжнародного поділу праці та міжнародного усуспільнення виробництва є інтернаціоналізація. Звертаємо увагу на необхідність розмежування понять “інтернаціоналізація виробництва”, “інтернаціоналізація капіталу”, “інтернаціоналізація господарського життя”.

Найбільш ємким і значущим серед названих понять є “інтернаціоналізація господарського життя”, яка означає зближення економік країн, що в свою чергу проявляється у зростанні виробничої взаємозалежності, зростанні міжнародного товарообороту, русі капіталів та робочої сили, взаємному впливові на найважливіші економічні процеси в країнах. Вона охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, проявляється як у сфері виробництва, так і у сфері розподілу, обміну та споживання.

Дослідження інтернаціоналізації передбачає виділення основних трьох етапів в її розвитку та двох рівнів – макро- та макрорівень.

Нарешті, при розгляді інтернаціоналізації слід відмітити, що її ключовою сучасною тенденцією є транснаціоналізація. Вона являє собою процес посилення світової інтеграції в результаті глобальних операцій транснаціональних корпорацій (ТНК).

ТНК – це національні монополії з закордонними активами. Їх виробнича та торгівельно-збутова діяльність виходить далеко за межі однієї держави.

Звертаємо увагу, що ТНК є, з одного боку, – наслідком, з іншого – причиною зростання міжнародної концентрації виробництва, а отже і розгортання процесу інтернаціоналізації. На сьогодні вони є найдинамічнішим структурним елементом світової економіки. За своєю мобільністю, здатністю до трансформації зв’язків та організаційних структур, швидкістю реакції на вимоги НТР ТНК набагато перевершують національні та регіональні форми господарських утворень.

Інтернаціоналізація економічних відносин породжує нові організаційні форми, які уможливлюють подолання перешкод, створених державними кордонами. Найважливішою з цих форм стала міжнародна економічна інтеграція. Процеси, що призводять до економічної інтеграції можна зобразити наступною схемою:

розвиток продуктивних сил ↔ міжнародний поділ праці ↔ інтернаціоналізація виробництва і капіталу ↔ економічна інтеграція. Суттєвий вплив на економічну інтеграцію справляють такі чинники як науково-технічний прогрес та транснаціональні корпорації.

Економічна інтеграція являє собою широке міждержавні об’єднання, яке діє у відповідності зі спеціальними угодами і має свою організаційну структуру. Зазначимо, що в межах такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих, пільгових, порівняно з рештою країн, умовах. Йому притаманні глибший міжнародний поділ праці, посилений обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою, прискорення усуспільнення виробництва.

Обов’язковим елементом дослідження міжнародної економічної інтеграції є аналіз її основних форм. До них належать: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі і митний союз, спільний ринок, економічний і політичний союзи. На сьогодні у світі сформувалось близько 30 інтеграційних угрупувань різного типу. Найбільш відомими та масштабними серед них є: Європейський Союз (ЄС); Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА); Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЄСР) та ін.

Для ілюстрації динамізму інтеграційних процесів, як правило, використовують Західну Європу, де вони найбільш повно і чітко проявились. Саме тут в другій половині ХХ ст. починає формуватись єдиний господарський простір цілого регіону. У своїй еволюції ЄС пройшов всі основні форми інтеграції. На сьогодні це угрупування об’єднує 15 країн Західної Європи. В межах ЄС функціонує єдиний внутрішній ринок з вільним рухом усіх факторів виробництва. Створено єдиний Європейський банк з правами емісії єдиної валюти – євро, валютний та економічний союз.

Україна віднесена до третьої групи потенційних претендентів на членство в ЄС. Але для реалізації цієї мети слід виконати цілий ряд критеріїв ЄС, подолати відсталість України за багатьма показниками.

