Тема 4.4. Сутність та завдання державного регулювання економіки

Для більшості розвинутих країн на сучасному етапі характерно розширення державного втручання в різні сфери економічного життя, різниця полягає лише у ступені втручання: у США вважається рівень цього втручання найменшим, у Швеції, Японії – більшим. Активне втручання держави у суспільне відтворення викликано перш за все необхідністю підтримання умов саморегулювання економіки, забезпечення ефективності функціонування ринку, держава захищає ринок від монополізації та знищення конкуренції. По-друге, необхідність державного втручання зумовлена й тим, що є певні види економічної діяльності, невигідні для суб’єктів господарювання – будівництво шляхів, комунальне господарство (водопостачання, каналізація, експлуатація житлового господарства, інженерний захист територій, муніципальний транспорт), санітарний контроль тощо.

Однією з причин державного регулювання економіки є необхідність задоволення потреб у таких специфічних суспільних благах, як внутрішня і зовнішня безпека, функціонування центральних, муніципальних органів управління, судів, середня та вища освіта, автомобільні шляхи, мости, тунелі - у реальних умовах ці суспільні блага виробляє держава. Важливою місією держави є забезпечення обороноздатності країни, проте без певних перекосів, щоб під впливом військових кіл (т. зв. ВПК) не перевищити межі доцільності й не перетворитися у гігантський ринок зброї.

Державне регулювання необхідне перш за все у таких сферах: 1) підтримка конкурентного середовища; 2) забезпечення загальноекономічної стабільності; 3) соціальне забезпечення та збалансованість; 4) подолання криз на макроекономічному рівні.

Дія конкуренції не відтворює себе: нагромадження капіталу призводить до його концентрації, а поглинання та злиття фірм – до централізації капіталу, тобто конкуренція підриває сама себе і це скоріше тенденція і доволі суперечлива. Держава має створювати економічні, правові та соціальні умови, правила щодо дієвості функціонування конкуренції, контролювати їх виконання, і разом з тим не підривати прав власності та свободи господарювання, тобто засад соціально-економічної системи. Для захисту конкуренції та обмеження монополізму держава здійснює антимонопольну політику шляхом прийняття антимонопольного законодавства, впровадження його в практику та здійснює контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Активною повинна бути роль держави у розв’язанні проблеми неповноти ринків шляхом координації дій потенційних виробників і споживачів, формуванні інформаційної інфраструктури ринків.

Одним з важливих завдань держави є забезпечення населення чистими й змішаними суспільними товарами, розв’язання проблеми неповноти ринків за рахунок координації потенційних виробників і споживачів, а також практика формування інформаційної структури ринку.

Порушення рівноваги галузевої структури ринкової економіки, коли відмирають старі галузі, скорочується виробництво, завжди пов’язані з проблемами зайнятості, платіжним балансом, отже, ефективність державної політики за таких умов визначається вмінням своєчасно уникати кризових явищ. Постійний процес концентрації виробництва, капіталу та робочої сили на невеликих територіях, притаманний ринковій економіці, та існування слаборозвинутих регіонів не завжди доцільне для народного господарства в цілому. Ринковий механізм неспроможний врівноважувати ці диспропорції, а також вирішувати проблеми ощадливого використання ресурсів, особливо невідтворних, орієнтуватися на зменшення навантаження на довкілля, до того ж ринок нездатний ефективно вирішувати соціальні проблеми, суттєвим його недоліком є також неможливість раціонального впливу на природні монополії. Натомість держава може забезпечити суспільно прийнятний варіант щодо природних монополій альтернативою державної власності та державного регулювання, а також вирішувати інші суспільно важливі проблеми економіки.