Однією з характерних особливостей світового господарства другої половини ХХ ст. є інтенсивний розвиток міжнародних економічних відносин. Відбувається розширення і поглиблення економічних відносин між країнами, групами країн, економічними угрупуваннями, окремими фірмами та організаціями. Проявами даного процесу є поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціоналізації фінансово-економічних зв’язків, глобалізації світового господарства, зростання відкритості національних економік, розвиток і зміцнення регіональних міжнародних структур.

Отже розпочинати дослідження даної теми слід з визначення суті міжнародних економічних відносин.

Міжнародні економічні відносини (МЕВ) являють собою, з одного боку, головну, найбільш динамічну та масштабну складову частину цілісної системи міжнародних відносин, а, з іншого, - систему економічних відносин, що виникають між суб’єктами з різних країн з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання споживчих благ.

Важливо відзначити, що міжнародні економічні відносини, в основному торгові, існували ще до виникнення світового господарства, але носили міждержавний, вузькорегіональний характер (наприклад, Європа – Близький Схід, Європа – Північна Африка). З виникненням і розвитком світового господарства МЕВ розширюють і поглиблюють сферу свого існування, набувають глобального характеру. Таким чином міжнародні економічні відносини є формою існування та розвитку світового господарства, його внутрішнім механізмом.

Звертаємо увагу на те, що класифікація форм міжнародних економічних відносин відповідає відомій структурі економічних ресурсів. Як правило виділяють наступні основні форми МЕВ:

- міжнародна (світова) торгівля товарами і послугами;

- міжнародний рух капіталу;

- міжнародна міграція робочої сили;

- міжнародна торгівля знаннями (науково-технічними розробками та технологіями).

В окрему форму слід виділити міжнародні валютні відносини, хоча вони є похідними від міжнародної торгівлі і руху факторів виробництва. Досліджуючи сучасний етап розвитку МЕВ, можна зробити висновок, що вони характеризуються інтенсифікацією, глобалізацією, інтеграцією. Студентам рекомендується більш детально проаналізувати основні риси сучасного рівня МЕВ.

Вияснивши предмет МЕВ, слід зупинитись на кожній з їх форм окремо.

Особливе місце в складній системі світогосподарських зв’язків посідає міжнародна торгівля. Це традиційно перша і найбільш розвинута форма МЕВ. За деякими оцінками частка торгівлі складає 80% їх обсягу, вона опосередковує практично всі види міжнародного співробітництва.

Міжнародна торгівля – це форма міжнародних економічних відносин, яка передбачає переміщення товарів та послуг за межі, що позначені державними кордонами. Вона є формою зв’язків між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці і виражає їх взаємну економічну залежність.

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв”язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Зазначимо, що міжнародна торгівля зародилась в глибокій давнині. Від епізодичної мінової торгівлі її розвиток ішов до локальних ринків. Значною мірою стимулювали закордонну торгівлю великі географічні відкриття. В ХVІ-ХVІІ ст., у період так званого первісного нагромадження капіталу, відбулось об’єднання локальних центрів міжнародної торгівлі в єдиний світовий ринок. Особливий етап в розвитку світової торгівлі – друга половина ХХ ст., за якого міжнародний обмін набув “вибухового” характеру. Студентам рекомендується визначити основні фактори, що забезпечили таку інтенсифікацію світових товарних потоків.

Існує цілий ряд теорій, які пояснюють природу, напрямки та структуру міжнародних торгових потоків. Звертаємо увагу на необхідність дослідження таких з них як: меркантилістська теорія, теорія абсолютних переваг Сміта, теорія порівняльних переваг Д.Рікардо. Серед решти теорій міжнародної торгівлі можна назвати теорію “вирівнювання цін на фактори виробництва” Е.Хекшера та Б.Оліна, “парадокс Лєонтьєва”, теорію зовнішньоторгового мультиплікатора, теорію “життєвого циклу товарів” та ін.

В сучасних умовах у міжнародній торгівлі приймають участь всі суб’єкти світового господарства. Розвиток міжнародної спеціалізації виробництва та поглиблення міжнародного поділу праці породжує різноманітність форм і напрямків міжнародної торгівлі.

Структуру міжнародної торгівлі доцільно розглянути у трьох розрізах: по-перше, як торгівлю окремими групами товарів (товарна структура); по-друге, як розподіл товарних потоків між окремими країнами та групами країн (географічна структура); по-третє, як систему методів (видів) організації торгівлі на світовому ринку. Основними видами міжнародної торгівлі є: традиційна торгівля, торгівля продукцією у рамках кооперації, зустрічна торгівля. В сучасних умовах особливої уваги потребує зустрічна торгівля, що грунтується на зустрічних зобов’язаннях експортерів по закупівлі у імпортерів частини чи повністю експортованих товарів.

Аналіз міжнародної торгівлі буде неповним, якщо студент не дасть відповіді на такі питання як: що являє собою світовий товарний ринок та яка його структура? в чому сутність світової ціни та чим визначається її рівень? які основні показники вимірювання міжнародної торгівлі?

Суттєвий вплив на розвиток, обсяги та структуру міжнародної торгівлі має зовнішньоторговельна політика окремих держав та їх груп. В залежності від масштабів втручання в міжнародну торгівлю розрізняють протекціоністську торгову політику і політику вільної торгівлі. Перша передбачає захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів, друга – мінімальне державне втручання в зовнішню торгівлю. Звертаємо увагу на той факт, що здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

Найбільш характерною рисою міжнародних економічних процесів ХХ ст. є вивіз капіталу, темпи зростання якого почали перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі, обсяги ВВП промислово розвинутих країн. Звертаємо увагу на те, що міжнародний рух факторів виробництва, в тому числі і капіталу, регулюється тими ж законами, що і міжнародна торгівля товарами: фактори переміщуються в ті країни, де за них більше платять (в даному випадку вище процентна ставка).

Отже, міжнародний рух капіталу (міжнародна міграція капіталу) означає переміщення капіталів між країнами в пошуках більш вигідної сфери їхнього використання, отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основними постачальниками капіталу на міжнародному ринку є транснаціональні корпорації, окремі держави та міжнародні фінансові організації. Серед причин експортування капіталу за кордон слід перш за все назвати: відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку, що не приносить прибутку, або зменшує його; процеси інтернаціоналізації капіталу і відмінності у витратах виробництва; бажання обійти тарифні і нетарифні обмеження; захистити капітал від інфляції, непередбачуваності економічної та політичної ситуації в країні та ін.

Одночасно слід пам’ятати, що завжди є країни, в яких відчувається дефіцит інвестиційних ресурсів, капіталу в грошовій формі. Особливо гостру потребу в цьому відчувають країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни, в яких відбуваються структурні перетворення.

Для класифікації форм вивозу капіталу використовують різні критерії, зокрема: джерела походження, характер використання, термін вивезення та ін. Особливої уваги вимагає поділ вивозу капіталу за цілями використання на прямі та портфельні інвестиції. Саме переважання портфельних інвестицій є характерною рисою останніх років.

Завершити вивчення міжнародного руху капіталу необхідно аналізом проблеми заборгованості країн, в першу чергу, країн, що розвиваються. Це одне з найскладніших міжнародних фінансових проблем, що на початку 80-х років досягла ситуації “кризи боргів”.

Одну з ключових ролей в системі МЕВ відіграють міжнародні валютні відносини. Вони обслуговують світові ринки товарів і послуг, капіталів і робочої сили, науково-технічних розробок та технологій. Еволюція валютних відносин пов’язана з поглибленням міжнародного поділу праці зростанням обсягів світового виробництва та обміну, а також зі змінами у внутрішніх фінансово-грошових системах провідних країн світу.

Міжнародні валютні відносини являють собою сукупність економічних відносин, пов’язаних з функціонуванням грошей як світових грошей. Саме валюти, як грошові одиниці окремих країн, виступають у ролі об’єктів даних відносин. При цьому слід з’ясувати сутність таких понять як валютний курс, валютний паритет, конвертованість валют, що є характерними рисами валюти.