Через неспроможність ринкового господарства у певних ситуаціях забезпечувати розвиток економіки та її складових: інфраструктури, реконструкції деяких галузей промисловості, забезпечення народного господарства дешевими джерелами енергії та сировини, фінансування та організації у загальнодержавних масштабах фундаментальної та прикладної науки, вирішення цих завдань бере на себе держава. Крім того, держава займається організаційно-господарською діяльністю на власних підприємствах в межах державного сектора, що створюються 1) для забезпечення робочих місць, послаблення циклічності коливань в економіці та економічних криз, 2) утримання галузей комунального господарства: водопостачання, каналізаційних мереж, експлуатації житлового господарства, інженерного захисту територій, електропостачання, телефонного зв’язку, муніципального транспорту, що зумовлено необхідністю створення соціальних гарантій споживання цих видів послуг для абсолютної більшості населення та контролю за цінами в цих галузях; 3) поповнення державного бюджету.

До конкретних завдань державного регулювання належать: забезпечення постійного сталого економічного зростання економіки країни, стабільності цін на основні товари та послуги і стабільності національної грошової одиниці, повної зайнятості працездатного населення, визначеного мінімального рівня доходів населення, створення системи соціального захисту громадян – в першу чергу пенсіонерів, інвалідів, багатодітних, зовнішньоекономічної рівноваги.

Далі, слід звернути увагу на те, що головною метою державного регулювання економіки є забезпечення економічної та соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави. І хоча ринокздатний встановлювати рівновагу в економічній системі, проте окремі періоди розвитку економіки, особливо за часів економічних криз, можуть супроводжуватися високим рівнем безробіття та надмірною інфляцією, тому політику макроекономічної стабілізації можна визначити як діяльність держави щодо утримання промислових циклів. Загальновідомо, що для проведення політики стабілізації необхідно збільшувати державні витрати і зменшувати податки, щоб стимулювати витрати приватного сектора в періоди великого безробіття, а для подолання інфляції – скорочувати державні витрати й підвищувати податки для зменшення витрат приватного сектора.

Для реалізації складних завдань державного регулювання, а також здійснення нею удосконалення галузевої та регіональної структури господарства, щодо розвитку яких ринковий механізм позбавлений можливостей раціонального впливу, держава застосовує: 1) фіскальну та грошову політику як сукупність заходів, спрямованих на регулювання економічних процесів у країні; 2) соціальну політику і політику регулювання доходів як сукупність заходів щодо захисту окремих соціальних груп населення; 3) зовнішньоекономічну політику як сукупність заходів для розвитку та регулювання торгових та інших відносин з іншими державами та міжнародними організаціями.

Головними елементами механізмудержавного регулювання економіки постають суб’єкти, об’єкти, методи та засоби.

Суб’єкти – це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майном, доходами, видами діяльності, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Об’єкти – це сфери, галузі економіки, а також ситуації, явища та умовисоціально-економічного життя країни, щодо яких виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, що не вирішуються автоматично або можуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, тоді як їх вирішення конче необхідне для нормального функціонування економіки та підтримання соціальної стабільності. Об’єктами прийнято вважати економічний (інвестиційний) цикл; секторну, галузеву та регіональну структури господарства; умови нагромадження інвестиційного капіталу; зайнятість населення; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни та умови конкуренції; підготовку та перепідготовку кадрів; довкілля; зовнішньоекономічні зв’язки.

У діяльності держави слід виділяти методи регулювання нею економіки, а саме: адміністративні (організаційно-структурна перебудова,плановий виробничий контрактз підприємством, організацією, забезпечення паливними та природними ресурсами); економічні (податкова політика, норми і нормативи, регулювання цін, валютне регулювання, регулювання кооперації); донорські (державні дотації, податкові пільги, пільгові кредити); протекціоністські (захист від зовнішньої конкуренції, квоти і ліцензії, сприяння розвитку національних науки, техніки та технологій).

Економічні регулятори крім того класифікуються за видами впливу на економіку: прямий влив передбачає цілеспрямоване регулювання та систему державних замовлень; непрямий – застосування бюджетно-податкових, грошово-кредитних, амортизаційних, валютних, митних, інвестиційних та інших регуляторів.