Валютні відносини здійснюються на національному та міжнародному рівнях. На національному рівні вони охоплюють сферу національної валютної системи. Міжнародна валютна система є формою організації валютних відносин в межах світового господарства. Вона виникла в результаті його еволюції і юридично закріплена міждержавними угодами.

Заслуговує на увагу структура міжнародної валютної системи, зокрема такі її елементи як: форми міжнародних засобів платежу (світові гроші); уніфікований режим валютних курсів; умови взаємної конвертованості валют; валютні ринки; міжнародне регулювання валютних обмежень. Особливу роль в структурі міжнародної валютної системи відіграють міжнародні валютно-фінансові організації (МВФ, Світовий банк, ЄБРР та ін.).

Наголошуємо на тому, що міжнародна валютна система є динамічною, рухливою. Напрямки її еволюції визначаються провідними тенденціями трансформації економіки західних країн, змінами уяв і потреб світового господарства в цілому.

Простежуючи розвиток міжнародної валютної системи можна виділити ряд його етапів. Перший етап, так званий “золотий стандарт” започаткував формування світової валютної системи ХІХ ст. Він передбачав золото в ролі світових грошей і вільну конвертованість кожної валюти в золото. Різновидом “золотого стандарту” вважають систему золотодевізного стандарту.

Другим етапом став перехід до Бреттон-Вудської валютної системи (золотодолоровий стандарт) у 1944 році. І нарешті, третій етап – означав перехід до Ялтинської валютної системи (багатовалютного ринкового стандарту), яка вступила в силу в 1978 році. Вона позбавляє золото ролі світових грошей і узаконює системи плаваючих валютних курсів.

На особливу увагу заслуговує створення в межах Європейського Союзу в 1979 р. Європейської валютної системи. Дана система, з одного боку, є важливою складовою частиною світової валютної системи, а, з іншого, - це регіональна система, сукупність економічних відносин, пов’язаних з функціонуванням єдиної валюти в межах європейської економічної інтеграції. Найважливішим результатом її розвитку став перехід до ЄВРО, яка на думку спеціалістів, має всі шанси бути однією з наймогутніших валют у світі.

Серед решти форм міжнародних економічних відносин рекомендується розглянути міжнародну міграцію робочої сили, яка в сучасних умовах набуває дедалі глобальнішого характеру. На сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу, і досягла наприкінці 90-х років 125 млн. чол. або 2% населення планети.

Міжнародна міграція робочої сили – це форма МЕВ, що полягає у переливі трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства. Причинами такої міграції є фактори як економічного, так і неекономічного характеру.

Завершуючи вивчення даної теми, студенту слід усвідомити наступне:

1. Світове господарство є історичною і політекономічною категорією. Як політекономічна категорія світове господарство – це сукупність національних господарств, які беруть участь у міжнародному поділі праці і пов’язані між собою системою міжнародних економічних відносин.

2. Світове господарство є втіленням господарської єдності цивілізації, що виявляється в процесах інтернаціоналізації виробництва і обігу, транснаціоналізації та глобалізації економічного розвитку.

3. Міжнародний поділ праці як вищий ступінь суспільного поділу праці є основою міждержавних економічних відносин і об’єктивною умовою загальної економічної взаємозалежності. Розвивається в двох основних формах: міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація.

4. Інтернаціоналізація господарського життя означає зближення економік країн, що проявляється у посиленні виробничої взаємозалежності, зростанні міжнародного товарообороту, русі капіталів та робочої сили, взаємному впливові на економічні процеси в країнах. Вона породжує тенденцію до вирівнювання умов виробництва в різних країнах, рівня витрат виробництва, продуктивності праці, норми прибутку тощо. Проте суттєві соціально-економічні відмінності між країнами зберігаються.

5. Ключовою сучасною тенденцією інтернаціоналізації є транснаціоналізація. Якісно транснаціоналізація проявляється у формуванні внутрішньо корпоративних міжнародних ринків, які охоплюють переважну частину світових потоків товарів, послуг, капіталу і робочої сили. Кількісно – у зростанні числа ТНК і розширенні масштабів їх діяльності.

6. Міжнародний поділ праці, міжнародне виробництво створюють реальні передумови для розвитку економічної інтеграції, яка є вищою формою розвитку світового виробничого процесу і проявляє себе через різні об’єднання країн. В межах таких об’єднань на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих пільгових умовах.

7. Економічна інтеграція розвивається від простих до більш складних форм. Найбільші масштаби, глибина та динаміка притаманні західноєвропейській інтеграції.

8. Зв’язок між національними економіками в межах світової системи здійснюється на основі міжнародних економічних відносин, основними з яких є: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини.

9. Історично першою, традиційною і важливою формою міжнародних економічних відносин є міжнародна торгівля. Вона являє собою обмін товарами та послугами між державою оформленими національними господарствами.

10. В залежності від масштабів втручання в міжнародну торгівлю розрізняють два види торгівельної політики: протекціонізм та вільна торгівля. На сьогодні здебільшого країни проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, використовуючи як методи протекціонізму, так і політику вільної торгівлі.

11. Міжнародний рух капіталу здійснюється з метою отримання максимального прибутку та диверсифікації ризику. Виділяють різноманітні форми руху капіталу між країнами: державний і приватний; підприємницький і позичковий; прямі і портфельні інвестиції та ін.

12. Міжнародна валютна система – це організаційна форма грошово-кредитних відносин у міжнародному обігу, що закріплена міждержавними угодами і обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств.

13. Еволюція міжнародної валютної системи включає такі етапи:

· система золотого стандарту;

· система золотодевізного стандарту;

· система золотодоларового стандарту (Бреттон-Вудська валютна система);

· система плаваючих валютних курсів (Ямайська валютна система).

14. Міжнародна міграція робочої сили – це переміщення трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес їх перерозподілу між ланками світового господарства. Вона обумовлена економічними та неекономічними причинами і може мати форму еміграції (виїзду) та імміграції (в’їзду).

Список літератури:

Основна

1. Економічна теорія: політекономія: Підручник / За ред.. В.Д. Базилевича – К.: знання-Прес, 2007.

2. Політична економія: Навч. посіб./ За ред. Г. І. Башнянина, У.С. Шевчук – Л.: Новий світ, 2004.

3. Політична економія: Навч. посіб./ К.Е. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Беляєв та ін.. – К.: КНЕУ, 2006.

4. Мочерний С.В. Політична економія: Посіб. для студ. вищ. закл. освіти. – К.: Знання-Прес, 2002.

5. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія: Навч. посіб. – 2-е втид. – К.: Знання, 2007.

Додаткова

1. Бєляєв О.О., Бебело .С. Політична економія: Навч. посібник. – К., 2001.

2. Ватаманюк З.Г. Вступ до економічної теорії. – Л.: Новий Світ – ,2005.

3. Економічна теорія: політична економія. Підручник / За ред. С.І. Юрія. – К.: Кондор, 2009.

4. Економічна енциклопедія: У 3-х т./ Від. Ред.. С.В. Мочерний. – К.: Академія, 2000.

5. Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы, политика: В 2 т.: пер. с англ. – М.: Республика, 1992.

6. Самуэльсон П. Экономика. В 2 т.: Пер. с англ. – М.: НПО АЛГОН, 1992.

7. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект: Підручник / Відп. ред. Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко. – К.: Вища шк. – “Знання”, 1997.

8. Основы экономической теории: Учебник / С.В.Мочерный, В.К.Симоненко, В.В.Секретарюк, А.А.Устенко; Под общ. ред. С.В.Мочерного. – К.: Знання, 2000.

9. Общая экономическая теория (Политэкономия): Учебник / Под ред. Видянина В.И., Журавлевой Г.П. – М.: Промо-Медиа, 1995.

10. Чухно А.А. Основи економічної теорії – К.: Логос, 2005.